Євген НАЗАРЕНКО

КОСТЯНТИН БАТЮШКОВ У МІСТІ НАД СМОТРИЧЕМ

Творчість багатьох письменників і поетів тісно пов'язана з Поділлям. Зокрема, наш чудовий край справив неабияке враження на відомого російського поета Костянтина Миколайовича Батюшкова. Прибув він сюди на початку липня 1815-го року для проходження військової служби в губернському центрі. Батюшков сподівався, що загоїться його душевна рана, викликана нещасним коханням до Ганни Фурман. Але даремно.

Напрасно я спешил от северных степей,
Холодным солнцем освещенных,
В страну, где Тирас бьет излучистой струей.
Напрасно: всюду мысль преследует одна
О милой, сердцу незабвенной

- писав Батюшков в елегії "Разлука" в перші дні перебування в Кам'янці. І в наступних віршах були спогади. В елегії "Мой гений" він проголошує:

О, память сердца, ты сильней
Рассудка памяти печальной.

Це найбільш відомий вірш Батюшкова. Згодом його поклав на музику великий російський композитор Михайло Глінка, і він став популярним романсом. Й інші елегії Батюшкова, що були написані в місті над Смотричем, зокрема "Надія", "До друга", "Пробудження", пройняті подібними настроями.
Разом з тим увагу поета привертають і люди, які живуть в місті. В листах до своєї тітки К. Ф. Муравйової він дає досить непривабливу, часом сатиричну картину кам'янецької шляхти і міщан, висміює атмосферу бездуховності їх життя.

Батюшков часто відвідує театр. І ось його враження: "Є театр, поміркуйте самі, який він має бути. Коли йде дощ, то глядачі виймають парасольки, вітер свистить у всіх закутках... Все грають трагедії високого стилю, рідко опери..."

Але саме місто справило на Батюшкова неабияке враження, і в нарисі "Спогади місць, битв і подорожей" він дає яскравий опис панорами міста: "Тут, у Кам'янці, я бачу руїни замку і укріплень турецьких, польських і російських, прогулюючись по старих бастіонах, я помічаю їх живописні сторони. Види руїн Старої фортеці і нових укріплень чарівні. Це високі вежі, гостроконечні, напівзруйновані, які поросли мохом і полином, дуже високим у південних краях: укріплення, розкати оточені, або, вірніше сказати, оперезані швидкою річкою, яка в окремих місцях утворює красиві водоспади і шумом і виблиском хвиль пом'якшує похмурість військову і одноманітність фортечної будови. Тут шумить млин, там брід, по якому пробирається велика-велика череда, трохи поодаль джерело, яке падає з кам'яної крутизни; навколо нього багато дітей і жінок з коромислами. За річкою ряди будинків з квітучими садами: весела картина достатку, промисловості, життя суспільного в протилежність до холодних руїн. Цілі години я стою, спершись на зубці башти, і погляди мої з незбагненною радістю спрямовані до крутизни кам'яної стіни або бродять по хвилях кип'ячого Смотрича. Декілька раз ці стіни переходили з рук в руки. Повсюди древні сліди війни і часу. Там ядро відірвало край стіни, тут врізалось в каміння і заросло плющем. Укріплення ці були часто обложені сміливим і неспокійним Хмельницьким... Скільки спогадів історичних!.. Тут, в Кам'янці, я згадую про минуле. Один спогад породжує інший, як в потоці один струмінь породжує інший. Ось що викликають у мене башти і руїни Кам'янця. Спогади про кращі часи життя".

Та надовго залишатися в Старій фортеці Батюшков не бажав. Його тягнуло у вир літературного життя, бо в столиці утворилось товариство "Арзамас", почесним членом якого був обраний Батюшков.
В грудні 1815 р. Батюшков виходить у відставку і виїжджає з міста. В 1821 році невиліковна хвороба обірвала його поетичну творчість. До самої смерті в 1855 році він нічого не написав. Та залишилися його твори молодих років. І виявилося, що шестимісячне перебування поета на Поділлі було найпліднішим в його житті.

Євген НАЗАРЕНКО, краєзнавець
МОЯ ГАЗЕТА+, N13 (111), 03.04.2003 р.