Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Бій на переправі

Це було 31 березня 1944 року. Перед тим, як поставити бойове завдання, командир полку підполковник Мозговий запросив до себе гвардії лейтенанта Кудашкіна.

- Вирішив, Ваню, з тобою порадитись, - сказав він йому. - Є на меті терміновий, важливий і дуже небезпечний виліт. Треба знищити переправу фашистів біля Жванця. Вся надія на твій екіпаж. Погода, сам бачиш, яка - ні проблиску в небі, туман, наче в парній лазні. Я тобі не наказую... Вирішуй сам...

Обидва глибоко замислились, дивлячись на карту, де синім кружечком була окреслена переправа.
- Гаразд, товаришу підполковнику, - відповів Кудашкін. - Ми зараз порадимось з рештою членів екіпажу.

А через півгодини він уже доповідав командиру полку про готовність виконати поставлене завдання:
- На нас можете покластись. Будемо бомбити з пікірування, аби ціль накрити напевно.

І закипіла в ранковому тумані передполітна робота, інженери і техніки ретельно перевіряли машину, підвішували бомби, оглядали мотори, зброю. Льотчик і штурман прокладали на карті курс польоту, готували точні розрахунки за часом. Коли все було готово, командир полку підійшов до Кудашкіна і міцно-міцно обняв його, наостанку попередив:
- Будь, синку, обережним...

Заревіли мотори. Літак, відокремившись від землі, швидко розтанув у густому тумані. Пілот впевнено повів його по курсу наосліп, керуючись виключно приладами. Точно в розрахунковий час вийшли на ціль. Знижувалися, у розривах густих хмар, ледве-ледве почала проглядатися блакитна звивиста стрічка Дністра. А ось і переправа. Льотчики побачили велике скупчення фашистських військ.

Розворот праворуч. Вхід у піке. Все ближче й ближче земля.
- Висота тисяча метрів, - доповідає штурман Сашко Чернов.
- Скидання! - командує КУ-дашкін.

Бомби одна за одною понеслись до цілі. Вибух. Літак хитнуло, підкинуло вгору повітряною хвилею.
- Ура! Пряме влучання!

Переправа впала, а разом з нею шугнули у воду танки, гармати, автомашини, гітлерівці.

Та раптом на виході з пікірування ворог відкрив ураганний вогонь, один зенітний снаряд влучив в літак, спалахнула пожежа. Полум'я швидко охопило всю машину. Ще можна було вистрибнути з парашутом, але під крилом - німці. "Полон?" - запитав себе Кудашкін і сам собі відповів:
"Ні, цьому ніколи не бувати. Краще смерть..."
І вже голосно запитав Сашка Чернова та Петька Уханова: "Останній удар?"
- Давай! - в один голос відповіли друзі.

Літак палає, та ще живий, підвладний. Лейтенант Кудашкін робить останній у своєму житті напіврозворот, спрямовуючи палаючу машину в саму гущу фашистських танків.

Удар... Вибух... Усе охоплено полум'ям... Серед німців паніка...

* * *

4 квітня 1944 року, коли Жванець був визволений від фашистів, мешканці Гавриловець серед розбитих танків, автомашин, гармат знайшли уламки червонозоряного бомбардувальника і трьох обгорілих льотчиків.

Поховали їх у центрі села на площі як безіменних. Спасибі червоним слідопи. там. Вони розшукали героїв. Кожному тоді було по двадцять два роки.

При шосе, що веде до Жванця, виріс обеліск, а на ньому висічені слова: "Екіпажу літака, який повторив подвиг Гастелло: гв. лейтенанту І.С. Кудашкіну, гв. лейтенанту О.В. Чернову, гв. сержанту П.А. Уханову на честь 30-річчя визволення села від фашистських окупантів 1944-1974 pp."

Народилась традиція: в дні святкування Дня Перемоги збиратись тут, біля обеліска. Однополчани героїв подарували школі стенд з фотокартками, свої спогади, друковані матеріали про славний бойов'ий шлях частини. У школі відкрився музей бойової слави льотчиків, гвардійців. Його очолив учитель Володимир Євгенович Павловський.

Біля обеліска юним ленінцям пов'язують червоні галстуки, комсомольцям вручають членські квитки. Юнь дає урочисту клятву вірності Вітчизні, партії, своєму народу. Молодята у весільні дні вшановують пам'ять героїв хвилиною мовчання, покладають до підніжжя пам'ятника корзини троянд.

Люди засвідчують: пам'ять про героїв вічна.

Полуянов І.
Бій на переправі // Прапор Жовтня, 1984. - 25 березня.

Читайте ще про цю подію