Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину

Передмова

Сьогодні минає рівно 100 років з часу опублікування в "Трудах ХІ Археологического съезда в Киеве" (1901 р.) доповіді Ю.Й. Сіцінського "Археологическая карта Подольской губернии". На основі матеріалів доповіді було опубліковано книгу з одноіменною назвою. В ній зафіксовано, підсумовано, систематизовано й подано короткий опис всіх пам'яток матеріальної і духовної культури доби первісного суспільства і раннього середньовіччя (стародавні стійбища, поселення, городища, вали, кургани, могильники, капища, скарби, предмети тощо), які буди виявлені під час археологічних розвідок, досліджень та випадкових знахідок у ХІХ столітті по всіх 12-ти повітах Подільської губернії, що нині охоплюють райони південно-західної Хмельниччини, всієї Вінничини й частково Одещини.
Підґрунтям для складання археологічної карти Поділля стали результати наукової подорожі видного українського вченого В.Б. Антоновича і його дружини - археолога К.Н. Мельник по середній течії р. Дністра від с.Жванця на Хмельниччині до с.Рашків тепер Ямпільського району на Вінничині, здійсненої влітку 1883 року за дорученням розпорядчого комітету VI археологічного з'їзду в Одесі. Під час обстеження лівого берега Дністра та його приток - Збруча, Жванчика, Смотрича, Студениці, Ушиці, Лядави вони зібрали відомості про 30 скельних печер Товтрового кряжу з слідами перебування давніх людей, зафіксували ряд поселень, городищ, курганів різних епох, звернули увагу на історичні місця: Бакоту, Лядаву, Бушу й ін. Уже наступного року відомий історик Поділля, ректор Подільської православної духовної семінарії М.В. Сімашкевич оприлюднив "Указатель историко-археологических достопримечательностей Подолии", який привернув увагу вчених і краєзнавців до вивчення старожитностей регіону і взяття їх на облік.
На кінець 90-х років ХІХ ст. у розпорядженні наукових товариств, музеїв, у відповідних публікаціях було накопичено стільки свідчень про старожитності давніх віків краю, що виникла нагальна потреба їх систематизувати в археологічну карту Поділля, яка полегшила б організацію дослідження зазначених пам'яток та їх збереження для прийдешніх поколінь.
За цю важливу справу взялися відомі дослідники краю секретар Подільського губернського статистичного комітету, дійсний член Московського археологічного товариства В.К.Гульдман (1853-1907) та один з керівників Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, історик, археолог, етнограф, протоієрей Ю.Й. Сіцінський (1859-1937). Перший упродовж 1890-х років систематично публікував описи старожитностей в "Подольских губернских ведомостях" і видав їх окремою книгою "Памятники старины в Подолии. К составлению археологической карты" (1901). У цьому контексті В.К. Гульдман значно полегшив працю Ю.Й. Сіцінському по паспортизації давніх пам'яток краю і складанню під наставництвом В.Б.Антоновича наукової археологічної карти. Про важливість даного видання свідчить той факт, що до археологічної карти Ю.Й.Сіцінським було внесено відомості про 272 городищ, 3202 курганів, 67 знайдених скарбів та інших чисельних пам'яток стародавніх поселень, замчиськ, могильників, валів, монастириськ і храмів, валів, кам'яних, мідних, бронзових і залізних знарядь праці, зброї і т.п.
У збиранні відомостей про археологічні пам'ятки краю вченому допомагали жителі різних куточків Поділля. На основі анкет, складених Ю.Й. Сіцінським, і розісланих на місця, повідомлення про різні старожитності надходили до Кам'янця-Подільського. Значну допомогу вченому надали, зокрема, священики з різних повітів Подільської губернії, які через своїх прихожан дізнавались про ті чи інші археологічні знахідки.
Упродовж 100 років з дня виходу в світ "Археологической карты Подольской губернии" вона постійно перебуває у полі зору всіх, хто досліджує далеку минувшину нашого краю, постійно уточнюється і доповнюється новими знахідками та відкриттями пам'яток матеріальної та духовної культури. Значним внеском в оновлені археологічної карти для потреб сучасності стали результати стаціонарних досліджень, які здійснили Ю.Й. Сіцінський, М.Я. Рудинський, В.О. Геренович (30-ті рр.), академічна комплексна Середньодністровська експедиція у складі палеолітичного, трипільського і слов'янського загонів під керівництвом С.М.Бібікова, М.Я. Рудинського, П.І. Борисковського, М.О.Тиханової, Т.С. Пассек, М.І. Артамонова (1945 - початок 60 -х рр.), експедиція державного, нині національного історичного музею України під керівництвом Т.Г. Мовши (1960-1971 рр.), Середньодністрянська експедиція Інституту археології АН України під керівництвом С.М. Бібікова, В.Г. Збеновича, М.П. Кучери (з 1964 - 80-ті рр.), археологічні експедиції Кам'янець-Подільського та Вінницького державних педагогічних інститутів, тепер університетів під керівництвом І.С. Винокура, І.І. Зайця, П.І. Хавлюка (з 1963 р. і по даний час) й інших науково-дослідних установ і вузів Києва, Львова, музеїв регіону. Важливим підсумком цих досліджень, які значно доповнили археологічну карту Ю.Й. Сіцінського, стало видання у 1984 році І.С. Винокуром, А.Ф. Гуцалом, В.І.Якубовським та іншими авторами "Довідника з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області". Однак на початку ХХІ ст. помітно, що нині потребує значного доповнення новими відкриттями і дана книга.
Отже, поки є історичний інтерес до вивчення минувшини краю, до тих пір буде динамічно кількісно і якісно удосконалюватися археологічна карта, яка буде виступати мірилом наукового досягнення в дослідженні давніх віків, слугувати своєрідним компасом для праці археолога на далеку перспективу. Однак, яких би успіхів наші сучасники не досягли б у пізнанні глибинної історії Поділля, підґрунтям і опорою їх досліджень назавжди залишиться археологічна карта Ю.Й. Сіцінського. Тим паче, що переважна більшість зазначених на його карті пам'яток давнини, ще й досі очікує свого дослідника, потребує охорони від усяких пограбувань і знищень.
Оскільки археологічна карта Ю.Й. Сіцінського дотепер зберегла свою наукову актуальність і практичне значення, стала раритетом й мало доступна для пересічного науковця й краєзнавця, то повстало питання її перевидання для потреб загального використовування. Ми завдячуємо у цій справі ініціативі й наполегливості молодого науковця Олександра Баженова з Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету, який здійснив підготовку і реалізував репринтне видання праці Ю.Й. Сіцінського, котре зберігає нинішнім читачам манеру, стиль і дух, притаманні епосі її створення на рубежі ХІХ-ХХ століть.

І.С. Винокур