Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

ЛИЦAPI РЕВОЛЮЦІЇ

У червні 1919 року після запеклих боїв з переважаючими силами петлюрівських військ з'єднання Червоної Армії змушені були залишити Кам'янець-Подільський повіт, а потім - більшу частину Правобережної України. В кінці цього року Західне Поділля окупували білопольські інтервенти. В самому Кам'янці-Подільському отаборилась Директорія, тут розташувались її міністерства, штаб "головного отамана", а в будинку колишньої духовної семінарії навіть друкувались "лопатки" - петлюрівські грошові знаки.

Місто було переповнене польськими і петлюрівськими офіцерами, чиновниками "урядових" установ. Хоч буржуазно-націоналістична верхівка називала Кам'янець-Подільський "тимчасовою столицею", бо мріяла про стародавній Київ, проте справжнім господарем у місті були польські генерали і окупаційна адміністрація. На особливому становищі перебувала охранка інтервентів, так звана дефензива (політична поліція). Польські жандарми особливо пильно стежили за політичними настроями робітників і селян, за діяльністю, спрямованою проти інтервентів. І вони мали підставу для цього, бо в місті все виразніше виявлялися ознаки існування радянського підпілля.

Дійсно, вже у кінці 1919 року невеликі підпільні групи виникають на найбільшому в той час підприємстві міста - у міській друкарні (нині друкарня імені В. І. Леніна), на заводі "Мотор", залізничній станції, у навколишніх селах.

Подільський губком партії, який перебував у Вінниці, налагодив зв'язки з кам'янець-подільськими підпільниками. Незабаром Зафронтбюро (орган, створений при Реввійськраді радянської 12-ї армії для керівництва підпільними більшовицькими організаціями, створюваними у тилу ворога) направляє у Кам'янець-Подільський досвідченого партійного працівника і конспіратора П. Губиша та організатора агітаційної роботи І. Фіщенка.

З допомогою робітників міської друкарні П. Губиш виходить на активного підпільника М.Табачника, зв'язується з керівниками підпільних груп міста і повіту. У січні 1920 року на одній з конспіративних квартир проводяться збори підпільників, які затвердили склад ревкому. Головою його призначається П. Губиш, заступником І. Фіщенко, членами М. Табачник, А. Охотников, Є. Рубінштейн. Згодом до складу ревкому увійшли Л. Українчук з Макова і колишній моряк Балтійського флоту Ф. Топольницький з с. Чорної. Ревком очолив більшовицьку організацію, в якій налічувалось понад 70 чоловік. За числом членів кам'янець-подільська підпільна організація була найбільшою на тій частині Правобережної України, яка була окупована білопольськими інтервентами.

На кам'янець-подільське підпілля було покладено завдання проводити в тилу ворога цілеспрямовану агітаційну роботу серед широких трудящих мас, з метою підготовки збройного повстання проти окупантів створювати бойові загони і дружини, озброювати їх, з допомогою польських солтатів, які підтримували більшовиків, збирати і передавати командуванню Червоної Армії розвідувальну інформацію.

Велике значення для активізації підпільної роботи мало влаштування підпільної друкарні. Чималу допомогу ревкому подали робітники міської друкарні. Вони винесли з підприємства кілька десятків фунтів шрифту, деталі для друкарського верстата. Друкарський верстат був змонтований у будинку М. Н. Охотникова (тепер вул. Річна, 36). Тексти для підпільних видань писав І. Фіщенко, друкувала на машинці Є. Рубінштейн, а набирав і друкував на верстаті М. Табачник.

Видання листівок і прокламацій було організовано настільки добре, що ревком прийняв рішення приступити до видання підпільної газети "Большевик". Примірники її не збереглись, але відомо, що у березні 1920 року вийшло три номери.

Листівки і газети, які викривали загарбницькі плани польських панів, закликали трудящих підніматись на боротьбу проти інтервентів, розповсюджувались у Кам'янець-Подільському і Новоушицькому повітах. Активну участь у цій роботі брали М.С. Охотников, його сини Семен і Михайло, які часто виїжджали в села і наймались мурувати печі і груби. В місті підпільні видання розповсюджували М. Казаков, М. Горний, П. Харків, М. Проць, Г. Симашкевич.

Робота ревкому по підготовці бойових загонів узгоджувалась з розробленим Закордонним відділом ЦК КП(б) загальним планом збройного повстання у районах, окупованих білопольськими і петлюрівськими військами. Протягом травня-червня повстанські загони були сформовані у районі Смотрича, Гукова, у Довжоцькій, Китайгородській та інших волостях.

Агенти дезензиви і петлюрівської охранки збились з ніг, шукаючи сліди більшовиків. У хатину Охотникових кримінальна поліція вдерлась якраз тоді, коли підпільники готувались друкувати листівки М. Табачник, Є. Рубінштейн і С. Охотников були кинуті у тюрму. Сім тижнів арештованих катували у застінках дефензиви, їх били гумовими палицями, а коли потерпілі непритомніли, обливали холодною водою і знову били, вимагаючи назвати імена і адреси відомих їм членів і керівників організації. Але підпільники тримались мужньо.

Та за кілька днів до початку збройного повстання охранці з допомогою провокатора вдалось таки одержати інформацію про весь склад підпільної організації. Протягом 24-26 червня жандарми арештували понад 100 чоловік, захопили кілька складів зброї і підпільної літератури. Петлюрівська газета "Подільський край", повідомляючи про розгром більшовицького підпілля, писала, що до складу цієї організації входили групи різних народностей, замовчуючи про те, що, крім українців, росіян і євреїв, у підпіллі активно працювало багато поляків, а польські солдати повідомляли цінні розвідувальні дані.

Частина підпільників загинула у катівнях дефензиви, інша група була вивезена у Польщу (пізніше Радянський уряд обміняв її на польських ксьондзів).

Незважаючи на те, що більшовицьке підпілля зазнало великих втрат, а голова ревкому П. Губиш певний час змушений був переховуватись у селах, повстанські загони під час наступу військ радянської 14-ої армії брали активну участь у визволенні Кам'янець-Подільського повіту від інтервентів.

Діяльність більшовицької організації на Кам'янеччині у роки громадянської війни - одна з найяскравіших сторінок історії боротьби трудящих проти інтервентів і української буржуазно-націоналістичної контрреволюції. У цій історії золотими літерами написані імена героїв більшовицького підпілля - мужніх і безстрашних бійців ленінської партії.

Гарнага І.
Лицарі революції // Прапор Жовтня, 1987. - 29 вересня