Немов химера кам'яна, в погорді
Ти знявся вище від потужних скель, Вигадливий і гожий, як рондель,
Чудний, як карб на отаманській чорді.
Довкола Смотрич, наче кінь на
корді,
А в центрі мінарет, мов журавель,
Що нерухомо став серед осель,
Замріявшись у голубому фйорді.
Яка застиглість і суворість
форм,
Яка довершеність пропорцій, норм!
Поема, вирізьблена із граніту.
Але заглянь у темні очі веж:
Там жах середньовіччя, тьми і гніту,
І кров, і ґвалт, і заграви пожеж.
1930 р.