Дивними легендами сповнені наші Медобори. Бились тут люди проти "своїх" панів, мірялися силою із Чужинцями-загарбниками. Найцікавіший переказ зберігся в людській пам'яті про найвищу гору у Совиному яру, яку називають ніжним дівочим ім'ям - Ганнусенька.
Ось що розповідають люди з Вихватновець і Студениці.

І НАЗВАЛИ ГОРУ ГАННУСЕНЬКА

Жила в Студениці дівчина-сирота, Ганнусенькою називалася. Не мала вона ні двора, ані родини. Лиш мала красу зірниці, серце справедливе та руки робочі що очима побачить, то руками на килимі, витче. Робила по людях, з того й жила.

Любилася ткаля з бідним хлопцем Василем, що наймитував на панському дворі.
Почули з часом студеницькі люди, що по ярах над річкою хлопці збираються. Хто з ножем, хто з рушницею, а хто просто з колом чи довбнею. Чинять праведний суд над панами. Лиш розвеснилося трохи, зникли деякі з села. Разом з ними і Василь.

Панські вояки хортами звивалися, щоб винюхати слід, де втікачі ховаються. Якось вистежили, що Ганнусенька ночами до лісу з торбиною ходить, на горі з Василем зустрічається, хліб передає та ще й новини переказує, що у панському дворі діється. Як наказав пан, так і зробили: вискочили з засідки, обох пов'язали і до пана припровадили. Довго катували Ганнусеньку. Не те, що слова, стогону навіть не почули. Нічого не виказав і Василь.

Тоді пан задумав хитрощами мужичу впертість збороти. Сказав Василеві, що дасть йому землі, худоби і кріпаків, до війська свого прийме, аби тільки той людей своїх виказав. Навіть з Ганнусенькою оженить! Василь повірив обіцянкам і совість свою продав. Пан же думав: аби тільки все взнати, а там турну, з своєї дороги. Моя буде Ганнусенька!

Домовилися, що за тиждень Василь усіх людей пакові до рук віддасть. Той випустив його. Але хитро так: вікно вилупили, грати вивалили, а сам наймит дверима вийшов. Аби не здогадалися, хто зрадник. Ганнусеньці мав переказати, щоб до лісу прийшла. Відтак по її слідах підуть панські вояки. Волею чи неволею, а приведе дівчина ворогів аж у табір.

Розшукав Василь своїх людей. Взнав усі стежки, якими пробиралися, про всіх людей і зброю їхню. Василеві повірили, що від пана втік, ніхто перед ним не крився.

Минув тиждень. На воротях хазяйських, де Ганнусенька робила, з'явилася очеретина. Вийшла дівчина на світанку і побачила той знак: треба вночі до лісу пробиратися, на найвищу гору.

Дуже вона боялася, але не вагалась. Цілий день збирала харчі, аби хлопцям віднести. А ввечері накинула стару гуньку, за пояс колодач застромила і тихо подалася. Не знала, бідна, що за нею цілий тиждень слуги панські назирали. На гору ступила з чистою совістю. Здибав її Василь, радий-радісінький. Шепче, аж захлинається:

- Ганнусенько моя, скоро поженимось! Буде в нас поле і худоба, будеш господинею на все село.

Як вкопана спинилася: чи не збожеволів Василь після мордування в панських льохах.

- Отямся. Василю! Де нам багатими бути, коби втекти десь далеко. ото багатство наше! Де землі візьмемо?

- Тихіше, Ганнусенько, пан землі дасть!

Аж закам'яніла:

- За що?!

- Тихіше, покажемо шлях до схованок наших, покажемо стежки.

Відскочила від парубка, як від вогню.

- Чи думаєш, що робиш? Василю! На згубу всіх віддаєш!

- Аби ми здорові були!

- Дружиною нелюда ніколи не буду!

- То будеш наймичкою!

Тишу лісу порушив голос дівчини:

- Василь виказав усіх! Рятуйтеся, люди!

Аж луна по ярах прокотилася. Парубок схопив Ганнусеньку за горло, другою рукою рот закриває, аби замовкла. А вона вихопила колодач та з розмаху в серці зрадницькім втопила.

Зашумів ліс, з-за дубів повискакували панські слуги. Хотіли схопити її. Де там! Як блискавка метнулася зі скелі. Лиш ще скрикнула на весь Сований яр:

- Василь зрадив! Рятуйтеся!

Другого дня знайшли люди Ганнусеньку на березі Студениці. Хоч побилася об каміння, а личко спокійне, ніби спить. Зібралися старі і малі жалібне весілля справляти. В барвінковий вінок, мов до шлюбу, одягли. Останню дорогу дівчині всю квітами всипали, на вишиваних рушниках у могилу спустили.

По Василеві лише вовки вили, коли тіло розтягували.

Давно то було, кажуть люди. А найвища гора в Медоборах по цей день Ганлусенькою називається.

Сис Т.
І назвали гору Ганусенька // Прапор Жовтня.