КОМПОЗИТОР ПОЧИНАВСЯ НА ПОДІЛЛІ

Життя і творчість видатного українського композитора М.Д. Леонтовича тісно пов'язане з нашим краєм. Книжка "Микола Леонтович. Спогади, листи, матеріали", яка не так давно вийшла друком у видавництві "Музична Україна", малює привабливу постать митця і громадянина, людини, яка всі сили, щедрість таланту віддала служінню рідному мистецтву, розвитку радянської культури, розкриває нові сторінки перебування композитора на подільській землі.

З цього збірника та інших джерел дізнаємося, що у 1893 році Микола Леонтович після закінчення Шаргородського духовного училища приїжджає на навчання до Кам'янець-Подільської семінарії. Богословські предмети, якими була переповнена семінарська програма, мало цікавили юнака. Всю його душу заполонила музика, пісня, до яких любов прищепили з дитинства батьки.

У середині 90-х років Кам'янець-Подільський, як центр губернії, відзначався досить інтенсивним культурним життям. Тут відбувалися концерти артистів-аматорів, виступали професіонали-гастролери. Тільки важко було Миколі відвідувати концерти і музичні вечори: статут семінарії не дозволяв відлучатися вечорами.

Відбувались музичні заняття і в самій семінарії. Та Микола не обмежувався ними. У нього з'являються книжки, підручники, самовчителі. Юнак твердо вирішив: не буде він священиком, а стане народним учителем, понесе людям освіту, мистецтво, музику, збиратиме скарби народної творчості. Він самотужки навчається грати на скрипці і фортепіано, вивчає різні інструменти симфонічного оркестру.

Несподівано у середині навчального року виїхав учитель співів. Взяли тимчасово диригентом семінарського хору Леонтовича, бо бачили велику захопленість юнака музичним мистецтвом.

Так у 1898 році Микола почав займатися з хором, про що мріяв весь час. На інших заняттях він учень, але тут - диригент. Хор під його керуванням співав дуже гарно. І репертуар Леонтович добирав на свій смак. Не тільки обов'язкові церковні хори, а й народні пісні. Це викликало незадоволення у начальства. Такого не бувало: у стінах семінарії звучать народні пісні. Та молодий диригент твердо вирішив розучувати з хором саме їх. А якщо комусь не подобається, то він взагалі нe буде керувати хором. Начальство змушене було погодитися.

Потай Микола відвідує спектаклі оперної трупи, що гастролювала у Кам'янці-Подільському. Тут він уперше почув музику Глінки, Даргомижського, Верді, Гуно, Бізе, захоплювався творами Чайковського. З хором починає розучувати українські пісні у власній обробці. Це були перші творчі спроби майбутнього композитора. Тут він міг перевірити і якість звучання хору і виконання.

Хористи старанно готувалися до випускного екзамену. І ось, нарешті, настав цей день. Злагоджено, впевнено і виразно звучить спів. Народні пісні в обробці Леонтовича становлять найцікавішу частину програми. Начальство не схвалило працю молодого диригента і його "сваволю". Але хористи, оточивши після концерту свого улюбленця, висловили щирі почуття вдячності до здібного музиканта і чудової людини. Урочисто вони влучають йому подарунок - клавір опери Чайковського "Черевички". На ньому надпис: "Майбутньому славному композиторові, незабутньому регентові від хору співаків". Вони вірили у його майбутнє.

Закінчивши у 1899 році семінарію, Леонтович відмовився від парафії і почав працювати у Чугуївській двокласній початковій школі на Поділлі вчителем співів і арифметики. Тут він створює учнівський хор і самодіяльний симфонічний оркестр. Для останнього на власні кошти придбав віолончель, флейту, тромбон. Ще під час навчання у семінарії Леонтович почав записувати і обробляти народні пісні. Їх він об'єднує у книжку "Перша збірка пісень з Поділля", працює над піснями для другої.

Вимогливій до себе, Микола Леонтович у 1903 році їде на навчання до Петербурга. Після цього деякий час працює на Донбасі, Вінниччині. Великий Жовтень сприйняв як художник-патріот. Він переїжджає до Києва, працює комісаром першої Української державної капели, викладачем музично-драматичного; інституту імені Миколи Лисенка. Восени 1919 року відвідує Кам'янець-Подільський, займається разом з К.Стеценком організацією хорів.

Життя Миколи Дмитровича обірвалося несподівано і трагічно. В ніч на 23 січня 1921 року він загинув від руки бандита у домі свого батька на Вінниччині. Творча спадщина митця становить близько 200 художніх обробок українських народних пісень для хору, різноманітних за тематикою. Вони завоювали всенародне визнання.

Сваричевський А.
Композитор починався на Поділлі // Радянське Поділля, 1984. - 3 червня.