Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Олег БУДЗЕЙ, "Подолянин", 25 березня 2005 р.

Театральний провулок, Шевченківський театр, дім артистів. Сьогодні тільки ці напівзабуті назви нагадують, що Кам'янець колись був театральним містом.

КАМ'ЯНЕЦЬ ТЕАТРАЛЬНИЙ

ДЕБЮТ

Відома точна дата народження театру в місті над Смотричем - 22 вересня 1798 р. Цього дня уряд дав дозвіл 29-річному польському акторові, антрепренеру, драматургу Антону ЖМІЙОВСЬКОМУ (ЗМІЄВСЬКОМУ) заснувати в Кам'янці польську антрепризу (приватне театральне підприємство). Розміщувався цей театр на сході Вірменського ринку - в будинку, який сьогодні займає картинна галерея. Оскільки засновник антрепризи невдовзі збанкрутів, то права на неї передав артистові Северину МАЛИНОВСЬКОМУ.

Щоб підтримати театр, було засновано "Обивательську раду". Головним опікуном театру став заможний поміщик Кайтан СТАРЖИНСЬКИЙ - згодом, у 1803-1807 pp., губернський проводир дворянства (маршалок). Він був одним із небагатьох кам'янчан, які тоді мали в місті палац (1957 р. на цьому місці виріс двоповерховий будинок райкому КПУ, а тепер тут працює райдержадміністрація).

ПІД ПАРАСОЛЬКАМИ

Будинок, в якому діяв театр, 1803 р. перейшов до духовного відомства. Через два роки тут розмістили Подільську духовну семінарію. Міська шляхта 1805 р. збудувала новий театр - на місці колишнього палацу Галіль-паші. Тепер тут стоїть виробничий корпус колективного швейного підприємства.

Про цей театр яскравий спогад залишив Костянтин БАТЮШКОВ, який 1815 р. перебував на військовій службі в Кам'янці. Ось що 11 серпня написав поет у листі до двоюрідної тітки Катерини МУРАВЙОВОЇ: "Є театр; уявіть, яким він має бути: коли йде дощ, глядачі виймають парасольки. Вітер свистить у всіх кутках і з чудовим співом актрис і скрипкою оркестру створює гармонію особливого гатунку. Усі грають трагедії у високому стилі, рідко опери".

АНАФЕМА АКТОРАМ

На зимові гастролі 1827-1828 pp. до Кам'янця прибув один із мандрівних театрів. І наштовхнувся на несподівану заборону ставити спектаклі впродовж усього Великого посту. А це не мало, не багато, а 7 тижнів. Такими діями біскуп Францішек МАЦКЕВИЧ прирік трупу на голодування. Тож актори попросили біскупа, зваживши на їхню бідність, скасувати заборону на вистави, пообіцяли зі своїх мізерних доходів зробити пожертви на користь бідних.

18 лютого 1828 р. біскуп відмовив акторам у їхньому проханні, відхилив їхню пожертву, як нечисту, і запропонував від себе щотижня видавати їм на хліб по карбованцю. Актори, звісно, образилися на запропоновану жебрацьку подачку. "Взявши подачку, - пишуть вони в новому листі до біскупа, - ми спокусили б інших, які прагнуть чужого добра й, маючи здібності й сили для праці, визискують інших, проводячи час у ганебнім ледарстві". Далі в ущипливих висловах доводять необґрунтованість біскупової заборони, домагаються її скасування.

У відповідь на це 26 лютого ксьондз ЗЕМБРЖИЦЬКИЙ, із відома, звичайно, біскупа, накинувся на акторів, "цих нечестивих синів Вавилона", як він їх назвав, анафемою в Кафедральному костелі. Актори, вражені цим, звернулися до суду митрополита. Чим завершилася ця справа - невідомо. Але, як бачимо, акторам у ті часи жилося несолодко.

ТЕАТРАЛЬНИЙ БАСТІОН

У центрі міста театр проіснував півстоліття. 1856 р. він перебрався до Вітряної брами - на турецький бастіон: місцевий театрал Ян ПЕКАРСЬКИЙ пристосував під театр провіантський магазин, збудований на початку XIX ст. за проектом військового інженера Дементія МЕЛЕЩЕНОВА.

П'єси ставили польською мовою. У 1860-1861 рр. досить гарну польську трупу зібрав 37-річний Петро ЯКСИ-БИКОВСЬКИЙ - згодом відомий польський письменник. Поляки досить ревно відвідували спектаклі. Але 1861 р. польський театр закрили, відтоді п'єси почали ставити російською мовою.

Київський журналіст, який 1863 р. відвідав Кам'янець і видав нотатки, сховавшись під абревіатурою І-ТОВ, познущався над усім. І над кам'янецьким театром теж: "Ще одне з громадських задоволень - театр - був майже зачинений, він ставив найсентиментальніші з російських п'єс - як от "Параша-сибірячка". Місця залишалися порожніми, крім місць для деяких представницьких осіб міста та військових, але й там було невесело. Театр розміщувався в якомусь будинку зі старовинних прибудов до міського муру, буфет тісний і нікчемний - повна нудьга".

На початку 1867 р. до Кам'янця зі Львова приїхала трупа Омеляна БАЧИНСЬКОГО й узимку 1868 р. виступала тут під назвою "Балет і оперетка під дирекцією Бачинського зі Львова". З українських п'єс поставили "Наталку Полтавку", "Сватання на Гончарівці", "Покійник Опанас" та ін. Більшість вистав давалася російською мовою. У спектаклях грала дружина директора - співачка, балетна й драматична актриса Теофілія БАЧИНСЬКА.

1875 р. кам'янецький театр згорів. Відновили його тільки 1880 р. - завдяки зусиллям нового подільського губернатора Леоніда МИЛОРАДОВИЧА. "Постійної трупи в Кам'янці немає - і місто здає театр в оренду мандрівним акторам", - так 1882 р. написав у звіті про місто, виданому в Києві, повітовий військовий начальник ОСТРОВЕРХОВ.

Як засвідчує "Театральна енциклопедія" (Москва, 1961-1967 рр.), у Кам'янці 1886 р. було поставлено (очевидно, місцевою трупою) "Лихо з розуму" Олександра ГРИБОЄДОВА.

15 лютого 1900 р. міська дума назвала Театральним невеликий провулок, що проходив біля міського театру.

У травні 1918 р. театр знову згорів. Цього разу назавжди. І тепер тільки з фотографії Степана НІКОЛАЄВА можна побачити, яким був тодішній кам'янецький притулок Мельпомени.

ЛІТНІЙ ТЕАТР

Кам'янець, крім театру на турецькому бастіоні, мав ще один - на Старому бульварі (біля вірменського бастіону). Цей театр був дерев'яним і діяв тільки влітку, тож його називали літнім. Відповідно кам'яний театр біля Вітряної брами величали зимовим.

У 1898-1899 рр. у літньому театрі Кам'янця як актори працювали 36-річний Степан ЯНОВИЧ і 31-річна Ванда ЯНОВИЧЕВА - батьки Леся КУРБАСА. Їх синові - Лесю (Олександру-Зенону) - тоді було 11 років. Через 20 років, у Кам'янецьку добу Директорії УНР, геніальний новатор українського театру Лесь Курбас деякий час житиме й працюватиме в місті над Смотричем.

ПУШКІНСЬКИЙ ДІМ

У 1899-1900 рр. з нагоди 100-річчя з дня народження Олександра ПУШКІНА на Новому плані збудували Пушкінський народний дім. Уперше він гостинно відчинив двері 3 січня 1901 р. - на ялинку зібралося 300 хлопчиків і дівчаток.

У Пушкінському домі ставили й спектаклі. А після того, як згорів театр у Старому місті, Пушкінський дім став головним притулком любителів Мельпомени. 1919 р. його стали називати Шевченківським театром. Нині це міський Будинок культури.

НАМИСТО ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ

У січні - лютому 1907 р. на сцені Пушкінського дому виступав театр Миколи САДОВСЬКОГО з участю Марії ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, Ганни БОРИСОГЛІБСЬКОЇ, Івана МАР'ЯНЕНКА. Кам'янчани побачили, зокрема, п'єси Івана КАРПЕНКА-КАРОГО "Суєта" і "Житейське море". Роль Івана Барильченка в обох спектаклях чудово зіграв сам Садовський.

Під час гастролей трупи Садовського відбулася перша зустріч із театром малого Миколи БАЖАНА. Його мама Галина Аркадіївна була завзятою театралкою, тож вирішила й малого Миколку прилучити до високого мистецтва. Якраз ставили "Сватання на Гончарівці". Малий сидів спокійно до появи дурного Стецька, а тоді зняв такий галас, що матері під гнівні окрики публіки довелося покинути зал. Ця подія запам'яталася Миколі Платоновичу на все життя.

Пам'ятними для кам'янчан були й наступні гастролі театру Садовського. 18 грудня 1910 р. був сильний мороз зі смалким вітром. Саме цього дня на балагулах актори пробивалися до Кам'янця (залізниці тоді ще не було). Їхали з таким настроєм, як на той світ. Але яким було здивування артистів, коли на голому полі їх зустріла велика група кам'янчан: лікар Кость СОЛУХА із сім'єю, начальник пошти ПАЛІЙ з родиною, велика сім'я ПРИХОДЬКІВ, священик ВАТИЧ із чотирма дочками, професор Тадей ГАНИЦЬКИЙ і багато-багато інших людей. Як писав у спогадах Садовський, його напівзамерзлі, загорнуті в реквізит актори плакали від радості, від такої зворушливої зустрічі.

Саме під час цих гастролей Марія Заньковецька, консультуючи одну з найкрасивіших кам'янецьких дівчат Ольгу ВАТИЧ, подарувала її своє намисто. 1964 р. Ольга ВАТИЧ-ПРИХОДЬКО це намисто подарувала Тамарі СИС, а та згодом вручила його поетесі Наталі КАЩУК.

КАШКЕТ ЯК ПРИВІД

1912 р. у нашому місті з великим успіхом 6 тижнів гастролював Руський народний театр зі Львова, директором, режисером і актором якого був Йосип СТАДНИК. У театрі працювала його дружина - драматична актриса й співачка Софія СТАДНИКОВА. Отож, Стадник одержав дозвіл від генерал-губернатора на гастролі театру в Кам'янці. Їхали артисти 28 фірами. Серед вистав, які побачили кам'янчани, був і "Циганський барон". Публіка закидала сцену квітами, вінками, а студенти, згідно з тодішніми звичаями, - своїми кашкетами. А тоді виходили їх забирати. Можливо, в такий спосіб студенти мали привід вийти на сцену, зблизька побачити артистів або й познайомитися з ними.

КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ ВІДЛІК

На початку XX ст. театральне життя Кам'янця не обмежувалося гастролями. У місті був і свій театр. Кілька акторів, яким випала нагода грати в ньому, згодом досягли значного успіху. Так, 1905 р. тут грав 25-річний Лев ПРОЗОРОВСЬКИЙ - згодом народний артист РРФСР (1949), режисер Малого театру в Москві. Закінчивши драматичні курси Літературно-художнього товариства в Петербурзі, 1911 р. актором Кам'янецького театру став 19-річний Савелій МАЛЯВІН - згодом народний артист Киргизької РСР (1945), лауреат Державної премії СРСР (1950). Перед Першою світовою війною працював у Кам'янці випускник Одеської театральної школи Ігор НЄЖНИЙ, який у 1940-1952 рр. був заступником директора знаменитого МХАТу. До речі, 9 липня 1949 р. актори МХАТу, зокрема Олексій ГРИБОВ, Анатолій КТОРОВ, завітали до Кам'янця, показали тут сцени з низки спектаклів.

У 1882-1924 рр. писарем, діловодом у різних установах Кам'янця служив Фадей РУТКОВСЬКИЙ (1868-1927). Кам'янча-ни вважали його найкращим актором міста. Рутковський як актор-комік постійно грав в аматорських колективах Кам'янця, серед яких найвідомішими були "Музично-драматичний гурток" і "Товариство літератури й чистого мистецтва". А ще Фадей Вікторович сам писав драми, комедії, водевілі, які входили до репертуару багатьох театрів України й Росії.

Варто згадати й уродженців Кам'янця, які золотими літерами вписали свої імена в історію театрального мистецтва. Це, передусім, знаменита Марія САВІНА (1854-1915), яка впродовж 40 років була примою Александринського театру в Петербурзі. Це театральні художники Михайло КУРИЛКО (1880-1969) і Милиця СИМАШКЕВИЧ (1900-1976).

ЗОРЯНИЙ ЧАС

Зоряним часом для розвитку театру в місті над Смотричем стала Кам'янецька доба Директорії УНР. Улітку 1919 р. в Пушкінському домі, який невдовзі стали називати Шевченківським театром, ставили спектаклі трупи Миколи САДОВСЬКОГО, Йосипа СТАДНИКА.

Ось спогад українського поета Євгена МАЛАНЮКА, який у липні 1919 р. разом з майбутнім провідником ОУН Андрієм МЕЛЬНИКОМ дивився в Кам'янці спектакль за п'єсою Людмили СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ "Останній сніп" із Миколою САДОВСЬКИМ у ролі полковника Нещадима: "Враження і від Старицької, і від Садовського було незабутнє. Ще й досі бачу, як у жупані пшеничного кольору Садовський падав, справді, як останній сніп".

Остання вистава трупи Садовського відбулася в Кам'янці 13 травня 1920 р.

ВРЯТУВАЛИ НОГИ

Для характеристики театрального життя Кам'янця 1920-х рр. звернемося до спогадів Володимира БЄЛЯЄВА - тодішнього завідувача театрального відділу газети "Червоний кордон", призначеного на цю посаду попри власну заяву редакторові газети: "Я нічого не розумію в театрі!". На що редактор Михайло РОВІНСЬКИЙ дав Володі класову установку: "До нас їде з Ростова оперета. А що таке оперета? Це очевидний вид загниваючого буржуазного мистецтва! Ось Ви її для початку роздраконьте!".

І Володя "роздраконив" для початку "Баядеру". У ситуацію спробував утрутитися політконтролер ГПУ РОМАНСЬКИЙ: "Що ж Ви хуліганите, молодий чоловіче? Адже актори - це трудівники. Вони члени профспілки, а Ви їх паплюжите прилюдно". Але в окружкомі партії товариш МАЙСЬКИЙ підтримав лінію Бєляєва - і Володя не залишив і живого місця ще від трьох вистав ростовців. Тож ображені служителі Мельпомени вирішили діяти. "Якось після чергового спектаклю, - згадував Володимир Павлович, - я звернув у тінисту алею Нового бульвару. До мене з-за кущів, ніби тигри, кинулося кілька солістів балету, збираючись влаштувати мені "темну". Та в ті роки я добре бігав, знав місцевість і, спритно стрибаючи зі скель, вислизнув від переслідувачів".

У квітні 1926 р. на кам'янецькій сцені виступав Панас САКСАГАНСЬКИЙ. Під його впливом артисти місцевого театру за короткий час підтягнулися, так що населення, яке дещо відвикло від театру, мало цікавилося як новими, так і старими постановками, з приїздом і виступами Саксаганського трохи заворушилося, відчувши на собі мистецький вплив знаменитого артиста.

ДІМ АРТИСТІВ

22 вересня 1937 р. було створено Кам'янець-Подільську область із центром у нашому місті. Сюди перевели вінницький пересувний робітничо-колгоспний театр ім. Григорія ПЕТРОВСЬКОГО, який з 1938 р. став Кам'янець-Подільським обласним театром ім.Петровського. 1940 р. у постановці окремих вистав театру брали участь видатні українські актори й режисери Амвросій БУЧМА, Гнат ЮРА. У деяких виставах були задіяні видатні українські співаки Марія ЛИТВИНЕНКО-ВОЛЬГЕМУТ, Іван ПАТОРЖИНСЬКИЙ, актори Юрій ШУМСЬКИЙ, Олександр КРАМОВ.

1941 р. театр перевели до Проскурова, оскільки той став обласним центром. З акторів кам'янецького періоду театру варто згадати заслуженого артиста УРСР Франца ГЛОВАЦЬКОГО (28 грудня 1939 р. громадськість міста відзначила 40-річчя його сценічної діяльності), молодих Івана ЖУЛКЕВСЬКОГО, Олександра АНАНЬЄВА - згодом народних артистів УРСР.

23 січня 1954 р. розпочав перший сезон Кам'янець-Подільський обласний пересувний російський драматичний театр. Артистів, що працювали в ньому, поселили в Старому місті - у відновленому будинку, що об'єднав два давні (сучасна адреса - Польський ринок, 12). Відтоді до будинку пристала назва "дім артистів".

Невдовзі театр із Кам'янця забрали. Залишився тут тільки драматичний колектив при МБК, якому 10 квітня 1959 р. надали звання самодіяльного народного театру. До речі, його актор і режисер Яків ГОРІЛИЙ був одним з тих, кому дозволили грати Леніна. Тут пізнавала ази майбутньої професії Тетяна ЄВДОКИМОВА, яка 1977 р. стала заслуженою артисткою РРФСР.

Варто ще згадати студентський театр педінституту (нині держуніверситету), яким майже 40 років, у 1961-2000 рр., керувала Галина КРАЄВСЬКА. Тут починався творчий шлях майбутніх професійних акторів Бориса ШНАЙДЕРА та Світлани КРУТЬ.