Перейти у головне меню | на зміст

Наукова-літературна і просвітницька діяльність Ю.А. Роллє

1. Історія та культура України в творчості Ю.А. Роллє.

Які ж обставини й чинники змусили медика-ученого Й.Й. Роллє стати на шлях наукових пошуків і досліджень, популяризації складних процесів минувшини України, Польщі, особливо їх регіонів і в цій сфері діяльності зрости професійним істориком, археографом і краєзнавцем, письменником і публіцистом й перевершити славу лікаря у європейській спільноті, посісти одне із значних місць в історичній науці та літературі? Очевидь, тут вирішальну роль зіграли обставини його життя. Притаманні йому неабиякі здібності, котрі він постійно розвивав, захоплення з дитинства читанням книг, у першу чергу героїко - романтичних та історичних, жадібне сприйняття ним численних розповідей про драматичні епізоди минувшини України і, зокрема, Поділля, яких він наслухався від частих гостей в отчому домі, перебування в юнацькому й зрілому віці в колі творчої інтелігенції, фольклорно-етнографічні подорожі по селах і містечках Київщини в роки навчання в університеті cв. Володимира, народжена з початку трудової діяльності в містечку Яришеві на Поділлі пристрасть до пошуків раритетних документів і праці в архівах - усе це разом сформувало в Й.Й. Роллє потяг до дослідництва на тлі історії й культури і стало важливою складовою його життя. Проте складні сімейні обставини призвели до того, що він обрав для себе більш надійну і престижну на той час професію лікаря, сповна віддався справі розвитку в Україні та Польщі наукової і практичної медицини, використав її як матеріальну базу для занять своїми головними уподобаннями - історією та літературною творчістю.
Працюючи над підвищенням фахової майстерності, він одночасно за дорученням Подільського і Варшавського наукових лікарських товариств (1861-1865) став розробляти сторінки історії становлення в добу середньовіччя у Польщі та Україні системи охорони здоров'я, державних і приватних медичних закладів і їх ролі у боротьбі з епідеміями та іншими хворобами, в тому числі на соціальному грунті. При цьому Й.Й. Роллє не просто описував відомі факти у тогочасній літературі, а опрацьовував, головним чином, документи Кам'янецького магістрату ХV-XVIII ст., архіву Подільської губернської канцелярії та приватних архівів місцевих польських поміщиків. Внаслідок у Варшавських і Петербурзьких виданнях з'явилися польською мовою грунтовні статті Й.Й. Роллє "Доброчинні заклади і шпиталі в давньому Подільському воєводстві" [381], "Впровадження медичної частини і хвороби епідемічні в давньому Подільському воєводстві" [391], "Матеріали до історії проституції і судової медицини в Польщі у ХVII i XVIII ст." [383, c.116-130], "Нотатки до історії венеричних хвороб у Польщі" [385], "Нарис гігієни Поділля на тлі статистики" [389] та розвідки такого ж характеру в працях Подільського товариства лікарів "Матеріали до топографії і статистики лікарської" за 1862-1865 роки [198].
Варто підкреслити, що в названих ранніх творах Роллє уже чітко простежується інтерес автора не тільки до історії України, але й до всіх аспектів громадсько-політичного життя в минулому. Зокрема, в статті "Доброчинні заклади і шпиталі" він детально описував не тільки позитивну роль місцевої медицини, заснування перших лікарень, але й звернувся до етнічних проблем, подав аналітичну історичну довідку про колонізацію вірменами Поділля, детально охарактеризував життя у ХV-ХVII ст.однієї з великих в Україні вірменської общини м. Кам'янця-Подільськогого, її сподарську діяльність, побут та стосунки їх з польським і українським населенням. Упродовж своєї творчості Й.Й. Роллє неодноразово буде звертатися до розробок вірменської проблематики і здійснить гідний внесок в її розв'язання, аргументи, факти і систематизація якої не втратила своєї актуальності й досі і активно використовується як історичне джерело сучасними науковцями і краєзнавцями. Свідченням цього є захищена 1999 року О.Л. Осіпяном кандидатська дисертація "Економічний розвиток вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в ХІV-XIX ст." [145].
У решті названих статей Й.Й. Роллє досліджує етапи поширення у XV-XVIII ст. на Поділлі епідемічних і венеричних хвороб, проституції і боротьби з цим злом під кутом зору соціально-економічного стану краю, з притаманним йому співчуттям описав беззахисність міських низів і селянства перед природніми лихами.
В такому ж соціальному плані та з використанням історичних екскурсів були написані російською мовою і видані перші книги Й.Й. Роллє: "Материалы для медико-топографического описания Подольской губернии" (1865) [198], "Статистическое описание Подольской губернии" (1866) [210], "Памятная книга Подольской губернии на 1866 год" (1866) [161], "Гигиенические очерки Подольской губернии" (1869) [191] та стаття "Материалы медицинской топографии и гигиены в Подолии" (1866). Книги вражають досконалим володінням автором статистичним і медико-топографічним науковими методами дослідженнями, прагненнями подати достовірні й об'єктивні статистичні описи стану медицини, гігієни, санітарії, економіки, культури та інших сторін життя краю в ХІХ ст. Дотепер визнаються усіма дослідниками Поділля викладені у книгах Й.Й. Роллє статистика населення і демографічні процеси, показники природо-кліматичних ресурсів та умов, розвитку галузей сільського господарства, промисловості, ремесла, транспорту, зв'язку, торгівлі, медицини, культури, освіти тощо. Опис автором соціально-гігієнічних умов різних верств мешканців губернії, особливо простого люду, настільки пронизаний аналізом жахливих умов проживання, побуту й умов праці на виробництві основних груп населення міщан, ремісників, робітників і селян, що він став своєрідним обвинуваченням існуючого політичного режиму - російського самодержавства.Тому місцеві чиновники з острахом і ворожістю ставилися до творчості Й.Й. Роллє.
Засвідчимо, що історико-медичні, санітарно-гігієнічні та статистичні праці початкового періоду творчості Й.Й. Роллє 60-х - початку 70-х років ХІХ ст. залишили помітний слід у вивченні, зокрема, Подільської землі. Водночас вони страждали ще певною недосконалістю викладу й аналізу матеріалу,так би мовити, природничим підходом до висвітлення суспільних явищ, прихильністю до полонізаторських ідей в Україні. За оцінкою В.Б. Антоновича, в своїх ранніх статтях і книгах Й.Й. Роллє ще "не володів методом науки … і тому не зміг уникнути помилок" [9, c.309].І все ж, ранні твори Й.Й. Роллє уже вказували, на думку М.І. Яворовського, толерантний підхід до бачення подій, народного життя [264,c.506], стали початком формування його історичних поглядів, які будуть поступово схилятися в бік позитивізму, об'єктивізму та навиків історичних досліджень, зрештою остаточно спрямували його до систематичних занять історією і краєзнавством на терені Правобережної України.
1866 рік став часом появи в Й.Й. Роллє перших суто історичних праць, які засвідчили його пізнавальний і науковий інтерес до дослідження минувшини міст і сіл Поділля, Волині й Київщини. Таким його першим твором була оприлюднена того ж року у Варшавському "Тигодніку ілюстрованому" змістовна історико-археографічна стаття "Кам'янець. Матеріали до історії міста" [340, c.120-142]. Вона містила короткий узагальнюючий опис історії міста і його околиць ХVI-XVIII cт. та для його обгрунтування розгорнуту добірку взятих автором переважно з архіву Кам'янецького магістрату та приватних колекцій документів і матеріалів тієї епохи (гродські акти, постанови вірменських і польських судів, свідчення про перебування у Кам'янці польських королів, про взяття 1672 року турками міста й ін.). Їх публікація вказувала наскільки серйозно автор ставився до формування джерельної бази власних досліджень, яку вважав своїм обов'язком оприлюднювати для потреб історичної науки. Цю статтю одразу помітили польські історики, критики та місцеві науковці й краєзнавці.
Окрилений успіхом, Й.Й. Роллє створив того ж року рукопис обсягом 229 аркушів своєї першої історичної монолграфії польською мовою "Кам'янець. Історичний нарис" [341]. В ній досить стисло й популярно викладені основні етапи історії міста і краю з античного часу і до середини ХІХ ст. Тут автор стверджував, чого не доведено історичною наукою й сьогодні, що місто Кам'янець-Подільський виникло на базі давньогрецьких колоній Клепідава і Петридава й існувало як "град" аж до знищення його ордою хана Батия в 1241 році і було відроджене зусиллями литовських князів Коріатовичів у ХІV ст. Більш науково в монографії розроблена історія міста ХV-ХІХ ст. Проте цей рукопис за не з'ясованими обставинами так і не був автором опублікований. Його фрагменти знайшли відображення в наступних історичних монографіях та оповіданнях Й. Роллє. Даний рукопис послужив базою для створення доктором Антонієм фундаментальних праць з історії Поділля, Волині й Київщини і з цією метою майже шість років (до 1872 р.) повністю присвятив збиранню літератури і джерел, наполегливо працював в архівосховищах Варшави, Кракова, Вільно, Києва та в основному поміщицьких архівах краю.
Внаслідок копітких досліджень і напруженої творчої праці Й.Й. Роллє опублікував упродовж 1869-1872 років у Краківському "Огляді Польському" ("Przegі№d Polski") свою найголовнішу історичну монографію "Замки подільські на молдавському прикордонні", яка 1872 року була видана друком окремою книгою обсягом 532 сторінки і тиражем - усього 40 примірників [160, c.511]. Дослідження одразу ж привернуло увагу фахівців, було належно сприйнято в польському суспільстві й, природно, одержало як позитивні, так і негативні відгуки критиків. Дійсно, видання ще відзначалося недосконалістю в систематизації матеріалу, мало значні фактичні прогалини, чимало неточностей у висвітленні історичних подій ХV-XVIII cт. на Поділлі. Тому автор присвятив майже вісім років життя, щоб збагатити джерельну базу дослідження, доопрацювати, доповнити численним новим матеріалом і вдосконалити виклад змісту монографії. Вона під назвою "Замки подільські на молдавському прикордонні" й під авторським псевдонімом "д-р Антоній Ю." була видрукована 1880 року у Варшаві, як друге, доповнене і перероблене видання в трьох томах (т.1, 308 с., т.2, 304 с. і т.3, 290 с.), які склали загальний обсяг - 912 сторінок [313].
Перший і другий томи "Замків подільських" присвячені історії міста Кам'янця-Подільського. Зокрема, шість розділів, що складали перший том, висвітлювали минувшину міста від його початків до кінця XV ст. (Розд.1), різномаїте життя міста в XVI і XVII ст. до захоплення його турками (Розд.2), двадцятисемирічне турецьке іго на Поділлі (Розд.3), сумне становище міста і краю після османського панування (Розд.4), історія Кам'янця у XVIII ст. (Розд.5) і характеристика трьох станів міського населення у XVIII ст.: духовенства, військових та міщан (Розд.6). Другий том містив детальний опис кам'янецької фортеці і міських оборонних укріплень (Розд.7), нариси про комендантів замку (Розд.8), дослідження про вірменську общину в Кам'янці (Розд.9), огляд впровадження і розвиток римо-католицької конфесії, унії та православ'я (Розд.10) та історико-архітектурний зріз католицьких монастирів та костьолів (Розд.11). У трєтьому томі були подані історичні описи основних придністровських населених місць Поділля із своїми замками і оборонними спорудами. В томі особливе місце займав докладний історичний опис містечка Жванця на Дністрі (Розд.12), сіл Окопи на Збручі (Розд.13), Браги на Дністрі (Розд.14), Панівців на Смотричі (Розд.15), Устя на Дністрі (Розд.16), Чорнокозинець на Збручі (Розд.17), міст Бару (Розд.18), Шаргорода (Розд.19) і Могилева-Подільського на Дністрі (Розд.20).
Фактично двадцять розділів трьохтомника складали набір малих і значних за обсягом самостійних нарисів, які висвітлюють закінчено найбільш важливі епізоди історії м.Кам'янця-Подільського й краю і заслуговують окремих спеціальних видань. Так, історичний опис містечка Жванця, що тоді входив до складу Кам'янецького повіту, зайняв дві третини обсягу останього тому "Замків подільських". Згодом у 1885 році він був перекладений на російську мову і надрукований як монографія у книзі "Пятьдесят первый год существования Каменец-Подольской гимназии" [192]. Одночасно в 1880 році Варшавський часопис "Клоси" оприлюднив узятий з "Замків подільських" нарис про с.Панівці цього ж повіту [277]. Навіть для нинішньої історичної науки не втратили свого сенсу і значення такі розділи "Замків подільських" як "Кам'янецькі вірмени", "27-ми річне турецьке пануваня", "Стара фортеця і фортифікація міста", описи міст і сіл Наддністрянщини й інші аспекти, підняті у трьохтомнику.
Водночас у 60-ті - на початку 80-х років Й.Й. Роллє притримується офіційної точки зору польської історіографії на Україну, що особливо простежується в його "Замках подільських". Він твердив у монографії, що "Кам'янець є твердинею польської цивілізації на Поділлі", "Кам'янець-Подільський - втілення чисто польських прагнень латинського духовенства", "Кам'янець - пристанище для коронного гетьмана після битв з розбурханим козацтвом", що "вірмени схильні обманювати і шахраювати" і т.п. У трьохтомнику відчутне негативне ставлення Й.Й. Роллє до національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. Зокрема, можна тут зустріти вирази: "важко навіть перелічити шкоду, яку нанесла ця орда (селянсько-козацькі загони 1648-1657 років. - С.Б.): католицькі костьоли розвалені, могили шляхтичів розкопані і пограбовані … і все це в один день було втрачено, кордон від України оголений і на цьому кордоні кривава постать вождя (Б.Хмельницького), розлютованого, з мечем і булавою, з великим натовпом народу" [313, т.1, с.125-130]. Подібна оцінка в праці і гайдамаків. Роллє пише: "… частина козаків уже відвикла працювати. Вони почали нападати, вбивати, загрожуючи громадському спокою. Народ їх назвав гайдамаками і з цією назвою вони увійшли в історію, залишаючи по собі сумну славу. Гайдамаки все добували грабіжництвом, не милували нікого" [313, т.1, с.202].
Таке концептуальне бачення доктором Антонієм історії Кам'янця та інших населенних місць Поділля, національно-визвольного руху XVII-XVIII ст., викладене в його ранніх творах, було несприйнятне для українського суспільтва і його історичної науки ні в час виходу в світ "Замків подільських", ні тим більше сьогодні. Головний критик історичних праць Й. Роллє професор В.Б. Антонович з цього приводу делікатно зауважив: "… перші монографії доктора Роллє викликали неприємне враження у читачів" [9, c.309]. А наприкінці ХХ століття кам'янецький історик Ю.М. Тарасов, оперуючи вищенаведеними антиукраїнськими висловлюваннями Роллє раннього періоду творчості, просто назвав його "реакціонером", "виразником інтересів польських феодалів" [231, c.15]. Однак, варто врахувати в історіографічному аналізі, що сам Й.Й. Роллє, згодом опрацьовуючи нові документальні джерела з історії України, поступово осмислив свою хибну позицію в творчості і у зрілий період своєї науково-літературної діяльності 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., в основному відійшов від подібних категоричних, антиукраїнських випадів, і, спокутуючи, певною мірою, свою провину, не шкодував фарб і епітетів в описі принад українського народу, підкреслював справедливість боротьби козаків і гайдамаків проти польських панів та шляхти [365].
Не зважаючи на зазначені недоліки трьохтомника "Замків подільських", все таки ця монографія одержала неабияке схвалення й визнання у польській і українській історіографії. По-перше, критики і читачі одностайно були вражені багатством і глибиною джерельної бази дослідження, яка була представлена майже на кожній сторінці видання вагомим науковим апаратом, тобто посиланнями на використані автором джерела і літературу [313, т. І-ІІІ]. Джерельну основу монографії складали насамперед великий і цінний на документи XVII-XVIII ст. сімейний архів поміщиків Підвисоцьких в с.Рихті та представлені у розпорядження Й.Роллє архівосховища Гаєвських у с.Руда, Старжинських у с.Островчани Кам'янецького повіту, Мар'яна Побуг-Гурського в с.Котюжани Могилів-Подільського повіту [88, арк. 10]. Чимало доклали зусиль у збиранні матеріалів для монографії в різних куточках Подільської губернії друзі Й.Й. Роллє Костянтин Подовський і Олександр Даровський [364, c.262]. До того ж, Й.Роллє широко використав у праці матеріали Кам'янецького магістрату, архіви костелів кафедрального і св. Миколая, неопубліковані листи місцевого коменданта ХVІІІ ст. Яна де Вітте, інших діячів тощо. Водночас він повною мірою залучив до написання монграфії видані друком збірники документів М. Балінського і Т. Ліпінського "Старожитна Польща" [321], "Vollumina Legum" (СПБ., 1863-1865, Т. ІІІ,ХІІ, ХІІІ), "Барська конфедерація. Листування Станіслава Августа і Ксаверія Браницького" [346], томи київського "Архива Юго-Западной России" за 1859-1879 роки видань. Важливе підгрунтя дослідження склали тогочасні відомі загальні праці з історії України і Польщі, монографії про Поділля В. Марчинського [356], О. Пшездзєцького [373] й ін. Крім того, на зламі 1870-1880-х років Й.Й. Роллє чимало часу віддав розшукам потрібних йому матеріалів в архівах Києва, Кам'янця-Подільського, Львова, Вільно, Кракова і Варшави. Результатом його археографічної діяльності стало видання згадуваної в другому розділі книги двотомника "Полоніка. Матеріали до історії Польщі в творах російських (1700-1862)" [301], в якому він привів бібліографію 2500 назв російськомовних книг, а також залучив шість тисяч документів з російських архівів. Вагомість цієї капітальної праці полягає не тільки в тому, що Й.Й. Роллє упершим в польській історіографії звернув серйозну увагу на російські історичні праці й документи для потреб дослідження минувшини Польщі, але й уперше в польській науці він власноручно широко запровадив російську літературу та архівні матеріали в монографію "Замки подільські", у подальші свої твори й став, таким чином, взірцем для наслідування іншими польськими вченими. Вже у такому контексті Й.Й. Роллє залишив помітний слід у польській історичній науці [100, c.55-63].
По-друге, не зважаючи на прихильність до теорії "цивілізаторської місії" Речі Посполитої в українських землях, яка проглядається в "Замках подільських", Й. Роллє не завжди її дотримувався у зв'язку з тим, що надавав перевагу об'єктивному викладу подій і фактів, більше довірявся документальним свідченням й, таким чином, свідомо чи мимоволі змушений був висвітлювати непривабливі сторони політики польської держави на "східних кресах", життя місцевих магнатів і шляхти, співчувати важкому становищу низів, українцям загалом. З кожним наступним його твором ця тенденція зміцнювалася, утверджувалася й, врешті-решт, зросла у певну закономірність.
По-третє, варто прислухатися до оцінок "Замків подільських", які подали тодішні критики. Так, професор В.Б. Антонович писав: " Джерелом його праць слугували твори історичної російської і польської літератури, записки сучасників і, головним чином, історичні документи: останні він запозичав із двох джерел. По-перше, він прискіпливо вивчав видання Київської археографічної комісії і "Описи актових книг", вибираючи з них всі найдрібніші деталі, що мали інтерес історичний, історико-топографічний чи біографічний і зібрані відомості групував у чіткому систематичному порядку. Другим грунтовним документальним джерелом творів Роллє були сімейні архіви дворян Подільської губернії ..., з яких брав цікаві свідчення, тим більше, що ці матеріали, складаючи приватну власність, не були доступні для більш широкої публіки. ... Монографії д-ра Роллє мають епізодичний характер, виняток складає один лише великий твір "Замки подільські на молдавському прикордонні". Перші два томи цього твору складають систематичну, досить повну і поки єдину історію м. Кам'янця-Подільського, третій же том присвячено історії подільських міст" [9, c.307-308]. Подільський історик М.І. Яворовський констатував: "З історичних праць доктора Роллє, найближче відношення до Кам'янця-Подільського мають "Замки подільські", де детально викладена історія міста. До недавнього часу (до видання історії Кам'янця російською мовою Ю. Сіцінським) твори Роллє були єдиним докладним дослідженням з історії Кам'янця" [264,c.509]. Інший прихильник таланту доктора Антонія В.К. Гульдман писав: "Самою кращою працею, в розумінні деталей і грунтовності дослідження, є в даному випадку праця покійного д-ра Й. Роллє "Zameczki Podolski", і, мимоволі, доводиться жалкувати, що до цього часу це видання не перекладено на російську мову" [46a, c.243].Польський біограф Й. Роллє В. Коротинський, прочитавши "Замки подільські", зауважив: "Така прекрасна і вичерпна історична моногафія про колись важливе прикордоння і про чудовий Кам'янець …" [347, c.325].
З нашого погляду, монографія Й.Й. Роллє "Замки подільські" має непересічне наукове значення. Цінна вона передусім унікальними історичними фактами, подіями, описами життя і побуту магнатських родин, польської шляхти і українського населення. Не дивно, що ця праця стала джерельною базою для написання трилогії Г. Сенкевича "Вогнем і мечем", "Потоп" і "Пан Володиєвський", створення книг Ю.Й. Сіцінським "Город Каменец-Подольский" (1895), "Оборонні замки західного Поділля" (1927), В.К. Гульдманом "Памятники старины в Подолии" (1901), і, зрештою, при підготовці нарисів до томів "Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область" (1971), "Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область" (1972), для створення інших праць з історії середньовічної України. Безумовно, "Замки подільські" заслуговують перекладу і видання українською мовою з відповідними коментарями, поясненнями та історіографічним аналізом.
Капітальна праця над створенням монографії "Замки подільські" викликала науковий інтерес Й.Й. Роллє до вивчення інших аспектів історії Київщини, Волині й Поділля. Зокрема, в 1872 році він оприлюднив цікаві дослідження в Краківському "Рочніку археологічному" "Друкарні на молдавському прикордонні" [377] та "Друкарня і граверна в Бердичеві" [276]. У першому нарисі йдеться про історію друкарні XVI-XVII ст. протестанта графа Потоцького в с.Панівцях поблизу м.Кам'янця-Подільського, яка видавала переважно кальвіністські богословські книги, що суперечили тодішнім римо-католицьким устоям, про друкарню XVIII-XIX ст. у містечку Миньківцях Ушицького повіту, котра належала диваку графу І. Мархоцькому та про інші книговидавничі осередки подільського Подністров'я. В другому - розповідається про діяльність друкарні кармелітів XVIII-XIX ст. у м. Бердичеві. Значення даних праць, які писалися до "Замків подільських", але до змісту монографії не потрапили, полягає в тому, що Й.Й. Роллє уперше в історіографії проблеми звернув увагу і проторував шлях вивчення першодрукарства в Правобережній Україні, котре розвивалося поза такими відомими центрами як Київ, Львів, Остріг [166,c.44]. До того ж, Роллє подав у названих нарисах бібліографію стародруків на Поділлі й Київщині, що створило сприятливі умови для їх розшуків та досліджень.
До важливих для історичного краєзнавства праць доцільно віднести регіональні дослідження Й. Роллє опубліковані 1880 року в "Тигодніку Повшехному"- "Історія Мукарівського староства" в Ушицькому повіті [282], 1884 року в "Клосах" - "По малих дорогах" [302]. В останньому описані та проілюстровані малюнками кам'янецького художника М.Грейма історія та пам'ятники сіл Супруньківці, Михайлівка, Кривчик, Жванчик, Отроків, Струга, Вербовець, Тинна, Маліївці і Стріхівці, містечка Миньківці Ушицького, м.Могилів-Подільський, містечок Яришів, Шаргород, сіл Немія, Юрківці, Лядава Могилівського, Ярмолинці, Шарівка, Боднарівка і Бобрухи Проскурівського, Сутківці Летичівського та Нігин Кам'янецького повітів Подільської губернії й окремо Дністровські пороги і Цецорське поле на правому березі Дністра в Бессарабії. Нариси про міста і села Поділля Й.Й. Роллє вигідно відрізнялися якістю розробки і використання першоджерел, раритетних матеріалів, глибиною історичних знань і уміням викладу тексту від тогочасних публікацій історико-статистичних описів населених місць, церков і парафій місцевих краєзнавців - членів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Згодом праця "По малих дорогах" була покладена в основу створення Ю.Й. Сіцінським капітального видання "Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. Ушицкий уезд" (1911, 1916) та в радянські часи - нарисів до тому "Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область" (К., 1971) і "Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область" (К., 1972). Для самого ж Й.Й. Роллє праця "По малих дорогах" стала справжньою криницею в знаходжені сюжетів для створення серіалу "Історичних оповідей", в яких були доповнена і деталізована минувшина населених місць подільського краю. До речі, дослідження "По малих дорогах" протягом тривалого часу було по суті популярним турисько-екскурсійним путівником по подільському Подністров'ю, яким, насамперед, користувалися жителі Польщі, в тому числі в ході відвідин, краю Г. Сенкевич, О. Яблоновський, В. Лозінський та інші відомі поляки - україністи.
Серед історичних праць Й.Й. Роллє, в яких розглядаються минувшина міст і сіл, соціально-економічні процеси в регіонах Правобережної України, чільне місце посідають створені в зрілому періоді наукової діяльності книги, статті і нариси: "Доля прикордонного містечка на Поділлі. Студениця на Дністрі" (1883) [289], "Історія околичної шляхти в Овруцькому повіті" на Волині (1882) [317], "Господарство пана скарбника Червоногродського в кам'янецькому гарнізоні" і "Початок польської торгівлі на Чорному морі та навігація по Дністру" (1884) [293, т.1], "Побужжя в XVII i XVIII ст." (1890) [300], "Бакота - столиця Пониззя" (1892) [296], "З життя кам'янецьких вірмен у XVII i XVIII ст." (1891) [319] та ін.
Зокрема, останній досить об'ємний нарис, який створено наприкінці життя автора, засвідчує, що Й. Роллє продовжував активно опрацьовувати підняту ним проблему ще в "Замках подільських на молдавському прикордонні" про місце і роль в соціально-економічному і культурному розвитку Поділля кам'янецької вірменської колонії, повідомляє чимало нових і маловідомих для історичної науки фактів з її господарської, торгової і конфесійної діяльності. В нарисі "Бакота - столиця Пониззя" Й. Роллє вдалося вперше в історіографії найбільш докладно і цікаво розповісти про літописну Бакоту на Дністрі в системі Галицько-Волинського князівства ХІІ-ХІІІ ст. Його опис став підгрунтям для досліджень археологічної експедиції В.Б. Антоновича 1891-1892 років, учасниками котрої були М.С. Грушевський і Й.Й. Роллє [375], та наступного її стаціонарного вивчення Ю.Й. Сіцінським, у результаті чого він оприлюднив вагому статтю "Бакота - давня столиця Пониззя" (1899) [199]. У 60-ті - на початку 90-х років ХХ ст. в основному завершили досліджувати Бакоту науковці Інституту археології НАН України та Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету І.С. Винокур і П.А. Горішній [39 , c.12].
Перспективний напрям для історичної науки мало дослідження Й.Й. Роллє про початки польської торгівлі на Чорному морі в зв'язку з розвитком навігації по Дністру. В ньому автор, використовуючи архівні матеріали, розглянув спроби багатих подільських землевласників Прота Потоцького та Валерія Дзедушинського після першого поділу Речі Посполитої відродити її економічну могутність завдяки морській торгівлі, а також створенню капіталістичних господарств, прикладом яких може слугувати заснована ними мануфактура в околицях Бердичева. Зокрема, підприємство Потоцького складалося з комплексу цехів по заготівлі і обробці високоякісної вовни, виробництву свічок, пошиттю білизни та виговленню іншої конкурентноздатної продукції, котра через дністровські та одеський порти вивозилася на світовий ринок і там користувалася попитом. Мануфактура заснувала для розрахунків Польський кредитний банк у Бердичеві і мала контракти на торгівлю з портами на Дністрі та Одеси. Також про нові прогресивні тенденції в економіці Поділля Й.Й. Роллє повідомим у дослідженні "Господарство пана скарбника Червогродського в кам'янецькому гарнізоні". В ньому аналізується діяльність подільського землевласника Стефана Маковецького з с.Михайлівки Ушицького повіту по реконструкції Кам'янецької фортеці та благоустрою міста в другій половині XVIII ст.
Водночас Й.Й. Роллє пильну увагу приділив висвітленню у своїх наукових дослідженнях соціально-економічного і політичного становища польської шляхти в Правобережній Україні. Зокрема, в книгах і обширних статтях "Тадеуш Лещиць Грабянка і Тереза з Стадніцьких його дружина" (1875) [307], "Історія околичної шляхти в Овруцькому повіті" на Волині [317], "Як жилося в кресах українських після козацької війни" (1882) [158, т.2], "Тульчинський двір" (1876) [291], "Побужжя в XVII i XVIII ст." [300] та інших автор, з одного боку, прагнув вибілити місцеву польську шляхту в кольори носія культури і просвітництва, правопорядку і дворянської демократії в Україні, а, з другого, - мимоволі, йдучи за здобутим у джерелах фактичним матеріалом, змушений був визнавати, особливо в зрілому періоді творчості, соціальне розшарування, процеси декласації і появу в шляхетському середовищі низів і просто бідноти, яка за своїм майновим станом та побутом мало чим відрізнялася від українських селян, описувати зажерливість, деспотизм, свавілля, чванство, розгульність життя та розбрати її заможних кіл. Дана тема набирала посиленого звучання й розвитку в "Історичних оповіданнях" Й.Й. Роллє. Розвінчування "чеснот" шляхти в своїх творах стане для автора своєрідним прозрінням, відкриттям дійсної правди на польске володарювання в Україні, до якої він йшов тернистим шляхом упродовж свого життя. Приналежність до польської шляхти, устої якої він зобов'язаний був захищати , та об'єктивне і критичне до неї ставлення - ці суперечливі фактори склали основу творчості доктора Антонія, були його особистою драмою.
Поряд з історичними дослідженнями Й.Й. Роллє друкував чимало археографічних праць, які дозволяють скласти уявлення про джерела його творчої лабораторії і можуть служити дороговказом і порадником для учених та краєзнавців. Зокрема, він взяв безпосередню участь у збиранні, опрацюванні та упорядкуванні документів до збірників "Кам'янець. Матеріали з історії міста" (1866) [340], "Материалы для истории Подольской губернии. 1792-1796 гг." (1885), "Материалы для исследования Подольской губернии в статистическом отношении" (1873), "Сборник сведений о Подольской губернии" (1880-1884) та ін. При цьому важливо підкреслити, що Й.Й. Роллє включив до складу цих збірників чимало середньовічних документів з власних колекцій, зібраних у Віленському та Київському архівах, особливо з приватних архівосховищ. Одночасно він оприлюднив для загалу науковців і аматорів статті "Тимчасова археографічна комісія при Київському центральному архіві та їх видання" (1882) [275], "Опис документів, які зберігаються в архіві Віленського генерал-губернаторства" (1885) [290], і особливо неодноразово вже згадуваний двотомник "Полоніка. Матеріали з історії Польщі в творах російських (1700-1862) зібрані" (1879-1880). Крім того, Й.Й. Роллє з власних зібрань видрукував для потреб громадськості добірку листів письменника Юзефа Крашевського (1888) [314], польського короля Станіслава Августа (1891) [316], листи Станіслава Вітвіцького до Емілії з Холоневських Грохольської (1882) [318], оприлюднив "Опис справ ксьондза Юзефа Яблоновського" (1883) [304] й інші, цінність яких залишається актуальною й сьогодні.
Важливою сторінкою археографічної діяльності Й.Й. Роллє була підготовка і видання ним мемуарних пам'яток, які в рукописах зберігалися у його власних архівах. Так, спочатку в 1880 році він вмістив опрацьовані ним спогади А. Пташинського під назвою "Подольская старина" [202], а наступного року їх перевидав польською мовою в "Огляді польськім" під титулом "Книга спогадів майора Пташинського. 1769-1793" [287]. У цих публікаціях зосереджені враження від баченого і пережитого на Поділлі в другій половині XVIII ст. польським офіцером і з'ясовуються складні процеси в зв'язку з Барською конфедерацією та першого і другого поділу Речі Посполитої. 1881 року Й.Й. Роллє оприлюднив у "Кур'єрі Польському" спогади колишнього однокурсника і товариша по навчанню в університеті св.Володимира В. Рудницького, в яких спостережливо описані діяльність польського земляцтва та інші сторони життя молоді Києва. [284]. У 1886 році Й.Й. Роллє опрацював і видав рукопис мемуарів кам'янецького ксьондза С. Холоневського про подорож 1840 року по Київській губернії [330], який містив цікавий опис життя і побуту мешканців, колоритних постатей та деякі сторінки історії й культури краю. Водночас Й.Й. Роллє оприлюднив власні спогади про подорож по Правобережній Україні 1879 року [309], "Про Кам'янець-Подільський" [311], "З недавнього минулого" [315], про свого друга, помічника і поета Олександра Даровського [272; 274] та інші, в яких подано чимало історичних екскурсів та роздумів. Якщо ж врахувати, що Й. Роллє в кожну наукову чи історико-літературну працю з власних зібрань привносив чимало раритетних або й невідомих для дослідників свідчень, документів і фактів, які самі по собі стали цінним опублікованим джерелом для історичної науки, то, цілком зрозуміло, доктор Антоній сформувався як учений археограф. Мало того, він особистим прикладом надихав науковців і краєзнавців Правобережної України до праці в архівах, до створення досліджень на основі об'єктивних документальних джерел й, таким чином, був безпосередньо причетний до підвищення вартості і якості історичних видань другої половини ХІХ ст., на що неодноразово вказували його знавці і критики В.Б. Антонович, Ю.Й. Сіцінський, М.І. Яворовський та ін.
Володіючи обширними знаннями і багатством мови, образністю мислення і поетичним хистом, Й.Й. Роллє не міг обмежитися суто академічним написанням своїх історичних праць. Він з дитинства захоплювався творами античного історика і письменника Плутарха, французького класика А. Дюма, які, описуючи реальні історичні події, вміло доповнювали їх власними судженнями і домислами й надавали їм романтичного та пригодницького шарму, що дуже імпонувало читацькому загалу. Він також визрів до середини 70-х років ХІХ ст. до того, щоб у своїй творчості поєднати науковий виклад і художню майстерність, стати письменником на грунті історії. Проте, забігаючи наперед, доцільно визнати, що Й.Й. Роллє у своїх творах, надаючи перевагу методу плутархівської біографістики, все ж, на відміну від Плутарха і Дюма, не відступав від історичної істини, був точнішим і об'єктивнішим в описі явищ і ситуацій, прагнув їх не змінити, а лише прикрасити, образно оживити, емоційно підсилити. Тому всі історико-літературні твори Й.Й. Роллє несуть в собі науковість викладу, багатство джерельної бази і повною мірою використовуються до нині історичною наукою та та залишаються цінним об'єктом історіографічного аналізу.
1875 року .Й. Роллє під псевдонімом "Dr Antonі J" видав книгу "Тадеуш Грабянка і Тереза Стадніцька його дружина" [307]. В ній, розглядаючи діяльність власників містечок Купина і Городка Кам'янецького повіту кінця XVIII - початку ХІХ ст., автор уперше зробив вдалу спробу поєднати історичний і літературний методи творення, цікаво і жваво подав життєопис головних персонажів. Схвальне сприйняття критикою книги утвердило його у прагненні продовжити подібні науково-публіцистичні нариси з минулого України. Наступного року доктор Антоній вже видав свою першу збірку нарисів під загальною назвою "Історичні оповіді" [291]. Всього до 1893 року ним було написано і опубліковано дев'ять серій "Історичних оповідей" (1876, 1878, 1882, 1884, 1886, 1889, 1891, 1892 і 1893 рр.), з яких перша серія перевидана в 1878, друга - у 1883 роках, у тому числі серія друга, третя і четверта вийшли в двох томах. Крім того, додатково історичні оповідання видавалися в його збірках під назвами "Легенди з минулого" у двох томах (1879) [280], "Три оповіді історичні" (1880) [306], "З минулого Київського Полісся, оповіді історичні" (1882) [317], "Наречені кресів, історичні оповіді" (1883) [288], "Дві легенди з минулого" (1893) [278].
При компонуванні книг-збірок доктор Антоній здебільшого спочатку публікував нариси й оповідання у польських часописах, а згодом, врахувавши критичні зауваження, доопрацювував, вдосконалював їх і включав до чергових томів своїх "Історичних оповідей". Проте значна частина оприлюднених нарисів так і не потрапила до його збірок і досі, так би мовити, живе своїм життям. З-поміж них вагому історичну цінність і публіцистичну популярність зберігають оповідання Й.Й. Роллє, що неодноразово перевидавалися наприкінці ХІХ і в ХХ ст., "Жінки при чигиринському дворі в другій половині ХVII ст." (1893) [285], "Остані драгомани Речі Посполитої" (1892) [298], "З недалекого минулого" (1892) [315], "Генерал Юзеф Орловський" (1886) [281], "Собєський і козаки" (1883) [303], "Опришок" (Кармалюк) (1879) [297] та ін.
Загалом, впродовж 1876-1893 років Й.Й.Ролє розмістив у книгах та видав окремо понад 80 історичних нарисів і оповідань, котрі за своїм змістом на 95 відсотків присвячені висвітленню різних аспектів минувшини Поділля, Волині й Київщини й склали основу його історико-літературної творчості, вивершили його як провідного українознавця, представника "української школи" в польській літературі другої половини ХІХ ст.
Усі історичні оповіді доктора Антонія тематично поділялися на такі основні напрями й сюжети:
а) генеалогія відомих польських родин Правобережної України;
б) життя і побут магнатських і шляхетських родин;
в) доля непересічних жінок Поділля, Волині й Київщини;
г) портрети та діяння видатних діячів українського національно-визвольного і антифеодального руху XV-XIX ст.;
д) епізоди історії Кам'янця-Подільського та інших міст, містечок і сіл Правобережжя;
є) різного роду авантюрні пригоди, дивацтва та інші цікаві випадки з історії краю;
ж) розповіді про діячів освіти, науки і культури XVII-ХІХ ст. й ін.
Висловлюючись одним реченням, історичні нариси й оповідання Й.Й. Роллє - це історія і культура України та її земель й Польщі в історичих особах і персоналіях XV-XIX ст.
Щоб скласти цілісне уявлення про суть і значення літературної творчості доктора Антонія на грунті історії України, розглянемо основний зміст книг - серій "Історичних оповідей". Зокрема, в двохтомнику першого випуску серії "Opowiadania historyczne" (1876) вміщено сім об'ємних розповідей, які були пізніше автором доопрацьовувані й перевидавалися в наступних серіях. До найцініших з наукової точки зору, на наш погляд, можна віднести оповідання "Під знаком півмісяця", в якому піднята проблема взяття Кам'янця турками в 1672 році та лихі часи османського панування на Поділлі до 1699 року. В оповіданні "Князь Сарматський" розповідається про нещасного сина Богдана Хмельницького Юрія, який після відмови від гетьманства в Лівобережній Україні і чернецтва, був призначений турками гетьманом "османської" України в Брацлавщині з титулом "Князь Сарматський". В цьому творі автор помилково вважав, що Юрій Хмельницький у 1685 році був страчений в Кам'янці яничарами. Оповідання "Відвідини монарха" висвітлює приїзд до Кам'янця в 1781 році польського короля Станіслава Августа. Нарис "На околиці" розповідає про те, як ображений сп'янілою шляхтою хотинський паша під час гостювання в с.Княжполі під Кам'янцем (кінець XVIII ст.) спорядив напад на Поділля татар-ліпків, котрі пограбували поміщицькі садиби, у тому числі Княжпільську. Найпопулярнішим оповіданням першого випуску серії, яке найбільше любив Й.Й. Роллє і неодноразово переробляв його, було оповідання "Доля красуні". Письменник не шкодував фарб, щоб викласти сімейну історію Софії Потоцької, гречанки, котра як полонянка потрапила з Костантинополя до Кам'янця в 1778 році і стала спочатку нареченою коменданта фортеці Яна де Вітте, а потім дружиною подільського магната Потоцького, який на честь своєї коханої створив в Умані унікальний "Софіївський парк". Російський переклад цього оповідання вмістила у 1887 році "Киевская старина" [208], а через століття воно вийшло українською мовою окремим виданням у Вінниці [6] і російськоою - в Києві [5]. В наступному оповіданні "Тульчинський двір" автор колоритно змалював родове гніздо графів Потоцьких у м.Тульчині, тепер Вінницької області, періоду XVIII cт. У цьому описі автор сповна використав матеріали архіву цього маєтку. Нарешті, в останьому оповіданні збірника "Тинна наприкінці XVIII ст." подані докладні відомості про дане містечко, тепер село Дунаєвецького району на Хмельниччині, та про його власника відомого авантюриста того часу князя Нассауського-Зігена. Таким чином, історичні оповідання першого випуску серії присвячені яскравим сторінкам минувшини м.Кам'янця і Подільського краю. Головними їх персонажами були відомі і впливові польські магнати і постаті, в зображенні котрих проглядається ідеалізація їх життя і діяльності. Українська тема спеціально висвітлювалася в оповіданні "Князь Сарматський", в якому ще недоброзичливо зображено козацтво, сім'я Богдана Хмельницького, що було притаманно для раннього періоду творчості Й.Й. Роллє.
1878 року доктор Антоній видав другий випуск серії під назвою "Nowe opowiadanie historyczne".[289], до якого увійшло шість розгорнутих оповідань. Збірник розпочинався оповіданнями "Під знаком хреста", "Вартабет", в яких розповідалося про трагічне життя вірмен у Кам'янці-Подільському в другій половині XVII ст. Зокрема, в першому нарисі описується гірка доля вірменських монашок, які після захоплення міста 1672 року турками, поневірялися з іконою Божої Матері по чужих країнах, дісталися до Туреччини, потім до Львова й повернулися до рідного Кам'янця після його визволення в 1699 році. В другому оповіданні мова йде про вірменського вченого Муратовича (носив звання вартабета), котрий проживаючи в Кам'янці, спочатку був запеклим послідовником вірмено-григоріанської віри, а згодом, під впливом єзуїтів виступив поборником унії рідної релігії з римо-католицькою і сприяв її введеню на Поділлі в 1666 році. В іншому оповіданні "Викрадення короля" змальовується замах на життя останнього польського монарха Станіслава Августа Понятовського в молоді роки, заслання його в Кам'янецьку фортецю і перебування його тут в ув'язненні. В оповіданні "Неприбулі легіони" автор цікаво відтворив епоху поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. і невдалі спроби ряду діячів, у тому числі на Поділлі, сформувати польські війська для захисту залишків своєї держави. Найбільш цікавим оповіданням цієї збірки є розповідь "Козацька помста", в якій мовиться про бурхливий час "руїни" в Україні, поділу її між Польщею, Росією і Туреччиною. В центрі сюжету знаходиться доля "бранки" - дівчини-красуні, яка стала своєрідним "яблуком розбрату" між гетьманами Дорошенком, Ханенком і полковником Пивом. Отже, хоча в другій серії "Історичних оповідань" знову переважає подільська тематика, але в нарисах "Неприбулі легіони" і "Козацька помста" територіально охоплюються регіони Волині, Київщини й Лівобережної України у XVII i XVIII ст. Водночас автор продовжує розробляти проблему козацтва й українських визвольних змагань, прагне об'єктивно висвітлювати описувані події, хоча він ще був неготовий сприйняти справедливість цієї боротьби, зводив її до випадкових чвар між польськими і козацькими родами і діячами за привілейовані місця в Речі Посполитій.
Поміж другою і третьою серіями "Історичних оповідань" доктор Антоній опублікував двотомник "Легенди з минулого" (1879) [280], "Три оповідання історичні" (1880) [308] і книгу "З минулого Київського Полісся" (1882) [317], в яких продовжив дослідження історії Правобережної України крізь призму діяльності осіб. Зокрема, в збірці "Легенди з минулого" поміщені нариси про коменданта Кам'янецької фортеці Яна Вітте і його сімейні справи в другій половині XVIII ст. ("На схилі віку"), про люстратора Меджибізького, Миколаївського і Грановського вотчин на Поділлі князів Чарторийських Лукаша Новина ("Офіціаліст старого типу"), про Устима Кармалюка, який зі своєю ватагою нападав на маєтки поміщиків Поділля і відібране майно роздавав селянам ("Опришок"), про сімейства Лазнинських і Грохольських, які володіли відповідно містечком Мурафою в Ямпільському повіті і Вороновицьким ключем на Поділлі ("Золота Текля"), про чвари за землю між власниками обширних володінь на Поділлі і Волині князем Четвертинським і Свейковським, які закінчилися 1785 року розбійницьким нападом на маєток останнього ("Останій напад"), про життя містечок Жванця і Браги на Дністрі в другій половині XVIII ст. ("Окраїна"), про перебування в Меджибожі Летичівського повіту в 1790-1791 роках Тадеуша Костюшка ("За велінням серця"), про Барську конфедерацію 1768 року і спробу її учасників перебратися за кордон у Бессарабію ("Витівка конфедератів") тощо. Польський часопис "Сімейна хроніка" у 1879 році вмістив розгорнуту й позитивну рецензію на збірку "Легенди з минулого" [409]. У книзі "Три оповідання історичні" автор розпочав розробляти життєопис діячів українського визвольного руху Івана Підкови (XVI ст.) і Семена Наливайка (XVII ст.), а в книзі "З минулого Київського Полісся" - історію козацтва в цьому регіоні другої половини XVII ст.
1882 року побачила світ третя серія "Opowiadania historyczne" доктора Антонія, яка складалася з двох томів [292]. У них представлена галерея портретів відомих діячів на тлі, головним чином, історії Поділля XVI-XVIII ст. Зокрема, в оповіданні "Антоній Золотницький" викладена доля останнього коменданта Кам'янця, якому судилося здати в 1793 році місто і його фортецю російським військам. У нарисах "Бенедикт Гулевич" і "Дизма Томашевський" розповідається про участь цих наближених до магната Щенсного Потоцького шляхтичів у бурхливих подіях в житті "Тульчинського двору" наприкінці XVIII ст.Нариси про цих діячів Поділля і Волині об'єднані достовірно історичним описом їх діяльності в Тарговицькій і Барській конфедераціях 1768-1772 років. Однак автор не схвалював методи боротьби за владу і державність Польщі та жорстокість щодо місцевого українського населення конфедератів і, за характеристикою В.Б. Антоновича, на їх прикладі життєдіяльності "розкрив риси побуту, паразитизм морально-загниваючого у ХVІІІ ст. шляхетського суспільства" [12, c.569-570]. Особливо яскравим представником цього розкладу, на думку В.Б. Антоновича, втступив польський магнат Й. Стемпковський, кат гайдамаків, злочинні діяння якого об'єктивно відтворені в одному із гостросюжетних і драматичних історичних оповідань Й. Роллє першого тому видання "Страшний Йосип" [12, c.570]. Недарма це оповідання уже 1883 року було опубліковано в російському перекладі в "Киевской старине" [8].В основу створення біографічних нарисів автор поклав неопубліковані рукописи, спогади й листи свідків учасників подій, видрукувану збірку документів "Барська конфедерація" [346] та інша раритетна література.
В другому томі зібрання цікаво викладена міжнародна інтрига з XVI ст. в оповіданні "Княжий трон за жінку" між волоським господарем Богданом Лопушаном і подільським шляхтичем Криштофом Зборовським. Останній відмовився віддати заміж господарю свою дочку і, коли жених прибув до нього в гості, кинув його на два місяці у власну в'язницю. Цим скористався суперник арештанта Івоня і захопив княжий трон у Валахії. В оповіданні "Один з небагатьох" описуються всілякі пригоди власника с.Скаржинець на Брацлавщині поляка Жука-Скаржевського під час подій визвольної війни українського народу середини XVII ст. У генеалогічному плані для науки має свою актуальність й донині оповідання "Немиричі": в якому детально подається історія відомого українського сполонізованого роду Немиричів на Волині і Київщині. В цьому оповіданні В.Б. Антонович побачив позицію Й. Роллє, спрямовану на викриття пороків польської шляхти, яка вела до загибелі Річ Посполиту і відхід від її ідеалізації [12, c.570]. Принагідно варто підкреслити, що на час виходу третьої серії "Історичних оповідань" Й.Й. Роллє уже був відомим у Європі вченим і письменником, майстром історично-літературного жанру, знаходився у розквіті своїх творчих сил.
Уже перші видання "Історичних оповідань" засвідчують, що Й.Й. Роллє, як ні один історик чи письменник того часу, багато уваги приділяв змалюванню жіночої долі в Україні й створенню високохудожніх портретів про найцікавіших з них. У 1883 році він видав збірку оповідань "Niewiаsty kresowe" [288], спеціально присвячену неординарним жінкам Київщини, Волині й Поділля XVI-XVII ст. Зокрема, з притаманним йому від діда французькою пристрастю, елегантністю і повагою до жінок, доктор Антоній описав у книзі життя, місце і роль у середньовічному суспільстві Правобережжя відомих красунь-наречених Ганни Борзобогатої-Красенської, Феофіли Хмелецької, Софії Хоткевич, Олени з Немиричів і Ганни Блоцької і Ганни Раціборовської. Зрозуміло, крізь призму показу своїх реально існуючих в історії героїнь, Й.Й. Роллє висвітлив побут, мораль і вчинки польської аристократії, в тому числі такі риси як чванство, лицемірство, розпуста.
На думку В.Б. Антоновича, висловленій у рецензії на книгу "Наречені кресі", з якою важко не погодитися, доктор Антоній чи не вперше рішуче відійшов від ідеалізації встановлених у Прпавобережній Україні польських порядків [11, c.123]. Зокрема, Й. Роллє переконливо відтворив у виданні становище жінок, що зросли і були виховані серед необмеженого свавілля шляхетського середовища ХVI-ХVIII ст. в Україні, яке не стримувалося ні зовні владою і законом, ні з середини - моральними принципами і свідомістю громадського обов'язку. В таких умовах більш енергійні жінки (власниці помість на Волині Г. Борзобагата-Красенська, Ф. Хмелецька, С. Хоткевич) не тільки засвоїли побутові риси свого оточення, але й прагнули по своєму не уступати чоловікам. Вони вели безкінечні тяжби, уміли досить спритно користуватися юридичною казуїстикою, вчиняли позови на сусідів або відбивалися від них силою, утримували озброєні залоги, ними обороняли свої володіння, на їх чолі давали справжні битви, тероризували весь край. Проте, як свідчать нариси-есе Й. Роллє про О. Немирич, Г. Блоцьку, вже з кінця ХVII ст. тип шяхетської жінки Правобережної України змінюється. Вони більш пасивні в житті, беззастережно підкоряються своїм чоловікам, ведуть себе сумирно і мужньо зносять біди, що звалювалися на них. Загалом, у книзі "Наречені кресів" автор виявив досконалу майстерність у зображенні портретів жінок, показу їх характерів, поведінки і почуттів, а на прикладі їх життя вдало і правдиво відтворив історичну епоху, моральний занепад і соціальну кризу шляхетства в Правобережній Україні у ХVII-XVIII ст.
1884 року доктор Антоній видав друком двотомник четвертої серії під назвою "Opowiadania" [293]. Перший том умістив великий нарис "Сенаторська доля", в якому оповідається про трагічну долю волинського шляхтича Василя Заборовського (друга половина XVII ст.) і його поневіряння в татарському полоні. Під найменуванням "Доля мужика" у російському перекладі оповідання 1888 року надрукувала житомирська газета "Волинь" [3]. В інших оповіданнях - "Протестант XVII століття" розповідається про діяльність на посаді адвоката у XVII ст. Овруцького шляхтича Стефана Дідковського, а в -"Емір Жевуський" - про легендарну людину, діяча польського повстання 1831 року, власника м.Саврані Балтського повіту графа Вацлава Жевуського, який величав себе або отаманом Ревухою, або еміром. Серед історичних оповідань другого тому найбільш важливим і цікавим є нарис "Граф Сцібор". В ньому зображено життя і діяльність відомого дивака графа Мархоцького, який у своєму містечку Миньківцях Ушицького повіту на Поділлі утворив наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. так звану "Миньковецьку державу" зі своїми законами й порядками. У перекладі на російську мову це оповідання під назвою "Миньковецкое государство" вмістив 1894 року журнал "Русский вестник" [4]. В оповіданні "Нещасливий владика" мова йде про єпископа Кам'янець-Подільської римо-католицької єпархії кінця XVII - початку XVIII ст. Діонісія Жабокрицького й висвітлюються побут і поведінка йому підпорядкованого духовенства. Закінчується другий том нарисами - есе про відомих польських поетів - подолян Мавриція Гославського і Олександра Даровського. Проте найбільш цікавим, колоритним і важливим для історіографії є оповідання четвертої серії "На Шпаковому шляху". Тут описуються на основі раритетних джерел життя одного з ватажків народного повстання на Поділлі на початку XVIII ст. Феодора Білоцького, відомого, за звичай, під прізвиськом Шпака, йменням якого названа одна з головних доріг (шляхів) у Брацлавщині. Дане оповідання привернуло увагу української громадськості і було оприлюднене 1878 року в "Киевской старине" [199], а в перекладі на українську мову тільки в 1990 році в складі книги доктора Антонія "Фатальна красуня" [6].
П'ята серія історичних оповідей "Szkice i opowiadania" вийшла друком 1886 року і склала том обсягом 465 сторінок [306]. Він присвячений, головним чином, діячам українського визвольного руху XVI-XVII ст., зв'язаних тією чи іншою мірою з Поділлям. Так, в оповіданні "На варті" описується кошовий отаман запорожців Самуїл (Семен) Кошка, який діяв зі своїми козаками на прикордонні Речі Посполитої й частково Поділля в кінці XVI - на початку XVII ст., і брав участь у відомому молдавському поході. Хоча автор з обережністю тут ставиться до козацької вольниці, але позитивно характеризує Семена Кошку. В цьому збірнику Й.Й. Роллє спеціально присвятив великий нарис "Іван Богун", в якому значно об'ємніше, всестороніше і правдивіше, ніж у романі Г. Сенкевича "Вогнем і мечем", зображено вінницького полковника, сподвижника Богдана Хмельницького в роки національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Якщо ж Г. Сенкевич характеризував І. Богуна тільки як свавільного і жорстокого козака й гультія, то Й. Роллє розглядав його як одного із здібних і відданих справі Б. Хмельницького, хороброго воїна, не позбавленого жорстокості. Проте, справедливо зауважила сучасчний історик Т.Г. Яковлева (Петербург), ні Г. Сенкевич, ні Й. Роллє, ні інші дослідники діяльності І. Богуна не змогли (а може і не хотіли) побачити в ньому насамперед талановитого політика, який поклав своє життя на алтар боротьби за свободу України [270, № 4, c.151].Відомий польський історик С. Кенєвич також провів паралелі у творчості двох письменників. Він писав: "З'являлися твори Й. Роллє одночасно з томами "Трилогії" Г. Сенкевича, з яким він листувався і доставляв йому декотрі матеріали... Річ у тому. що у власних публікаціях (Й. Роллє. - С.Б.) "облагороджував" раз по раз богатирів Сенкевича (наприклад Володиєвського) і реабілітував Богуна" [344, c.566].
В оповіданні "Сава Чаленко" Й. Роллє розповів про народне повстання на Поділлі 1734 року проти польського володарювання й поміщиків та про одного з його ватажків Саву Чалого або Чаленка. В російському перекладі це оповідання подала "Киевская старина" (1887) [206]. Одночасно в п'ятій серії поміщені оповідання "Самуїл Лящ", в якому висвітлюється свавільне і авантюрне життя на Поділлі й Волині польських "рицарів" у першій половині XVII ст.; "Дьяволиця" і "Впливова жінка", в котрих зображуються впливова дружина польського магната Софія Корецька (середина XVII ст.) та ряд інших жінок періоду першої половини XVIII ст.; "Літературна дружина", де мова йде про коло польських літераторів першої половини ХІХ ст. на Поділлі, "Скромні трудівники", в яких аналізується просвітницька діяльність професора Вінницької гімназії Альберта Стичинського, особливо першого у ХІХ ст. історика Поділля Вавжинця Лаврентія Марчинського і польського поета з с.Стрільчинець Брацлавського повіту Генриха Яблонського, тощо. Загалом том 5-ої серії за своїм змістом, описом визвольних рухів в Україні є, на наш погляд, одним з кращих і свідчить про значну еволюцію поглядів Й.Й. Роллє на користь визнання права селян і козаків боротися за свої права і свободу.
Подальшим розвитком вище зазначеної проблеми стала шоста серія "Opowiadania historyczne" (1887) [294]. До популярних нарисів цього тому варто віднести оповідання "Іван Підкова", "Семен Наливайко" і "Князь Василь Острозький", в яких розповідається історія козацтва і про народне повстання в Правобережній Україні кінця XVI ст. Ці оповідання фактично розкривали причини, початки незадоволення та боротьби проти польського панування в Україні. Оповідання "Іван Підкова" 1885 року оприлюднила "Киевская старина" [196]. Досить позитивно оцінив випуски томів п'ятої і шостої серії у докладній рецензії 1888 року "Найновіші нариси і оповідання історичні доктора Антонія" польський критик А. Новицький [360, c.151-153 ].
Після чотирьохрічної перерви, в 1891 році з'явилась сьома серія "Opowiadania historyczne" [295]. В ній автор здебільшого повернувся до подальшої розробки піднятих ним тем і персоналій в "Замках подільських на молдавському прикордонні" та перших випусках серій "Історичних оповідань". Зокрема, в нарисі "Кам"янецька зрада" Й.Й. Роллє поглибив дослідження проблеми взяття турками 1672 року фортеці і міста й навів версії передчасної капітуляції й змови з ворогом правителів і вельмож Кам'янця-Подільського. В оповіданні "Фатіма" автор доповнює новими матеріалами біографію красуні Софії Потоцької та її сестри Фатіми. В книзі також представлена подальша доробка життя і авантюрної діяльності принца Нассауського в оповіданні "Спадщина по князю Нассауському". Водночас автор вмістив у сьомій серії деякі нові оповідання. З-поміж них історичну вартість мають нариси "Беатріче", в якому подаються життєопис Дельфіни Потоцької з містечка Мурованих Курилівець на Поділлі, яка надихала і позитивно вплинула на творчість польського поета Красінського. В оповіданні "Спадщина Гумецьких" розповідається про господарювання Стефана Гумецького в Рихтецькому, Солобковецькому і Тиннянському ключах на Поділлі у XVII-XVIII ст.
1892 року вийшла восьма серія оповідей"Sylwetki historyczne" [296]. Новизна цього видання полягає у тому, що тут уперше Й.Й. Роллє в нарисі "Пояснення назв родових і малоруського народу" здійснив спробу топонімічного аналізу імен, прізвищ і прізвиськ мешканців Поділля й Волині на основі історичних, етнографічних і фольклорних матеріалів, прослідкувати особливості та відмінності у формуванні польських і українських прізвищ й інших означень. З-поміж звичних для серій оповідань наукове і пізнавальне значення зберігають нариси "Спогади кам'янецьких делегатів", у яких на фоні характеристики діяльності посланців на Варшавський сейм 1789 року розповідається загальна історія Кам'янця-Подільського у XVIII ст., "Панство Володиєвських", в котрому генеалогічно описано рід подільських землевласників, що володіли спочатку селом Володиєвці біля Бара, згодом Ходоровцями і Шатавою поблизу Кам'янця.
У 1893 році Й.Й. Роллє опублікував книгу "Дві легенди з минулого" [278]. Основу цієї збірки склали взяті і доопрацьовані автором два оповідання з виданих 1879 року томів "Легенди з минулого", про які вище нами мовилося, "Витівка конфедератів" і "Офіціаліст старого типу".
Нарешті, в розквіті творчих сил Й. Роллє, які несподівано обірвалися в 1894 році, вийшла у світ заключна - дев'ята серія історичних оповідань "Sylwetki i szkice historyczne i literackie" [305]. Знову ж у збірнику є два оповідання "Матрона польська" і "Жінки під час турецької облоги міста", в яких розповідається про мужність дружини Войцеха Гумецького та інших жінок при захисті Кам'янця від нападу османського війська 1672 року. В об'ємному нарисі "Діяльність осідлих татар на волоському прикордонні" автор подав детальний історичний огляд татарської колонізації на Поділлі, Волині й Галичині при литовських князях в XIV ст., при барському старості Претвичі в XVI ст., а також у період визвольної війни українського народу і 27-ми річному пануванні на Поділлі турків XVII ст. Одночасно, зберігаючи традицію змісту попередніх серій "Історичних оповідань", доктор Антоній в даному випуску подав історію (генеалогію) відомих польських родів Мошинських, які володіли у XVIII ст. великими маєтками на Волині й Карабчієвським на Поділлі ("Спадщина Мошинських") і Мальчевських ("Родина Мальчевських") й подальшу розробку біографії польського поета Красінського ("З життя Красінського").
В липні-жовтні 1893 ркоу часопис "Бібліотека Варшавська" вмістив останнє при житті Й.Й. Роллє велике історичне оповіданння "Жінки при чигиринському дворі в другій половині XVII ст." [286], переклад якого на російську мову одразу ж 1894 року здійснила "Киевская старина" [193]. Майже через століття пізніше, в 1991 році передрукував російською мовою дане оповідання з "Киевской старины" "Український історичний журнал" [194]. Тільки 1994 року, нарешті, оповідання вийшло українською мовою окремим виданням [195]. За змістом розробки української проблематики та відходом від пропольських стереотипів у поглядах на визвольні рухи в Україні XVII-XVIII ст. дане оповідання є, на наш полгяд, одним з найкращих у творчості Й.Й. Роллє. "Жінки при чигиринському дворі", - зазначив учений з Інституту історії України НАН України О. Гуржій, - це дещо збелетризована оповідь про життя і долю жінок з близького оточення Богдана Хмельницького, базується на маловідомих українському читачеві матеріалах польських архівів (зокрема, приватновласницьких)" [195, c.4]. Хоча нарис присвячений дружинам і дочкам гетьмана, проте автор докладно розглядає історію роду Хмельницького та його біографію, і крізь пелену дещо іронізованого ставлення до цієї постаті, змушений був визнати його як "історичного діяча", "як справжнього визволителя України, посланого Богом", "як володаря і державного мужа просторого краю", а його боротьбу назвати "звитяжним Богдановим походом" [195, c.5]. Якщо врахувати, що Й.Й. Роллє ще раніше першим у польській історіографії звертався у своїх нарисах до опису таких діячів українського визвольного руху, Іван Богун, Северин Наливайко, Федір Білоцький, Сава Чалий, Самуїл Кошка та інших, то, цілком зрозуміло, що в цьому ми вбачаємо еволюцію поглядів автора більш-менш об'єктивного висвітлення історії України, на зрозуміння справедливого потягу її народу до боротьби за свободу і незалежність. Поступово від романтизму та ідеалізації шляхетства в Україні, притаманних для ранніх серій "Історичних оповідань", Й.Й. Роллє прийшов до реалізму і став більш прагматично споглядати і висвітлювати свавільну, колонізаторську діяльність на "східних кресах" польських можновладців та аристократії, справжніх винуватців гноблення України та загибелі Речі Посполитої.
Як україніст, Й.Й. Роллє досліджував історію і культуру різних національних меншин, що населяли Поділля, Волинь і Київщину і, зокрема, найгрунтовніше польську, вірменську, татарську і єврейську. В остані роки свого життя він посилено працював над вивченням єврейського хасидського руху на Поділлі у XVIII - на початку ХІХ ст., який за ім'ям свого лідера тоді називали франкістським. Свідченням цього є лист Й.Й. Роллє до редакції варшавського "Тигодніка ілюстрованого" в 1893 році за кілька тижнів до його кончини такого змісту: "Тільки що прочитав працю Суліми (про франкістів -. С.Б.). Видалась вона мені такою недосконалою, що вирішив її спростувати, обмежуючись перебігом тієї справи в моїх околицях. Колись, ще 25 років тому, пишучи "Замки", один з їх розділів присвятив франкістам. Рукопис вислав до Кракова, де друкувалися "Замки", і він загинув … Варто було б його повторити. Напишу тоді про подільських франкістів не торкаючись їх догматів і дискусій, тільки про людей, які брали в них участь" [271, № 4,5]. Проте цього разу свій задум Й.Й. Роллє реалізувати не зміг, залишивши у спадщину розрізнені начерки піднятої проблеми.
На відміну від наукових історичних праць у книгах "Історичних оповідей" доктор Антоній лише інколи посилався на використані джерела і літературу, що є типовим для публіцистики і художніх творів. Тим не менш, підгрунтям для написання всіх "Історичних оповідей" та інших белетризованих нарисів Й. Роллє слугували ті ж фамільні й державні архіви, стародруки, мемуари свідків подій, опубліковані збірники документів, літописи, хроніки, наукові монографії з історії України та Польщі, а також глибоке знання життя та побуту, як польської шляхти, так і українського народу, бездонна криниця легенд, переказів, народних пісень. Поклавши в основу своїх нарисів і оповідей сумлінне наукове дослідження та грунтовне знання відповідної епохи, Й.Й. Роллє, як історик та популяризатор, художньо відтворив багатогранне життя минулих поколінь при допомозі творчої фантазії. Хоча в більшості змальовував картини побуту польського суспільства і польські типи місцевих діячів, місцеві етнографічні й традиційні риси життя з історичною добросовісністю та художньою правдивістю, керуючись, як притаманним поетичним чуттям, так і глибоким вивченням минувшини по оригінальних архівних пам'ятках і обширних історичних матеріалах.
"Історичні оповідання" у 9-ти серіях охоплюють період з XVI по ХІХ ст., але розміщені не в хронологічному порядку, і при детальному їх вивченні творчість Й.Й. Роллє можна умовно поділити на два періоди:
Перший - ранній, в якому Й. Роллє, в силу свого шляхетства, твердо був переконаний у "цивілізаторській" ролі Польщі на "східних кресах", для якого Богдан Хмельницький "бунтівник", "кривавий гетьман"; другий - пізній, де він дає оцінку Богдану Хмельницькому як "державному мужу", "вельми освіченому", "наділеному великим дипломатичним талантом" [195,c.5].
Якщо на початку творчості польські шляхтичі були для нього уособленням усіх чеснот, то в пізніших своїх творах він змальовує їх вже без всякої ідеалізації. Образи Чаплінського, Йосифа Стемпковського та інших тому підтвердження. Після виходу у світ третьої серії "Історичних оповідань" В.Б. Антонович у своїй рецензії, видрукуваній в "Киевской старине", відзначив, що "всі нариси цієї серії д-ра Антонія написані з таким же талантом и знанням історичного матеріалу, які ми відзначали і в попередніх творах" [13, c.570].
Змальовуючи в "Історичних оповідях" безправне становище українських селян, Й.Й. Роллє правдиво висвітлював ті причини, які змусили їх взятись за "ножі і коси" ("Опришок") і з ними в руках виборювати ліпше життя. Розповіді автора про селянські муки й поневіряння викликали співчуття у читача ("Хамська доля"). Об'єктивно зображує доктор Антоній і ті причини, що зумовили появу опришка Устима Кармалюка ("Опришок"), який грабував багатих і жорстоких поміщиків й роздавав відібране бідним. Створюючи образ Кармалюка, автор часто вживав такі епітети як "бандит", "грабіжник", "розбійник", але разом з тим, показував жадібність і жорстокість поміщиків. Заслугою письменника є те, що він перший ввів у літературу і наукові дослідження образ народного ватажка і мимоволі сприяв його популяризації, надихнув Михайла Старицького взятися за створення відомого історичного роману "Розбійник Кармелюк".
Вся літературна творчість Й.Й. Роллє буквально пронизана гордістю і любов'ю до природи, неповторністю ландшафтів України і, зокрема,Поділля, які автор порівнював з Швейцарією або неодноразово називав край найпрекраснішим і не шкодував письменницького хисту і фарб для їх поетичного опису. Водночас він з великою повагою зображував в "Історичних оповідях" традиції і побут українського народу й завжди співчутливо ставився до бідноти, знедоленої й замордованої поміщиками. Зокрема, Й.Й. Роллє писав про українців "… В найпрекраснішній землі проживає високоставний люд з чудовими піснями на устах і гордий, ніби з князів, а українки в цій стороні краю надзвичайно вродливі - справжні русалки, умиті росою, обціловані вітром" [293, т.1, c.407-408]. Хоча доктор Антоній і був схильним до ідеї "цивілізаторської місії" Речі Посполитої в Україні, все ж у пізніх творах він високо оцінював національні риси українського народу і його культуру, підкреслював його величезні внутрішні сили. "Українська народність є переважаючим і стабільним елементом (Правобережної України - С.Б.), - констатував Й.Й. Роллє, - яка здатна швидше переварити в собі чужу культуру, ніж піддатися асиміляції" [63, №10-12, c.94]. Ставлення до української землі Й.Й. Роллє проглядалося і в тому, з якою любов'ю і глибокими знаннями в "Історичних оповідях" він описав історію і побут подільських сіл і містечок Бакоти, Студениці, Миньковець, Меджибожа, Тинної, Тульчина, Яришева й інших, особливо міст Кам'янця-Подільського і його околиць, Вінниці, Бара, Могилева-Подільського, а в Наддніпрянській Україні - Чигирина, Умані.
Отже, за нашими переконаннями, вищезазначене є свідченням наявності в Й.Й. Роллє українофільських поглядів, які були притаманні так званій "українській школі" в польській літературі ХІХ ст., до якої він належав. На жаль, й досі ні критики, ні польська та українська історіографія практично не звертали уваги й не аналізували такий аспект творчої діяльності доктора Антонія, чим применшували її значення й вагу для українського читача, української історичної науки.
Для зрозуміння позитивних і негативних рис творчості Й. Роллє з точки зору історіографії та літературної критики, варто скористатися з особливо вдалої, з нашого погляду, аналітичної характеристики, яку подав В.Б. Антонович у некролозі в зв'язку зі смертю доктора Антонія. Він, зокрема, писав: "Не дивлячись на досить грунтовне вивчення серйозного матеріалу, Роллє не був сухим педантом: володіючи у значній мірі вмінням зображувати художні картини, він є скоріше талановитим популяризатором, ніж ортодоксальним ученим. Перші томи його "Історичних оповідей" грішать переважанням художнього елементу над історичним - вони знаходяться на рубежі історичної повісті та історичного дослідження. Але чим більше автор віддавався своїй праці, тим більше він став стримувати пориви фантазії, і, не відкидаючи художній показ побутових картин, він все більше й більше укладав їх у межі сурового історичного оповідання: такий характер мають майже без винятку всі його твори за останні 12-15 років" [9, 308].
Дійсно, "Історичні оповіді" та інші белетристичні твори Й. Роллє, для яких притаманні серйозне використання і проробка грунтовної документальної бази джерел, були, насамперед, художньо-публіцистичними. Тому автор міг довільно трактувати окремі реальні історичні події й допускати чимало фактичних помилок і упущень (наприклад, в оповіданні "Князь Сарматський" не достовірно викладена біографія Юрія Хмельницького), вдаватися до надто наочного відтворення діяльності з доповненням власної уяви, компонувати архівні та інші матеріали, які промовляють не самі за себе, а за його бажанням під апріорі ним надумані і приготовані, надавати описуваним сюжетам елементів пригодництва і авантюрності (щоб зацікавити якомога ширше коло читачів). Як зазначав В.Б. Антонович, у ранній період творчості доктора Антонія для його нарисів і оповідань були характерні риси "постійної упередженості (упередженості думки) у висвітленні подій та прихильність до пануючого в польській літературі переконання, що в Південній Русі Польща переслідувала місію цивілізаторську... по насадженню розумової і суспільної культури варварам" [13,с.152]. У період пізньої творчості, що припали на 80-ті - початок 90-х років ХІХ ст., Й. Роллє в основному усвідомив свої недоліки та упередженість у висвітленні історичних процесів та біографій діячів України й став правдивіше їх викладати. Це одразу помітили критики і читачі. Зокрема, В.Б. Антонович з цього приводу писав: "У всякому випадку автор (Роллє - С.Б.) незабаром помітив всю недоречність своєї манери, став використовувати її рідше, і останні його монографії майже повністю позбавлені цього недоліку, який, зрозуміло, шкодив об'єктивному історичному викладу" [9, c.309].
Один з фундаторів наукового поділлєзнавства наприкінці ХІХ ст. Ю.Й. Сіцінський, який тривалий час співпрацював на ниві краєзнавства з Й.Й. Роллє і запозичав у нього теми й фактичний матеріал для власних досліджень, так охарактеризував творчість свого наставника: "… Звичайно, на чимало історичних явищ він дивився зі своєї польської точки зору, але в останніх своїх працях він все більше і більше виходив на дорогу неупередженого дослідження історії і охоче брав теми з південно-руської старовини" [58].
Погодився з такою оцінкою творчості доктора Антонія і його колега М.І. Яворовський Він,.зокрема, зазначав: "Природні обдарування Й. Роллє були такими значними, що він був би видатною особою всюди, де б не народився … Правда, за своїм домашнім вихованням він належить до польського оточення й товариства і залишився вірним своїм поняттям і переконанням до кінця свого життя... Покладаючи в основу своїх історичних оповідань сумліне історичне дослідження і грунтовне знайомство з історичною епохою, Й. Роллє, як історик - популяризатор, художньо відтворює життя минулих поколінь при допомозі творчої фантазії, яка була в ньому особливим даром Божим... Останні твори Роллє … відзначаються особливою неупередженістю" [264, c.504-515].
Польська історіографія на відміну від української впродовж останньої чверті ХІХ і ХХ століть не міняла загальноприйнятих першопочаткових поглядів і оцінок на наукову і громадську діяльність й творчість Й.Й. Роллє і розглядала його як свого представника на так званих "східних кресах", вважала його українознавцем, представником "української школи" в польській літературі, захисником її наукових, культурних і політичних інтересів в Україні. Зокрема, часопис "Тигоднік ілюстрований" ще у 1894 році подав таку характеристику "Історичним оповідям" та іншим публіцистичним нарисам доктора Антонія без значних критичних зауважень, якої історіографи Польщі в основному притримуються й сьогодні: "До недавнього часу історичні оповідання не користувалися привілеями, як капітальні дослідження, а писалися на догоду уподобанням читачів … Завдяки Й. Роллє такий підхід до даного жанру докорінно змінився … Вихід томів історичних оповідань і нарисів, які базуються на здобутих матеріалах у місцевих фамільних і державних архівах й проливають світло на побутове життя предків і нерідко розкривають таємниці громадських подій "східних кресів", є визначною подією в польській науці та літературі … Життєва правда, знання етнографічних, кліматичних і етнічних рис, серед яких розігрувалися сцени, що описані в оповіданнях доктора Антонія, надавали всім персонажам автора життєдайності й різнобарвності, яких марно знайти в грунтовних дослідженнях науковців, котрі, ковтаючи архівний пил, творять серед стосів документів і пергаментів … Історичні дослідження і оповідання Й. Роллє доцільно віднести до літератури, яка має значення джерела для науки" [271]. З такою оцінкоюпогодилась редакція іншого часопису "Тигоднік Повшехни", яка у 1894році зазначала: "В історії нашого письменництва не було і немає такого поєднання в одній особі покликання поета та історика, який сьогодні є Й. Роллє" [273]. Такої ж точки зору притримувалися такі відомі і неодноразово згадувані в книзі дослідники творчості Й. Роллє польські історики С. Кенєвич, М. Мастинська, Т. Закжевський, В. Завадський та ін.
На порозі ХХІ століття, критично оцінюючи світоглядні помилки й хиби Й.Й. Роллє у висвітленні минувниши України, можна без перебільшення зробити висновок, що більшість його творів мають чітку українофільську спрямованість, в якій предметно простежується еволюція автора до об'єктивності викладу подій і явищ, пошуків історичної істини, й зосереджують в собі величезний за обсягом зібраний ним народознавчий, особливо документальний матеріал більшості тепер уже назавжди втрачених архівосховищ, насамперед фамільних. Саме ці фактори перетворили дослідження та історичні повісті, оповідання й нариси Й.Й. Роллє в надзвичайно важливе першоджерело, скарбницю унікальних знань для сучасної української й польської історичної науки та культури обох народів загалом.