Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Напередодні бурі

Після скасування кріпосного права на Україні розпочався швидкий розвиток капіталізму. Нові підприємства виникають у Кам'янецькому повіті. Це були головним чином заводи, які спеціалізувались на переробці сільськогосподарської продукції (Городоцький, Вишнівчицький, Маківський і Левадський цукрові), Довжоцький спиртовий. В Кам'янці-Подільському стали до ладу два пивоварні заводи, тютюнова фабрика, численні пекарні. Засновується ряд металообробних і деревообробних майстерень, шість приватних друкарень.

Однак промисловість у Кам'янці-Подільському розвивалась дуже повільно. Заводи і фабрики були дрібними, оснащені примітивною технікою. Найбільшим підприємством у той час була друкарня губернського правління (нині друкарня імені Леніна - найстаріше підприємство області). У ній працювало близько 60 робітників металообробних і деревообробних майстернях було зайнято всього по 3-7 чоловік.

Усі приватні підприємства міста випускали продукцію на мізерну суму 150-170 тисяч карбованців у рік. Характерно, що у 1910 році ремісники міста виробили товарів на суму, яка вдвічі перевищувала вартість продукції, випущеної підприємствами. До революції наше місто було типовим губернським центром в аграрному оточенні, містом чиновників, лихварів і ремісників.

Капіталістичні відносини проникали і в сільське господарство Кам'янеччини. Вплив їх особливо був помітним у поміщицьких маєтках. В окремих панських економіях і великих куркульських господарствах з'являються складні сільськогосподарські машини (локомобілі, двигуни, сівалки, жниварки, молотарки, зерно-очисні машини, удосконалені ґрунтообробні знаряддя). Застосовуються мінеральні добрива, впроваджується плодозмінна система землеробства. Все це, безумовно, впливало на ефективність сільськогосподарського виробництва.

Проте треба підкреслити, що на капіталістичні рейки переводили господарства лише окремі землевласники. Більшість же поміщиків Кам'янецького повіту здавили свої маєтки в аренду, або ж доручали справу організації виробництва керуючим, а самі поселялись в особняках у Кам'янці-Подільському, Вінниці, навіть у Києві та Одесі.

Орендарі не турбувались про панське господарство. Ось як характеризувався стан таких маєтків у воєнно-статистичному описі Кам'янецького повіту. "Орендарі зацікавлені виключно у тому, щоб мати вигоди якнайшвидше і з найменшими витратами. Вони вижимають всі соки з землі і доводять її до такого стану, що після них потрібно витратити багато праці і часу для відновлення родючості".

Хижацьке землекористування гальмувало загальне піднесення виробництва продуктів у панських економіях, приводило до застою сільського господарства. За 30 років до першої світової війни врожайність основних сільськогосподарских культур у маєтках зросла всього на 10-15 процентів.

Ще повільніше збільшувалось виробництво зерна в селянських господарствах. Селяни, як колись діди й прадіди, користувались трипільною системою сівозміни, що приводило до виснаження і засмічення землі. Вони не мали можливості застосовувати мінеральні добрива, бо ті коштували дуже дорого, Зa місячний заробіток сільськогосподарського робітника можна було купити всього два центнери суперфосфату, не вистачало органічних добрив.

Ні місцеві державні установи, ні земство не турбувались про забезпечення селян сортовим насінням зернових, кормових і овочевих культур. Більшість селян користувалась дідівськими ґрунтообробними знаряддями (ралами, драпаками). У 1912 році в Кам'янець-Подільському повіті одна сівалка припадала на 19 тисяч десятин сільського землекористування, жниварка - на 31,7 тисячі, 1 сіножатка - на 95 тисяч, молотарка з локомобільним приводом - на 8,6 тисячі.

Тому й не дивно, що врожаї зернових та сільськогосподарських культур у селянських господарствах були низькими. Навіть у 1913 році, коли під час вегетації рослин часто випадали рясні дощі, селяни зібрали на круг всього по 11,4 центнера хліба на десятині, а картоплі - по 99 центнерів.

Застійні явища спостерігались і в тваринництві Кам'янеччини. Поміщики не займались розведенням продуктивної худоби на продаж. З розрахунку на 100 десятин сільськогосподарських угідь маєтки землевласників виробляли в 9-10 разів менше продукції тваринництва, ніж селянські господарства. Таким чином, майже половина орних земель повіту виключалась з виробництва кормів для худоби. Порівняно невеликим було молочне стадо у повіті. На території, яка нині входить до складу Кам'янець-Подільського району, в 1912 рощ у селян налічувалось 14,7 тисячі корів, у панських економіях - 1,6 тисячі. Вкрай низькою була продуктивність великої рогатої худоби. Тоді майже всі селяни утримували корів традиційної сірої степової (м'ясної) породи, які за час лактації давали в середньому 70-80 відер (700-800 кілограмів) молока. Це майже в чотири рази менше, ніж тепер одержують від однієї фуражної корови колгоспи Кам'янець-Подільського району. Якщо застосувати сучасні обчислення продуктивності молочного стада, то вийде, що напередодні першої світової війни всі категорії господарств Кам'янеччини виробляли за рік 130-140 центнерів молока на 100 гектарів сільськогосподарських угідь.
Селяни не мали можливості збільшити виробництво м'яса, хоч населення повіту зростало швидко. Кожна середняцька селянська сім'я відгодовувала одну, рідше двох свиней на рік. Бички спеціально для одержання м'яса не відгодовувались, бо для цього не було кормів. Телят різали на м'ясо рано, в 6-7-місячному віці. Тому й вихід свинини і яловичини був низьким - близько 25-30 центнерів на 100 гектарів орної землі.

Ціни на продукти тваринництва 6ули високими. Так, наприклад, у грудні 1913 року в м. Кам'янці-Подільському кілограм свинини коштував 47 копійок, а вершкове масло - 1 карбованець (місячний заробіток робітника тоді становив 10-12 карбованців). Незаможні селяни, міська біднота Кам'янеччини жили впроголодь. У їх серцях кипіла ненависть до пихатих панів, гнобителів, царських порядків. Вони були готові до рішучої борні за волю й щастя, за нове життя.

Гарнага І.
Напередодні бурі // Радянське Поділля, 1987, 17 березня