Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Перейти у головне меню

ЩОРСА

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

За кількістю будинків - усього два: один зліва (правда, багатоповерховий) і один справа - провулок Щорса належить до міських крихіток. Хоча в списках виборчих дільниць його досить часто називають вулицею. З'єднує провулок Щорса вулиці Укмергеську (до 1993 р. - Червоного козацтва, первісно Глуха, а потім Зелена вулиця) і Каліську (до 1993 р. - 7 Листопада, а первісно - розрізнені Тюремний і Казармений провулки). Розташувався провулок Щорса, якщо казати формально, на Польських фільварках. Або, якщо казати точніше, у буфері, який зістиковує Польські фільварки з Новим планом.

Первісна назва провулка - Семінарський. Річ у тім, що він вів на Семінарський майдан. Та й далі, після двоквартальної перерви на майдан, Семінарський провулок продовжувала на схід Семінарська вулиця (з 1928 р. - Інститутська, а нині - Червоноармійська), яка починалася з вулиці Бульварної (нині Шевченка). Назву всім трьом "семінарським" топографічним об'єктам - провулкові, майдану та вулиці - подарувала православна Подільська духовна семінарія, яка 1865 р. зі Старого міста перебралася на Новий план. Сьогодні будинки колишньої семінарії (навпроти колишнього Семінарського майдану) використовує Подільська державна аграрно-технічна академія. А колишній Семінарський майдан забудовано: тут розташувалися головний корпус, стадіон, три гуртожитки ПДАТА, а також обласна проектно-вишукувальна станція хімізації сільського господарства.

Згодом на мапі міста з'явився ще один Семінарський провулок, який з'єднав Семінарську та Північну вулиці та розташувався між вулицями Петербурзькою (нині Лесі Українки) та Московською (нині Огієнка). Тому старий Семінарський провулок стали називати Першим Семінарським, а новий - Другим Семінарським (або ще Семінарським провулком на Циганівці). У радянський час провулки, звісно, перейменували: Перший Семінарський став провулком Щорса, а Другий Семінарський - Піонерським.

Микола ЩОРС (1895 - 1919) у радянські часи входив до "всеукраїнських святців" у номінації "герої громадянської війни на Україні". Тобто, у будь-якому місті, селищі, селі України його іменем могли назвати вулицю, майдан, колгосп чи радгосп, незалежно від того, чи зв'язувало щось Щорса з цим населеним пунктом, чи ні. Так, у Хмельницькій області за станом на 1 квітня 1971 р. в 11 з 20 районів були колгоспи ім. Щорса (зокрема, і в с. Супрунківці Кам'янець-Подільського району), ще в одному районі був радгосп ім. Щорса. А з Кам'янцем-Подільським Щорса пов'язувало тільки те, що тут восени 1938 р. Олександр ДОВЖЕНКО знімав деякі сцени кінофільму "Щорс".

...27 лютого 1935 р. Довженка, з нагоди 15-річчя радянської кінематографії, відзначили орденом Леніна. Нагородження відбувалося у величному залі Президії ЦВК. Одержавши орден із рук Михайла КАЛІНІНА, Олександр Петрович повертався на місце. І раптом, уже в спину, почув: "За Вами борг - український Чапаєв!" Репліку кинув Йосип СТАЛІН, а українським Чапаєвим тоді називали Щорса. Знаменитий фільм "Чапаєв" братів Васильєвих якраз був у зеніті слави.

У вересні 1938 р. знімальна група Довженка напружено працювала над "Щорсом" у Проскурові та Кам'янці-Подільському. У місті над Смотричем знімали... Бердичів. Отже, коли 1966 р. Олександр АСКОЛЬДОВ для зйомок "Комісара", дія якого відбувається у Бердичеві, вибрав Кам'янець, то був не надто оригінальним - він повторив ще довоєнний вибір славетного Довженка.

У Проскурові 3 вересня 1938 р. Довженко на зборах партійного та безпартійного активу в міському кінотеатрі доповів про роботу над зніманням фільму, зачитав кілька уривків із сценарію. А в Кам'янці-Подільському дав інтерв'ю кореспондентові "Червоного кордону" Віт. ХОМЕНКУ, опубліковане 16 вересня. Олександр Петрович розповів таке:

- Знімання кінофільму "Щорс" наближається до кінця. Бригада, що працює над фільмом, напружує всі зусилля, щоб якнайшвидше виконати почесне сталінське завдання - відтворити в кіно безсмертний образ українського Чапаєва. Близько півмісяця наша група працює на Кам'янеччині. Ми вже зняли ряд масових сцен, перебуваючи у Проскурові. В Кам'янці-Подільському проведено знімання великої масової сцени - розмова Щорса і Боженка з Таращанською бригадою. В цій сцені брали участь 500 чоловік. Знято також частину кадрів, що змальовують бої під Бердичевом, відступ Київського полку з Бердичева і вступ у Бердичів петлюрівських частин. Роботою в Кам'янці ми закінчуємо великі натурні знімання. Тут же знімаємо ряд епізодів, де буде зайнята менша кількість виконавців (бої на єврейському кладовищі, розмова Щорса з шофером Романом Клименком тощо). Тепер групі залишається провести деякі натурні знімання в Києві - цю роботу ми закінчимо днів за шість, і частину павільйонних знімань. В Київській кіностудії для фільму "Щорс" закінчується спорудження макета гетьманського палацу тощо. Ближчим часом розпочнеться чорновий монтаж фільму, а в грудні "Щорс" з'явиться на екранах Радянського Союзу.

Додамо, що в ролі Щорса знімався Євген САМОЙЛОВ, у ролі Василя БОЖЕНКА - Іван СКУРАТОВ, оператором фільму був Юрій ЄКЕЛЬЧИК. На екрани "Щорс" вийшов не в грудні 1938 р., як планував Довженко, а 1 травня 1939 р.

Ще однією ниточкою, що зв'язувала Кам'янець зі Щорсом була уродженка Коростеня Анастасія БАЛЄВА (1902 - 1973). Як зазначено в її біографії, "17-річна дочка залізничника добровольцем пішла на фронт, стала телефоністкою в штабі Богунської бригади Першої Української дивізії, якою командував Микола Щорс". У Кам'янці-Подільському Анастасія Степанівна, добре відома всім як "телефоністка Щорса", завідувала міським (1953-1955 рр.), потім районним відділами культури, а після виходу на пенсію (1958 р.) часто розповідала молоді про своє героїчне минуле.

16 жовтня 1991 р. міська топонімічна комісія оприлюднила пропозицію перейменувати низку кам'янецьких вулиць і провулків з ідеологічно застарілими назвами: зокрема, вулицю Щорса - на вулицю Олександра ОЛЕСЯ. Під таким псевдонімом прославився як чудовий український лірик Олександр КАНДИБА (1878 - 1944). Його вірш "Чари ночі", написаний сто років тому (1904 р.), і досі є одним із найпопулярніших українських романсів:

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!"

Правда, зв'язки з Кам'янцем-Подільським у поета теж опосередковані. У лютому 1919 р. Олесь виїхав за кордон і на Батьківщину вже не повернувся. 1921 р. у Відні побачила світ його дев'ята поетична збірка "Перезва", на обкладинці якої поет повідомив, що готуються до друку три його драматичні твори, зокрема - комедія на 4 картини "Ревізор з Кам'янця". Нагадаємо, що Кам'янець у липні - листопаді 1919 р. був столицею Української Народної Республіки, тож ревізор із Кам'янця - це була "серйозна птаха". Або, як Хлестаков у комедії Гоголя, хтось за таку поважну особу міг себе видавати. Але все це тільки здогадки, бо, на жаль, ні публікації, ні рукопису комедії "Ревізор з Кам'янця" дослідники не виявили (так, принаймні, повідомили упорядники двотомника Олеся, що вийшов 1990 р.).

Пізніше Олександра Олеся поєднали з Кам'янцем родинні зв'язки. Його син Олег, що продовжив батькову поетичну лінію як Олег ОЛЬЖИЧ, одружився з уродженкою Кам'янця-Подільського Катериною БІЛЕЦЬКОЮ. Катрусині батьки - історик української літератури Леонід БІЛЕЦЬКИЙ й актриса та художниця Надія БІЛЕЦЬКА - у 1918-1920 рр. жили в місті над Смотричем. Леонід Тимофійович працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету. Коли містом 16 листопада 1920 р. остаточно оволоділи більшовики, Леонід і Надія з маленькою Катрусею на руках і баклажкою молока та буханцем хліба для неї змушені були тікати за Збруч.

Пропозиції топонімічної комісії міськвиконком упродовж 1992-1993 рр. потихеньку втілював у життя. Але до Щорса (а також Кулика, Пархоменка, Фабріціуса, Фрунзе, Фурманова, Якіра) виконкомівські руки так і не дійшли. А потім якось стало не до перейменування вулиць. Так уцілів на мапі міста провулок Щорса.