Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Будзей Олег. Богінського: Ім'я на мапі міста // Подолянин. - 2006. - 17 листопада. - С. 6.

БОГІНСЬКОГО

Олег БУДЗЕЙ, «ПОДОЛЯНИН»

На півночі Нового плану, в колишній Циганівці, розташувався невеликий провулок Богінського. Він починається від Північної вулиці та зупиняється, трішки не доходячи до вулиці Тіміряєва (на цю вулицю є тільки пішохідний прохід між її будинками №109 і №111). Провулок пролягає між вулицями Огієнка на заході та Гагаріна на сході. Прикінцеві показники провулка Богінського такі: зліва - №9, справа - №14.

Правда, покажчики на початку провулка повідомляють, що це вулиця Богінського. Зате покажчик на будинку №9 підтверджує, що ми все-таки перебуваємо в провулку. Але, якщо бути абсолютно точним, то насправді ми маємо справу з тупиком.

Хто ж такий Богінський, іменем якого названо провулок? Ще 7 січня 1966 р. у газеті «Прапор Жовтня» в статті «Назви. Які вони?» журналіст Юхим АЛЬПЕРІН писав: «Хто такі Богінський, Михайличенко та ін., іменами яких названо вулиці, мало кому відомо. Чому б на цих вулицях не зробити меморіальні написи, щоби всі, насамперед молодь, знали, чим прославили себе ці люди». Відтоді спливло 40 років, але до слушної думки журналіста так і не прислухалися: досі в провулку Богінського немає меморіального напису з відповідним роз'ясненням.

То хто ж такий Богінський?

АРХІВНІ ПОШУКИ

Щоб докопатися до істини, довелося звернутися до міського архіву та передусім вияснити, коли в місті з'явився провулок Богінського. І ось що з'ясувалося. 1 вересня 1925 р. окружний відділ місцевого господарства звернувся до Кам'янець-Подільської міської ради з проханням затвердити або замінити назви десяти нових вулиць, які прорізано у кварталах, відведених у першу чергу під забудову. Зокрема, вулицю, прорізану в кварталі 155 між вулицями Затонського, Робітфаку, Північною та Предтеченською, невибагливо пропонувалося назвати Новою. Якщо згадати, що тодішні вулиці Затонського, Робітфаку та Предтеченська - це теперішні вулиці Огієнка, Гагаріна та Тімірязєва, то пропонована вулиця Нова - це нинішній провулок Богінського.

11 вересня 1925 р. зазначене подання окружного відділу місцевого господарства попередньо розглянули на засіданні секції комунального господарства міської ради. Запропоновані назви вулиць затвердили, але з деякими змінами. Зокрема, було запропоновано: не вулиця Нова, а вулиця Багінського. 17 листопада 1925 р. президія міської ради, а 1 грудня 1925 р. сама міська рада погодилися з тим, щоб на Циганівці в кварталі 155 з'явилася вулиця Багінського.

Так народилася назва вулиці. Сама вулиця зі зведеними на ній будинками з'явилася трохи пізніше - в тридцятих роках, бо ні в списку вулиць, складеному в грудні 1927 р., ні на плані міста, виконаному в лютому 1929 р., вулиці Багінського ще немає. Зате в перших повоєнних списках виборчих дільниць ми бачимо провулок Богинського (з написанням через «о» та «и»). На всіх сучасних планах міста фігурує провулок Богінського.

Отже, виникла ще одна проблема: як правильно писати назву провулку - Багінського, Богінського чи Богинського? Звісно, не з'ясувавши, хто це такий, таку проблему розв'язати неможливо.

ПОСТРІЛИ В СТОЛБЦАХ

Ні в «Большой Советской Энциклопедии», ні в «Українській Радянській Енциклопедії» не згадуються ані Багінський, ані Богінський. Однотомна «Encyklopedia popularna PWN», видана 1982 р. у Варшаві, містить статті про трьох Багінських, але малоймовірно, щоб 1925 р. у Кам'янці-Подільському іменем когось із них назвали вулицю.
Відповідь пощастило знайти на шпальтах газети «Червоний кордон» за 1925 рік. 5 квітня «Червоний кордон» на першій сторінці подав повідомлення з-за кордону під заголовком «Нове звірство польських катів. Політичні в'язні Вечоркевич і Багінський забиті озвірілим польським поліцаєм у вагоні коло радянського кордону»:
«29 березня в польському містечку Столбци забиті політичні в'язні Вечоркевич і Багінський. Їх було привезено в Столбци для обміну на ксьондза Усаса, а також польського консула Лашкевича.

Вбивство трапилося при таких обставинах. Вагон, що в ньому були Вечоркевич і Багінський, кинувши Столбци, підходив до станції Колосово. У вагоні було багато поліцаїв, а також представники адміністративної та судової влади.

Раптом один із поліцаїв, вихопивши револьвера, вистрілив у Вечоркевича та Багінського. Вечоркевича він забив одразу, а Багінського смертельно поранив. Багінський од ран помер.

Поліцай Мурашко, як пишуть газети, після вбивства сказав: «Я виконав свій патріотичний обов'язок».

Польський міністр закордонних справ повідомив радника Радянського посольства Бесідовського про цю подію й зазначив, що польський посол у Москві також повідомить про цю подію Радянський уряд.

Багінський залишив після себе жінку й трьох дітей, а Вечоркевич - жінку й маленького сина».

ВІДЛУННЯ В ПОЛЬЩІ ТА СРСР

У наступному числі, що побачив світ 10 квітня, «Червоний кордон» подає низку повідомлень, пов'язаних з убивством Багінського (в деяких матеріалах - Багинського) та Вечоркевича. Ось інформація «Останні хвилини тт. Вечоркевича й Багинського»:

«Виявилося, що Багинський помер, коли його везли до шпиталю. Вечоркевич до останньої хвилини не тратив притомності. Він помер 30 березня в шпиталі. Перед смертю він сказав: «Передайте товаришам, що нас забили. Нехай надрукують у комуністичних газетах. Мій останній привіт товаришам робітникам». Жінкам забитих влада відмовила видати трупи. 1 квітня, о 5-ій годині ранку, жінок повідо­м­лено, що похорон уже відбувся. Коли вони побігли на кладовище, то застали вже засипані могили».

В інформаціях «Відгуки з Польщі» та «Розгублений настрій у Варшаві» газета повідомила:

«Польські газети переповнені повідомленнями про демонстрації в Москві, Харкові та по інших містах СРСР з приводу вбивства Вечоркевича й Багинського. Газети приводять слова Петровського, який заявив, що український уряд вимагатиме вжити рішучих заходів, щоби одержати цілковите задоволення. Є відомості, що про підготовку вбивства знали польські міністри Ратайський і Скульський.

У Варшаві, в зв'язку з вбивством Вечоркевича й Багинського, розгублений настрій. Частина членів уряду вважають, що становище, яке утворилось у Польщі в зв'язку з цим вбивством, є найважчим моментом у політичному житті Польщі за останні роки».

З матеріалу «Уряд Радянського Союзу вимагає кари вбивцям» читачі дізнаються про офіційну реакцію СРСР на події в Польщі:

«Народний комісар закордонних справ Чичерін звернувся до польського посла в Москві з такою заявою: від імені Союзного Уряду я заявляю рішучий протест проти нечуваного злочину польської влади, яким є вбивство Вечоркевича та Багинського особою, що є на польській державній службі, майже в момент обміну та на очах спеціально надісланих, у зв'язку з цим обміном, польських урядовців. Товариш Чичерін висловлює певність, що польський уряд покарає винних за їх тяжкий злочин.
Польський уряд, говориться у ноті товариша Чичеріна, не виконує своїх зобов'язань щодо обміну заарештованих у Польщі революціонерів на польських контрреволюціонерів, затриманих у Радянському Союзі. Отже, така поведінка польського уряду дає Радянському урядові щодо осіб, призначених для надсилки в обмін до Польщі, цілковиту волю у межах законів Радянського Союзу».

ВІДЛУННЯ В КАМ'ЯНЦІ

10 квітня «Червоний кордон» повідомив і про акції протесту в Кам'янці-Подільському, зокрема, про реакцію кам'янецького студентства:

«На окружній студентській конференції вищих шкіл міста Кам'янця після заслухання інформації про вбивство польських революціонерів тт. Багинського й Вечоркевича було прийнято таку резолюцію:

Заслухавши інформацію про вбивство коло границі СРСР двох польських революціонерів тт. Багинського та Вечоркевича, котрі підлягали обміну на двох польських шпигунів, і про інші звірські злочини польських жандармів, студентська конференція кам'янецьких вищих шкіл від імені всього пролетарського студентства рішуче протестує проти нечуваних звірств, учинених польськими жандармами, і прохає Всесоюзну та Українську владу рішуче вимагати від польського уряду повного задоволення та вжити заходів, щоб подібні злочинства не повторювалися. Пролетарське студентство гризе граніт науки і добре слідкує за міжнародними подіями і в потрібний мент змінить книжку на рушницю. Геть польських насильників! Хай живе Радянська Польща!»

В інформації «Молодь протестує» газета повідомила:

«6 квітня в клубі ЛКСМУ міста Кам'янця відбулося зібрання комсомольців разом із допризовниками Кам'янецького навчального пункту. Заслухавши доповідь про міжнародне становище та бешкети озвірілої польської жандармерії, молодий резерв Червоної Армії та Комуністичної партії висловлює своє обурення і гостро протестує проти вбивства солдат революції тт. Багінського та Вечоркевича і вимагає найсуворішої кари вбивцям.

Збори засилають свій гарячий привіт тим революціонерам, що мучаться в польських тюрмах, і обіцяють твердо стояти на сторожі інтересів працюючих всього світу.
Працююча молодь СРСР працює, учиться й міцно держить гвинтівку в своїх руках, чекаючи часу, коли треба буде її повернути в голову контрреволюції, проти собачників польського панства - жандармерії».

11 квітня «Червоний кордон» розповів про велику демонстрацію протесту, що відбулася 10 квітня в Кам'янці-Подільському (якраз цього дня в Шевченківському театрі відкрився другий з'їзд Рад Кам'янеччини):

«Вчора в Кам'янці відбулася демонстрація протесту з приводу вбивства товаришів Вечоркевича й Багінського. О 12 з половиною годині демонстрація підійшла до Шевченківського театру, де якраз відбувався з'їзд Рад. Після привітання з'їзду була оголошена резолюція, яку прийняли демонстранти, такого змісту:

«Організоване громадянство міста Кам'янця: професійні спілки, студентство й професура, всі учні й учителі разом з окружним з'їздом Рад Кам'янеччини, що тепер засідає, демонструючи прилюдно свій протест проти нахабного поведення польсько-шляхетського уряду, рішуче й твердо постановляє:

1) Домагатися від Радянського Уряду України і Спілки Соціалістичних Радянських Республік вжиття хоча би і крайніх заходів проти панських вибриків зі сторони польського уряду щодо прийнятої ним Ризької умови.

2) Протестувати зі всією рішучістю проти нахабного ламання елементарного міжнародного права, з яким вічно звикла орудувати шляхта.

3) Ганьблячи звірське замордування наших товаришів, організоване польськими «нібито соціалістами» з пепесівців, ми вітаємо робітників і селян Польської «нібито» Республіки із закликом: «Борітеся - поборете! Ми були, є і все будемо з вами!»

Відтепер наше терпіння рветься, ми не дозволимо знущатися над революціонерами! Ми готові в кожну хвилину все, що ми маємо, кинути у вир боротьби за здобуття робітничо-селянської влади в Польщі.

Геть катівські руки від життя революції! Геть паралітиків від влади!

Хай живе червоний вогонь Революції! Хай живе робітничий і селянський люд у Польщі та Західній Україні! Хай живе його Комуністична партія! На місце вбитих двох - мільйони нових борців!»

Окружний з'їзд Рад від демонстрантів вітали також: тов. Розумовський від профспілок та від імені Червоної Армії тов. Петров.

З відповіддю від імені з'їзду виступали тов. Бомаш, селянин тов. Цісар і тов. Гвоздецький, котрі запевнили демонстрацію, що вимоги, виставлені в резолюції, будуть негайно переслані до центрального уряду».

ПРОВОКАТОР ЧИ ПАТРІОТ?

Низку матеріалів із приводу вбивства Багінського й Вечоркевича подає «Червоний кордон» і 12 квітня. Зокрема, газета повідомляє:

«Кореспондента РАТАУ, коли він перебував у Столбцях, повідомлено: справжнє прізвище вбивці товаришів Вечоркевича й Багинського не Мурашко, а Мурашек. Виявляється, що Мурашек колись служив у польській армії під начальством Вечоркевича. Мурашек був головний провокатор, що організував процес проти товаришів Вечоркевича й Багинського.

Відомості кореспондента РАТАУ підтверджує й частина польських газет. «Кур'єр Поранни» пише, що на процесі Багинського й Вечоркевича головну роль відіграв провокатор Мурашек. Свідчення його на процесі були настільки заплутані, що обороні легко вдалося їх розбити. Проте суд засудив Вечоркевича й Багинського до смертної кари. Газета заявляє, що в Польщі були особи, зацікавлені, щоби подробиці процесу Багинського й Вечоркевича не були широко відомі. Можна напевно сказати, що у вбивстві Вечоркевича й Багинського було замішано багато інших осіб.

А газета «Кур'єр Поранни» пише: співучасники вбивства були зацікавлені в тому, щоби раз назавжди закрити уста Вечоркевичу й Багинському. Газета ставить запитання, чи вбив Мурашек Вечоркевича й Багинського з власної волі, чи, може, внаслідок наказу інших осіб».

Останнє повідомлення щодо подій навколо вбивства Багінського та Вечоркевича «Червоний кордон» помістив 1 травня 1925 р.: «Газета Варшавська» надрукувала фейлетон Свентоховського, що робить спробу виправдати Мурашка - вбивцю Вечоркевича й Багинського. Свентоховський заявляє, що забиті були великими злочинцями: комуністичними шпигами тощо. Він пише, що вбивство - доброчинство для Польщі й запитує: «І за це Мурашка буде покарано?»

НАШ СУД

23 квітня «Червоний кордон» повідомив про суд над ксьондзом Усасом (одним із тих, на кого мали обміняти Багінського й Вечоркевича):

«15 квітня Ленінградський губернський суд розглянув справу ксьондза Усаса. Як відомо, Усас, коли був польським представником в Ленінграді, закликав до себе в помешкання співробітниць представництва, а також і тих жінок, що проходили по справах, і знущався з них.

Усас - худорлява, зовсім ще молода людина, одягнений в цивільне пальто. Він намагається сидіти до публіки спиною і закриває обличчя руками.

Після допиту свідків і промови державного прокурора Криленка суд оголосив присуд. Усаса засуджено до позбавлення волі на 6 років із суворою ізоляцією. Суд також постановив задовольнити позов двох потерпілих дівчат, що по вині Усаса втратили службу в реевакуаційній комісії - кожній по 2000 карбованців».

ЩО ДАЛІ?

Ось і все, що вдалося взнати про Багінського та про події, пов'язані з його вбивством. Проте не знаємо ні його імені, ні обставин його життя, не маємо також портрета Багінського. Залишився тільки провулок його імені (правда, зі зміненою другою літерою), мов приглушене відлуння далекого 1925 року. І що робити далі? Підправити назву провулку? Встановити в провулку меморіальну таблицю? Перейменувати провулок?