Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Нова Стара Ушиця

Історія села Стара Ушиця, що на Кам'янеччині, має кілька періодів. Найраніший з них - у сивій давнині. Історія чітко проступає з 1144 року. Тоді це поселення було одним із адміністративних прикордонних населених пунктів галицького давньоруського Пониззя. В кінці XVIII, на початку XIX століття воно було повітовим і значним культурним центром Росії. В радянський час статус райцентру село зберігало аж до кінця 50-х років.

Тепер того села, що було колись у гирлі р. Ушиці (звідси і назва), нема. Про нього засвідчують хіба що скупі літописні рядки, господарсько-побутові речі в музеях області та ще старий камінний гостинець, який серпантином круто спадає в знамениту колись Ушицьку долину і щезає під водами Дністровського моря.

Сьогоднішня Стара Ушиця - нове соціалістичне село. Воно створено протягом 1976-1984 років за проектом інституту "Гіпроцивільпромбуд" (автор В.А. Крівов) в результаті переселення із зони затоплення Дністровського комплексного гідровузла жителів наддністрянських сіл Бакоти, Конилівки, Кривчан (Нижні), Наддністрянки, Студениці, Теремців і Старої Ушиці. Її площа - понад 300 га, населення - понад 3800 чоловік.

Підшукуючи нову адресу для села, проектувальники облюбували рівне плато, яке знаходиться на захід від затопленої Старої Ушиці. Прилягаючи із сходу до с. Кривчани (відоме як хутір Калинівка), воно звідусіль оточено лісами: Гораївським з півдня, Лутавським із заходу, Кривчанським з півночі. Східною стороною плато обривається залісеними схилами Дністровського моря. Одне слово, Природа створила людям ідеальні умови для життя. Це мало чи не найголовніше значення при виборі місця для будівництва теперішньої Старої Ушиці.

За генеральним планом новозбудоване село складається із шести зон. Територію між головними вулицями Першого травня і Миру займає громадський центр, а північну і північно-західну - житловий масив індустріальної забудови. Виробнича зона радгоспу складає південну частину села. Північно-східні околиці його (лісопарк) відведено під зону відпочинку. Тут запроектоване спортивний комплекс і заклади відпочинку для дітей. Ще далі на схід будується зона пристані із човновою станцією, яка з'єднуватиметься із центром широкою алеєю.

В планову основу села архітектори заклали квартальний принцип. Всі 28 вулиць, будучи спланованими загалом за сторонами світу, перетинаються і розділяють Стару Ушицю на майже правильні прямокутні квартали. Особливо вони добре помітні в забудові центру. Житлові квартали садибної забудови мають в основному нестандартні розміри.

Архітектура селища об'ємно-просторова. Забудови - різноповерхові. Громадський центр складають будинки селищної Ради і контори радгоспу ім. С. Орджонікідзе, приміщення аптеки, середньої школи і будинку культури, поліклініки і торгового комплексу та інші.
У композицію центру органічно вписуються шість одноповерхових, п'ять двоповерхових і сім п'ятиповерхових жител блочного і секційного типів, які, як і всі будівлі тут, мають і комунальні зручності.

Садиби складаються із житлового будинку, літньої кухні і приміщень для тварин, птиці, палива, реманенту, машин тощо. Причому господарські будівлі в більшості випадків зблоковані.

Житла переважно збудовані окремо. Це одноповерхові будинки на одну квартиру із трьох чи п'яти кімнат. Вони, як і декілька десятків мансард, мають компактні плани з пропорціями, що наближаються до квадрату. Кімнати зручно розташовані. Опалення пічне, однак, в останній час замінюється або доповнюється водяним. На таку систему опалення перейшло 14 сімей. Причому, їхні садиби мають не тільки комунальні зручності, а й сауни.

Сільські садиби мальовничі на вигляд. Зовнішнє їх спорядження представляє набризкану штукатурку, проте все більшого поширення набуває облицювання будівель кольоровою плиткою. Віконні пройми, карнизи і кути споруд прикрашають рослинним та геометричним орнаментом, що урізноманітнює будинки, надає їм виразності і привабливості.

Якщо пильно придивитися до архітектурного обличчя новозбудованої Старої Ушиці, в ньому ми вловимо те, що притаманно лише будовам соціалістичної епохи. Тобто побачимо соціалістичне селище, в якому воєдино злилися міські зручності і віками вироблена сільська будівельна мудрість. У ньому, наприклад, є магазини, бібліотеки, школи, кінотеатр, комбінат побутового обслуговування, стадіон, що, зокрема, характерно містам. Але є тут чисто сільська територія, без якої саме село - не село. Це - широкі сільські вулиці з традиційними лавками вздовж парканів. І самі садиби, які, як відомо, мають своє особливе призначення. Саме тут і проживають селяни. Про них найбільше зодчі думали і подбали. В цьому їх найбільша заслуга, як і те, що село вони розімкнули на природу, нічого не забираючи від неї і не додаючи.

Будівництво Старої Ушиці триває. Розширюються, упорядковуються садиби, планується збудувати музичну школу, нову лазню тощо. Проте вже тепер селище має красиве, самобутнє обличчя, гідне епохи розвинутого соціалізму.

Якубовскський В.
Нова Стара Ушиця // Радянське Поділля, 1986. - 26 березня.