Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Історія

ОСТАННІЙ ВІЗИТ ОСТАННЬОГО ЦАРЯ

Олег БУДЗЕЙ, "Подолянин"

Читайте ще про Миколу ІІ у Кам'янці

90 років тому, в ніч із 16 на 17 лютого 1918 р., в Єкатеринбурзі більшовиками було розстріляно останнього російського імператора Миколу II та членів його сім'ї.

Микола II тричі відвідував Кам'янець-Подільський - у червні 1914 р., у квітні 1915 р., у березні 1916 р. Розповімо детальніше про останній візит останього російського царя до нашого міста, скориставшись матеріалами кам'янецького архівіста Івана ГАРНАГИ.

Востаннє Микола II відвідав наше місто в березні 1916 р. Саме тоді цар як верховний головнокомандувач наважився замінити нерішучого, безтолкового генерала Миколу ІВАНОВА на посту головнокомандувача військ Південно-Західного фронту видатним військовим діячем того часу Олексієм БРУСИЛОВИМ, який до цього командував 8-ю армією. Імператор виявив бажання знову побувати в Кам'янці та оглянути резервні з'єднання лівофлангової 9-ї армії генерала Платона ЛЕЧИЦЬКОГО, штаб якої розташовувався в будинку казенної палати, евакуйованої, у зв'язку з воєнними діями, в глибокий тил.

Оскільки 9-а армія входила до складу Південно-Західного фронту, БРУСИЛОВ, одержавши шифровку про намір верховного головнокомандувача побувати у військах цієї армії, зразу ж виїхав із Бердичева, де тоді перебував штаб фронту, до Кам'янця. Прибувши в армійський штаб, генерал довідався, що ЛЕЧИЦЬКИЙ важко захворів. Брусилову самому довелося вести підготовку військ до огляду, організовувати протиповітряну оборону цього району.

Заметушились у міській думі та її управі. Міському голові і гласним не хотілось осоромитись перед государем. Але привести в належний порядок вулиці, майдани, сквери, будинки було нелегко: місто все-таки прифронтове, і австрійська авіація щоразу завдавала по ньому бомбові удари.

Для зустрічі царя на залізничну станцію прибули БРУСИЛОВ, генерали і офіцери зі штабу 9-ї армії, подільський губернатор Олександр МЯКІНІН, вищі чини з губернських присутствій, міський голова.

Царські поїзди прибули на станцію надвечір 28 березня. В першому поїзді, як було заведено під час війни, перебував численний почет, а в другому - сам цар із міністром двору графом Володимиром ФРЕДЕРІКСОМ, ад'ютантами, прислугою.

Аж ось у дверях одного з вагонів другого поїзда з'явилася постать царя. Середнього зросту, широкоплечий, стрункий, він був одягнутий у форму гвардійського офіцера. Кинувши короткий погляд на заповнений людьми перон, вийшов.

До нього підійшли генерал БРУСИЛОВ і губернатор. Цар байдуже вислухав їх короткі рапорти і, не сказавши нi слова, навіть не привітавши інших присутніх, повів головнокомандувача фронту у свій вагон. Всі були приголомшені байдужим, неуважним ставленням імператора до тих, хто хоч і мав високий чин, але стояв на нижньому щаблі державної ієрархії.

Імператор вів розмову з гостем віч-на-віч. Розібравшись з інтригою навколо призначення БРУСИЛОВА на нову посаду, він запитав, чи не має той щось доповісти. І тут генерал наважився заявити верховному про те, що твердження багатьох генералів щодо нездатності російської армії внести перелом у хід кампанії на східному театрі воєнних дій не роблять честі цим генералам, ці безпідставні твердження тільки шкодять справі.

- Я вважаю, - від далі БРУСИЛОВ, - що наша армія ще здатна змінити оперативну обстановку на фронті на свою користь. Довірені мені війська вже в травні 1916 року можуть бути готові до рішучих наступальних дій. Але якщо верховне головнокомандування не повірить у великі можливості військ Південно-Західного фронту і не створить умов для підготовки генерального наступу, то мені доведеться піти у відставку.

Цар так само, як і увільнений у відставку попередній головнокомандувач Південно-Західного фронту генерал Микола ІВАНОВ, схильний був перебільшувати сили противника. Микола ІІ із неприхованим незадоволенням вислухав категоричну заяву нового головнокомандувача про можливості довірених йому військ, однак, як завжди він це робив, відкрито висловити свої думки не наважився, лише запропонував БРУСИЛОВУ викласти свою позицію на засіданні військової Ради Ставки.

Тоді лінія російсько-австрійського фронту проходила в районі Заліщиків (поблизу річки Збруч). У Кам'янці-Подільському і навколишніх селах дислокувалась 3-я Заамурська піхотна дивізія, що входила до складу 11-го армійського корпусу. БРУСИЛОВ запропонував цареві побувати в цій дивізії.

Уранці 29 березня Микола II разом зі своїм почтом виїхав за місто, в напрямку Рихти. І раптом у небі з'явилися ворожі літаки. Помітивши кавалькаду легкових автомашин, австрійські льотчики стали робити кола над шляхом, маючи намір скинути на машини бомби. Але зразу ж відкрила вогонь зенітна артилерія, в небі з'явилися російські винищувачі. Австрійським авіаторам довелося рятуватися втечою. Генерал БРУСИЛОВ, відчуваючи відповідальність за життя імператора, запропонував йому і міністру двору до мінімуму скоротити своє перебування тут. Проте Микола II, виявляючи мужність, ігнорував небезпеку. Він не погодився з пропозицією головнокомандувача, і вся програма огляду 11-го армійського корпусу була виконана.

Організатори поїздок монарха на фронт розраховували, що такі огляди військ викличуть патріотичне піднесення солдатів, додадуть снаги на ратні подвиги. Проте Микола II не годився на роль натхненника перемог російської зброї. Цар мовчки обходив стрункі шеренги фронтовиків, немов сором'язливий юнак, часто конфузився. Цього разу поряд із ним були БРУСИЛОВ і міністр двору.

В останній день перебування царя в Кам'янці відбувся парад і проводи на фронт Третьої Заамурської дивізії Частики цієї дивізії вишикувалися вздовж Романовського проспекту (тепер вулиця Шевченка) від Маріїнської гімназії до Проскурівського шосе. Цар об'їжджав полки на білому коні. Верхову їзду він знав добре, тримався в сідлі як справжній кавалерист. Солдати тримали зброю "на караулі" і з усієї сили кричали "ура!". Потім імператор, граф ФРЕДЕРІКС і БРУСИЛОВ піднялися на ґанок Маріїнської гімназії, приймаючи парад дивізії, шеренги якої спускалися вниз, до вулиці князів Коріатовичів, повертали до Новопланівського мосту. А далі шлях стелився їм у район Залішиків, в окопи передової лінії.

Того ж дня Микола II і БРУСИЛОВ виїхали в білоруський Могилів, у Ставку. На військовій раді Ставки головнокомандувач Південно-Західного фронту повторив свої міркування щодо підготовки до наступу. Наміри генерала схвалили. А 22 травня 1916 р. війська фронту після артпідготовки рушили вперед. Німецько-австрійський фронт було прорвано завдовжки у 350 верст. Ця видатна бойова операція дістала назву Брусиловського прориву. А вперше свій план наступальної операції генерал офіційно доповів верховному головнокомандувачеві в Кам'янці-Подільському.

* * *

Доповнимо матеріали Івана ГАРНАГИ фрагментами із листування імператора з імператрицею.

31 березня 1916 р. у листі до цариці Микола ІІ так переповів про свій візит до Кам'янця-Подільського: "В Каменец-Подольске генералы обедали со мной в поезде. Я много беседовал с Келлером и передал ему твой привет. Он нисколько не изменился. На следующий день, то есть вчера, я осматривал недавно сформированную дивизию - 3-ю Заамурскую пехотную дивизию. Она производила прекрасное впечатление - великолепные рослые молодцы, совсем гвардейцы. Во время смотра мы слышали обстрел нашими орудиями австрийских аэропланов, которые сбрасывали бомбы на оба наших моста на Днестре. Затем посетил еще 2 лазарета и Лечицкого, он начинает поправляться, но еще лежит. Я уехал из Каменец-Подольска после завтрака". Далі в цьому листі імператор згадав свого брата - Михайла Олександровича РОМАНОВА: "Забыл тебе сказать, что в Каменец-Подольске я два раза видел Мишу. Он выехал раньше меня в свою дивизию, расположенную недалеко от Каменец-Подольска".

У наступному листі до дружини від 4 квітня Микола ІІ детальніше зупинився на своїй розмові із братом: "Я забыл упомянуть о моем недавнем разговоре с Мишей в Каменец-Подольске. Он просил отозвать его в июне и назначить в ставку. Тогда я стал ему проповедовать о нашем отце, о чувстве долга, примере для остальных и т.п. Когда я кончил и мы простились, он еще раз холодно совершенно спокойно попросил не забыть его просьбы, как будто я совсем и не говорил. Я был возмущен".