Перейти у головне меню | на зміст

Вступне слово

На порозі ХХІ століття в незалежній Україні будується демократичне, цивілізоване, громадянське суспільство з гарантуванням прав і свобод не тільки українцям, а й національним меншинам, у тому числі польській, які реалізуються статтями 10, 11 "Конституції України" (1996), законами України "Про національні меншини в Україні" (1992), "Про громадянство в Україні" (1997) і забезпечують мирне співжиття на теренах держави всіх етносів.
Одночасно українсько-польські міждержавні політичні, економічні, наукові й культурні відносини стали прикладом добросусідства і партнерства у Європі та світовому співтоваристві. Запорукою таких стосунків є продеклароване у 90-ті роки своєрідне покаяння і зрозуміння в інтересах обох народів усіх негараздів, несправедливостей, що чинилися на шляху десяти сторіч їх співжиття. В цьому процесі відіграють важливу роль українська та польська історичні науки, які докладають чимало зусиль, щоб з позицій об'єктивізму та історичної правди переосмислити усі події та явища минулого й сьогодення в стосунках між країнами. Прикладом можуть слугувати міжнародні наукові конференції "Польща і Україна: історична спадщина і суспільна свідомість" (Кам'янець-Подільський, 1992; Львів, 1993), "Польсько-українські зустрічі. Studia Ucrainica" (Варшава, 1994), "Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність" (Новоград-Волинський, 1998), "Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки" (Хмельницький, 1999), "Україна і Польща доби романтизму: образ сусіда" (Кременець, 1999) та ін. Саме на цих форумах, де мова йшла про так звані "білі плями" в історії України, про реабілітацію багатьох визначних діячів обох народів, говорилося про необхідність всебічного дослідження й відновлення гідного місця в науці неординарної особи на тлі українсько-польських взаємин другої половини ХІХ ст., відомого громадського діяча, польського історика - українознавця, письменника, доктора медицини Йосипа Йосиповича Роллє, відомого в історіографії як доктор Антоній або Юзеф Антоній Аполлінарій Роллє.
Визнання Й.Й. Роллє в історичній науці ХІХ ст., який половину свого життя мешкав з 1861 по 1894 рр. у м. Кам'янці-Подільському в Україні, принесли його відомий тритомник польською мовою "Замки подільські на молдавському прикордонні" (1880) та книги в дев'яти серіях "Історичні оповідання" (1876-1893). У тогочасній російській, українській, а згодом у радянській історіографії, ці праці Й.Й. Роллє сприймалися неоднозначно і найчастіше вбачали в їх авторові вузького польського націоналіста або "буржуазного ліберального історика", що негативно позначилося на вивченні й використанні його творчої спадщини. Однак з погляду нинішнього часу такі оцінки були упередженими і тенденційними. Й.Й. Роллє вільно володів російською і українською мовами й при нагоді писав ними свої праці, а проживаючи на Поділлі, став діяльним членом Подільських губернського статистичного, єпархіального історико-статистичного комітетів, Товариства подільських лікарів та інших місцевих громадських і наукових осередків й сформувався як провідний діяч краєзнавчого руху.Водночас він співпрацював з українськими (В.Б. Антоновичем, О.Я. Єфименко й ін.), російськими (П.М. Батюшковим, П.І. Бартєнєвим та ін.), польськими істориками (О. Яблоновським, К. Пулаським, К. Ліске), поділлєзнавцями (М.І.Яворовським, Ю.Й. Сіцінським, В.К. Гульдманом) тощо.
Якщо в польській історіографії ХХ ст. життю і творчості Й.Й. Роллє приділялася належна увага, в 1966 році видано його трьохтомник вибраних праць, то в українській - інтерес до цієї особи обмежувався оприлюдненням нечисленних переважно стислих біографічних розвідок в основному краєзнавців Поділля. Між тим, дана постать, як непересічне явище в громадському, науковому і культурному житті України та Польщі другої половини ХІХ ст., давно вимагає спеціальних дисертаційних і монографічних досліджень, сучасної історіографічної оцінки та переосмислення.
Актуальність комплексного вивчення життєдіяльності Й.Й. Роллє підсилюється тим, що його громадянська позиція (віддане служіння людям без різниці національностей, в першу чергу соціально незахищеним верствам) та творча спадщина (глибока і скрупульозна розробка історії та культури України ХIV-ХІХ ст.) співзвучні нашому часу, варті наслідування, зрозуміння й належного використання.
Таким чином, існує об'єктивна необхідність дослідження науково-культурної і громадської спадщини діяльності Й.Й. Роллє як з пізнавальної точки зору, так і з потреб наукового, неупередженого висвітлення його життя і праці в контексті українсько-польських взаємин другої половини ХІХ ст., оскільки через ідеологічну заангажованість радянської історіографії спеціальних досліджень з даної проблеми здійснено не було.
Мета даної праці полягає в тому, щоб на основі аналізу архівних документів, матеріалів й інших першоджерел та опублікованої творчої спадщини з'ясувати невідомі і маловідомі сторінки життя, громадської, наукової, літературної і просвітницької діяльності Й.Й. Роллє, його внесок у краєзнавчий рух другої половини ХІХ ст., у дослідження історії та культури України, зокрема, волино-подільського регіону й, відкинувши раніше сформовану до нього ідеологічну упередженість, науково реабілітувати, об'єктивно визначити, оцінити його місце і значення в українсько-польських наукових і культурних стосунках того періоду, в сучасній українській історіографії.


Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база.


Й.Й. Роллє належить до тих історичних і наукових діячів Польщі та України, визнання заслуг яких перед суспільством в історіографії відбулося ще при їх житті, проте опісля добра пам'ять про них пройшла тернистий шлях утвердження в прийдешніх поколіннях. Історіографія його громадської діяльності та творчої спадщини охоплює досить тривалий відрізок часу - з другої половини ХІХ і до кінця ХХ століть. У її розвитку можна виділити такі основні періоди: 1) 70-ті роки ХІХ - початок ХХ ст; 2) 20-30-ті роки ХХ ст.; 3) 60-80-ті роки ХХ ст.; 4) 90-ті роки ХХ ст.
Перший період заклав підгрунтя історіографії проблеми, під час якого учасники і свідки розвитку української історичної науки та регіональних досліджень у галузі історії України фіксували події, займалися рецензуванням і критикою діяльності наукових товариств, осередків й творчих здобутків, у тому числі Й.Й. Роллє, і не завжди були спроможні по науковому, об'єктивно осмислити бачені ними складні процеси та явища, надати їм аналітичних оцінок. Трудність осмислення сучасниками, зокрема, творчості Й.Й. Роллє полягала в тому, що його діяльність протягом другої половини ХІХ ст. знаходилась на вістрі протиборства польської, російської та української історичної науки в поглядах і дослідженнях минувшини та культури України, зокрема, волино-подільського краю. Тодішня офіційна російська історіографія, яка торувала шлях русифікації українських земель, вбачала в особі Й.Й. Роллє та його працях лише провідника ідей подальшої польської експансії на Поділлі, Волині й Київщині і, так би мовити, прагнула очорнити, усунути свого потенційного конкурента у регіональних дослідженнях. З певною упередженістю, критично, але толерантно поставилася до творчості Й.Й. Роллє порівняно молода українська історична наука, яка відкрила шпальти свого журналу "Киевская старина" для систематичних публікацій його нарисів і оповідань, визнала в ньому авторитетного знавця джерел та історії середньовічної України. Польська історична наука вважала доктора Антонія Роллє своїм представником на теренах так званих "східних кресів", всіляко заохочувала, підтримувала і захищала його історичні публікації, але, водночас, не поділяла його зближення з українською громадськістю і науковцями, його критичне ставлення у творах до польського панування в українських землях, до свавілля тут польського магнатства та шляхти [414]. Сам же Й.Й. Роллє, залишаючись польським істориком і літератором, ніколи не ізольовував себе від української землі, на якій проживав і про яку так багато писав, з болем сприймав біди та турботи насамперед простого люду без різниці національностей, завжди був у колі друзів російської та української інтелігенції й здобув у них належне визнання та авторитет. Хоча Й.Й. Роллє у процесі життя та творчості зріс повнокровним інтелігентом (був лікарем, ученим, літератором), ліберальним демократом у ставленні до оточуючих, проте постійно зберігав у собі риси дворянина - шляхтича, які час від часу превалювали над всім його єством й мимоволі знаходили вихід, впливали на творчість, що не залишалось не поміченим читачем і неоднозначно ним сприймалося.
Першим, хто найбільш серйозно і зважено поставився до творчості Й.Й. Роллє й став спостерігати за виходом у світ його кожної книги і нарису, присвячених історії та культурі України, волино-подільської землі, був відомий фундатор української історичної науки, краєзнавчого руху і регіональних досліджень професор університету св. Володимира В.Б. Антонович (1834-1908) [95, с. 64-76]. До речі, він разом з Й.Й. Роллє закінчив 1855 року медичний факультет Київського університету і теж обрав своїм фахом історію, археологію, народознавство [264, c.128]. В.Б. Антонович взяв на себе місію впродовж другої половини ХІХ ст. і початку ХХ ст. відслідковувати процес розвитку польської історіографії в дослідженнях України та обстоювати від неї національні інтереси своєї Вітчизни й історичної науки. Прикладом може слугувати його капітальна стаття "Польско-русские отношения XVII в. в современной польской призме" [10, с. 44-78], в якій він найбільш обгрунтовано й аналітично виклав критичні погляди на спроби фальсифікувати історію України з боку багатьох польських істориків і літераторів. У цьому контексті В.Б. Антонович спочатку упереджено, а згодом з повагою і об'єктивністю став розглядати праці вченого з м. Кам'янця-Подільського доктора Антонія, якого він тривалий час не ототожнював зі своїм колишнім однокурсником Й.Й. Роллє. Тому в перших рецензіях В.Б. Антонович писав: "Письменник, який ховається під псевдонімом доктора Антонія Ю. … належить до числа самих плідних і талановитих польських історичних письменників нашого часу" [13, с.149]. Зрештою, з'ясувавши власника псевдоніма і встановивши з Й.Й. Роллє наукові зв'язки, В.Б. Антонович з ще більш посиленою увагою поставився до його творчості. У першій опублікованій в часописі "Киевская старина" за 1882 рік, рецензії на книгу Й.Й. Роллє польською мовою "З історії Київського Полісся" В.Б. Антонович так охарактеризував праці автора: "Протягом семи років доктор Антоній видав вісім томів історичних монографій… Всі вони стосуються історії Південно-Західної Росії (Правобережної України - С.Б.) … До незаперечних здобутків автора вчений відніс його грунтовне знайомство з джерелами (не тільки польськими, а й російськими)… талант в групуванні і висвітленні фактів та вельми детальна розробка побутової характеристики часу" [13, с. 150]. Проте для раннього періоду творчості Й.Й. Роллє, на думку рецензента, були притаманні серйозні недоліки, зокрема, схильність автора при викладі історичних подій доповнювати їх власними домислами та художніми описами, довільно трактувати архівні й інші джерела і пристосовувати їх до прийнятої у польській історіографії концепції "цивілізаторської" місії Речі Посполитої в українських землях, яка нібито несла розумову і громадянську культуру варварам [13, с.150-152].
Аналізуючи в іншій рецензії двотомник третьої серії "Історичних оповідань" Й.Й. Роллє, яка вийшла друком 1882 року у Варшаві [12, с. 569-572], В.Б. Антонович знову підкреслив велику зацікавленість автора до середньовічної історії Поділля, Волині й Київщини і зазначав, що всі "нариси д-ра Антонія написані з таким же талантом і знанням історичного матеріалу, котрі помічені в попередніх творах, хоча і не позбавлені тих же недоліків - зловживанням епітетами і деякою тенденційністю" [12, с. 572]. Водночас, переказуючи зміст і розглядаючи оповідання про польських та сполонізованих магнатів Правобережної України XVIII ст. А. Злотницького, Б. Гулевича, Д. Томашевського, Страшного Йосипа (Й. Стемпковського), Немиричів та інших, Антонович побачив у них умілий і правдивий показ Й.Й. Роллє морального розкладу, паразитичного способу життя шляхетських верств, негативні оцінки Барської конфедерації, співчутливе ставлення до гайдамаччини. Ще більш симпатія В.Б. Антоновича до праць Й.Й. Роллє простежується в рецензії на його чергову книгу "Наречені кресів" (1883) [11, с.121-124], в якій автор на основі лише ним вивчених раритетних документальних джерел професійно, з художньою майстерністю створив 6 біографічних нарисів про найбільш видатних і впливових жінок польської аристократії Поділля й Волині XVII-XVIII ст.: княжну Анну Борзобагату-Красенську, Феофілу Хмелецьку, Софію Хоткевич, Єлену Немиричову та ін. Підкреслюючи об'єктивність у зображенні автором історичної епохи, життя польського поміщицтва в Україні, В.Б. Антонович писав: "З нарисів д-ра Антонія бачимо, що найбільш енергійні жінки не тільки засвоювали побутові риси свого суспільства... але уміють вельми спритно користуватись юридичною казуїстикою; вони подають позови або відбиваються від них збройною силою, організовують напади, витримують облоги, утримують збройні загони і на їх чолі дають битви" [11, с.123].
Часті й цілком позитивні рецензії В.Б. Антоновича знайомили загал української громадськості з творчістю, сюжетами та оцінками праць Й.Й. Роллє, відкрили шлях до їх публікацій у перекладах на російську мову в тодішніх престижних часописах. Тільки в головному виданні історичної науки України "Киевская старина" протягом 1882-1894 рр. були вміщені найбільш вагомі нариси доктора Антонія: "Українські жінки" (1883) [209], "Страшний Йосип" (1883) [207], "Іван Підкова" (1885) [196], "Кармелюк" (1886) [197], "Доля красуні" (1887) [208], "На шпаковому шляху" (1887) [206], "Сава Чаленко" (1887) [192], "Побужжя в XVII i XVIII cт." (1894) [201]. Варто додати, що редакція "Киевской старины" майже до кожного опублікованого на своїх шпальтах історичного оповідання Й.Й. Роллє подавала власну передмову або коментар у дусі В.Б. Антоновича, з яких найбільш важливі про нариси "Кармелюк" [197, с.495-496] та "Жінки при Чигиринському дворі" [193], а також друкувала рецензії на його праці інших авторів [14, с. 693-696]. Усе це не тільки принесло польському письменнику і вченому публічне визнання в Україні й сформувало в його сучасників позитивний погляд на творчість Й.Й. Роллє, але й стало одним з головних джерел для дослідження його життєдіяльності.
Нарешті, В.Б. Антонович, як постійний оглядач творчості Й.Й. Роллє, у присвяченому йому некролозі підвів такі підсумки свого історіографічного аналізу: "Оглядаючи наукову і літературну діяльність доктора Антонія, ми не можемо не визнати її вельми плодотворного значення. Як історик, він опрацював багаточисельні епізоди минулого і скористався для вивчення їх приватними архівними матеріалами, котрі без його участі не знайшли б ще довго свого наукового використання. Але набагато більше значення має д-р Антоній, як популяризатор; його монографії написані легко і привабливо, ознайомили польське суспільство з історією Південно-Західного краю і примусили його відмовитись від багатьох упереджених думок, тенденційних уявлень. Якими б не були його симпатії, який би зовнішній колорит він не надавав своїм судженням, об'єктивно історична істина, яку д-р Антоній поважав як історик, виступала постійно з-під легкої зовнішньої стилістичної пелени і сприяла розвитку самопізнання, чим і полегшувалось бажане в краю примирення. Тому незважаючи на розбіжності в думках, на різні точки зору - ми повині визнати, що д-р Антоній невтомною своєю діяльністю на полі історичної науки чесно відслужив на користь рідного краю" [9, с. 306]. Дана оцінка В.Б. Антоновичем особи Й.Й. Роллє сприйнятна і для сучасної української історичної науки.
Для більш грунтовної і всебічної характеристики діяльності польської меншини у регіонах України, корифеїв відомої "української школи" в польській історичній літературі ХІХ - початку ХХ ст., у тому числі її видатного представника Й.Й. Роллє,особливе місце займають судження й аналітичні оцінки подані в працях "Польская колонизация Юго-Западного края" П.О. Куліша [108, с. 483-511], "Евреи и поляки в Юго-Западном крае" М.П. Драгоманова [61, с.133-149], в сьомому томі "Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край" П.П. Чубинського [237], у дисертації та монографії "Барское староство" М.С. Грушевського [49] й інших визначних діячів українського національного відродження. Зокрема, позитивне ставлення М.П. Драгоманова до Польщі, її культури, видатних її представників знайшли певну розробку в працях українських (А.М. Круглашов) та польських істориків (Е. Хорнова [335]), проте польська проблематика у творчій спадщині цього вченого потребує всебічного дослідження. В даному контексті особливе місце належить І.Я. Франку[247]. Він пильно стежив за появою публікацій з історії України та її країв польських авторів і подавав критичні оцінки, чітко з'ясовував їх ідеологічні позиції, рішуче засуджував їх спроби насаджувати теорії "цивілізаторської", "культуртрегерської" місії Речі Посполитої під час панування в українських землях. Зокрема, такою історіографічною працею вченого є велика стаття "Галицьке краєзнавство" (1892) [247, кн.2]. В ній І.Я. Франко вказав понад 200 краєзнавчих праць, які стосуюалися вивчення Східної Галичини й Західного Поділля, назвав 320 українських, німецьких й, головним чином, польських дослідників краю, проаналізував творчість відомих українських Д.І. Зубрицького, С.І. Шараневича, А.С. Петрушевича і польських А. Бельовського, О. Яблоновського, Б. Лімановського й інших істориків і знавців краю. Водночас учений глибоко обгрунтував поняття "краєзнавство" і остаточно його утвердив в історіографії, а також звернув увагу на необхідність повсюдного розгортання історико-краєзнавчих досліджень, як важливого суспільно-політичного і науково-культурного фактору.
З не меншою увагою спостерігала за польськими дослідженнями "східних кресів" видатний історик України О.Я. Єфименко. Зокрема, вона знаходилась під значним враженням від творчості Й.Й. Роллє, хоча близько й не була з ним знайома. У 1894-1895 рр. вона опублікувала в "Киевской старине" монографію "Очерк истории Правобережной Украины по И. Ролле" [63]. Автор ставила за мету перехопити ініціативу польських науковців у вивченні цього великого регіону й, так би мовити, очистити виклад його історії від ідеологічних та політичних збочень, упереджень і фальсифікацій. Проте вже тодішні рецензенти констатували, що талановито створені О.Я. Єфименко "Нариси" "зберігали ліпші красоти оригіналу (Роллє - С.Б.), його чудову історичну правдивість і водночас художність" [264, с.512].
Російські офіційні історики другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не помічали постаті Й.Й. Роллє в науці, але й не могли обійтися без використання фактичного матеріалу його праць з історії Правобережної України і "черпали" у Роллє, за висловом В.К. Гульдмана, все, що можливо" [52,с.243], як це зробив зі своїми співавторами П.М. Батюшков у книгах "Волинь. Исторические судьбы Юго-Западного края" (1888) [32] та "Подолия. Историческое описание" (1891) [33], присвячених 100-річчю входження цих земель під владу Російської імперії. Проте російські енциклопедії того часу і, насамперед, видавці відомого "Энциклопедического словаря" Ф.А. Брокгауз і А.Ефрон оприлюднили про Й.Й. Роллє перші біографічні довідки, в яких визнали в ньому здібного вченого та письменника, знавця історії України [263,с. 40].
Не стояла осторонь від популяризації життя і творчості Й.Й. Роллє польська історіографія другої половини ХІХ - початку ХХ ст.[394, с. 396-397]. Зокрема, започаткували аналітичний виклад життєопису, громадської діяльності доктора Антонія та характеристики його монографії "Замки подільські на молдавському прикордонні" і випусків томів "Історичних оповідань" перші біографи Й.Й. Роллє і його друзі В. Коротинський, Г. Глинський і А. Плуг (Петкевич), А новицький. Перший оприлюднив 1881 року в "Тигодніку повшехному" [347] і 1886 - у "Тигодніку ілюстрованому" [348], другий - 1882 року в "Петербурзькому календарі" [334] й третій - 1883 року - в журналі "Клоси" [364] й А. Новицький - 1888 року в часописі "Жицє" [360] докладні статті під назвою "Доктор Антоній Юзеф Роллє". Ці біографи одностайно визнали обдарованість і грунтовність історичних знань, літературний талант Роллє, відзначили глибоку джерелознавчу основу українознавчих досліджень та зідеалізовано коментували його творчість. Як оборонця польських інтересів на ниві історичної науки і талановитого дослідника Правобережної України аналізували діяльність Й.Й. Роллє на ниві історичної науки - А. Краусгар у книзі "Образи і візерунки історичні" (1906) [350, с.282-392] і К. Жебровська в брошурі "Діяльність історична д-ра Антонія Ю." (1914)[414]. Наукова і літературна діяльність Й.Й. Роллє постійно знаходилась у полі зору відомих польських письменника Генріха Сенкевича і вченого-україніста Олександра Яблоновського. Перший з них близько товаришував з Й.Й. Роллє, приїжджав до нього в Кам'янець для спільних подорожей по Поділлю, широко скористався з його "Історичних оповідей" при створенні славнозвісної трилогії "Вогнем і мечем", "Потоп" і "Пан Володиєвський" [122,с.437]. О. Яблоновський, який також приятелював з Й.Й. Роллє, високо цінував і пропагував його історичні дослідження Правобережної України й користувався джерелознавчими розробками та фактичним матеріалом доктора Антонія при створенні монографій "Волинь, Поділля і Русь Червона" [337], "Історія південної Русі до занепаду Речі Посполитої" [336] та інших праць. Водночас О. Яблоновський вказував на белетристичну спрямованість більшості творів Й.Й. Роллє. Проте польська історіографія зазначеного періоду більше ідеалізувала творчість Й.Й. Роллє, ніж прагнула об'єктивно поставитись до неї, вперто вбачала в ньому прибічника полонізаторських ідей щодо України. Місцеві ж польські письменники й дослідники намагалися успадкувати манеру викладу матеріалу Й.Й. Роллє в зображенні історичної епохи та її визначних діячів, як це зробили на межі ХІХ-ХХ ст. подільський історик Казимеж Пуласький у "Хроніці польських родів" Правобережної України [348] й волинський літератор і краєзнавець Юзеф Дунін-Карвацький у своїх "Історичних оповідях" [342; 343].
За діяльністю й творчістю Й.Й. Роллє уважно спостерігали його сподвижники по краєзнавчому руху на Поділлі другої половини ХІХ ст., місцеві дослідники з середовища української та російської інтелігенції, яких об'єднував з 1865 року Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет, що був на той час авторитетним науковим товариством в Україні [69; 70]. Зокрема, члени цього Комітету Ю.Й. Сіцінський та С.О. Венгрженовський, для яких Й.Й. Роллє був порадником і наставником у краєзнавчих дослідженнях, здійснили переклади ряду його історичних оповідань з польської на російську мову для "Киевской старины" (80-90-ті роки ХІХ ст.), чим сприяли популяризації його творчості в Україні. Водночас вони критично ставилися до "польської точки зору" Й.Й. Роллє на минуле України й, зокрема, Поділля [218, с. 517], тобто до його схильності особливо в ранній період творчості розглядали землі Правобержної України. як "східні креси" колишньої Речі Посполитої.
Більш конкретна оцінка громадської і наукової діяльності Й.Й. Роллє з боку подільських краєзнавців знайшла місце в некрологах, які вони оприлюднили 1894 року в "Киевской старине" [153, с.342-343] та "Подольских епархиальных ведомостях" [58, с.448-449], в "Трудах Общества Подольских врачей" [141, c. 3-17] й ін. В одному з них, автором якого виступив Ю.Й. Сіцінський, зокрема відзначалося: "Втрата доктора Роллє для нас зрозуміло важка, незамінима. Крім своїх наукових історичних праць, він здобув глибоку пошану тут (на Поділлі - С.Б.), як літератор і як діяч доброчинних товариств … завідуючий безплатною лікарнею … За своїми знаннями з минувшини Поділля це була єдина людина в Кам'янці-Подільському" [153, с. 342].
Згодом з нагоди десятої річниці від дня смерті Й.Й. Роллє, його колишні соратники видрукували 1904 року в "Трудах" Подільського церковного історико-археологічного товариства М.І. Яворовський - докладну статтю "Воспоминания об Иосифе Иосифовиче Ролле" [264, с. 506-517], а Ю.Й. Сіцінський - "Хронологический список трудов доктора И. Ролле (писавшегося под псевдонимом: d-r Antoni J.)" [218, с. 517-527]. Ці публікації й досі не втратили своєї актуальності, залишаються мало не єдиною серйозною спробою історіографічного та бібліографічного осмислення життєдіяльності Й.Й. Роллє в українській історіографії. Зокрема, М.І. Яворовський, характеризуючи громадську діяльність і наукове значеня багатьох творів Й.Й. Роллє, дійшов про них такого висновку: "Предметом його історичних нарисів і оповідань були різні епізоди з приватного і громадського життя Поділля і Південно-Західного краю в XVI-ХІХ ст., факти для яких він знаходив у місцевих власницьких архівах, в наукових історичних виданнях … Хоча за своїми польськими симпатіями він зображував картини життя польського суспільства і польські постаті, але змальовуючи місцеву старовину, він описував і місцевих південно-руських діячів і місцеві етнографічні й побутові риси життя з історичною достовірністю і художньою привабливістю" [264, с.507-508].Інший прибічник таланту Й. Роллє його учень-кам'янчанин В.К. Гульдман характеризував доктора Антонія як "великого знатока історії Поділля і достатньо компетентного у всьому, що так чи інакше стосувалося історії й археології рідного йому краю" [52, с.VІ]. З такою оцінкою творчості Й.Й. Роллє можна погодитись й сьогодні. Ю.Й. Сіцінський, з свого боку, вперше оприлюднив більш-менш повну бібліографію праць Й.Й. Роллє та подав на них короткі анотації, чим створив підгрунтя для конкретного вивчення його творів в Україні [218, с. 517-527].
Загалом упродовж другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. так і не було видруковано грунтовних і аналітичних праць про життєдіяльність та творчість Й.Й. Роллє, а лише підготовлені для цього певні засади. Цікаво зазначити, що тогочасна молода українська історіографія поставилася до літературного і наукового доробку доктора Антонія більш зважено, демократичніше і терпиміше, ніж у радянську добу.
З утвердженням всесилля радянської влади в Україні у 20-ті роки поступово став втрачатися науковий інтерес до творчості Й.Й. Роллє в місцевих істориків. Правда, окремі з них, які ще формувалися дослідниками ще з кінця ХІХ ст., продовжували пам'ятати позитивний внесок Й.Й. Роллє у вивчення минувшини Правобережної України і користувалися його працями. До таких науковців варто віднести учня М.С. Грушевського Л.С. Добровольського, який у спеціальному дослідженні з польської історіографії відніс Й.Й. Роллє до "української школи" в польській літературі [57,с.85-86], відомого вченого і організатора краєзнавчого руху на Вінниччині В.Д. Отамановського, котрий у своїх працях високо оцінив джерелознавчий і фактичний внесок доктора Антонія у вивчені історії Поділля [147,с.2], Ю.Й. Сіцінського, що при створенні нарису "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." сміливо брав численні факти з відповідних розробок Й.Й. Роллє і посилався на них [221, с.64-160]. Однак у 30-ті роки особа Й.Й. Роллє була віднесена радянською історичною наукою до категорії "класово-небезпечних буржуазних учених", а його творча спадщина вилучена з наукового обігу та загального користування.
Натомість, політично репресований в СРСР уже після своєї смерті, доктор Антоній продовжував займати почесне місце у 20-30-ті роки в літературі, науці та історіографії незалежної Польщі. Зокрема, серед публікацій про Й.Й. Роллє, які з'явилися у Польщі та Литві з нагоди 100-річчя від дня його народження, вартує уваги здійснене у 1930 році Ю.Тальком-Гринцевичем грунтовне дослідження його громадської, лікарської і наукової діяльності на Поділлі в обширній статті "Останній з давніх лікарів кресів" [398]. В цьому нарисі автор схвально ставився до вияву у поглядах Й.Й. Роллє польських інтересів на "східних кресах" й замовчував його приязне ставлення до історії та культури України, зближення з місцевою українською інтелігенцією. Про позитивний вплив доктора Антонія на розвиток громадського і наукового життя на Поділлі в другій половині ХІХ ст. цікаво описали у книзі "Кам'янець-Подільський" його син польський історик і публіцист Міхал Роллє [380,с. 36] та спеціальній статті В. Свірський (1932) [395, с.112-115].
Після кількох десятиліть майже повного замовчування імені Й.Й. Роллє в Україні, воно знову стало з'являтися наприкінці 40-х - у 80-ті роки в наукових виданнях та часописах. Початок цьому поклав вінницький учений Л.Г. Лекарєв, який у захищеній 1949 року докторській дисертації з історії охорони здоров'я на Поділлі вперше у радянській науці зробив спробу висвітлити і обгрунтувати місце й значення в розвитку медицини, санітарії і гігієни в Україні ХІХ ст. доктора Й.Й. Роллє та звернув увагу на його громадську й просвітницьку діяльність [110, ч.І.]. Водночас проблема ролі особи Й.Й. Роллє у зміцненні українсько- польських наукових і культурних зв'язків другої половини ХІХ ст. була предметом досліджень відомого вченого-історика права та медицини і краєзнавця В.Д. Отамановського (1962) [146, c. 75-77].
Тоді ж змушені були вдатися до історіографічних оцінок творчої спадщини Й.Й. Роллє й радянські історики, які посилено розробляли проблематику Визвольної війни українського народу середини XVII ст., гайдамаччину, кармалюкіану та інші важливі минулі події в Україні розвинувся масовий рух по дослідженню населених місць, що завершився створенням на початку 70-х років 26-ти томної "Історії міст і сіл Української РСР". У таких умовах було неможливо обминути величезний і, почасти, унікальний матеріал, особливо з історії Правобережної України, що містився у творах Й.Й. Роллє. Щоб полегшити шляхи використання праць Й.Й. Роллє, офіційна наука ввела до "Радянської енциклопедії історії України" [41, с.7], "Української радянської енциклопедії" [189, с.340; 190, с. 448], інших довідкових та академічних видань "пом'якшений" статус його особи, як "польського історика буржуазно-ліберального напряму". Між тим, зміст книг "Хмельницька область" [74], "Вінницька область" [73ь] багатотомної "Історії міст і сіл УРСР" засвідчує, що їх авторські колективи, беручи для своїх потреб матеріали з праць Й.Й. Роллє, тільки в окремих випадках посилались на них.
Водночас в українській історіографії посилилась цілеспрямована критика творчості Й.Й. Роллє. Зокрема, відомий вітчизняний історіограф Л.А. Коваленко у 60-ті роки ставився до польських учених-українознавців ХІХ - початку ХХ ст. О. Яблоновського, К. Пуласького, Й.Й. Роллє та інших, як до буржуазно-шляхетських істориків, які, на його думку, відображали у працях "інтереси польських поміщиків - власників неосяжних маєтків на Поділлі й Волині" [99, с.59]. Згодом його погляди на їх наукову діяльність стали поміркованішими. Інший історик П.М. Денисовець, аналізуючи, зокрема, внесок Й.Й. Роллє у вивчення постаті Устима Кармалюка, визнав, що дослідник "переглянув 9375 аркушів судових справ про народного героя", але обгрунтував його діяльність "з точки зору польського шляхтича", згідно якої "Кармалюк - це лише дикий розбійник, злодій, бандит, втілення бурхливої сили, котра знущається над суспільним порядком" [55, с.24]. У подібному дусі викладав погляди на творчість Й.Й. Роллє літературознавець В.І. Тищенко [235, с.64-72]. Він також змушений визнати, що в основі оповідання "Кармелюк" лежить серйозна праця Й.Й. Роллє над архівними матеріалами, які стали важливим підгрунтям усієї кармалюкіани [232; 234; 236]. Водночас В.І. Тищенко писав, що "досі праця Роллє ("Кармелюк") не проаналізована з позицій марксистсько-ленінської науки. Зробити ж це необхідно з огляду на її хибну ідейну спрямованість, невірне висвітлення життя і діяльності народного героя" [233, с.164]. У контексті цих методологічних засад критик у кожному рядку "белетризованого твору, який має деяку художню вартість", вбачає відхід автора від об'єктивності, ворожість до українських селян та кармалюківців і дійшов загального висновку: "Йосип Роллє, виходячи з класових позицій польських поміщиків, не тільки не міг створити історично-правдивого образу народного месника Кармалюка, а навмисне прагнув спотворити його" [233, с.169-170]. Також про Й.Й. Роллє, як "реакціонера", "виразника інтересів польських феодалів і католицького духовенства", про ідеологічну "шкідливість" його головної історичної монографії "Замки подільські на молдавському прикордонні" писав у своїй історіографічній розвідці Ю.М. Тарасов [231, с.15]. Зрозуміло, що сьогодні не сприйнятні такі заангажовані та безапеляційні оцінки й обвинувачення, які принижують і применшують значення багатогранної творчості Й.Й. Роллє й сформували упереджене ставлення до нього в колах науковців і читачів України.
У 60-80-ті роки без надмірної ідеологізації діяльності Й.Й. Роллє, толерантніше і лояльніше до його творчості поставилися подільські краєзнавці, які беззастережно визнавали талант і заслуги вченого у регіональних дослідженнях. Саме їх зусиллями було повернуто з мороку забуття і реабілітовано добре ім'я Й.Й. Роллє. Зокрема, в 1964 році відомий краєзнавець Т.А. Сис [45, с.118-120] тоді вперше оприлюднила в Кам'янець-Подільській газеті "Прапор Жовтня" невеликий нарис "Дослідник Поділля", в якому вміщено коротку біографію Й.Й. Роллє, відомості про лікарську і громадську діяльність, згадки про його історичні праці та дано їм позитивну оцінку, як джерела до вивчення цієї землі [226]. Наступного року місцевий краєзнавець А.Г. Паравійчук підготував "Бібліографічний покажчик літератури і публікацій з історії Подільського краю", в якому упорядковано докладний список праць Й.Й. Роллє польською і російською мовами стосовно окресленого регіону [35, с.93-94, 132, 147-148], з котрого найбільш важливі твори увійшли до складу видрукованого 1987 року ретроспективного бібліографічного покажчика з історії міст і сіл Хмельницької області [75, Ч.1.] й, таким чином, були створені умови для використання творчої спадщини доктора Антонія для розвитку поділлєзнавства.
В 70-80-ті роки кам'янецький лікар-краєзнавець Є.В. Мазурик опублікував кілька грунтовних статей в часописах "Советское здравохранение" і "Фармацевтический журнал" про участь Й.Й. Роллє в громадському житті й наукових товариствах Поділля [118; 119], його медичну та соціально-гігієнічну просвітницьку діяльність [121, 78-81]. У 1987 році в газеті "Прапор Жовтня" у рубриці "Наші славетні" з'явилась стаття місцевого аматора С. Щепанського "Поважати скарби вчив …", в якій була цікаво викладена біографія Й.Й. Роллє, перелічені основні його твори, всупереч позиції тодішньої офіційної науки, визнано, що хоча він у своїй творчості "допустив помилки, зокрема, ідеалізацію польських феодалів", проте "Роллє залишається прогресивним діячем, який своєю активною діяльністю прославив Подільський край і наше місто Кам"янець" [262]. Так започаткувався в Україні період вивчення і переосмислення подвижництва й творчого доробку цього непересічного діяча, літератора, вченого.
Простіше, предметніше і грунтовніше досліджувалася постать Й.Й. Роллє у польській історіографії 50-80-х років.Започаткували в цей період дослідження творчості доктора Антонія М. Мастинська у змістовній статті "Наукова діяльність Юзефа Роллє" (1951) [357, с.248-250] та Т. Закжевський у нарисі "Антоній Роллє" (1962) [410, с.112-118].
Важливою подією в науковому і літературному житті Польщі стали підготовка і видання у Кракові 1966 року тритомника "Вибраних творів Ю.А. Роллє", до складу якого потрапили й були прокоментовані найбільш визначні його праці: "Замки подільські на молдавському прикордонні", "Історичні оповіді" та інші [310]. Упорядкував це видання та подав докладну вступну статтю про життя і творчість Й.Й. Роллє польський історик і літературознавець Вацлав Завадський [412, с.6-22]. При створенні біографічного нарису про доктора Антонія він уперше широко використав матеріали вивезеного ще наприкінці ХІХ ст. з Кам'янця-Подільського до Варшави сімейного архіву Й.Й. Роллє та спогади, свідчення членів його родини, що сьогодні мешкають у Польщі.
Стаття В. Завадського та публікації інших знавців творчості доктора Антонія стали підгрунтям для створення наприкінці 80-х років наукового біобібліографічного нарису про Й.Й. Роллє для відомого "Польського Біографічного Словника", автором якого виступив визначний польський історик Стефан Кенєвич [344,с. 564-566]. Він так оцінював наукову і літературну творчість доктора Антонія: "Й. Роллє не мав фахової підготовки в галузі історії, сам визнавав, що погано знає латину. Тому спочатку не завжди критично оповідав у творах про все, що збирав і вичитував, захоплювався власними домислами й деталізаціями. Та безмежна працелюбність, постійне прагнення до оволодіння історичними знаннями і повсякденні вправи з пером, потяг до чесного і правдивого зображення минувшини, поступово зробили з нього непересічного вченого-історика та письменника на тлі історії" [344, с.566].
Водночас, у той період з'явилася низка невеликих публікацій про життя і творчість Й.Й. Роллє, які, певною мірою, доповнюють статті В. Завадського і С. Кенєвича. До таких варто віднести розвідки С. Вацека "Товариство подільських лікарів у Кам'янці в 1859-1865 рр." [405, c.64-68] і "Стан охорони здоров'я Поділля в світлі творів д-ра медицини Юзефа Роллє" [403, c.54-62]. Грунтовний аналіз творчої спадщини доктора Антонія подав Р. Пшеласковський у монографії "Польська історіографія доби позитивізму" (1968) [371], в якій автор розглянув його позитивістські методологічні позиції в науковій і літературній діяльності. Загалом представники польської історіографії 50-80-х років практично не корегували раніше усталених засад щодо оцінок творчості й особи Й.Й. Роллє, як уповноваженого своєї науки в українських землях і тамтешнього захисника інтересів польської меншини, що лише частково відповідало дійсності і водночас збіднювало значення цієї колоритної постаті в українсько-польських наукових і культурних стосунках другої половини ХІХ ст.
Справжній науковий і пізнавальний інтерес до особи Й.Й. Роллє і його творів відродився у період розбудови Української незалежної держави й демократизації в ній міжнаціональних відносин, ліквідації цензурних та ідеологічних перешкод. Уже в 1991 році "Український історичний журнал" уперше на своїх сторінках опублікував одне з найкращих оповідань Й.Й. Роллє "Жінки при Чигиринському дворі в другій половині XVII ст." [194] з супровідною статтею В.М. Матях [136, c.86-87], яке згодом, з примітками О.І. Гуржія, вийшло з друку окремим виданням [195]. Того ж року у м.Вінниці побачила світ книжечка Й.Й. Роллє українською мовою "Фатальна красуня: Оповіді з минулого Поділля" з передмовою відомого вченого І.Г. Шульги [6], яку майже у повному викладі передрукувала Хмельницька обласна газета "Радянське Поділля" [7]. Це ж оповідання під назвою "Судьба красавицы" було видруковано російською мовою окремим виданням у Києві 1993 року [5]. Водночас позитивні оцінки особи Й.Й. Роллє були оприлюдненні в доповідях науковців на засіданнях V-ї Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства у м.Кам'янці-Подільському [165, c.519-521] та десятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції (1991) [168, c.68-69]. Усі ці публікації та коментарі до них об'єднувало бажання їх упорядників детальніше познайомити українського читача з творчістю Й.Й. Роллє, закликати науковців і краєзнавців до глибокого вивчення та осмислення його багатовимірної і, почасти, суперечливої життєдіяльності, а, головне, вони покінчили з замовчуванням та прискіпливим ставленням до нього офіційної історіографії.
Продовжували активно досліджувати і пропагувати в 90-ті роки творчість Й.Й. Роллє подільські науковці та аматори. З-поміж них В.С. Прокопчук (м.Дунаївці на Хмельниччині) видрукував цикл статей про Й.Й. Роллє біографічно-аналітичного характеру в обласній газеті "Подільські вісті" (1992) [182], в матеріалах Міжнародної наукової конференції "Духовні витоки Поділля: творці історії краю" (1994) [180, c.20-25] та подав історіографічні оцінки в монографії "Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність" (1995) [181, c.30-34]. Зокрема, він писав: "Видатний польський історик, краєзнавець, письменник, лікар Йосип Йосипович Ролле зробив значний вклад у становленні краєзнавства на Поділлі... був, крім того, талановитим організатором дослідження історії краю. Його твори написані легко і привабливо, знайомили поляків з історією Поділля і завдяки історичній об'єктивності оповідей, формували певне світосприймання, сприяли взаємопорозумінню з корінним українським населенням" [179, c.495, 502]. Відомий поділлєзнавець Л.В. Баженов (м.Кам'янець-Подільський) у книгах "Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст." (1993) [22, с. 28-29, 331-333], "Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ - на початку ХХ ст." (1995) [19, с.104-106, 230-231], крім біографічних довідок про Й.Й. Роллє, детально розглянув його як діяча "української школи" в польській літературі та конкретизував його науковий внесок у дослідження історії та культури України. Учень Л.В. Баженова О.М. Кошель (Київ) висвітлив аспект діяльності Й.Й. Роллє в Подільському єпархіальному історико-статистичному комітеті, його роль в розгортанні регіональних історичних досліджень та у зменшенні на цьому тлі протистояння католицької і православної конфесій на Поділлі [105, с.19-20]. Деякі доповнення в даному напрямі здійснили в кандидатській дисертації "Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет" [69, с.115-118] та одноіменній брошурі [70, с.22-23] Ю.Й. Земський (м.Дніпропетровськ) і в публікаціях про це ж краєзнавче товариство А.К. Лисий (м.Вінниця) [111, с.45,46], А.І. Стельмашова (Київ) [229, с.60-62], В.М. Вінюкова (м.Кам'янець-Подільський) [42,с.20-21] та ін. Водночас у 90-ті роки продовжив вивчати біографію, оприлюднювати в газетах і наукових виданнях нові факти про громадську і наукову діяльність Й.Й. Роллє на ниві медицини й культури Поділля [115, с.211-213], поглиблювати розробку його внеску в розвиток соціальної гігієни [116, с.84-86; 117] краєзнавець Є.В. Мазурик. Подвижництвом доктора Антонія зацікавились й подали уточнення його лікарської і просвітницької діяльності вінницькі аматори В.О. Головко і К.Г. Любецька [48, 192-193]. Водночас важливий орієнтир нинішньої вітчизняної історичної науки в об'єктивній оцінці польських дослідників України, в тому числі Й.Й. Роллє, окреслено київським ученим О.І. Кияном у статті-есе про життя і творчість відомого українознавця другої половини ХІХ - початку ХХ ст. О. Яблоновського [96, 61-74] та в монографії відомого історіографа В.Г. Сарбея "Національне відродження України", в якій діяльність і творчість Роллє віднесена до другого і третього етапів українського національного відродження в ХІХ ст. [211, c. 22-23].
Значною подією в науковому житті та міжнаціональних відносинах України стало проведення представницьких міжнародних наукових конференцій 15-17 жовтня 1998 року в м. Новоград-Волинському "Національні меншини Правобережної України", на якій належно була представлена польська проблематика регіону ХІХ ст., 15-16 квітня 1999 року в м.Тернополі "Українсько-польські відносини в ХХ ст.: державність, суспільство, культура"[241] та 23-24 червня 1999 року в м.Хмельницькому "Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки" [175]. На останній були розглянуті різні аспекти існування польської меншини в межах сучасних областей Поділля та Волині упродовж ХІХ-ХХ століть. У центрі уваги вчених та краєзнавців форуму опинилася постать Й.Й. Роллє. В змістовних доповідях Л.В. Баженова [175,с. 31-42], В.С. Прокопчука [175,с. 496-506], О.М. Пажимського [175,с. 511-518], С.Е. Баженової [175,с. 50-57] та інших учасників форуму підведені певні підсумки вивчення та формування засад нового бачення й оцінок громадсько-наукової діяльності і творчої спадщини Й.Й. Роллє й рекомендовано дослідникам вийти на рубіж створення про нього узагальнюючих дисертаційних і монографічних робіт.
Натомість у польській історіографії 90-ті роки не позначилися активністю розробки проблем пов'язаних з літературною і науковою діяльністю Й.Й. Роллє. Як засвідчує енциклопедична довідка про нього, виданого 1994 року "Словника польських істориків" [394, с.448-449], практично не зазнали змін попередньо вкорінені в історіографію погляди на постать Й.Й. Роллє. Однак, за переконанням нинішнього київського історика В.А. Потульницького, останнім часом у польській історіографії дедалі більше підкреслюється цивілізаторська місія поляків у "східних кресах", насамперед для українців у плані поширення латинської передової культури з епохи середньовіччя та боротьби в цих землях проти татаро-турецького і російського ярма. На його думку, навіть польська меншина в Україні ХІХ - на початку ХХ ст. була провідником тут полонізму та імперської ідеї Речі Посполитої, яка мало чим відрізнялася від російської [176а, с.9]. Під таким кутом зору нині знову посилюється науковий інтерес до діяльності й творчості яскравого представника польської громади в Україні того часу Й. Роллє, зокрема, наскільки він був причетний до імперського полонізму, чи визнавав право на існування української нації, його роль у налагодженні позитивного українсько-польського діалогу й співробітництва та ін.З'ясуванню цих проблем власне і присвячена дана книга.
Отже, аналіз створеної літератури в Україні та Польщі про Й.Й. Роллє констатує, що хоча дана постать не обійдена певною увагою вчених і краєзнавців, проте у порівнянні зі станом вивчення в історіографії інших рівнозначних діячів обох держав (наприклад, О. Яблоновський, Ю. Сіцінський та ін.), особа доктора Антонія найменше, найгірше досліджена, узагальнена і популяризована в науці. Переважна більшість названих публікацій про Й.Й. Роллє кінця ХІХ-ХХ ст. звелася лише до схематичного і неповного викладу біографічних відомостей про нього без врахування особливостей та суперечностей епохи і міжнаціональних відносин в Україні й на Поділлі, в яких зросла ця особа, хибує тенденційним ставленням до його творчості й недосконалим і одностороннім історіографічним аналізом його праць. Наш стислий огляд наукових розробок попередників свідчить, що й досі не має досліджень, які б повною мірою систематизували і осмислили діяльність Й.Й. Роллє на ниві літератури, історії й просвітництва на дисертаційному та монографічному рівні в світлі вимог і потреб сучасної української науки. Таким чином, не може бути сумнівів у необхідності та доцільності опрацювання поставленої наукової проблеми.
Саме тому метою нашого дослідження було дати уточнену загальну характеристику особи Й.Й. Роллє, його участі в громадсько-політичному, краєзнавчому, науковому та просвітницькому житті Поділля, й прослідкувати еволюцію його поглядів у ставленні до історії і культури цього регіону на тлі розвитку українсько-польських стосунків другої половини ХІХ ст.
Джерельна база даного дослідження складається з архівних та опублікованих матеріалів по темі, які за походженням і характером інформації поділяються на групи:
1. архівні документи;
2. археографічні видання;
3. спогади, свідчення сучасників та звіти;
4. матеріали періодики ХІХ-початку ХХ ст.;
5. літературно-наукова спадщина Й.Й. Роллє.
До першої групи джерел належать документи і матеріали державних архівів та музеїв України, які стосуються життєдіяльності Й.Й. Роллє, його сподвижників і характеристики громадського й наукового життя Поділля другої половини ХІХ ст.
Розрізнені документальні свідчення про Й.Й. Роллє та його подвижництво на ниві медицини, наукових товариств Поділля й стосунки з відомими вченими, які опрацьовані та використані в нашому дослідженні, зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м.Києві (ЦДІАК). Зокрема, матеріали про діяльність Подільського та Волинського товариств лікарів і участь в них Й.Й. Роллє, агентурні спостереження за "політично неблагонадійними" їх членами містяться у фонді "Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора" (ф.442) [253; 254; 255; 256]. З-поміж них є важливою справа про листування Київського генерал-губернатора з місцевою владою про ліквідацію у 1865 році в Кам'янці-Подільському Подільського товариства лікарів, про репресивні заходи щодо його учасників і, зокрема, Й. Роллє за підозрою в співчутті польському повстанні 1863 р. Водночас дозволили глибше з'ясовувати аспекти розвитку громадського і краєзнавчого руху, регіональних досліджень на Поділлі в другій половині ХІХ ст. та участі в них Й.Й. Роллє матеріали фондів ЦДІАК про діяльність у Правобережній Україні єпархіальних історико-статистичних комітетів (ф.1388, 1396, 2205), особові фонди "Антоновичів" (ф.832), "Грушевських" (ф.1235), "О.І. Левицького" (ф.1143), "І.М. Каманіна" (ф.237). Як свідчать справи останніх фондів, В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, О.І. Левицький, І.М. Каманін були тісно пов'язані з науковцями і краєзнавцями Поділля й Волині, виступали їх наставниками, слідкували й аналізували місцеві публікації, в тому числі з особливою прискіпливістю праці Й.Й. Роллє. Окремі факти про діяльність Й.Й. Роллє на ниві медицини та освіти Поділля виявлені в фондах "Управління Київського учбового округу" (ф.707). Варто зауважити, що досі дослідники особи Й.Й. Роллє обходили увагою матеріали ЦДІА України у м.Києві.
Несподівано для автора книги у фонді № 46 Російського державного архіву літератури й мистецтва (Москва) ним виявлено понад 20 листів Й. Роллє за 1874 р.до відомого історика ХІХ ст., засновника і редактора журналу "Русский архив" П.І. Бартєнєва, яких досі не торкалася рука дослідника. Ці листи дають змогу по новому оцінити стосунки Роллє з російськими вченими на грунті наукової співпраці [188].
Значно об'ємніші за обсягом і вартісніші за змістом документи про життєдіяльність Й.Й. Роллє зосереджені в Кам'янець-Подільському міському державному архіві (КПМДА), який виокремився в самостійну установу зі складу Державного архіву Хмельницької області (ДАХО) в 1998 році. КПМДА за кількістю і якістю збереження документів та матеріалів кінця XVIII - початку ХХ ст. сьогодні є найбагатшим фондосховищем з-поміж регіональних державних архівних закладів України і для дослідження історії Поділля займає за значенням друге місце після ЦДІА України у м.Києві. Певною мірою деякі архівні справи про Й.Й. Роллє в КПМДА опрацювали і частково ввели в науковий обіг науковці 80-90-х років ХХ ст. Л.В. Баженов, В.С. Прокопчук і Є.В. Мазурик. У дослідженні нами не тільки використані і переосмислені відомі документи цього архіву про Й.Й. Роллє, але й оприлюднено багато маловідомих матеріалів та фактів про нього.
Матеріали про громадсько-політичну діяльність Й.Й. Роллє найкраще відображені у фондах КПМДА "Подільський цивільний губернатор" (ф.228) та "Кам'янець-Подільське міське поліційне управління" (ф.292). Тут у справах № 4098 [112] і № 5305 [178] зосереджені документи про роботу Подільського товариства лікарів, його закриття офіційною владою за звинуваченнями в антиросійській і антисамодержавній діяльності, а також статут, протоколи, звіти й інші ділові папери того часу, матеріали науково-дослідницької праці. Саме в справі № 5305 докладно згрупована інформація про наукові інтереси й перші публікації Й.Й. Роллє з історії медицини Поділля, виконання ним обов'язків секретаря товариства лікарів у 1862-1865 рр., а в справі № 803 фонду 292 [59] - про таємий нагляд за ним і його "благонадійність", у матеріалах фонду 249 - матеріали про його сімейне та особисте життя [68], фонду 228 - про одержання ним паспорта громадянина Австрії [97] тощо.
Не менш важлива інша група документів КПМДА, які стосуються наукового життя та діяльності краєзнавчих товариств другої половини ХІХ ст., участі в них Й.Й. Роллє. Такі матеріали зосереджені у фондах "Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет" (ф.832), в якому представлені оригінали статутів товариства, звіти про діяльність, рецензії на рукописи та публікації [91], "Подільський губернський статистичний комітет" (ф.198), матеріали котрого з'ясовують стосунки Й.Й. Роллє з цією установою. Вагоме значення для дослідження краєзнавчого руху і участі в ньому Й.Й. Роллє мають документи, картотека, рукописи особового фонду КМПДА "Є.Й. Сіцінський" (ф.3333). Особливо вартісними в цьому фонді є справи "Бібліографічні довідки про діячів Поділля" [92, cпр.33] та матеріали персоналії під назвою "Життєві жалі Є. Сіцінського" [92, спр.26], які так чи інакше стосуються діяльності Й.Й. Роллє. Додаткові відомості про українсько-російсько-польські стосунки на Поділлі у ХІХ ст. та ролі в них Й.Й. Роллє й інших місцевих дослідників і краєзнавців містяться у справах фондів "Подільська римо-католицька дієцезія" (ф.685), "Подільська духовна консисторія" (ф.315), "Подільська православна духовна семінарія" (ф.64) та ін.
Значна група матеріалів про краєзнавчий рух і наукові дослідження на Поділлі другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. зберігаються у фондосховищі заснованого 1890 року Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника [26, с.67-69]. Тут у фонді № 10 концентруються анкети, рукописи, проекти дослідників краю, у тому числі відомості та ілюстративний матеріал (фотографії, гравюри) про Й.Й. Роллє.
Загалом у даному дослідженні використані документи і матеріали 32 фондів й близько 150 справ трьох архівосховищ України, які дозволили уперше ввести в науковий обіг чимало фактів з життєдіяльності Й.Й. Роллє.
Важливим джерелом дослідження є опубліковані документальні свідчення про Поділля другої половини ХІХ ст. у контексті окресленої проблеми, які містяться в археографічних виданнях. Це, насамперед, збірники документів і матеріалів, в упорядкуванні яких безпосередню участь брав Й.Й. Роллє, "Материалы для медико-топографического и гигиенического описания Подольской губернии" (1865) [198], "Статистическое описание Подольской губернии" (1866) [210], "Материалы для исследования Подольской губернии в статистическом отношении" (1873) [134], "Памятная книга Подольской губернии на 1866 год" (1866) [162], "Сборник сведений о Подольской губернии" (1880-1884) [212], "Материалы для истории Подольской губернии" (1885) [135], "Статут Подільського єпархіального історико-статистичного комітету" (1890) [243; 244], "Звіти Подільського єпархіального історико-статистичного комітету за 1890-1893 рр." [157] та інші. Характер зосереджених у збірниках документів дозволяє глибше з'ясувати ряд аспектів громадсько-наукової діяльності Й.Й. Роллє, його співпраці на ниві вивчення Поділля з місцевими краєзнавцями і науковцями та впливу археографічної праці на його творчість.
У науковій діяльності Й.Й. Роллє надавав головного значення опрацюванню документів з історії України в тодішніх архівах давніх актів Києва, Львова, Вільно, Варшави, Кракова й особливо приватних магнатсько-поміщицьких родин Поділля, Волині. Крім того, він активно використовував у своїй творчості такі капітальні археографічні видання, як "Акты, относящиеся к истории Западной России" (1846-1853) [1], "Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России" (1863-1892) [2] і, головне, "Памятники, изданные Временной комисcией для разбора древних актов Юго-Западной России" (1845-1859) [162], "Архив Юго-Западной России" (1859-1893) [15], польською мовою "Старожитності Польщі з огляду історичного, географічного і статистичного" М. Балінського і Т. Ліпінського (1843-1845) [321], "Історичні джерела. Польща в XVI ст." А. Павинського і О. Яблоновського (1876-1897) [416] й інші. Водночас Й. Роллє у власних публікаціях популяризував документальні сховища державних і приватних архівів, систематизував і прокоментував понад 6000 оригінальних першоджерел з російських архівів, які стосувалися історії Польщі та східних кресів і заохочував місцевих науковців й краєзнавців до збирання, дослідження і оприлюднення письмових документальних свідчень [301], спрямував археографічну роботу Подільського єпархіального історико-статистичного комітету [267, с.839-840] і, таким чином, здобув визнання відомого археографа. Названі документальні збірники, з якими працював Й.Й. Роллє, дозволяють якісніше історіографічно осмислити джерельну базу його наукових монографій та "Історичних оповідей" з минулого України й Поділля, об'єктивність його досліджень. Сюди ж варто додати важливість археографічної публікації початку ХХ ст. про сімейний архів та не опубліковані рукописи Й.Й. Роллє, який майже не використовувався дослідниками його життєопису.
На жаль, Й.Й. Роллє не залишив докладних власних спогадів про прожите і бачене, окрім невеличкої "Автобіографії", що зберігається серед неопублікованих його рукописів [331]. Тим ціннішою стала знахідка Є. Пламеницької та Л. Крощенко 1995 року у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника рукопису першої історичної монографії Роллє польською мовою "Кам'янець-Подільський: історичний нарис", створений ним ще у 1866 році, яка залишилась з невідомих причин неопублікованою [341]. Тому для зображення історичної епохи та оточення Роллє з суб'єктивної точки зору зберігають свою актуальність свідчення сучасників і соратників доктора Антонія, зокрема, М.І. Яворовського у "Спогадах про Йосипа Йосиповича Роллє" [264, с.506-507], в яких з теплотою та пошаною до вченого-поділлєзнавця і лікаря викладена біографія з елементами історіографічного аналізу його творчості; відомих діячів народницького Л.Л. Дебагорія-Мокриєвича [54] і українського національно-визвольного руху, вихідців з Поділля О.І. Лотоцького в книзі "Сторінки минулого" (1932) [114] та В. Приходька в мемуарах "Під сонцем Поділля" (1931) [177]. Ці автори, з одного боку, з осудом ставилися до польської точки зору Й.Й. Роллє на минуле України, але визнавали в ньому талант вченого, письменника й лікаря, його вагомий внесок у дослідження медицини, історії та культури волино-подільського краю, запримітили окремі цікаві риси його діяльності й взаємин з місцевою інтелігенцією. Більш докладно виклали свої враження про Й.Й. Роллє, його життя, будні, стосунки з оточуючими людьми, подали суб'єктивні оцінки його наукової і літературної діяльності друзі й товариші А. Плуг (Петкевич) [364], В. Свірський [395], В. Лясоцький [352], Т. Бобровський [327] та в своїх спогадах його син, історик й журналіст М. Роллє [379], який описав сімейне життя та будні батька і його стосунки з жителями Кам'янця-Подільського, з науковцями України, Росії й Польщі. Загалом мемуарна література про Й.Й. Роллє, як історичне джерело, за обсягом незначна і відіграє лише допоміжну роль у дослідженні проблеми.
Вагомим джерелом у вивченні громадської, наукової і просвітницької діяльності Й.Й. Роллє є періодика другої половини ХІХ ст. Зокрема, Й.Й. Роллє співпрацював з редакціями понад 25-ти журналів і газет Польщі, України та Росії , на шпальтах яких він уміщував свої наукові статті, історичні оповідання, розвідки, лекції та інші матеріали підписані здебільшого псевдонімами Юзеф Антоній, д-р Антоній Ю., д-р Антоній, д-р А.Ю., Юзеф з Генрихівки, Адскріптус, Пирожко-Фульгенціуш тощо. Й.Й. Роллє публікувався в "Киевской старине" [94], житомирській газеті "Волынь" [44], "Подольских губернских ведомостях" [171] і "Подольских епархиальных ведомостях" [172], у часописах Кракова "Світ" [396] і "Час" [329]; Варшави "Бібліотека Варшавська" [325], "Газета Варшавська" [326], "Тижневик ілюстрований" [399], "Тижневик загальний" [401], "Мандрівник" [407], "Огляд польський" [400], "Огляд лікарський" [369] і "Тижневик лікарський" [372], "Сімейна хроніка" [351], "Річник археологічний" [378], "Нива" [359] й інші; Торуня "Газета Торунська" [332] і Львова "Путівник науковий і літературний" [372]. Проте найбільш активно Й.Й. Роллє друкувався в часописах варшавському "- Клоси" [345] і львівському - "Край" [349]. Тут оприлюднено основні його історичні дослідження та повісті, які згодом вийшли у світ окремими відбитками і книгами. У згаданих періодичних виданнях подані також численні рецензії на праці Й.Й. Роллє й відгуки на його діяльність та творчість. Принагідно варто зауважити, що й досі залишається на перспективу актуальною проблема розшуку усіх розпорошених публікацій Й.Й. Роллє в інших часописах Польщі, Росії, Франції, Німеччини та Австрії.
В центр дослідження покладено системний та історіографічний аналіз творчої спадщини Й.Й. Роллє, яка найсуттєвіше характеризує його громадсько-політичні, наукові й просвітницькі позиції в контексті суспільного та краєзнавчого руху України, в тома числі й на Поділлі другої половини ХІХ ст. Загалом його доробок складає понад 300 опублікованих праць, з яких майже 80 відсотків безпосередньо присвячені історії медицини, минувшині та культурі України. Частину статей, видрукуваних у часописах, доктор Антоній пізніше зібрав у книги, яких було видано у вигляді 9-ти серій, в тому числі перша "Оповідання історичні" (1876) [291], друга в двох томах "Бесіди з минулого" (1879) [280], третя в двох томах "Історичні оповідання" (1882) [292], четверта у двох томах "Оповідання" (1884) [293], п'ята "Нариси й оповідання" (1887) [306], шоста "Оповідання історичні" (1887) [294], сьома "Історичні оповідання" (1891) [295], восьма "Образи історичні" (1892) [296] і остання "Образи і нариси історико-літературні" (1893) [305]. Поза цими серіями ще були "Нові історичні оповідання" (1883) [289], "Наречені окраїн" (1883) [288], "Три історичні оповідання" (1880) [308] та інші книги. Крім того, Й.Й. Роллє опублікував російською мовою низку поділлєзнавчих праць з медицини, соціальної гігієни, статистики, зокрема, "Материалы для медико-топографического описания Подольской губернии" (1865) [198], "Очерки гигиены Подольской губернии" (1866) [200], "Гигиенические очерки Подольской губернии" (1869) [191], "Популярная гигиена" (1879) [203], "Статистическое описание Подольской губернии" (1865) [210] й ін. Ці видання сьогодні є винятковим джерелом для дослідження краю періоду XV-ХІХ ст. й не дозволяють трактувати їх автора як суто польського вченого, що прагне захистити інтереси тільки місцевої шляхти, як це, почасти, подавала радянська історіографія. Водночас у працях Й.Й. Роллє міститься чимало цікавих і необхідних свідчень про розвиток на Поділлі суспільно-політичних, культурних процесів й краєзнавчого руху протягом ХІХ ст. та участі в них автора, які безпосередньо виступають як джерело дослідження.
Звичайно ж, неможливо охарактеризувати всі джерела, використані у книзі. Варто лише зазначити, що перерхована археографічно-документальна база дозволяє успішно виконати поставлені мету і завдання дослідження, ввести у науковий обіг чимало невідомих й маловідомих фактів та свідчень, що з'ясовують різні аспекти громадсько-політичного життя й краєзнавчого руху в Україні і на Поділлі в другій половині ХІХ ст. та ролі в ньому Й.Й. Роллє у світлі українсько-польських наукових і культурних відносин, значно доповнити і уточнити його біографічний опис.

 

Ю.А. Роллє в суспільному і краєзнавчому русі Правобережної України другої половини ХІХ ст.

1. Становище польської меншини Правобереж-ної України у ХІХ ст. і формування громадянської позиції та наукових засад Ю.А. Роллє.

 

Поява на тлі громадсько-політичного, наукового і культурного життя Поділля другої половини ХІХ ст. непересічної постаті професійного лікаря-вченого, знаного історика, археографа і літератора Йосипа Йосиповича (Юзефа Антонія) Роллє, якому судилося стати помітним явищем в історичній науці та культурі України й Польщі, у поділлєзнавстві, було закономірним результатом розвитку і становища місцевої польської меншини, котра прагнула будь-що зберегти тут панівні соціально-економічні й ідеологічні позиції в умовах протистояння між православною і римо-католицькою церквою, суцільної русифікації краю та розвою українського національного відродження і визвольного руху.
Як відомо, після другого поділу Речі Посполитої 1793 року Правобережна Україна та в її складі Східне Поділля відійшли під владу Російської імперії. На базі колишніх Подільського і Брацлавського воєводств за адміністративно-територіальною реформою 1796-1804 років була утворена в стійких кордонах до початку ХХ ст. Подільська губернія з 12 повітами: Балтським, Брацлавським, Вінницьким, Гайсинським, Кам'янецьким, Летичівським, Літинським, Могилівським, Ольгопільським, Проскурівським, Ушицьким і Ямпільським [138, c.115]. Губернія, обіймаючи загальну площу в 42,1 тис кв. км, простягалася в межиріччі Південного Бугу і Дністра, в якій мешкали наприкінці XVIII cт. 2,4 млн, а на початку ХХ ст, - 3,02 млн. жителів [43, ч. 2; 167], з них 88 відсотків - українці, решта - росіяни, євреї, поляки і ще 38 малочисельних етнічних груп [123,c.118-128]. Сьогодні на теренах колишньої Подільської губернії розмістилися Хмельницька, Вінницька і частково Одеська й Миколаївська області України.
У ХІХ - на початку ХХ ст. в Подільській губернії проживало пересічно трохи більше 200 тисяч поляків, з них - 141,7 тисячі дворян ( шляхти ) та 224,5 тисячі українських селян і міщан, що сповідали римо-католицьку віру. В 12 -ти повітових містах й містечках мешкало 45800 поляків і римо-католиків [363, c.1]. Становище польського населення Поділля в зв'язку соціально - економічною і політичною ситуацією, яка склалась в Росії, Україні та Польщі наприкінці ХУІІІ - у ХІХ ст. найбільш грунтовно досліджували українські В.А.Смолій [227] і Г.І.Марахов (Київ) [127; 128; 129], Л. А. Коваленко [98] і Л. В. Баженов (Кам'янець-Подільський ) [17], російські Л.А. Обушенкова [143, c.112-148] і В. М. Зайцев (Москва) [66], польські історики Т. Лепковський [353] і З. Лукавський [354, особливо сучасний французький вчений Д. Бовуа у своїй відомій монографічній трилогії "Просвітники і суспільство у Східній Європі. Вільнюський університет і польські школи в Російській імперії 1803 - 1832 рр."(1997) [322], " Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царатом та українськими масами (1831 - 1863) " (1995) [323] і "Битва за землю в Україні. 1863 - 1914. Поляки в соціо - етнічних конфліктах " (1993) [324], а також місцеві науковці й краєзнавці В.В.Малий [124; 125], В.В.Божевільний [36, c.138-142], О.М. Кошель [105] та інші.
За даними праць названих дослідників та архівних матеріалів, польське населення Подільської губернії, яке тут вкорінилося багатовіковим володарюванням Польщі й складало суттєву меншість (в першій половині ХІХ ст. - 12,3%, наприкінці ХІХ ст. - 6,5%) стосовно місцевих українців, аж до початку ХХ ст. зберігало в регіоні риси замкнутої, корпоративної общини, займало ключові позиції в економіці, у політичному і культурному житті краю. Зокрема, в другій половині ХІХ ст. майже 93 відсотки поміщиків і орендарів приватних маєтків і господарств були з числа польських дворян (шляхти) і аристократії. На середину ХІХ ст. їм належав головний земельний фонд Поділля і складав1439000 десятин, вони жорстоко експлуатували 934,4 тисячі селян - кріпаків [323,c.30,31;126, c.197].1887 року польським поміщикам належало 968825 десятин (55,0%) [228, c.238], в 1897 - 1257 сільськогосподарських маєтків (55% від усіх наявних) та 937,1 тисяч десятин господарських маєтків. В 1904 р. польське землеволодіння на Поділлі скоротилося до 48,3% [158, спр. 217, арк. 22; спр. 237, арк. 29; спр. 2982, арк. 201]. При цьому у власності сорока латифундистів (Потоцькі, Собанські, Єловицькі, Мархоцькі й ін.) знаходилося від 5 до 80 тисяч десятин землі [324, с.65]. Станом на 1911 рік власність поляків на землю у Поділлі скоротилась до 861700 десятин, проте до Першої світової війни польські поміщики продовжували утримувати в своїх руках майже 50 % загального земельного фонду Правобережної України. Таким чином, польська меншина виступала фактичним господарем краю і мала певні підстави називати даний регіон "польською Україною".З цього приводу М.С. Грушевський зауважив: "Після приєднання Правобережжя до Росії сильна рука нового російського начальства надала пануванню польського пана над царським холопом ще більшої міці й певності, якої не мало воно за безсилої, розколиханої польської держави" [50, с.230 ]. З іншого боку, непримиренна боротьба за землю в Правобережній Україні, в тому числі на Поділлі у ХІХ - на початку ХХ ст. між селянами та поміщиками, які у більшості були поляками, складала характерину рису епохи й визначила наріжне протиріччя й непорозуміння у стосунках місцевого українського населення з тутешньою польською общиною.
Крім того, становище польської національної меншини на Поділлі посилювалась тим, що до 30 - 40 -х років ХІХ ст. тут діяли окремі положення Литовського Статуту, Конституції Королівства Польського, польська мова залишалась домінуючою у спілкуванні, діловодстві й судочинстві, чиновницько-бюрократичний апарат губернії поновлювався в основному з польських дворян, привілейоване становище мали польська освіта і римо-католицька церква [261, c.10 - 15]. Зокрема, з початку ХІХ ст. на Поділлі діяла римо-католицька дієцезія (єпархія) з центром ( консисторією ) у м. Кам'янці-Подільському, яка об'єднувала 101 костьол і 41 каплицю з 195725 парафіянами. Дієцезія мала Кам'янець-Подільську римо - католицьку духовну семінарію та при костьолах до 40 парафіяльних шкіл та училищ [77, арк.56]. Протягом 1810 - 1830 років у дієцезії було споруджено ще 25 костьолів [90, арк. 20] Якщо врахувати майже суцільну неграмотність українського населення Поділля (наприкінці ХІХ ст. письменних було всього 15 відсотків), то місцева польська община мала найвищий освітній рівень (тільки 16% були неписьменними). В польських родинах, особливо шляхетських, набула розвитку система домашньої освіти, традиція навчати дітей в нижчих, середніх і вищих учбових закладах Росії,України,Польщі і країн Західної Європи. Так, наприклад, у Київському університеті св. Володимира у 1831 р. навчалося 264 студенти, з них 165 були поляками (62,5%), у 1862 р. - 830 і 401 (48,3%). Польські студенти університету вихідці з Волині складали 43,9%, Поділля - 29,7% і Київщини - 26,3% [322,c.215; 397,c. 20-22]. Все це забезпечувало досить високий інтелектуальний розвиток польської меншини в Правобережній Україні. Місцеві поляки передували у порівнянні з корінним населенням та іншими етнічними групами за кількістю учених, письменників, лікарів, інженерів, юристів, учителів та інших професій. Тому не дивно, що польська община Київщини, Волині й Поділля породила в ХІХ ст. сузір'я талановитих діячів науки, освіти і культури для України та Польщі, зокрема, Мавриція Гославського, Міхала Чайковського, Северина Гощинського, Юліуша Словацького, Богдана Залєського, Зигмунта Любу-Радзимінського, Едварда Руліковського, Антонія Марцинківського, Йосипа Роллє та інших.
Водночас польська меншина Правобережної України з кінця ХVІІІ ст. перейшла в рішучу опозицію до російського самодержавства, виступила виразником польського національно-визвольного руху в ХІХ - на початку ХХ ст., на який покладала сподівання щодо відновлення незалежної Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Зрозуміло, що перспектива встановлення польського державного володарювання в Правобережній Україні не тільки не сприймалася, але й зустрічала відкритий опір з боку української нації, бо вона несла заміну одного гнобителя (Російська імперія) на іншого (Польща) [176а, c.9]. Тому всі виступи місцевих поляків на підтримку повстань 1831 і 1863 років у Королівстві Польському були приречені на поразку й ускладнили їх становище, зрештою змусило багатьох із них поступово відмовлятися від полонізаторських ідей, розділити долю українського навроду.
Вже у 1816 - 1822 у регіоні поляки утворили антиросійські конспіративні "масонські ложі", на базі яких виникли відділення Варшавського "Патріотичного товариства" (1822 - 1826), котрі брали участь у переговорах з Південним товариством декабристів про союз і спільний виступ проти царизму [106; 25, c. 111-114]. Особливо активно виявила себе полонія в ході загального польського повстання 1830 -1831 рр. До весни 1831 року в Подільській губернії конспіративно зорганізувалося "Патріотичне товариство" і "Вільні сини Поділля" (керівники Єловицькі, Собанські, В. Жарчинський), які підготували місцеве повстання поляків у квітні - травні цього ж року. Головні бої трьохтисячного формування повстанців на Поділлі під командуванням генерала Б. Колишки з царськими військами відбулися з 2 по 27 травня. Потерпівши поразку 14 травня під м.Дашевим Гайсинського повіту, основні сили заколотників згодом відступили в Галичину. Військово-польові суди офіційно зареєстрували 2126 активних повстанців Поділля, з яких представники безпомісної і малопомісної польської шляхти і поміщицтва складали 68,4%, римо-католицького духовенства, чиновництва, солдати і офіцери -11,2%, селяни - 20,4% [17; 143; 353]. Отже, за своєю соціальною природою збройний виступ поляків носив яскраво виражений шляхетський (дворянський) характер. Оскільки керівництво повстанням перейшло до рук магнатсько-шляхетських сил, які більше мріяли про реставрацію Речі Посполитої, повернення під свою владу "східних кресів" та про збереження станових прав і привілеїв, ніж про ліквідацію феодально-кріпосницького режиму й серйозні демократичні реформи і перетворення в інтересах польського і українського народів, у першу чергу селян, то місцеве корінне населення поставилося до нього як до "панської війни", не підтримало "бунт", що стало головною причиною поразки збройного виступу, призвело до ще більшої ізоляції польської меншини в регіоні [26].
Не дивлячись на погіршення соціально-економічного і політичного становища польської меншини в Правобережній Україні в зв'язку з з репресіями з боку царату, вже в середині 30-х років ХІХ ст. в її складі утворилися відділки польського національно-визвольного руху конспіративної організації "Віра, надія, любов"(керівник Каспер Мошковський) [252, спр. 86, арк. 104-107; спр. 109, арк. 1-43; спр. 227, арк. 32-35], яка згодом увійшла до розгалуженої в Польщі, Литві та Україні "Спілки польського народу" (керівник Шимон Конарський) [252, спр. 86, арк. 1-7; спр. 88, арк. 2-15; спр. 181, арк. 31-37; 213,с. 75-84]. Проте діячі даного підпільного формування на Поділлі, Волині й Київщині не зробили належних висновків з поразки повстання 1831 року і, всупереч намаганням Ш.Конарського революціонізувати та демократизувати тут польський визвольний рух, рішуче відмовилися від цього й продовжували залишатись на відверто традиційно-консервативних позиціях. Не змогли їх здолати численні емісари польської політичної еміграції країн Західної Європи, які зачастили на Поділля у 40-50-ті роки ХІХ ст.. Місцева польська аристократія і шляхта приймала й переховувала емісарів від карних установ царизму, допомагала створювати таємні гуртки і осередки, однак виступала противником лівиці в польському визвольному русі [78, арк. 3-4, 9, 19-26].
Загалом польський конспіративний рух 30-50-х років ХІХ ст. .все-таки повільно радикалізувався і створив підгрунтя для чергового збройного виступу поляків Правобережної України на підтримку повстання в Королівстві Польському. Вже1861 року католики м. Кам'янця-Подільського провели в домініканському костьолі панахиду по жертвах польського повстання 1831 р. у Варшаві [81, арк. 2-3]. Наступного року польське дворянство краю звернулося до імператора Олександра ІІ, як до реформатора, з офіційним маніфестом, в якому, зокрема, наголошувалося, що "дворяни Подільської губернії залишаються вірними основній польській ідеї… і тому бажають співробітничати з Польщею" й вимагалось адміністративного приєднання регіону до Королівства Польського [79, арк. 1-5; 76, c.2]. У відповідь режим розпустив Подільські губернські дворянські збори, київський генерал-губернатор зажадав "подбати про повне витравлення польського духу в Південно-Західному краї" [79, арк. 5].
Завчасні репресії самодержавства проти місцевої польської общини не дали їй змоги організувати збройну боротьбу на Поділлі під час повстання 1863-1864 рр. у Польщі. Однак вона стала на шлях проведення на його підтримку маніфестацій, відповідної пропаганди, збирання коштів і зброї, формування підпільних повстанських осередків, делегування місцевих поляків у військо Королівства Польського тощо [117; 118; 60].
Поразка січневого повстання 1863 року і його відголосків у Правобережній Україні змусило місцеву польську общину докорінно переглянути своє ставлення до українського народу, шукати порозуміння і компромісів у співіснуванні з ним та засобів виходу з соціально-політичної ізоляції. Протягом другої половини ХІХ ст. з'явилося нове покоління діячів польської меншини (Й.Роллє, Ч.Нейман, З.Люба-Радзимінський, Г.Оссовський та ін.), які всупереч консервативним колам аристократії й римо-католицького духовенства доклали чимало зусиль для нормалізації україно-польських відносин.
Активна участь поляків Правобережної України й, зокрема, Поділля в польському національно-визвольному русі ХІХ ст., її опозиція до російського самодержавства, прагнення зберегти в регіоні панівну роль й сподівання на реставрацію Речі Посполитої в кордонах 1772 року неминуче викликали стосовно неї відчутну репресивну політику з боку офіційної влади. Так, після розгрому повстання 1831 року на Поділлі були скасовані дії положень Литовського статуту (1840 р.), ліквідовані польські навчальні заклади різного рівня (Кременецький ліцей,гімназії,парафіяльні училища та школи), повністю скасована греко-католицька церква (1839 р.), закрито 19 костьолів і 12 монастирів (залишено 92 римо-католицьких храмів, 69 каплиць і 6 монастирів) [89, арк. 5-20], заборонено вживання польської мови у державних установах та діловодстві [137, c.167-173, зберігати для особистого використання, ввозити з-за кордону й поширювати польську літературу антисамодержавного спрямування [257, арк. 8,9, 12, 29]. Натомість впроваджувалась політика зросійщення краю: російська мова ставала основною в усіх установах і в спілкуванні громадян, були засновані російські гімназії та інші освітні заклади, російська православна церква одержала саму широку підтримку й перетворена в знаряддя боротьби з римо-католицькою конфесією та польською общиною взагалі [138].
Здійснюючи заходи по деполонізації польської меншини, царський уряд одночасно став на шлях ліквідації її шляхти, яка у своїй більшості була бідною й безземельною і мало чим відрізнялась від становища місцевих селян. 19 жовтня 1831 р. імператором Миколою І було видано Указ "Про однодвірців та громадян у західних губерніях" ,згідно з яким, особи, що не подали документів і не мали відповідних постанов дворянських депутатських зібрань щодо дворянства, зараховувались до податних станів однодвірців чи громадян (у містах). До кінця 1833 року у Подільській губернії було переведено з шляхти у стан однодвірців 30259 і у стан громадян 1762 особи [323, c.110-111], протягом 1834-1845 рр. у податні стани зараховано 36792 особи [323, c.121], а за період діяльності новоствореної Центральної геральдичної комісії у Києві під головуванням генерал-губернатора Д.Г. Бібікова у 1839-1845 роки було позбавлено дворянства ще 8950 шляхетських родин [323, c.125; 46, c.173-177]. Поступово ця декласована верства майже повністю розчинилася у місцевому селянському середовищі й була деполонізована.
Крім того, царський уряд проводив у 30-50-х роках ХІХ ст. цілеспрямовану політику обмеження і зменшення польського поміщицького та римо-католицького землеволодіння на користь російського і православної церкви. В 1832 році уряд створив спеціальні комісії для конфіскації земель, майна і капіталів у польських повстанців. Ними було секвестровано в Правобережній Україні 1124 маєтки з приналежними до них землями й 156226 селянами-кріпаками, які у переважній більшості були переведені у розряд державних. Відповідно у Подільській губернії влада конфіскувала 473 маєтки з 52533 селянами [337, c.1-5]. Правда, уже протягом 1839-1842 років імператор Микола І помилував 128 польських поміщиків-повстанців Правобережжя і повернув їм забрану державою власність. Водночас з метою обмеження економічного впливу в Україні польського капіталу в 1839 році у м. Бердичеві було ліквідовано агентство Польського банку і натомість створено в Києві контору російського державного банку, на який покладено обов'язок здійснювати усі фінансові розрахунки польських підприємців і землевласників [239, c. 42].
Поразка польського повстання 1863 року викликала нову хвилю репресивної політики царизму проти місцевої полонії, яка неухильно впроваджувалася до початку ХХ ст.. Зокрема, одразу ж у Правобережній Україні було звільнено з державної служби майже всіх поляків, заборонено викладання польською мовою навіть у приватних освітніх закладах, поширювати книги польською мовою з історії та культури Польщі (протягом 60-80-х років ХІХ ст. за розповсюдження польської нелегальної літератури притягнуто до суду понад 110 осіб [250, арк. 1-7]), 1865 року в м. Кам'янці-Подільському ліквідовані римо-католицький капітул, консисторія, духовна семінарія, наступного року-Подільська дієцезія, до 1870 року закрито в губернії 5 монастирів (залишено один у м. Вінниці), 26 костьолів і каплиць [80, арк. 1-4].Офіційна влада також вживала проти польської меншини відчутних економічних санкцій. У 60-70-ті роки ХІХ ст. у Правобережній Україні конфісковано у польських поміщиків 600 маєтків з 170001 десятинами землі, у тому числі по Поділлю-133 маєтки з 51261 десятинами землі [339, c.28-32], з грудня 1865 року полякам було заборонено в даному регіоні купувати землю у власність, окрім отримання її у спадок, у січні 1864 року введено спеціальний податок у розмірі 10% від річного прибутку польських землеволодінь у краї, який в 1868 році зменшено до 5% і збережено до початку ХХ ст. За рахунок цього, за образним висловом сучасників,"нечуваного податку на національність" [327, c.509] утримувались військові суди, арештовані й заслані до Сибіру поляки. Фактично ж ці побори мали за мету привести до економічного занепаду місцеві господарства поляків [324, c.26]. Проте з 70-х років ХІХ ст. царський уряд став послаблювати антипольське законодавство, дозволив з 1897 року полякам купувати землю в Україні ( розміром не більше 60 десятин), що певним чином призвело до стабілізації становища польської меншини на початку ХХ ст.
Таким чином, у ХІХ - на початку ХХ ст. в Правобережній Україні склалася своєрідна ситуація. З одного боку, російське самодержавство прагнуло всіляко зменшити соціально-економічний, політичний та ідеологічний вплив польської меншини й, отже, закріпити своє право за даним регіоном розчистити шлях до його русифікації. З другого, місцева польська меншина намагалася обгрунтувати своє існування і необхідність свого верховенства над українцями й іншими етнічними групами краю, сподівання на повернення Поділля, Волині й Київщини як "східних кресів" до складу Польщі, прагнула зідеалізувати "цивілізаторську", "культуртрегерську" місію колишньої Речі Посполитої в українських землях [176а, c.9].
Такий погляд на Правобережну Україну й інші так звані "східні окраїни" повністю відповідав духу тодішньої польської історичної науки, яка, спираючись на науковців з місцевих поляків, взяла ініціативу в свої руки в першій половині ХІХ ст. у регіональному дослідженні Київщини, Волині й Поділля. Вже на початку ХІХ ст. відомий польський магнат, просвітитель, письменник, публіцист та історик, подолянин граф Ян Потоцький (1761-1815) [394, c.421-422; 366, т.XVIII; 30, c.452-455], який перейшов на службу до російського самодержавства і користувався прихильністю імператора Олександра І, видав у Петербурзі французькою мовою невеликі книги "Стародавня історія Подільської губернії" (1805) [368] та "Стародавня історія Волинської губернії" (1805) [62]. У цих дослідженнях автор уперше здійснив спробу науково узагальнити відомості з історії первісного суспільства та доби середньовіччя Волині та Поділля, обгрунтувати тут автохтонність місцевих східно-слов'янських племен і визнав їх невід'ємною складовою частиною Київської Русі, що йшло всупереч з тогочасною польською історіографією [30, c.454]. Крім того, Ян Потоцький виступив ініціатором підготовки археологічних карт регіонів. 1805 року він опублікував французькою мовою "Археологічний атлас європейської Росії" [367]. В ньому були вміщені знані на той час стародавні поселення, городища, кургани, подані описи старожитностей, у тому числі в Правобережній Україні.
Праці Яна Потоцького закликали польських учених і краєзнавців до грунтовного вивчення історії Київщини, Волині й Поділля. Найбільш визначну роль у дослідженні та популяризації минувшини краю, його населених місць відіграв у першій половині ХІХ ст. відомий діяч місцевої польської общини, кам'янецький ксьондз, доктор теології та історик Вавжинець Лаврентій Марчинський (1779-1845) [394, c.341-342].
Народився В.Марчинський у м.Каліші, в шляхетській родині. Закінчив учительську семінарію, Віленський університет, студіював в університетах Галле і Франкфурта, працював над літературою і джерелами бібліотек Відня, Парижу і Риму. 1803 року назавжди оселяється в м. Кам'янці-Подільському. До 1815 року викладав у місцевій римо-католицької духовній семінарії. В 1816 році висвячений у ксьондзи і працював кафедральним священиком, прелатом капітули, генеральним візитарієм, директором кам'янецьких польських шкіл, членом головного польського суду. В 1827 році захистив у Віленському університеті докторську дисертацію з богослов'я [246, арк. 5-6].
Проте справжнім покликанням В.Марчинського були історичні досліди. Свою науково-літературну творчість він розпочав з публікації протягом 1816-1820 років кількох популярних книжок і підручників з всесвітньої історії для потреб польських шкіл краю [355]. Головним науковим досягненням В.Марчинського, яке визначило його як ученого і провідного краєзнавця, стала монографія в трьох томах польською мовою "Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії" (1820-1823) [356]. Це масштабне видання, що було вперше здійснене для даного краю у ХІХ ст., відповідало потребам часу і використовувалось як службовий довідник для губернського начальства і установ, так і для потреб пересічного читача й тих, хто став на шлях дослідження минувшини Поділля. При створенні капітальної праці автор використав наявну літературу з історії краю та поточні архіви державних установ губернії. У першому томі В.Марчинський подав короткий нарис про природу (територія, ландшафти, ріки, ліси, тваринний і рослинний світ), населення, економіку, статистику та історію Поділля. В другому томі автор виклав історико-статистичні і географічні довідки про всі міста, містечка і головні села краю. Третій том праці був присвячений опису римо-католицькій єпархії, історії проникнення на Поділля та діяльність католицьких орденів, розвитку польської освіти і культури під кутом зору "цивілізації східних окраїн" Польщею. При всій доцільності і цінності викладеного матеріалу "Опис Подільської губернії" В.Марчинського мав серйозні недоліки: ігнорування давньоруських і пізньосередньовічних літописів, актових книг і стародруків. Це призвело до значних фактичних помилок й неточностей у викладі подій, у датуванні часу заснування міст і сіл, допускалася ідеалізація колоніального панування на Поділлі Речі Посполитої, ролі римо-католицької церкви. Все це викликало тоді справедливу критику подільської інтелігенції. Дійшло до того, що, за визнанням популяризатора творчості Марчинського Й.Й. Роллє, тритомник перестали купувати і автор, який власним коштом здійснив видання, зазнав значних матеріальних збитків [313, т.2, c.224-225]. Вавжинець Марчинський боляче сприйняв критику і на тривалий час відійшов від дослідження Поділля, поринув у духовну та громадську діяльність. Тільки 1836 року в "Журнале министерства внутренних дел" з'явилася його стаття "Сведения о Подольской губернии" [132, c.166-183], яка вперше докладно розповіла усім читачам Російської імперії про принади природи, історію, тогочасний стан цього краю. При написанні статті автор врахував прорахунки і критичні зауваження на його книгу "Опис Подільської губернії".
Продовжувачем справи В. Марчинського з регіонального дослідження виступив діяч місцевої польської общини, письменник, археограф та історик Олександр Пшездзєцький (1814-1870) [394, c. 428-429; 326, c.110-115]. Він зріс у родинному маєтку в містечку Чорний Острів на Поділлі, тут закінчив повітове дворянське училище, згодом Кременецький ліцей на Волині і завершив здобуття освіти в Берлінському університеті. В 30-40-х роках багато подорожував по країнах Західної Європи, Україні, Росії, публікуючи цікаві репортажі й повісті про бачене й пережите, які принесли йому славу літератора. Водночас він відкрив себе як історика Польщі, України і, зокрема, подільської землі. 1841 року він видав книгу власних спостережень від мандрів по Правобережній Україні під назвою "Поділля, Волинь і Україна. Образи місць і часу" [373], яка й досі є важливим історичним джерелом для вивчення історії краю. В своєму описі автор подав докладні відомості про умови життя, побут, традиції і місцеві звичаї населення, маловідомі факти з історії міст і сіл Подільської, Волинської і Київської губерній, вмістив цікаві характеристики магнатських родин та шляхти, історичних постатей. Проте він виступав поборником "цивілізаторської" місії Речі Посполитої в Україні і вважав, що Поділля, Волинь і Київщина перебувають незаконно у володінні Російської держави.
Як історик, О. Пшездзєцький захопився діяльністю варшавсько-віленських археографів Міхала Балінського і Тимотеуша Ліпінського [19, c.184, 212-213], які на початку 1840-х років зібрали, систематизували й видали велику колекцію середньовічних документів (люстрації, акти, грамоти й ін.), подали географічний, статистичний та історичний опис Польщі ХVI-XVIII ст. у тритомнику "Старожитна Польща" [321]. Том другий цього зібрання приуроченого опису та документам Волинського, Подільського і Брацлавського воєводств. У свою чергу О. Пшездзєцький створив під своїм головуванням ще одну археографічну комісію та авторський колектив для розгляду й публікації історичних документів і матеріалів з минулого Речі Посполитої та її "східних околиць". У середині 1840-х років у світ вийшов з друку двотомник "Джерела з польської історії" [415], авторами якого виступили О. Пшездзєцький, М. Грабовський і М. Малиновський. Крім того, О. Пшездзєцький видав книгу, яка містила бібліографію стародруків і рукописів з історії Польщі, в тому числі Поділля і Волині, що зберігалися в головних бібліотеках країн Західної Європи (у Лондоні, Парижі, Берліні й ін.).[374]
Таким чином, на середину ХІХ ст. польська історіографія зробила рішучий крок в археографічному забезпеченні наукових досліджень і випередила російську та українську історичну науку по вивченню та публікації документів з минулого на регіональному рівні, зокрема, по Поділлю та Волині. Проте упереджені погляди більшості польських істориків і краєзнавців того часу на Поділля, Волинь і Київщину певним чином корегувалися діяльністю та творчістю так званої " української школи" в польській літературі та науці 20-50-х років ХІХ ст. [19, c.101-104, 218; 21, c.334-336]. Вона сформувалася під впливом демократичного крила польського національно-визвольного руху, становлення української нації, розвитком нових україно-польських відносин та зміни світоглядних позицій прогресивної польської інтелігенції, позв'язаної у першу чергу життям і творчістю з Україною [24, c.51-52; 341]. Кістяк "української школи" склали переважно вихідці з польської меншини Поділля, Волині й Київщини польські поети і письменники - українофіли Маврицій Гославський (1802-1834), Северин Гощинський (1803-1873), Юліуш Словацький (1809-1849), Тиміш Падура (1801-1871), Богдан Залєський (1802-1886), Юзеф Коженьовський (1807-1863), Юзеф Крашевський (1812-1887) та інші, які першими у польському суспільстві почали відмовлятися від імперських поглядів на Україну, стали визнавати право на існування українського народу і прагнули зрозуміти його історію.
Молоде покоління літераторів-романтиків, послідовників творчості видатного поета Адама Міцкевича, захопившись вивченням життя, побуту і фольклору українського села, відкрило для себе велику, відмінну від польської, духовну і матеріальну культуру української нації й стало її утверджувати в польському середовищі. Вони вперше в польській літературі виступили на захист багатостраждального життя українських селян, виправдовували їх боротьбу проти поміщиків і шляхти за соціальну справедливість [28, c.215-218]. Саме така позиція відображена в поемах М. Гославського "Поділля" (1826), "Дума про Нечая" (1827), у книгах С. Вітвіцького (псевдонім - "Подолянин") "Нотатки Подолянина" (1826), "Вечори пілігрима" (т.1-2, 1833-1835), у повістях С.Грози "Подільські українські повісті" (т.1-2, 1842) і особливо, Ю. Крашевського "Історія Савки" (1845), "Уляна" (1843), "Остап Бондарчук" (1847), "Хата за селом" (1854) й ін.
Якісно новим здобутком "української школи" уже в середині ХІХ ст. стала українофільська діяльність письменника, етнографа, історика Антонія (Антіна) Марцинківського (1823-1880) [131, c. 13]. Внаслідок багаторічних етнографічних зібрань на терені Київщини, Волині й Поділля, від видав польською мовою під псевдонімом Антоній Новосельський свою головну працю - двотомник " Український народ " (1857) [361], яку присвятив письменнику Ю. Крашевському. Збірка "Український народ" зацікавила Т.Г.Шевченка і потрапила до його бібліотеки . На основі представленого великого за обсягом фольклорного матеріалу (легенди, перекази, прислів'я, пісні тощо) автор ще раз відкрив правду польському суспільству на українську націю, показав її високоінтелектуальну культуру і закликав до її визнання. Названі твори, так і окремі діячі "української школи" були добре відомі їх сучаснику Й.Й.Роллє й, безперечно, вони позитивно вплинули на формування його світоглядних засад, зробили його згодом представником українофільської течії в польській літературі та історичній науці в другій половині ХІХ ст.
Твори представників "української школи" в польській літературі стали справжнім джерелом для науковців та краєзнавців у вивченні, зокрема, Поділля і Волині, допомогли краще зрозуміти особливості місцевої історії та культури, завдали удару по консерватизму офіційної польської історіографії. Прикладом може слугувати той факт, що поети-українофіли М. Гославський і Т. Падура не сприйняли вихід у світ тритомника В. Марчинського "Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії", гостро критикували його за упередженість до висвітлення минулого краю, за намагання автора обминати показ складних протиріч між поляками і українцями [379, c. 38-39]. Під дією такої критики В. Марчинський почав переходити в 30-40-х ХІХ ст. на більш ліберальні світоглядні позиції, звертати увагу у своїх працях на українсько-польські стосунки на прикладі Подільської губернії, що, зрештою, відкрило йому шлях до тогочасних російських часописів, поліпшило його відносини з місцевою інтелігенцією.
Загалом "українська школа" у польській літературі та науці прагнула примирити польську общину Поділля, Волині й Київщини з корінним населенням, демократизувати її життя в нових соціально-економічних і політичних умовах й вивести її з кута ізоляції.
Таким чином, у ХІХ - на початку ХХ ст. на Поділлі, Волині й Київщині склалася своєрідна ситуація. З одного боку, російське самодержавство прагнуло всіляко зменшити соціально-економічний, політичний та ідеологічний вплив польської меншини й закріпити своє право на володіння цим краєм і розчистити шлях до його русифікації. А з другого боку, місцева польська меншина намагалася обгрунтувати, захистити своє існування, необхідність свого верховенства над українцями й іншими етнічними групами регіону. Польська община в соціальному та ідеологічному плані не була однорідною. В її середовищі були аристократія і декласована шляхта, багаті і бідні, поляки і ополячені українці, за світоглядом-праві, помірковані й ліві. Одні з них (більшість) залишалися прихильниками колишньої Речі Посполитої, в якій не було місця українській нації і вони ностальгічно очікували повернення старих часів їх безроздільного панування на "східних кресах". Інші (меншість) - виступали поборниками налагодження україно-польського порозуміння, спільного життя і співробітництва на демократичних засадах, визнавали пріоритетні позиції українського народу.
В таких складних умовах протиборства російського царизму й українського та польського визвольних рухів ХІХ ст., між самодержавством і польською меншиною Поділля, Волині і Київщини, протистояння між нею та українським населенням зріс і сформувався видатний представник місцевої польської меншини Йосип Йосипович Роллє. Йому судилося сприйняти не тільки всі суперечності тієї епохи, але й вийти за межі корпоративності та ізоляціонізму своєї римо-католицької общини, виступити палким патріотом української землі й виразником польсько-українського порозуміння, подвижником у краєзнавчому русі і регіональних досліджень в Україні та на Поділлі.

* * *

Династичне коріння Юзефа Роллє сягає французької Бретані. Його діда, як французького офіцера, в 1775 році завербували агенти біскупа Массальського до польської залоги Рулленкоурта для міжусобної боротьби в Литві. Проте його не влаштовувало авантюрне й, почасти, розбійницьке життя найманця і він невдовзі опинився в Галичині. Тут осів біля с.Домбіце, в маєтку магнатів Радзвіллів, одружився з панною Здановською і ополячився. Син Юзеф, що з'явився на білий світ у 1788 році й прожив 104 роки, почувався уже поляком. Він закінчив гімназію та університет у Львові, студіював історію природознавства у Віденському університеті. З-за матеріальних нестатків змушений був перервати навчання й поступити на службу секретарем князя Міхала Іероніма Радзвілла, останнього віленського воєводи [344, с.564].
В пошуках кращого добробуту батько Й.Й. Роллє перебрався 1818 року на Шаргородщину Могилів-Подільського повіту Подільської губернії й став працювати управителем маєтку князя Генриха Любомирського. Він був вправним господарем і адміністратором й значно покращив економічний стан та доходи володінь свого патрона. За заслуги Ю.Роллє отримав від Любомирського 141 моргів землі (близько 70 га) неподалік містечка Шаргорода. В мальовничій лісистій місцевості, але занедбаному обісті, Юзеф Роллє закладав на засадах найманої праці й праці своєї сім'ї та новітніх аграрних технологій міцне і одне з передових господарств того часу, основою якого став вирощений зразковий сортовий сад, що налічував близько 30 тисяч фруктових дерев і кущів. Елітні саджанці продавались по всій Україні і за кордоном. В чудовому парку зростали троянди і квіти найкращих зразків. Роллє мав велику пасіку, виробляв за власними рецептами смачні напої з меду, фруктів та ягід, які повсюдно користувалися значним попитом. У господарстві вирощувався також першосортний тютюн. Хутір на честь Любомирського назвали "Генрихівкою". Однак місцевий люд прозвав його "Роллєві хутори" (нині село Ролля Шаргородського району на Вінниччині) [344, c.565; 412, c. 7-8; 160,c. 511-512].
На цьому хуторі, за спогадами друга сім'ї Роллє, польського прозаїка і поета Антонія Петкевича (Адама Плуга), "в схованому у лісі, на узбіччі великого саду, в оточені господарських будівель, у гарному білосніжному особняку" [364] 25 вересня 1830 року народився хлопчик. Щасливі батьки Юзеф і шляхтянка Марія Заверківська, як це було прийнято у польських сім'ях, нарекли свого сина, що успадкував фамільне прізвище Роллє, потрійним ім'ям Юзеф-Антоній-Аполлінарій [344, c.565; 412, c. 8]. Воно й досі викликає плутанину в російсько-українських виданнях щодо правильності написання його імені та по батькові (Антоній Юзеф, Антоній, Юзеф Антоній, Юзеф Аполлінарій тощо). Насправді ж, доцільно називати й писати у польській транскрипції Юзеф Антоній або Юзеф Апполінарій. В українському середовищі його завжди величали Йосипом Йосиповичем, а в російському - Иосифом Иосифовичем.
Виростав і виховувався Й.Й. Роллє в атмосфері родинного тепла, любові до свого краю і до його минувшини. Його мати, що відзначалася освіченістю, людяністю та завзяттям господині, навчила сина багатьох "простих речей", тодішнього етикету, польської мови, музики, співу народних пісень, дотримуватися Божих заповідей. Батько гартував в нього риси працелюбності, старанності й наполегливості, досконало навчив його французької мови і, як відомий в окрузі книголюб та власник найбільшої приватної бібліотеки, прищепив синові потяг до читання книг, що стало сутністю всього його подальшого життя. В зрілі роки Й.Й. Роллє також зібрав найбільшу й укомплектовану переважно раритетною літературою бібліотеку на Поділлі, якою активно користувалися місцеві науковці, краєзнавці та любителі книги [412, т.І, c.7].
Одержавши вдома початкову освіту Й.Й. Роллє з 1842 року продовжив навчання в Немирівській гімназії [168, c.68]. Тоді школа в Правобережній Україні зазнавала на повну силу "миколаївського" мракобісся і муштри. З освітніх закладів викорінювалися на користь російської польська мова, переслідувався будь-який прояв вільнодумства й, за свідченням сучасників, "карцер та різки були щоденною карою … тілесні покарання дітей виробляли у педагогів зловтіху і кровожерливість"[54, c.4-5].
З 30-х років ХІХ ст. Немирівська гімназія з польської була перетворена у російську. Проте на час перебування в ній Й.Й. Роллє вона знаходилась під опікунством власника містечка Немирова графа Фелікса Потоцького, майже половину учнівського контингенту складали діти з польських, переважно дворянських сімей [140,с. 215]. Як згадував про шкільну атмосферу, що панувала в гімназії у 40-50-ті роки, її випускник, а згодом революціонер-народник В. Дебагорій-Мокриєвич, "чимало учнів поляків... відкрито ганили російський уряд, розмовляли про політику, відверто співчували польським повстанцям … більшість немирівських гімназистів за походженням українці та росіяни підтримували поляків. Тільки декілька учнів з нашого гімназичного середовища … схилялися на бік російської поліції і вважалися шпигунами" [54, c.4, 12, 13].
Молодий Роллє пристав до гурту учнів-поляків, які читали заборонену польську літературу, і познайомився з поезією романтиків А. Міцкевича, С. Гощинського, Ю. Словацького, а також з творами класиків світової літератури Байрона і Гейне, з віршами А.С. Пушкіна. Навчаючись у третьому класі гімназії, він написав свою першу історичну поему про Гжегожа з Санока. 1848 року, в п'ятому класі Й.Й. Роллє під впливом вільнодумства в гімназії та подій буржуазних революцій, що тоді прокотилися по країнах Західної Європи, на одному з уроків французької мови на шкільній дошці крейдою написав "Vive la liberte" ("Хай живе свобода"). Ця витівка набрала розголосу [260]. Роллє замкнули в карцері й провели спеціальне розслідування, яке було доведено до відома київського генерал-губернатора Д.Г. Бібікова. Тільки неповноліття учня та небажання начальства виводити дану справу до Петербургу врятували учня від в'язниці чи заслання до Сибіру. Все ж після відсидки в карцері Й.Й. Роллє привселюдно висікли різками і створили нестерпні умови для навчання в гімназії [344, c. 565].
Він змушений був перевестися спочатку до Вінницької, потім до Білоцерківської й, зрештою, в 1849 році до Київської міської гімназії. Поневіряння були викликані, як засвідчив у своїй "Автобіографії" Й.Й. Роллє, тим, що, "не бажаючи мати політично неблагонадійного учня … ці заклади сварилися між собою за моє перебування в них" [412, т.1, с.9-10]. Водночас погіршилося матеріальне становище батьків, викликане частими пожежами в господарстві та неврожаями. Тому Йосип Роллє, навчаючись у Київській гімназії, став займатися репетиторством й підробляти уроками. Щоб мати змогу в найкоротший час бути матеріально самостійним, Й.Й. Роллє, після завершення гімназичної освіти 1850 року, обрав для продовження навчання медичний факультет університету cв. Володимира в Києві.
Студентський період, який припав на 1850-55 роки, відіграв важливу роль у житті та становленні особистості Й.Й. Роллє. Студіював він сумлінно, користувався симпатією як колег, так і професорів за веселий, лагідний і товариський характер, інтелігентність та розум. Не стояв осторонь громадського життя вузу. Вже на першому курсі прилучився до існуючого в університеті об'єднання польських студентів переважно з Київщини, Волині й Поділля, що дістало назву польське земляцтво. Воно складалося з гуртків за інтересами студентів та нелегальних гмін, зв'язаних з польським визвольним рухом, каси взаємодопомоги та бібліотеки польської літератури [71, c.35]. У ті роки в земляцтві перебували студенти, з якими так чи інакше був знайомий або товаришував Й.Й. Роллє, майбутній антрополог Ісідор Коперницький, діяч польського повстання 1863 р. в Україні, згодом професор Ягеллонського університету в Кракові, педагог і літератор Олександр Шумський, поет і перекладач творів на польську мову Т.Г. Шевченка подолянин Леонард Совінський, історик-українознавець Олександр Яблоновський, дослідник історії та культури Київщини, Волині і Поділля Едвард Руліковський, Мар'ян Дубецький Антоній Марцинківський, Віктор Длуський та ін [364; 397]. Тоді ж членом земляцтва був студент медичного факультету, пізніше видатний історик, який порвав з польським середовищем, Володимир Антонович. Сучасники згадували, що "Антонович завсігди водився з Роллє та іншими поляками, вечорами часто вбирався в чемерку та йшов на гміну" [225, c.128].
Й.Й. Роллє рік завідував бібліотекою земляцтва, систематично брав участь у зібраннях студентів-поляків, виконував їх різні доручення, проте тримався осторонь конспіративних осередків і політики загалом. Та весною 1853 року доля вдруге зіткнула Роллє з генерал-губернатором. Управитель краю зустрів за містом гурт студентів (серед них був і Й.Й. Роллє) в розстебнутих мундирах, без головних уборів, з "буйними" зачісками й учинив "розгін" на весь університет "за порушення честі мундиру" та негідну поведінку молоді [179, c.497]. Насправді ж, Й.Й. Роллє пристав до тих студентів, які у вільний від навчання час здійснювали екскурсії в околицях Київщини, так зване "ходіння в народ", для вивчення побуту та збору фольклору українського села. Завдяки таким "ходінням в народ" Роллє чи не вперше серйозно і усвідомлено пізнав українську культуру, що позитивно позначилося на його майбутній творчості [412, т.І, c.12-13].
На завершальному етапі навчання на медичному факультеті Й.Й. Роллє майже рік стажувався фельдшером у київських шпиталях, головним чином у закладах для душевнохворих. Ця практика визначила назавжди його наукову спеціальність і професію лікаря-психіатра.
Отже, перебування Й. Роллє в Києві та навчання в університеті були для нього часом переходу від юнацтва до змужніння, визначили не тільки його професію лікаря, але й сформували його життєве кредо, світоглядні позиції на оточуючу дійсність: з осудом ставився до самодержавства, кріпосництва [412,т.1, c.16], відмовився від участі у Кримській війні 1853-1856 рр. [344, c.565], ніколи не поривав з місцевою польською общиною, симпатизував боротьбі польського народу за незалежність, одночасно виступав прибічником українсько-польського примирення. Та політиком і революціонером він не став. Й. Роллє обрав долю тодішнього інтелігента і визначив свої пріоритети на тлі медицини, науки та літератури й згодом у своїх працях, описуючи безпросвітне і нужденне життя міської й сільської бідноти України, так чи інакше виявляв незадоволення існуючим режимом.
Тоді ж Й.Й. Роллє остаточно зріс як колекціонер старожитностей подільського краю, як бібліофіл і знавець загальної європейської, російської і української художньої й в основному історичної літератури, що призвело до наукових і краєзнавчих занять ним історією та публіцистикою. Його з молоду захопили романтичні твори "української школи" в польській літературі, праці з історії Польщі й України І. Лелевеля, Я. Потоцького. В. Марчинського, О. Пшездзєцького, Ю. Німцевича й інших [331, c.128-130] і під їх впливом сприйняв не тільки потяг до власних регіональних досліджень та їх методологію позитивізму [393, c.392-395], а й концептуальні теорії польської історіографії щодо історії України, які досить тривалий час тяжіли в його творчості й, завдяки зміцненню позицій впливу в останній чверті ХІХ ст. молодої української історичної науки, відійшли на задній план [211].

2. Громадська і науково-краєзнавча діяльність Ю. А. Роллє.

Наступний етап життєдіяльності Й.Й. Роллє припав на 1855-1861 роки, коли він, по закінченні університету, одержав диплом з відзнакою й став працювати лікарем у містечку Яришеві на Поділлі. Окреслені шість років яришівського періоду були насичені його першою самостійною лікарською практикою, працею над проблемами психіатрії і сформували його, як ученого в галузі медицини.
1855 року Й.Й.Роллє за запрошенням друга його батька, подільського маршалка Яна Сулятицького, прибув до містечка Яришів, що поблизу повітового центру Могилева-Подільського і став працювати приватним лікарем в його володіннях. Віддавав багато часу лікуванню хворих округи "без різниці станів" й незабаром здобув повагу і прихильність місцевих жителів. Не маючи змоги для адекватного спілкування з інтелігенцією, яка в Яришеві складалася з фельдшера, священика і адміністраторів маєтку, й щоб наповнити глибшим змістом своє життя, за власною ініціативою взявся за упорядкування фамільного архіву Сулятицьких. Його дуже зацікавили документи, що в оригінальній формі свідчили про різні події з життя тутешньої шляхти ХVІІІ - першої половини ХІХ ст., і він розпочав виписувати у свої зошити маловідомі факти з історії та культури краю.
Одного разу за розбором старих паперів застав Й.Й. Роллє гість Я. Сулятицького поет Францішек Ковальський, перекладач на польську мову Мольєра, архіваріус Потоцького в м.Тульчині на Вінничині. Він запросив Роллє до Тульчина і пообіцяв надати для вивчення всі документи архіву, які його зацікавлять. [412, т.1, с.13; 344, c.565; 180,c. 21; 160,c.514]. Й.Й. Роллє уже мав певну уяву про це архівосховище. Київські газети 1852 року неодноразово повідомляли про археографічну подорож на Поділля і Волинь відомого історика, професора університету св. Володимира М.Д. Іванишева, яку спорядила "Тимчасова комісія по розбору давніх актів" з відповідними рекомендаціями управителя краю Д.Г. Бібікова. 9-21 червня 1852 року М.Д.Іванишев опрацьовував сімейний архів Потоцьких у Тульчині [19, c.46-47; 187, c.74-80]. Згодом М.Д. Іванишев у "Подорожніх записках" так відгукнувся про дане сховище документів: "Архів зовсім не виправдав сподівань, які можна було мати за чутками. Акти в страшному безпорядку. Вони містять в собі переважно приватні справи, що стосуються маєтків Потоцьких і сімей, які знаходились у відносинах з ними" [187,c.81-82]. Все ж у Тульчині М.Д. Іванишев відібрав понад 200 актів ХVІІ-ХVІІІ століть, що висвітлювали історію міст і сіл Поділля, подій Визвольної війни 1648-1657 років, які сьогодні зберігаються у фонді Потоцьких ЦДІА України у м. Києві [248]. Більш висока оцінка даного архіву склалася в Й.Й. Роллє після ознайомлення з його матеріалами. Саме з приватних справ і листування він відібрав для своїх майбутніх краєзнавчих розвідок та історичних нарисів найбільш цікаві документальні свідчення з епохи середньовіччя Поділля, з життя родини Потоцьких та її оточення.
Загалом перші кроки роботи Й.Й. Роллє в приватних архівах Яришева і Тульчина спочатку виглядали як звичайна допитливість. Згодом вона переросла у справжнє захоплення, заклала серйозність і достовірність його наукових досліджень та історичних оповідей, вивела його в лави провідних учених - археографів Польщі, України і, зокрема, Поділля. Перше знайомство з архівними джерелами спонукало Й.Й. Роллє взятися за перо і підготувати на їх основі історичні дописи, замітки та нариси, які тоді були ще не зовсім вдалими, але також визначили всю подальшу його наукову і літературну діяльність на тлі історії та культури Польщі й України.
Перший серйозний досвід початківця на історико-літературній ниві припадає на 1857-1861 роки, коли на шпальтах варшавських часописів "Газета щоденна" ("Gazeta Сodzienna") з'явилися великі нариси "Ядвісія", "Пан Домінік", "Бессарабія і околиця наддністрянська подільська", "Кілька спогадів з студентського життя", а в "Газеті Варшавській" стали періодично друкуватися його кореспонденції "З-над Дністра", про подорожі по Саксонії і Франції, оповідання "Опікун", "Календар Яворського" та ін. [364, № 930]. Спроба пера виявилася настільки вдалою, що Й.Й. Роллє запримітили редактори газет і журналів, стали з ним співробітничати і залучати його до наукової і літературної діяльності, підтримали її українознавчу спрямованість.
Не забував Й.Й. Роллє і про вдосконалення свого фаху та наукових дослідів у сфері медицини. Він потребував практики кращих клінік країн Західної Європи. 20 серпня 1858 року Роллє звернувся з клопотанням до Подільського губернатора видати йому закордонного паспорта. Оскільки від народження він був австрійським підданим і ніколи не бажав отримати російське громадянство, що забезпечувало можливість при посиленні репресій самодержавства до місцевого польського населення в будь-який час емігрувати чи бути висланим за кордон, то й отримав відповідного паспорта [87, aрк. 2]. Вже з середини вересня 1858 року Й.Й. Роллє перебував у містечку Зонненштайні під Дрезденом, де проходив шестимісячне стажування в закладах для психічно хворих, ставив експерименти та досліди в контексті підготовки дисертаційної роботи "Психічні захворювання", переймав досвід німецьких лікарів - психіатрів і налагодив з ними зв'язки. Водночас у "Газеті Варшавській" друкував статті про враження від подорожі по Саксонії [412, т.І, с.14; 344, с.565: 160, с.514].
1858 рік став визначальним у житті Й.Й. Роллє в сімейному плані. Він одружився при досить романтичних обставинах з Ідалією Защинською. Шлюб був міцний і щасливий, який дав світу семеро дітей - дві дочки та п'ятеро синів, котрі стали гідними свого батька. Так Казимір (1864-1919) працював кореспондентом у "Польському кур'єрі", "Ранішнім кур'єрі", Міхал (1865-1932) став письменником, публіцистом, дослідником історії та культури Волині й Поділля; Кароль (1871-1954) здобув спеціальність інженера - кераміка, був президентом Кракова, сенатором [412, т.І, с.14; 179, с. 500].
Вдруге Й.Й. Роллє побував у Західній Європі 1860 року, супроводжуючи подільського поміщика Ярошинського на лікування до Парижу. Завдяки цьому отримав змогу вісім місяців вивчати практику місцевих лікарів, зокрема, відомого вченого - психіатра і лікаря нервових хвороб Жана Мартіна Шарко й працювати в національній бібліотеці Франції. Тут він завершив на матеріалах власної практики у Поділлі, зарубіжних клінік та новітніх європейських здобутків лікування дисертацію "Психічні захворювання". Після успішного захисту дисертації цього ж 1860 року отримав науковий ступінь доктора медицини [412, т.І, с.15; 344,с.565]. Згодом Роллє переклав текст дисертації з французької на російську мову і видав її окремою книгою 1863 року в Петербурзі [205]. Молодого талановитого вченого одразу ж сприйняли в науковому світі, залучили його до наукових лікарських товариств Франції і Польщі, запропонували кафедру психіатрії медичного факультету Варшавського університету, відкрили двері для роботи в кращих лікувальних закладах Європи, про що засвідчує Й.Й. Роллє в подорожніх нотатках по Франції, які оприлюднила 1861 року "Газета Варшавська" [412, т.І, с.15]. Та перспективи блискучої наукової кар'єри не звабили Й.Й. Роллє. Він вирішує повернутися на батьківщину, до рідного Поділля і присвятити йому подальше своє життя.
Таким чином, у 30 років Й.Й. Роллє, як на той час, блискуче завершив свою освіту, сформувавшись як учений - медик, професійний лікар європейського рівня й отримав чудові можливості та шанси для своєї кар'єри та роботи в університетах і клініках Франції, Німеччини, Австрії, Польщі, Литви, Росії або України, котрими він так і не скористався на подив друзів й всіх, хто його знав. Водночас, професія медика виявилася нездатною заполонити весь життєвий простір Й.Й. Роллє, який потребував значно ширших духовних запитів і занять. Ці прагнення знайшли вихід у перших літературних спробах, в уподобаннях займатися пошуками першоджерел, історією, культурою Польщі й України, краєзнавством й згодом вивели його до ряду відомих у Європі письменників і учених - істориків. Однак, молодий Й.Й. Роллє, який виховувався в середовищі польської громади Поділля в своїх світоглядних позиціях у літературі та історії ще тривалий час знаходився в полоні "шляхетського" бачення Правобережної України як "східних кресів" Речі Посполитої, хоча був поміркованим на відміну від досить упередженого ставлення до цієї проблеми частини поляків.
Після Парижу Й.Й. Роллє в 1861 році назавжди оселяється в Кам'янці-Подільському, придбавши в його центральній частині по вул. Кармелітській двоповерховий будинок, в якому прожив з сім'єю 33 роки. Це був самий протяжний, заключний та найбільш результативний в науковому, літературному і громадському плані період його діяльності. "Кам'янецький період" життя Й. Роллє можна умовно поділити на три окремі фази еволюції його творчості та суспільної активності, а саме:
1. 1861-1865 роки - діяльність Й.Й. Роллє в Подільському товаристві лікарів, його вагомі досягнення на ниві медичної науки, перші серйозні успіхи у краєзнавчому вивченні Поділля та Волині;
2. 1866-1882 роки - тісна співпраця Й.Й. Роллє з Подільським губернським статистичним комітетом та науковими товариствами України, Польщі, Франції, становлення його як історика України, краєзнавця, літератора, видання ним з 1876 року перших серій (збірок) "Історичних оповідей", суттєві здобутки у вивченні історії та культури Поділля в контексті поглядів на минуле України польської офіційної історіографії;
3. 1883-1894 роки - співробітництво Й.Й. Роллє з Подільським єпархіальним історико-статистичним Комітетом та іншими громадськими організаціями краю, завершальний період творчості і його визнання в науковому світі та літературі, відхід від прошляхетських позицій в історичних дослідженнях України та її регіонів.
У перший "кам'янецький" період життя (1861-1865 рр.) Й.Й. Роллє активно, енергійно і на повну силу організаторських здібностей та таланту працював у різних сферах діяльності, як лікар і учений - медик, як дослідник Поділля і літератор, як громадсько-політичний діяч. В кожному з цих напрямків він досяг значущих результатів і загалом здобув шану й прихильність серед різних верств населення краю.
З перших днів життя в Кам'янці Й.Й. Роллє відповідально поставився до лікарської практики, як своєї основної професії. Успішно лікував губернаторів, чиновників, архієреїв, багатих поляків та євреїв, а також шкільну молодь, бідноту міста і краю. Багато часу віддавав роботі в міському шпиталі, де одночасно ставив медичні досліди й впроваджував найсучасніші методи лікування. Коли ж чиновники від медицини обмежили можливості наукової праці Й. Роллє в шпиталі, то він з середини 60-х років став вільнопрактикуючим лікарем. Відтоді часто його можна було бачити в парокінній бричці на дорогах до близьких та віддалених сіл і маєтків Поділля. До того ж, майже щоденно, за спогадами очевидця Юзефа Калленбаха, "у чекальні будинку Роллє юрмилися численні хворі звідусіль, кожен з яких тут одержував дбайливу лікарську увагу і допомогу, за котру з бідних плата не бралася" [347]. Принцип лікування всіх "без різниці станів і національностей", з бідних не брати гроші Й.Й. Роллє зберіг назавжди, зробив його засновником у Кам'янці-Подільському першої в його історії, безкоштовної лікарні для бідних. "Як лікар від Бога, - згадував Ю.Й. Сіцінський, - доктор Антоній залишив про себе найкращу пам'ять у серцях не тільки інтелігентних жителів міста та його околиць, а й усього неімущого люду" [58].
Не стояв осторонь Й.Й. Роллє громадсько-політичного і наукового життя Поділля. Зокрема, місто Кам'янець-Подільський середини ХІХ ст. набуло визнання як важливий науковий центр України та поза її межами в галузі медицини. Тут зібралося ціле сузір'я знаних лікарів - учених і практиків: О. Кремер, О. Наркевич, К. Пшиборовський, А. Баранецький, Е. Фаренгольц та інші, до яких у 1861 році прилучився Й. Роллє. Саме вони виступили ініціаторами створення науково-громадського Товариства подільських лікарів, яке постало в губернському місті 14 жовтня 1859 і діяло до початку 1865 років [118, c. 74-75; 119, c.68-69; 405, c.64-68; 19, c. 63-64]. Весь період існування Товариства його незмінним головою був відомий на всю Європу лікар і учений, доктор медицини Олександр Кремер, скарбником - доктор медицини Казімеж Пшиборовський, секретарем з 1862 року - Юзеф Роллє, бібліотекарем - доктор медицини Олександр Наркевич [85, арк. 69]
Згідно свого статуту Товариство переймалося спостереженнями за ходою і розвитком медичних наук і впровадженням їх досягнень у практику, вивченням і поліпшенням санітарно-гігієнічного стану Подільської губернії, створенням професійної бібліотеки та медико-краєзнавчого музею, наданням матеріальної допомоги лікарям, які втратили заробіток по старості або в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, видавничою діяльністю для оприлюднення наукових і популярних праць [248, арк. 9-10]. Головним друкованим органом Товариства були щорічники наукових праць "Матеріали до топографії і лікарської статистики Поділля", 5 томів яких у 1860-1865 роках вийшли у світ польською мовою у Варшаві [358].
Товариство подільських лікарів у 1859 році налічувало 86, у 1863 - 117, 1864 - 123 і на початку 1865 - 136 дійсних членів [85, арк.69]. З останнього кількісного складу діячів осередку 119 осіб були лікарями, 7 фармацевтами, 4 народознавцями, 5 представниками інших наук і 1 дантист. Географія членства була досить широкою: 90 осіб були мешканцями або уродженцями Подільської, по 6 - Волинської та Київської губерній, 1 - Костроми, 1 - Вологди, 1 - Катеринослава, 2 - Тифлісу, 3 - Вільно, 12 - Кракова, 3 - Парижу, 2 - Прусії [85, арк. 69]. За національним складом 78% членів Товариства були поляки, решта - росіяни, українці, литовці, німці, французи та ін. Оскільки поляки складали тут переважну більшість то офіційна влада і жителі Поділля вважали Товариство лікарів суто польською науковою організацією і відповідно ставилися до нього.
Свою діяльність Товариство розпочало зі створення бібліотеки, яка інтенсивно комплектувалася за рахунок благодійних надходжень, обміну літературою зі спорідненими об'єднаннями лікарів Росії, України, Польщі, а також самих членів осередку, з яких найбільше книг передав Й. Роллє. У 1865 році бібліотека Товариства налічувала 3526 томів [85, арк. 70]. За кількістю та якістю медичної, природознавчої і краєзнавчої літератури вона тоді була найбільшою в губернії і фактично стала першою серйозною спробою заснування публічної бібліотеки в Кам'янці-Подільському і на Поділлі загалом.
Одночасно Товариство подільських лікарів, за безпосередньою участю та керівництвом Й. Роллє, розпочало формування першого на Поділлі медико-краєзнавчого музею. До 1865 року його членами було зібрано в містах і селах губернії 5040 зразків оригінальних експонатів, значна частина яких за своїм змістом і характером відзначалася унікальністю (колекції мінералів, раковин, стародруків, старожитностей, тощо). Експонати розподілялися по фондах 11-ти відділів музею. Поряд з відділами, які мали чисто фаховий характер, були й такі, як геологічний, палеонтологічний, зоологічний, ботаніки, археології, нумізматики. Музей тоді прославився тим, що в його технічному відділі експонувалася діюча електрична машина [85, арк. 71]. Набутий досвід Й. Роллє по створенню цього музею, по комплектації та опрацюванні пам'яток старовини, викликав ще більший потяг у нього до вивчення історії та культури України і Поділля, позитивно вплинув на його діяльність у регіональних дослідженнях, на літературну творчість.
Товариство проводило в середньому 20-25 засідань щорічно, які ретельно протоколювались його секретарем Й. Роллє. На зібраннях, а також на засіданнях санітарно-гігієнічної, медико-топографічної та інших комісій Товариства розглядалися питання про розвиток медичної науки, особливості хвороб, котрі були найбільш поширеними на терені Поділля, стан суспільного здоров'я і гігієни, шляхи поліпшення медичного і санітарного обслуговування місцевого населення, обговорювалися і рекомендувалися до видання наукові і науково-популярні праці та реферати [85, арк. 72].
Турбуючись про суспільне благо, члени Товариства прийняли програму медико-топографічного спостереження краю [85, арк. 75]. Цю програму розробив доктор А. Баранецький [320]. Її наслідком стало видання численних доповідей, статей і розвідок, більшість з яких вміщувалися до наукових праць Товариства "Матеріали до топографії і лікарської статистики Поділля". Вагоме місце тут займали публікації з історії медицини й санітарно-гігієнічного побуту жителів краю, які готував переважно Й. Роллє, завдяки чому він усе більш формувався як знавець і дослідник середньовічної епохи і виступив як один з фундаторів історії медицини, як науки. Зокрема, Й. Роллє протягом 1862-1865 років здійснив цикл наукових публікацій про розвиток охорони здоров'я та стан захворювань у соціальному аспекті на Поділлі в ХV-XVIII ст. З-поміж них не втратили своєї актуальності до сьогодні його дослідження "Доброчинні заклади і шпиталі в давньому Подільському воєводстві" (1864) [381], в якому грунтовно проаналізовано роль вірменської общини краю в становленні медичної служби, "Матеріали для медико-топографічного і гігієнічного опису Подільскої губернії" (1865) [384], "Матеріали до історії проституції і судової медицини в Польщі у XVII і XVIII ст." (1862) [383], "Нотатки до історії венеричних хвороб у Польщі" (1864) [385], "Нарис гігієни Поділля на тлі статистики" (1864) [382] та ін. Особлива вартісність цих праць полягає в тому, що вони засновані на вивченні рукописних джерел з місцевих монастирських, церковних і приватних архівів, які щезли без сліду і, мабуть, назавжди втрачені для дослідників. А стаття "Матеріали до історії проституції і судової медицини" базується на вивченні рідкісних актових книг з архіву волинського міста Олики і подільського містечка Сатанова, котрі також не збереглися. Автор опублікував велику кількість судових рішень магістратів зазначених міст, наводячи детальний виклад цитованих документів [383, c.116-139]. У своїй праці "Нарис гігієни Поділля" автор не тільки подав історію санітарного стану регіону, але й глибоко висвітлив захворюваність серед робітників цукроварень у 50 - на початку 60-х рр. ХІХ ст., виявив її соціально-економічні причини, звернувся до заводчиків виявити почуття справедливості й людинолюбства, радив запровадити 8-ми годинний робочий день, поліпшити умови праці, проживання. "Заводські робітники заслуговують того, щоб їх годували краще, ніж тварин!" - стверджував Й. Роллє [121, c.80; 115, c.212].
Така стурбованість про стан побуту і жахливі санітарно-гігієнічні умови життя та праці насамперед міської бідноти і селян, ремісників і робітників України й, зокрема, Поділля сформувала в Й. Роллє сталу й активну громадсько-політичну позицію, якої він діяльно притримувався до кінця своїх днів і завдавав чимало клопоту місцевим чиновникам та власникам підприємств, котрі байдуже ставилися до поліпшення умов праці трудового люду. Прикладами критичного ставлення Й. Роллє до побутових умов життя різних верств населення усіх національностей і віросповідань в розрізі діяльності Товариства подільських лікарів були його публікації в "Матеріалах до топографії і лікарської статистики" (1865) [384] "Про міську проституцію на Поділлі" [385a], "Кам'янець: плани і вулиці, канали і стоки" (у співавторстві з О. Кремером) [392], "Про освітлення Кам'янця і його приватних помешкань" [387] та ін. Крім того, Й. Роллє за завданням Товариства подільських лікарів оприлюднив статті і розвідки: "Про військовий набір у єврейському стані", "Освячення жител Кам'янця-Подільського", "Про кладовища та будинки для зберігання покійників", "Про релігійні обряди і їх вплив на здоров'я" тощо [85, арк. 74]. Усі вищеназвані праці Й. Роллє з історії медицини та сучасного йому побуту і санітарно-гігієнічного стану на Поділлі для нинішньої української науки є вкрай важливим джерелом для вивчення етнології й народознавства краю. Вони засвідчили глибокі знання Роллє умов життя народу, звичаїв, традицій, обрядів, які повною мірою знайшли своє втілення у циклі його історичних оповідань та монографій.
Не полишив Й. Роллє також заняття з проблем суто професійної наукової медицини. 1863 року він видав свою докторську дисертацію "Психічні захворювання" [191], яка була схвально оцінена в наукових колах Європи. Водночас Роллє оприлюднив статті "Випадки бугоратки в Кам'янці-Подільському, які спостерігалися з 1 серпня 1863 по 1 серпня 1864 рр.", "Епідемія гарячки, яка лютувала в Кам'янці-Подільському наприкінці 1864 р." та ін [85, арк. 75].
Завдяки своїй великій науковій роботі, а також комунікабельності та особистому іміджу в наукових колах, Й. Роллє, як учений - секретар, встановив тісні зв'язки Товариства подільських лікарів з Київським, Волинським, Катеринославським, Східно-Сибірським, Пермським, Пензенським, Кронштадським, Петербурзьким, Архангельським, Кавказьким, Віленським, Варшавським, Краківським, Паризьким та іншими спорідненими товариствами [85, арк. 73]. Товариство подільських лікарів користувалося у них значним авторитетом.
Не дивлячись на вагомі здобутки Товариства подільських лікарів у розвитку медицини і краєзнавства в Україні, його існування викликало незадоволення офіційної влади. По-перше, царським чиновникам не подобалась гостра критика членами Товариства в своїх публікаціях сумного санітарно-гігієнічного стану і жахливих умов праці трудових верств Подільської губернії, яка доходила до відому громадськості Західної Європи і викривала існуючі порядки в Російській імперії. По-друге, офіційна влада ставилася до Товариства, як до польського осередку, зв'язаного з польським національно-визвольним рухом. Така підозра властей особливо посилилась з нагоди січневого повстання 1863 року в Польщі та його відгомоном й заворушеннями серед поляків Правобережної України.Зокрема, за розпорядженням Київського генерал-губернатора з 1 березня 1863 року було встановлено таємний поліційний нагляд за діяльністю доктора О. Кремера й, фактично, за всіма членами Товариства подільських лікарів, підозрюючи їх у зв'язках з польськими повстанськими організаціями. Підставою такого рішення влади слугувала дієва участь О. Кремера в масовій панихіді поляків Кам'янця-Подільського 1861 року по жертвам польського повстання 1830-1831 рр. [81, арк. 1-2] Насправді ж члени Товариства - поляки лише співчутливо споглядали на це повстання. Не був до нього причетний і Й Роллє, хоча одні джерела відводять йому роль мало не члена народного уряду південних провінцій, що готував у 1863 році збройний виступ поляків в Україні [82, арк.1-12], інші - його участь у даних подіях зводять до матеріальної підтримки польських повстанців [412, т. 1, c.18; 179, c.499]. Самодержавний режим шукав любого приводу, щоб репресувати Товариство подільських лікарів.
На початку 1865 року під час приватної розмови з подільським губернатором член Товариства Ананій Старцев, відчуваючи особисту неприязнь та заздрість до Олександра Кремера і Йосипа Роллє, розповів про те, що не всі протоколи засідань ведуться російською мовою, що не всі книги, котрі прибули з Франції, перекладені на російську мову, що деякі члени Товариства -О. Кремер і Й. Роллє спілкуються польською мовою [84, арк. 16]. Результат цього доносу не примусив себе чекати. Негайний обшук поліцмейстера в будинку Й. Роллє, котрий зберігав у помешканні книги протоколів та іншу документацію товариства, підтвердив, що, дійсно, не всі ділові папери написані російською мовою, деякі атестати про членство були заповнені польською мовою [84, арк. 16].
В умовах суворої заборони користуватися польською мовою в установах і громадських організаціях результати обшуку в будинку Роллє були розцінені владою, як антиросійські прояви місцевих поляків і факт існування в місті польського націоналізму. Розпочалися арешти членів Товариства. За дорученням губернатора спішно ревізувалися експонати музею Товариства та виявлялися особи, що їх доставляли. Особливо власті зацікавилися десятком бронзових медалей з барельєфами діячів Польщі різних часів. Встановлено, що їх презентувала музею землевласниця Хмелецька. Її визнано неблагонадійною і за нею було встановлено поліцейський нагляд [84, арк. 17]. До речі, ця поміщиця підозрювалась ще в 1863 році в тому, що вона ніби-то збирала гроші напідтримку польського повстання [83, арк., 1-3].
Незабаром усі експонати музею та література бібліотеки Товариства були звезені до канцелярії губернатора. Зав'язалося жваве листування місцевої влади з Київським, Подільським і Волинським генерал-губернатором, внаслідок якого 25 лютого 1865 року Товариство подільських лікарів було офіційно зліквідоване як таке, що "зрадило чисто науковому характеру подібних установ, надавши своїм діям відтінок польської національної пропаганди" [84, арк. 6]. Згідно розпорядження генерал-губернатора О.П. Безака бібліотека товариства, а також 10 бронзових медалей були доставлені йому, інші предмети - попечителю Київського учбового округу для передачі університету св. Володимира [84, арк. 80]. Президент Товариства Олександр Кремер, як "неблагонадійний в політичному відношенні" і австрійський підданий, був висланий разом зі сім'єю 24 серпня 1865 року за кордон, до Львова. Варта супроводжувала вигнанця до Гусятинської митниці [81,арк.17-18].Залишаючи назавжди м. Кам'янець-Подільський, О. Кремер прихопив з собою архів Товариства.
Така ж доля чекала сім'ю австрійського підданого Й. Роллє. Але вийшло інакше. "Щодо Роллє, то неможливо, щоб він займався подібними справами. Доктор Роллє живе виключно подіями ХVI ст." - виніс резолюцію в його справі подільський губернатор [84, арк. 80] . Однак це не зашкодило встановити над Роллє суворий і тривалий поліцейський нагляд, свідченням чого є донесення Кам'янецького повітового справника в Кам'янець-Подільське міське поліцейське управління 16 березня 1867 року такого змісту: "… житель Кам'янцz-Подільського, вільнопрактикуючий доктор Роллє за зібраними відомостями буває в Орняках у поміщика Садовського, в Бразі - у Гіжицького, в Руді - у Гаєвського, в Острівчанах - у Старжинського - для їх лікування. За діями його здійснюється пильне спостереження" [88, арк. 4].
Загалом, під наглядом репресивних органів влади знаходилася практично вся польська інтелігенція Правобережної України. До сьогодні в державних архівах зберігаються численні (до 5 тисяч) справи приблизно такого змісту: "Про політичну неблагонадійність вільнопрактикуючого лікаря Антонія Каєтановича Володимирського повіту Волинської губернії" [258,арк. 1-3].
Не дивлячись на всю небезпеку стосунків, зокрема, з опальним О. Кремером, Й.Й. Роллє знайшов громадянську мужність написати 1866 року присвяту до своєї першої наукової монографії "Кам'янець-Подільський: історичний нарис" такого змісту: " Вельмишановному Олександру Кремерові, докторові медицини, колишньому Президентові Товариства подільських лікарів - як свідчення найвищої пошани й палкої любові" [341, арк. 1].
Таким чином, головним результатом ранньої творчості першого "кам'янецького періоду" життєдіяльності Й.Й. Роллє (1861-1865 рр.) стало те, що він цілком сформувався як учений в галузі медицини загальноєвропейського рівня. 1863 року його обрано членом - кореспондентом Краківської Академії Наук, а також дійсним членом Петербурзького, Київського, Віленського, Варшавського, Краківського, Львівського, Паризького й інших відомих наукових лікарських товариств [344, с.566]; він обирався віце-головою і керував медичними секціями на з'їздах польських лікарів у Львові та Кракові [364]. Займаючись проблемами минувшини Польщі, України, в тому числі Поділля, вивченням санітарно-гігієнічного стану Подільської губернії в різні часи, Й.Й.Роллє виступив у ролі одного з фундаторів наукового фаху з історії медицини і водночас став одним із основоположників у Польщі і в Україні соціальної гігієни, як науки [121; 115]. Поєднавши заняття медициною і гігієною з краєзнавством, народознавством, пошуками першоджерел з історії Правобережної України, Й.Й.Роллє у цей період нагромадив у себе з приватних і державних архівів та стародруків величезний документальний матеріал з доби середньовіччя, який вимагав використання і відкрив йому шлях до літературної й наукової творчості на грунті історії та культури. Нарешті, в перший "кам'янецький період" життя Й.Й.Роллє сформувався як громадський і науковий діяч Поділля.
Не менш активний і визначальний у науковій і громадській діяльності був другий "кам'янецький період" життя Й.Й.Роллє (1866-1882 рр.) На цьому етапі, що можна характеризувати як ранній період творчості на ниві історії та культури України. Й.Й.Роллє здобув широке визнання літератора, історика і краєзнавця, яке, певним чином, почало затьмарювати його славу ученого- медика.
Уникнувши репресій в зв'язку з дієвою участю в діяльногсті Товариства подільських лікарів у 1865 році, тим не менш, Й.Й.Роллє не полишає активної позиції в громадсько-науковому русі на Поділлі. Його увага була зосереджена на діяльності в Подільському губернському статистичному комітеті, до якого він вступив ще у 1864 році, але результативно почав працювати з кінця 1865 року.
Ще з 1834 року на Поділлі, Волині й Київщині були утворені царським урядом губернські Статистичні комітети, які діяли до 1920 року. Ці державні установи очолювали губернатори, а до їх правління входили віце-губернатори, повітові й губернські предводителі дворянства, архієпископи та інші офіційні особи, що спирались на роботу чиновницького апарату. Комітети готували матеріали до щорічних звітів губернаторів, вели різнопланову статистику населення, господарської і культурно-освітньої діяльності, забезпечували всіма необхідними данними державні структури. Статистичні матеріали зосереджувались у державних архівах й частково публікувались у тодішній пресі, в статистичних збірниках і стали цінним історичним джерелом для дослідників. Систематично статистичні відомості друкувалися з 1838 року в Київських, Волинських і Подільських "Губернських відомостях". Тривалий час губернські Статистичні комітети залишалися суто вузьколокальними чиновницькими формуваннями, які були провідниками внутрішньої політики російського самодержавства [19, c.61].
Однак в умовах активізації політики русифікації Правобережної України та відсутності на середину ХІХ ст. на Поділлі й Волині науково-дослідницьких центрів, які б вивчали історію і культуру краю та витіснили б тут вплив польських учених, з кінця 1850-х років на губернські Статистичні комітети почали покладати завдання стати осередками місцевих науковців і краєзнавців, очолити краєзнавчий рух і здійснювати широкоаспектні регіональні пошуки й публікації в дусі офіційної російської історіографії та утвердження ідеї споконвічності цієї землі, як російської.
Певна демократизація Подільського губернського статистичного комітету припала на середину 60 - 90-ті роки ХІХ ст. і пов'язана спочатку з діяльністю відповідального секретаря А. Дем'яненка, а згодом В.Гульдмана, які за своєю натурою були творчими людьми, і зробили чималий науковий внесок у вивчення історії Поділля [16, с.235-237]. За їх ініціативою до складу Статистичного комітету на позаштатних засадах були запрошені талановиті місцеві дослідники краю. З-поміж них дійсними членами Комітету стали поляки Й.Й. Роллє (один з першиx), М.Й.Грейм, діячі краєзнавчого руху, українці М.І. Яворовський, М.З. Доронович та інші, дякуючи яким змінилася наукова спрямованість цієї державної установи [16, c.236; 20, c. 110].
Що ж до участі в роботі Статистичного комітету Й.Й. Роллє, то він старанно виконував численні доручення правління й здійснював наукові відрядження, залучався до створення статистичних довідників і збірників, одержав доступ до поточних архівів подільських губернських установ, матеріали яких сповна використав при написанні своїх праць, а також отримав змогу увійти в кола місцевої православної українсько-російської інтелігенції і краєзнавців.
За поданням Комітету Й.Й. Роллє виступив співавтором А.Дем'яненка у підготовці до публікації книги "Статистическое описание Подольской губернии 1865 года" (1886) [210], яка стала поштовхом для систематичних видань подібної літератури аж до початку ХХ ст. Завдяки Й.Й. Роллє, в цій книзі, крім нагромадження цифрових матеріалів і статистичних таблиць, зроблена перша спроба аналітичного аналізу наведених показників про населення, економіку й культуру краю з порівняльними історичними екскурсами, що робило довідник зрозумілішим і цікавим для сприйняття загалу читачів. Згодом 1873 року він був причетний до створення "Матеріалів для дослідження Подільської губернії в статистичному відношенні" [135]. Наприкінці 70 - початку 80-х років ХІХ ст. Й.Й. Роллє був уведений до складу авторського колективу, який здійснив капітальне трьохтомне видання "Сборника сведений о Подольской губернии" (1880-1884) [212]. Сьогодні цей збірник є універсальним й цінним джерелом з історії, статистики, демографії, господарства, торгівлі, культури та інших галузей життя краю другої половини ХІХ ст.
При матеріальній допомозі Статистичного комітету і в його виданнях Й.Й. Роллє, як представник соціальної гігієни і лікар-учений, оприлюднив ряд важливих науково-популярних праць про санітарний стан міст, містечок і сіл, умови життя, побуту і роботи трудових верств населення і на виробництві. Зокрема, в "Памятной книге Подольской губернии на 1866 год", "Трудах Подольского губернского статистического комитета" та інших виданих Й.Й. Роллє опублікував "Нариси гігієни Подільської губернії" (1866) [200], "Гігієнічні нариси Подільської губернії" (1869) [191], спільно з Є. Фаренгольцем "Про смертність у Подільській губернії" [245] та ін. Даними працями Й.Й. Роллє в основному завершив виконання санітарно-гігієнічної програми вивчення краю ліквідованого Товариства подільських лікарів. Проте він і надалі продовжував займатися розробкою проблеми соціальної гігієни. 1879 року Й.Й. Роллє оприлюднив курс лекції для учнівської молоді та населення Поділля під назвою "Популярна гігієна" [203]. Водночас Й.Й. Роллє, як історик і дослідник медицини, опублікував у польських періодичних виданнях статті "Становлення медицини і епідемічні хвороби в давньому Подільському воєводстві" (1872) [391], "Про проституцію в селах на Поділлі" (1869) [386] та інші, а також продовжував досліджувати наукову проблему "Психічні захворювання і їх вплив на спадковість людей". До нього, як визнаного лікаря-психіатра, хворі їхали звідусіль і навіть з-за кордону. Його діагнози і методи лікування були кваліфікованими, правильними і сумнівам не підлягалися [86, арк. 76].
Отже, участь Й.Й. Роллє у роботі Подільського губернського статистичного комітету, з одного боку, позитивно вплинула на наукову і просвітницьку діяльність установи, а з іншого, - створила належні умови для його дослідництва й творчості, сформувала риси професійного краєзнавця Поділля, утвердила його потяг до археографічних занять, до історії, відкрила і виховала в нього здібності науковця в галузі статистики і демографії.
Підкреслимо, що упродовж другого "кам'янецького періоду" життя Й.Й. Роллє ще більше переорієнтував свої наукові і літературні інтереси на дослідження і підготовку публікацій, головним чином, історико-краєзнавчого, археографічного і культурологічного характеру, про що буде йти спеціальна мова в наступному розділі дисертації. Принагідно лише відзначимо, що Й.Й. Роллє став досить плідно друкувати історичні книги, нариси, оповідання й розвідки у багаточисленних виданнях Варшави, Кракова, Львова, Кам'янця-Подільського й ін. Праці з медицини, гігієни, топографії, статистики він здебільшого підписував своїм справжнім прізвищем (Роллє Ю.), а історичні й літературні твори - псевдонімами Юзеф Антоній, Юзеф Аполлінарій, Антоній Ю., Др. Антоній, Др. А.Ю., Юзеф з Генріхівки, Адекріптус, Пирожко Фульгенціуш. Проте для громадськості України і Польщі Й.Й. Роллє був широко відомий під літературним псевдонімом Др. Антоній Ю. [344,c. 566]. Найчастіше твори Й.Й. Роллє, підписані названими псевдонімами, з'являлися в "Газеті Варшавській", "Ниві", "Слові", "Краї", "Тижневику ілюстрованому", "Тижневику загальному", "Сімейній хроніці", "Варшавській бібліотеці", "Польському огляді" та інших періодичних виданнях.
Зокрема, Й.Й. Роллє зробив першу серйозну заявку, як професійний історик і краєзнавець, умістивши в "Польському огляді" за 1869-1872 роки цикл статей своєї головної праці "Замки подільські на молдавському прикордонні", які 1872 року вийшли окремою книгою обсягом 560 сторінок і тиражем усього 40 примірників [312]. Врахувавши критичні зауваження і після довготривалого доопрацювання, він здійснив під псевдонімом Др. Антоній Ю. 1880 року у Варшаві друге видання "Замків подільських" в трьох томах [313]. Монографія, що відтворила історію Поділля середньовічної епохи і до середини ХІХ ст., спонукала Й.Й. Роллє досліджувати минуле міст і сіл, життя відомих родин та діячів регіону. Тому в 70 - на початку 80-х років ХІХ ст. у польських часописах з'явилися нариси доктора Антонія про історію Мукарівського староства (1880) [282], про село Панівці над Смотричем (1880) [299], про Кам'янець-Подільський (1878) [311], про такі історичні постаті краю, як Устим Кармалюк (1879) [297], Тадеуш Грабянка (1875) [307], Юзеф Крашевський (1878) [283], Станіслав Вітвіцький і Олександр Даровський (1882) [318] та ін.
Значні заслуги даного періоду творчості Й.Й. Роллє в дослідженні російської та української історичної думки стосовно Польщі й Правобережної України. За завданням Товариства історико-літературного в Парижі і Польської академії наук у Кракові він історіографічно вивчає російські та українські наукові праці, трактати у контексті історії Польщі за період з 1700 по 1862 роки. Внаслідок 2500 назв томів і статей російськомовних історичних праць з відповідним аналізом, 6000 документів з архівів Петербургу, Москви, Києва умістила його фундаментальна монографія "Полоніка, матеріали з історії Польщі в творах російських" (1879) [301], яка була удостоєна медалі Паризького історико-літературного товариства, премії Краківської академії наук. Одночасно Й.Й. Роллє друкує в подільських "Епархиальных ведомостях" під назвою "Подольская старина" (1880) [202] і в "Огляді польському"- "Книга спогадів майора А. Пташинського" (1881) [287] добірки мемуарів і раритетних документів про соціально-економічне й політичне становище Поділля в другій половині ХVIII ст. Безперечно, цими археографічними виданнями доктор Антоній значно поглибив внесок польських учених у розширення джерельної бази історії України XVI-XVIII ст., а , з іншого боку, грунтовно збагатив нею польську історичну науку [100, c.55-63]. Відомий у той час учений і публіцист Владислав Коротинський писав про Й.Й. Роллє: "Варшава до цього часу не може дочекатися подібного історика" [347].
Працюючи на ниві дослідження історії та краєзнавства, Й.Й. Роллє став поєднувати ці заняття зі своїми здібностями й хистом письменника. 1876 року він під псевдонімом Др. Антоній Ю. здійснив перше видання збірника історико-літературних оповідей, нарисів і есе [291], яким було започатковано вихід у світ 9-ти серій (до 1893 р.) відомих під назвою "Історичні оповідання". До кінця даного "кам'янецького періоду" життя доктор Антоній Ю. перевидав першу серію (1878) [291], оприлюднив у двох томах у Львові другу (1879) [280] і в двох томах у Кракові третю серію "Історичних оповідань" (1882) [292]. Окремо, поза цими серіями Й.Й. Роллє видрукував історико-літературний збірник "Нові історичні оповідання" (1880) [289]. У всіх цих виданнях з художньо-мистецьким смаком і поглядом науковця- історика й джерелознавця популярно, цікаво та достовірно автор описав епізоди, найважливіші події та баталії, історичні особи й родини переважно Поділля, Волині й Київщини XV-XVIII ст. Саме з "Історичних оповідань" Й.Й. Роллє постав як відомий літератор, письменник і публіцист.
Й.Й. Роллє не обмежувався в громадській діяльності участю в Подільському губернському статистичному комітеті. На початку 70-х років ХІХ ст. він виступив ініціатором створення пункту щеплення віспи, щоб обмежити поширення епідемії цієї хвороби, й домігся безплатної вакцинації для бідноти. В 1875 році він став фундатором курсів акушерок, яких тоді називали бабки-повивальниці. Для налагодження роботи цих курсів Й.Й. Роллє організував збір коштів, набір слухачів, викладав тут санітарію і гігієну, залучав до ведення занять самих досвідчених медиків міського шпиталю. З роками курси акушерок перетворилися у своєрідний державний медичний заклад, який значно підвищив культуру медичного обслуговування породіль і зменшив смертність дітей при пологах та догляді до одного року на Поділлі [262; 117]. Згодом у ХХ ст. цей заклад реорганізувався в Кам'янець-Подільське міське медичне училище, яке в 2000 році відзначило своє 125-ти річчя з часу заснування курсів повивальних бабок.
Розгром у 1865 році Товариства подільських лікарів негативно позначився на консолідації в Кам'янці-Подільському науковців медиків і пов'язаних з ними представників інших кіл місцевої інтелігенції. Практично місто втратило відомий в Європі медико-освітній центр. Однак Кам'янець і надалі залишався місцем зосередження знаних учених - лікарів, які продовжували науково-дослідну роботу і брали участь у розвитку медицини в Україні. Маже 13 років лікарі - учені й насамперед Й.Й. Роллє, Е.Ф. Фаренгольц настійливо домагалися від офіційної влади дозволу на відродження в місті медичного громадсько-наукового товариства. Вирішальну роль у позитивному розв'язанні даного питання відіграв всесвітньо відомий медик - хірург, подолянин М.І. Пирогов [120].
1878 року в Кам'янці-Подільському знову було створене Товариство подільських лікарів, яке діяло до 1917 року. Серед ініціаторів його заснування знайомі прізвища ще по колишньому такому товариству Й. Роллє, Е. Фаренгольця, К. Пшиборовського, О. Наркевича, І. Ротте, а також зрадника А. Старцева [85, арк. 1-3; 19, c.64]. Відроджене Товариство уже не мало вузьконаціонального характеру. Першим почесним членом Товариства обрано М.І. Пирогова [185, c.4]. Серед 130 дійсних членів з числа лікарів і краєзнавців Поділля, всієї України й Росії помітною постаттю Товариства став визначний мікробіолог, майбутній президент АН України Д.К. Заболотний, який у 1894-1895 роках, працюючи лікарем Кам'янець-Подільського губернського шпиталю, здійснив перші наукові публікації, в тому числі пов'язані з холерними епідеміями краю [65, c.59-170].
Товариство подільських лікарів згідно затвердженого в Петербурзі 23 серпня 1876 року Статуту мало на меті: а) вивчення Подільської губернії в санітарному плані, складання медичної топографії і санітарної карти; б) з'ясування передумов виникнення і розвитку в губернії епідемічних, ендемічних і стаціонарних хвороб та пошуку засобів для їх попередження і зменшення; в) наукову розробку статистичних матеріалів про захворюваність і смертність серед населення і вдосконалення сільської медицини; г) популяризацію серед населення здорового способу життя, загальної особистої гігієни, викорінення невігластва й забобонів, різних видів шарлатанства в справі охорони здоров'я та ін. [85, арк. 186-188]. З 1895 Товариство почало скликати з'їзди подільських лікарів і видавати їх "Труди", матеріали яких мали значну наукову вартісність для розвитку української медицини, санітарії та гігієни і краєзнавства й зберігають свою актуальність в галузі історії медицини та наукових методів лікування хворих до сьогодні [238].
Й.Й. Роллє взяв дієву участь в розробці Статуту, в скликанні установчих зборів Товариства подільських лікарів, у редагуванні і виданні протоколів засідань 1878-1882 років [184], у виконанні різних його доручень. У 80-ті - на початку 90-х років ХІХ ст. Й.Й. Роллє відійшов від активної діяльності в Товаристві. Проте під час роботи 15 лютого 1895 року в м.Кам'янці-Подільському І-го з'їзду лікарів Подільської губернії його делегати високо оцінили заслуги доктора Й. Роллє на ниві медичної науки і Товариства подільських лікарів [141, c.3-17].
Життєвим кредом доктора Й.Й. Роллє були постійна турбота і допомога бідним верствам населення без різниці національностей і віросповідань. Він, як правило, не брав плати за лікування знедолених хворих, вносив пожертви для їх матеріальної підтримки. Тому 1872 року він став діяльним членом створеного Товариства взаємодопомоги убогих, а 1878 - виступив серед засновників у Кам'янці-Подільському відділення Товариства Червоного Хреста і до кінця своїх днів доклав чимало зусиль по його розбудові [154, c.5; 109, c.14-15]. Одночасно Й.Й. Роллє взяв участь у пожертвах на користь поранених і хворих воїнів російської армії, що у 1877-1878 роках визволяла Болгарію від Османського іга [162]. Опріч того, дбаючи про молодь, Й.Й. Роллє посприяв організованому 1880 року в Кам'янці-Подільському Товариству допомоги незаможним учням чоловічої і жіночої гімназій позитивно розв'язати питання про запровадження стипендій для найбідніших вихованців цих навчальних закладів [121, c.79]. Такі, далеко не вичерпані, приклади суспільної діяльності Й.Й. Роллє в другій половині 1860-х - на початку 80-х років є переконливим свідченням його активної громадянської позиції й нерозривного його зв'язку з життям, потребами і бідами Подільської землі.
Сюди варто додати ще одну важливу рису характеру Й.Й. Роллє - надзвичайну товаристськість, комунікабельність і толерантність. Він завжди був в оточенні друзів, приятелів і знайомих, які часто збиралися по вечорах в його будинку для зустічей, раутів, ділових розмов і поседеньок. Будинок Й.Й. Роллє приваблював не тільки гостиністю господаря, але й змогою попрацювати в найбільшій приватній бібліотеці Поділля, яка налічувала кілька тисяч томів переважно раритетних книг, стародруків і рукописів, досконало упорядкованих сином Михайлом (Міхалом), а також оглянути представлені тут колекції старожитностей, унікальної порцеляни, виробів з бронзи, гравюр, цікаве зібрання різних монет, медалей та ін.[52, c.29] Багаторічний завсідник цього будинку М.І. Яворовський писав: "Тому просторий кабінет … ученого й громадського діяча (доктора Й. Роллє) часто був зосередженням освічених людей місцевого товариства і коло його знайомих не обмежувалося одноплемінниками, а обіймало собою всіх людей істинно - освічених, особливо тих, хто цікавився історичними знаннями" [264, c.506].
Дійсно, в 60-ті - на початку 80-х років і до кінця своїх днів у будинку Й.Й. Роллє постійно збиралася разом на засадах взаємоповаги, толерантності й співпраці місцева інтелігенція без різниці національностей і віросповідань, яка складалася з письменників і поетів, артистів і художників, медиків і педагогів, діячів римо-католицької і православної конфесій, краєзнавців та істориків й інших переважно творчих людей [398, №3, с.88; 331, c.120-121]. Серед численних друзів і приятелів - поляків, які чим могли, тим сприяли розвитку його наукової і літературної творчості, були краєзнавці Поділля К. Пуласький, М. Грейм, М. Побуг-Гурський, О. Даровський, К. Подовський, вчені Ю. Калленбах, В. Спасович, лікарі К. Пшиборовський, О. Наркевич, письменники Адам Плуг (А. Петкевич), В. Лозінський, Ф. Ковальський та ін. [344, c.18]. Зокрема, Казімеж Пуласький (1845-1926), який у 70-80-ті роки ХІХ ст. був власником маєтку в с.Завадинцях Кам'янецького повіту, буваючи у гостях у Й.Й. Роллє і працюючи в його бібліотеці, захопився краєзнавством, археологією, генеалогією Правобережної України й своїми капітальними працями з історії шляхти і магнатських родин Поділля і Волині з початку ХХ ст. став відомим у Польщі вченим істориком і геральдиком [19, c.228; 294,c.612]. В свою чергу, К. Пуласький передав Й.Й. Роллє чимало приватних документів своєї родини та стародруків.
У коло близьких друзів доктора Антонія входив Михайло Грейм (1828-1911). Виходець з бідняцької сім'ї Привісленського краю, він 1852 року в пошуках кращої долі переселився назавжди до Кам'янця-Подільського. Два десятки років він працював робітником, потім директором місцевої губернської друкарні. Під впливом і наставництвом Й.Й. Роллє, який помітив у М. Грейма різні таланти, він став займатися художньою фотографією і 1872 року відкрив першу в місті й на Поділлі фотодрукарню, що до початку ХХ ст. видавала на високому мистецькому рівні альбоми, путівники, листівки про історико-архітектурні і культурні пам'ятки краю. Водночас М. Грейм активно займався краєзнавством, описом виявлених старожитностей для польських наукових видань з археології, антропології та історії. Так, протягом 1889-1910 років він опублікував 25 статей про скарби Поділля в 10 томах варшавських "Нумізматично-археологічних відомостей" [362]. Його подвижництво на грунті краєзнавства було помічене і він став дійним членом Російського географічного товариства (з 1875 року), антропологічної комісії Краківської академії наук (з 1876 року), Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету (з 1884 року) та ін. [186;6453].
З початку 70-х років частим гостем Й. Роллє був власником маєтків сіл Котюжани і Следі Могилівського повіту на Поділлі Владистав Гурський (Побуг-Гурський) (1822-1902). За порадою та під науковим керівництвом Й.Й. Роллє він займався пошуком джерел і матеріалів у сімейних архівах польських родин краю для написання історії населених місць рідного повіту і присвятив цій справі понад 20 років [133, c.23-25]. Його книга польською мовою "Повіт Могилівській в губернії Подільській" побачила світ лише 1903 року, вже після смерті її автора та керівника доктора Антонія [365]. З свого боку, В. Гурський надав змогу Й.Й. Роллє опрацювати матеріали його добре впорядкованого родинного архіву. Й. Роллє ж передав своєму учневі і послідовникові власні праці з приписами: "Дарую... добродієві пану ВладиславуГурському на доказ великої поваги. Д-р Ант. Ю. (Роллє). Кам'янець. 6.01. 1880" [170, с. 58].
До близького оточення Й.Й. Роллє 70-х - початку 80-х років входив згодом відомий польський історик і філолог доктор Юзеф Калленбах (1846-1929) [394, c.213]. Він прославився тим, що брав участь в наукових експедиціях по вивченню Єгипту та інших країн Сходу, а наприкінці життя був ректором Ягеллонського університету в Кракові. Тепло згадуюючи у спогадах про Й.Й. Роллє, Калленбах писав, що його та інших колег тягло до будинку доктора Антонія, щоб "почути його живу мову, посперечатися на тлі історії і, зрештою, вийти за межі одноманітного, буденного життя провінційного міста" [347].
Вхожими до Й.Й. Роллє були також польські поети і краєзнавці - аматори Олександр Даровський і Костянтин Подовський, які, за визнанням доктора Антонія, доклали чимало зусиль для розшуків на Поділлі необхідних матеріалів для написання ним "Історичних оповідань" [272; 274]. Водночас Й.Й. Роллє приятелював з Влодзімежем Спасовичем, котрий згодом став відомим правником і публіцистом, професором Московського універистету, з доктором медицини Казимежем Пшиборовським та іншими відомими на Поділлі поляками.
Проте найбільшу роль у становленні Й.Й. Роллє як історика і письменника відіграли його друзі - літератори Антоній Петкевич (псевдонім Адам Плуг) і Владислав Лозінський. Зокрема, Адам Плуг (1824-1903), який був вихідцем з безземельної шляхти, заробляв на хліб учителюванням і публіцистикою. Добре знав родину Й.Й. Роллє, часто гостював у с.Генрихівці в 40-50 роках. З 1859 року він працював у Житомирській гімназії і тут увійшов у коло друзів відомого письменника Юзефа Крашевського. За симпатії до польського повстання 1863 року зазнав переслідувань з боку офіційної влади і змушений був переселитися до Кам'янця-Подільського, де прожив з 1864 по 1874 роки й знайшов допомогу і підтримку в Й.Й. Роллє. Як відомого поета і прозаїка, Адама Плуга 1874 року запросили на роботу редактором, а згодом головним редактором тоді популярного Варшавського щорічника "Клоси", який видавався до 1890 року. Адам Плуг залучив до тісної співпраці в журналі Й.Й. Роллє, і він під псевдонімом доктора Антонія оприлюднив тут найбільшу кількість творів та найкращі наукові і літературні статті, нариси і оповідання. Саме "Клоси" утвердили ім'я Й.Й. Роллє в літературному світі [144]. Чимало зробив для видання, поширення і популяризації праць Й.Й. Роллє у Польщі й, насамперед, в західно-українських землях, пов'язаний з Кам'янець-Подільською інтелігенцією письменник і журналіст Владислав Лозінський. Він з початку 70-х років ХІХ ст. тривалий час працював редактором відомого в Галичині польського "Річника наукового і літературного", який видавався у Львові. В. Лозінський не тільки відкрив шпальти часопису для оприлюднення численних нарисів і статей доктора Антонія, але й виступив спонсором і куратором виходу у Львові переважної більшості томів його серії "Історичні оповідання" та інших книг [412, c.18].
В будинку Й.Й. Роллє часто бували польські поміщики з різних сіл і містечок Подільської губернії, в тому числі Юзеф Гіжицький з с.Браги на Дністрі, Ян Садовський, Костянтин Підвисоцький, Олександр Єльський, Владислав Гаєвський, Станіслав Старжинський та ін., які за своєю вдачею були творчими людьми, займалися поезією, мистецтвом, музикою, краєзнавством. Усі вони, як і Й.Й. Роллє, знаходилися під пильним таємним наглядом поліції і тому їх спільні зустрічі маскувалися лише потребами лікування [80, арк. 4]. Насправді ж вони обмінювалися між собою рукописами своїх творів, обговорювали їх зміст, допомагали Й.Й. Роллє опрацьовувати матеріали своїх родинних архівів для використання в його працях. Зокрема, в основу створення відомого тритомника доктора Антонія "Замки подільські на молдавському прикордонні" була покладена колекція історичних документів з фамільного архіву К. Підвисоцького з с.Рихти Кам'янецького повіту [160, c.514].
У гостях Й.Й. Роллє можна було бачити представників місцевого православного духовенства. Найчастіше тут бував щирий друг протоієрей Микола Іванович Яворовський (1842-1919) [19, c.247; 20, c.110-112]. Він у 60-70-ті роки викладав і завідував бібліотекою в Кам'янець-Подільській духовній православній семінарії; редагував часопис "Подольские епархиальные ведомости", був одним із керівників заснованого 1865 року науково-громадського Подільського єпархіального історико-статистичного комітету й тісно співпрацював з Й.Й. Роллє в Подільському губернському статистичному комітеті. Оскільки М.І. Яворовський активно займався краєзнавством і регіональними дослідженнями в галузі історії та культури Поділля, то він сповна використовував бібліотеку Й.Й. Роллє й допомагав останньому своїми порадами й власними матеріалами в написанні "Історичних оповідань" та інших творів [264,c.508]. Приятелював з Й.Й. Роллє і бував в його будинку діяч краєзнавчого руху, ректор місцевої семінарії, протоієрей Митрофан Васильвич Сімашкевич (1845-1905) [29, c.197-202]. Він тут часто консультувався і сперечався з Й.Й. Роллє при написанні своїх книг "Римское католичество и его иерархия на Подолии" (1872), "Историко-этнографический очерк Подолии" (1875), за які згодом одержав визнання "першого місцевого вченого-історика Поділля" [220, арк. 71].
Спільні інтереси на грунті дослідження історії краю зблизили Й.Й. Роллє з місцевим протоієреєм Моєсеєм Захаровичем Дороновичем (1828-1991) [60]. Обидва обмінювалися матеріалами з проблем вивчення, утворення і розвитку на Поділлі вірменських колоній та їх економічного, політичного і культурного впливу на населення регіону впродовж ХIV-ХІХ ст. Приятелювали і співпрацювали з Й.Й. Роллє на ниві регіонального вивчення Поділля також відомі місцеві краєзнавці, професори духовної семінарії Михайло Флорович Багинський (1833-1910) [266], Созонт Михайлович Лобатинський (1842-1909) [269], інспектор освіти при подільському губернському правлінні Михайло Сільвестрович Гогоцький (1822-1900) [268], вчитель Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії Іван Костянтинович Михалевич (1846-1919) [19, c.218] та ін. При всіх розбіжностях у поглядах на історію і культуру України й Поділля вони гуртувалися навколо Й.Й. Роллє і знаходили спільні інтереси, заохочували один одного до дослідництва і популяризації минулого краю.
Близьким другом Й. Роллє з середини 1880-х років був секретар Подільського губернського статистичного комітету, член-кореспондент Московського археологічного товариства Віктор Карлович Гульдман (1857-1907). Й. Роллє часто допомагав йому в створенні поділлєзнавчих праць, особливо при складанні археологічної карти Подільської губернії. Згодом у передмові до книги "Памятники старины в Подолии" (1901) В.К. Гульдман написав: "Підготовці цього видання я зобов'язаний порадам і вказівкам покійного д-ра Й.Й. Роллє" [52,c.VI].
У вересні - жовтні 1879 року в Кам'янці-Подільському перебував відомий український письменник Михайло Старицький. Тут він познайомився з Й.Й. Роллє та його власною бібліотекою. До рук М. Старицького потрапило опубліковане цього року Й. Роллє оповідання "Опришок". Під враженням сюжету він задався метою і згодом створив славнозвісний історичний роман "Розбійник Кармелюк", в якому з української точки зору розглянув життя і діяльність народного месника першої третини ХІХ ст. [163,c. 25]. Знався Й.Й. Роллє також з не менш відомим українським письменником Михайлом Коцюбинським, який у 1880-1882 роках працював у Кам'янці-Подільському. Проте близькі стосунки між ними так і не склалися, оскільки М. Коцюбинський прохолодно відносився до місцевої польської інтелігенції й більше контактував з українськими радикалами і діячами народницької "Подільської дружини" [163,c. 25; 54, c.68-69].
У робочому кабінеті будинку Й.Й. Роллє,на письмовому столі та полиці етажерки завжди лежали стоси свіжих і давно прочитаних конвертів, які зберігали листування доктора Антонія з багатьма видавництвами й редакціями газет і журналів з приводу опублікування його творів, з чисельними друзями та науковцями [331, c.129; 403,c.55-56]. З-поміж них на видному місці лежали листи від польських письменників Г. Сенкевича і Ю. Крашевського, публіцистів В. Спасовича, К. Підвисоцького, історика - українознавця О. Яблоновського, з котрими обмінювався думками і матеріалами щодо висвітлення історії середньовічної Речі Посполитої та України. Зокрема, скористувалися цінними порадами, наданими сюжетами і фактичним матеріалом Й. Роллє письменник Г. Сенкевич при створенні відомої трилогії "Вогнем і мечем", "Потоп" і "Пан Володиєвський", учений О. Яблоновський при написанні праць з історії Поділля, Волині й Київщини [160, c.515-516; 331, c.128-130]. Листування Й.Й. Роллє з Ю. Крашевським знайшло втілення у його спеціальних розвідках "Юзеф Крашевський і Станіслав Холоневський" (1878) [283], "З кореспонденції Ю. Крашевського" (1888) [314, №1-7].
У 70-х роках досить активно Й. Роллє листувався з відомим російським істориком і археографом, засновником і редактором журналу "Русский архив" П.І. Бартєнєвим (1829-1912). В листах мова йшла про можливість опублікування праць та археографічних матеріалів Й. Роллє, про вміщення в "Русском архиве" історико-статистичних описів Подільської єпархії, створених місцевими краєзнавцями [188].
Таким чином, дім доктора Й.Й. Роллє у Кам'янці-Подільському в 60-ті - на початку 80-х років і до його останніх днів став важливим науковим і культурно - просвітницьким осередком подільського краю, пристанищем для місцевої творчої інтелігенції без національної і релігійної різниці, про який говорили, що це "жива філія Київського університету в Кам'янці" [160, c.515]. Добра пам'ять про будинок Й.Й. Роллє зберігається у кам'янчан й досі.
Загалом 1866-1882 роки, так званого, другого періоду "кам'янецького життя" Й. Роллє для його діяльності й творчості були надзвичайно успішними й плідними. В цей час він утвердився в колах наукової громадськості України та Польщі як доктор Юзеф Антоній, як учений - історик і краєзнавець, історіограф і археограф, статистик і демограф, а, головне, як відомий письменник на грунті дослідження історії та культури Правобережної України. Визнання науковця і літератора принесли йому монографії "Замки подільські на молдавському прикордонні" (1880), "Полоніка. Матеріали з історії Польщі в російських виданнях" (1879) та "Історичні оповідання" (з 1876 року). За наукові і літературні заслуги Й.Й. Роллє обрано членом Наукового товариства у Познані (1879), удостоєно премії та медалі Наукового товариства у Парижі (1879) [344, c.565]. Водночас подільська інтелігенція не тільки сприйняла Й.Й. Роллє, але й визнала у своїх колах його лідерство, що висунуло його як активного науково-громадського діяча краю. Проте в регіональних дослідженнях та літературних творах доктор Антоній ще знаходився під впливом польської офіційної історіографії у поглядах на Правобережну Україну, як на "східні креси" колишньої Речі Посполитої та її "цивілізаторської місії" в цих землях, неоднозначно й, почасти, негативно ставився до визвольних змагань в Україні. Така позиція Й.Й. Роллє була типовою для початківця на ниві не основної його фахової спеціальності - історії та художньої публіцистики й притаманна його ранньому періоду творчості, яка зазнавала складної еволюції.
Не менш різноманітно насиченим і результативним був третій, заключний період "кам'янецького життя" Й.Й. Роллє, який обіймав 1883-1894 роки. Він характеризується ще тіснішим зближенням Й.Й. Роллє з місцевою інтелігенцією на тлі розвою у Подільській губернії краєзнавчого руху, вагомими дослідженнями і здобутками в науковій і літературно-публіцистичній творчості, в якій уже простежується критичне ставлення до польського панування в Україні та з позитивного боку розглядається визвольна боротьба українського народу XVІ-ХІХ ст.
Важливою віхою у діяльності Й.Й. Роллє, яка власне й започаткувала заключний етап його "кам'янецького життя", стало прийняття його 1883 року в дійсні члени Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, що впродовж 1865-1920 років був провідною краєзнавчою організацією в Україні та поза її межами. Подвижництво цієї науково-громадської інституції знаходилась у полі зору й спеціальних досліджень Ю.Й. Сіцінського [219, арк. 1-5], І.П. Крип'якевича [107, c.217-223], Л.В. Баженова [22, c.20-30; 19,c.64-71], В.С. Прокопчука [181, c.26-32; 183, c.79-80], Ю.С. Земського [69; 70], О.М. Кошеля [105], А.К. Лисого [111, c. 44-51] та інших істориків і краєзнавців України, що дозволяє уникнути в даній дисертації зайвих повторень і деталізації її історії та обмежитися висвітленням конкретної діяльності в ній Й.Й. Роллє.
Отже, 8 липня 1865 року з санкції Синоду при Кам'янець-Подільській духовній семінарії засновано Комітет для церковно-історичного і статистичного опису Подільської єпархії, який згодом одержав офіційну назву "Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет", а з 1903 року "Подільське церковне історико-археологічне товариство". Спочатку до складу Комітету увійшов 21 представник, у тому числі 9 осіб від єпархіального і 12 від училищного освітянського відомств. Ядро Комітету склали протоієреї П.І. Троїцький, Л.Ю. Лотоцький, М.Я. Орловський, професори і викладачі духовної семінарії Д.І. Синицький, М.Ф. Багинський, О.Я. Павлович, учитель міського духовного училища М.З. Доронович та інші відомі на Поділлі краєзнавці. Комітет, який очолили ректор семінарії, архимандрит Феогност (голова) і професор О.Я. Павлович (секретар), спирався у діяльності на загал священиків, учителів та інші верстви подільської інтелігенції [1457 c.59-61; 219, арк. 1].
Утворене товариство для єпархіальних дослідів було покликане офіційною владою протистояти і послабити науковий, культурний вплив римо-католицької церкви в регіоні й утверджувати тут позиції російського православ'я і втілювати політику русифікації краю. Згодом воно перетворилося в авторитетну науково-краєзнавчу організацію, яка встановила тісні зв'язки з академічними установами України, Росії, Польщі й стало розвивати вивчення громадянської історії, етнології, культури. За образним висловом О.М. Кошеля, члени товариства опинилися ніби між церквою і наукою, молотом і ковадлом [105, c.3]. Одні з них залишилися на суто богословських позиціях, інші, не цураючись церкви, розширяли діапазон своїх досліджень і об'єктивно вийшли на рубежі українського національного відродження, як це зробили Ю.Й. Сіцінський, К.В. Широцький, В.Я. Гречулевич та ін. [104].
В 1865-1883 роках Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет більше нагадував гурток краєзнавців, ніж доступну усім бажаючим і розгалужену організацію, де впроваджувалась регіональні дослідження і накопичувався досвід створення описів міст і сіл, церков і парафій місцевої єпархії. Уже до 1 вересня 1868 року до Комітету надійшло переважно від священиків 774 таких історико-статистичних описів і тільки 231 із них був рекомендований до друку, з яких тільки шоста частна оприлюднена на шпальтах "Подольских епархиальных ведомостей" [92, спр. 24, арк.1, 4-5; 91, арк. 2; 42,с.20]. Як засвідчило тодішнє рецензування рукописів надісланих до Комітету, більшість з них була виконана примітивно, без використання належної джерельної бази, що засвідчило низьку підготовку їх авторів до регіональних досліджень. Тим не менш, тільки член Комітету протоієрей М.Я. Орловський опублікував у місцевих єпархіальних "Ведомостях" 41 історико-статистичний опис населених пунктів, у тому числі міст Вінниці, Летичева, Літина, Проскурова, Ольгополя, містечок Меджибожа, Смотрича, Сатанова, Ярмолинець й ін. [56,c.277]. Грунтовністю також відзначався історико-статистичний опис парафій і церков Брацлавського повіту, який оприлюднив 1875 року викладач Подільської духовної семінарії С.М, Лобатинський [113]. Та найбільших успіхів у регіональному вивченні Поділля цього періоду досяг ректор семінарії та керівник Комітету протоієрей М.В. Сімашкевич. Його нарис про м.Хмільник Літинського повіту став взірцем для інших авторів у створені історико-статистичних описів міст і сіл краю [222]. Він же видав неперевершені за якістю і рівнем підготовки того часу монографії "Римское католичество и его иерархия на Подолии" (1872) [224], "Историко-этнографический очерк Подолии" (1875-1876) [223]. Ці книги визначили М.В. Сімашкевича як одного з фундаторів наукової подільської історії й етнології. Здобутком товариства стало заснування в 1876 році свого постійного друкованого органу "Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской иерархии", яких до 1916 року вийшло в світ 12 томів - випусків. У "Трудах" друкувалися програми Комітету, ті ж описи міст і сіл губернії, історичні й народознавчі статті та монографії, котрі стали вагомим підгрунтям сучасного поділлєзнавства.
Важливою віхою у діяльності Комітету стали його допомога в 1869-1870 роках у проведенні великої комплексної етнографічної експедиції по вивченню Подільської губернії під керівництвом П.П. Чубинського і встановлення наукових зв'язків М.В. Сімашкевича, І.І. Данильченка, М.Я. Орловського, А.І. Димінського з М.П. Драгомановим, П.П. Чубинським, П.О. Кулішом, В.П. Антоновичем та іншими діячами українського визвольного руху [19, c.66].
Все ж, незважаючи на значні наукові досягнення в 1865-1882 роках у галузі історичного вивчення Поділля, товариство за результатами діяльності ще досить відставало від ряду єпархіальних історико-статистичних комітетів, що тоді існували в Російській імперії. Зокрема, на початок 80-х років ХІХ ст. вже були затверджені й виданні описи Харківської, Чернігівської, Санкт-Петербурзької, Варшавської єпархій. Натомість історія подільських церков і парафій обмежувалася, хоч і грунтовними, але переважно розрізненими публікаціями.
У членів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету давно уже визріла думка про недосконалість діяльності товариства як в організаційному, так і в науковому плані. Стримувався розвиток Комітету його корпоративністю і вузькоконфесійністю. Він мало поповнювався новими дійсними членами, матеріалами регіональних досліджень; публікації про міста, села, церкви і парафії страждали поверховістю розробки першоджерел.
Гостро критикував недосконалість багатьох досліджень членів товариства завзятий збирач і колекціонер, знавець середньовічних документів і стародруків Поділля й Волині Й. Роллє, який наполегливо переконував своїх давніх приятелів М.В. Сімашкевича, М.І. Яворовського та інших діячів Комітету організувати і належно розгорнути археографічну роботу, створити власний фонд документів за рахунок державних і приватних архівів, здійснювати публікації збірок документів та матеріалів і цим допомогти краєзнавцям більш якісно досліджувати історію та культуру Поділля [105, c.19-20]. Свою позицію Й.Й. Роллє аргументував власними знаннями і досвідом роботи в Київському центральному, Віленському і Варшавському архівах давніх актів, у багатьох приватних архівах Поділля. Це дало йому змогу опублікувати низку археографічних праць, які й сьогодні є важливим джерелом для української і польської історичної науки та поділлєзнавства. З-поміж них вартують уваги добірки унікальних документів з історії Правобережної України публікацї Й.Й. Роллє "Тимчасова археографічна комісія та центральний київський архів і їх видавництва" (1882) [275], "Подільська старовина. Журнал майора Пташинського кінця ХVIIІ ст." (1880) [202]. Остання добірка документів, що стосувалися політичної і військової історії на Поділлі другої половини ХVIII ст., була спочатку оприлюднена російською мовою в подільських єпархіальних "Ведомостях", а 1881 року - польською у "Пшегльонді польському" в Кракові [287]. Водночас Й.Й. Роллє грунтовно володів знаннями з бібліографії стародруків з історії та культури Поділля. Про це свідчить його публікації "Друкарні на молдавському прикордонні" (1872) [277], "Друкарня і граверна майстерня в Бердичеві" (1872) [276]. Про значення цих останніх розвідок Й.Й. Роллє навіть для сучасної історичної науки засвідчує висновок науковця Житомирщини Ф.Б. Пашківського: "Дослідження - есе Антонія Юзефа Роллє про бердичівську друкарню, написане у Кам'янці-Подільському 1872 року й видане відбитком у Кракові, заслуговує перевидання в нинішній Україні" [166, c.44]. Агітація Й.Й. Роллє серед діячів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету про археографічну роботу була наполегливо підтримана професором Київського університету В.Б. Антоновичем, який в ті роки редагував і видавав об'ємні томи фундаментальної документальної праці "Архів Юго-Западной России" і був зацікавлений в залученні до збирання та упорядкування давніх актів й матеріалів місцевих краєзнавців [105,c.20].
Ускладнювалося становище товариства ще й тим, що єпархіальна влада прагнула зберегти свій вплив на нього, утримати його в межах суто церковної організації. В цих умовах керівники Комітету стали на шлях реформування товариства.
Важливою віхою в роботі єпархіального Комітету стало його засідання 30 серпня 1883 року в м.Кам'янці-Подільському. На ньому було значно розширено склад товариства, куди увійшли викладачі місцевої духовної семінарії О. Моргулець, І. Квасницький, А. Яновський, священики І. Лебєдєв, І. Шипович, І. Сулковський та ін. Важливим кроком у подоланні корпоративності й вузькоконфесійної спрямованості товариства стало обрання його дійсними членами поляків - католиків Й.Й. Роллє, краєзнавця і колекціонера М.Й. Грейма та ін. [267, c.839].
За пропозицією М.В. Сімашкевича і Й.Й. Роллє на зібранні було вирішено призупинити на деякий час підготовку й опублікування історико-статистичних описів церков і парафій єпархії та зайнятися грунтовними розшуками цінних історичних матеріалів і документів у приватних, монастирських, церковних і державних архівах, судових установах, фундушних записах, уніатських візитах, формуванням колекції подільських середньовічних актів, метрик, люстрацій і стародруків. Одночасно Комітет скеровував краєзнавців на вивчення історичних документів, видання їх збірок для використаннняя дослідниками [267, c.839].
Нарешті, засідання товариства 30 серпня 1883 року спрямовувало своїх членів на подальше розгортання і поглиблення фольклорно-етнографічних досліджень, вивчення народних і церковних звичаїв, традицій та обрядів.
Реалізуючи ці рішення, Комітет, завдяки Й.Й. Роллє, встановив тісні зв'язки з Київською археографічною комісією для розбору давніх актів, часописом "Киевская старина", налагодив співробітництво з Подільським губернським статистичним комітетом. До найбільш вагомих здобутків у галузі археографічної праці варто віднести спільне видання товариства і Губернського статистичного комітету капітального збірника "Материалы для истории Подольской губернии 1792-1796 гг." (1885) [135]., що розповідали мовою сотень документів про входження Поділля до складу Російської імперії, становлення тут губернії та православної єпархії. Головними упорядниками і авторами передмови та коментарів видання виступили Й.Й. Роллє і М.І. Яворовський. У детальній рецензії на документальну книгу "Материалы для истории Подольской губернии", яку вмістив часопис "Киевская старина", так відзначено внесок Й.Й. Роллє у її створення: "… Подані в книзі дуже цікаві матеріали з історії краю частково взяті з архіву Подільського губернського правління, частково взяті Й. Роллє із збірника, який випадково йому дістався, що належав до архіву колишнього генерал-губернатора Тутолміна. Вельможа цей мав помістя в Подільській губернії, в одному з котрих був архів документів 1792-1795 рр., який нині щезнув". [14, c.693].
Значним досягненням членів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету в галузі археографічної роботи, до якої безпосередньо прилучився Й.Й. Роллє, стало видання третього (1887) і четвертого (1888) випусків "Трудів", повністю присвячених публікації історичних документів. Зокрема, у п'ятому випуску "Трудов" (1890) вміщено колекцію адміністративних, судових, нотаріальних та інших актів, які при допомозі Й.Й. Роллє зібрав і упорядкував краєзнавець С.О. Венгрженовський [38].
З приводу активної участі Й. Роллє в справах товариства згодом М.І. Яворовський писав: "Перебуваючи членом Подільського єпархіального історико-статистичного комітету доктор Роллє своїми обширними знаннями і своєю величезною бібліотекою … часто допомагав членам цього комітету в їх заняттях з історії Поділля" [264, c.516].
Особиста роль належить Й.Й. Роллє в створенні у Кам'янці-Подільському при єпархіальному історико-статистичному комітеті Давньосховища старожитностей (історичного музею) та єпархіальної бібліотеки. За свідченням одного з ініціаторів фундації цих установ Ю.Й. Сіцінського, 1889 року діячі краєзнавчого руху - він, М.І. Яворовський, протоієрей В.С. Якубович та інші часто збиралися в робочому кабінеті будинку Й.Й. Роллє і стурбовані "щезненням безслідно з Поділля пам'яток старовини, культури, мистецтва, що їх вивозили до Петербургу, Москви, Києва, Варшави" [217, c.80], розробляли плани збереження історико-культурної спадщини і відкриття з даною метою музею [64, арк. 28]. Згодом Ю. Сіцінський в рукописі з нагоди 40-річчя заснування Кам'янець-Подільського історико-археологічного музею зазначив: "Нашу думку про заснування в Кам'янці музею підтримав історик, доктор Й.Й. Роллє" [93, арк.2 зв.]. При допомозі Й. Роллє, який мав досвід музейної роботи по Товариству подільських лікарів ще у 1860-ті роки, учасники зібрань розробили "Проект влаштування в м. Кам'янці-Подільському єпархіального церковного Давньосховища", який був розглянутий 29 жовтня 1889 року подільським єпископом Донатом і затверджений у січні 1890 року його наступником, палким прихильником цієї справи, вченим - істориком, архієпископом Подільської єпархії Димитрієм (в миру Дмитро Іванович Самбикін) (1839-1908) [52, c.17; 265, c.393-400].
30 січня 1890 року в м.Кам'янці-Подільському було святковим днем. У храмах правилися літургії, по місту линув передзвін. Члени єпархіального історико-статистичного комітету, громадськість губернського центру урочисто відзначили відкриття при Казанському кафедральному соборі першого офіційного історико-краєзнавчого музею на Поділлі, який тоді дістав назву Єпархіального Давньосховища старожитностей [217, c.79; 219, apк. 32-34].
Він був покликаний згідно Статуту стати місцем "зосередження й збереження старожитностей, які мають відношення до історії Подільської єпархії, і для сприяння членам Комітету в їх заняттях і складався: 1) з бібліотеки історико-статистичного комітету; 2) архіву і 3) речових пам'яток церковної старовини" [243, арк. 2]. Першим завідувачем музею став протоієрей В.С. Якубович, але з наступного і впродовж майже 25 років його директором був Ю.Й. Сіцінський [93, спр.34, арк. 2-4].
Протягом 1890-1893 років Й.Й. Роллє чим міг, тим сприяв у розбудові Давньосховища старожитностей. Він тримав у своїй бібліотеці картотеку всіх значних (понад 20) приватних нумізматичних колекцій Подільської губернії, зокрема, опис 4,4 тисячі золотих і срібних монет власника маєтку в м. Фельштині Проскурівського повіту М.І. Зеленевського, 4-х тисяч монет М.Й. Грейма в Кам'янці-Подільському, однієї тисячі античних монет К. Пуласького з с. Завадинець Кам'янецького повіту та ін.[52,с.29-30]. Крім того, Йосип Йосипович мав на обліку основні зібрання старожитностей, які зберігалися у багатьох поміщицьких маєтках. Ці відомості полегшили і пришвидшили працівникам Давньосховища збір історико-культурних експонатів. Й.Роллє вносив пожертви грішми, передав музею чимало предметів старовини із своїх зібрань, десятки оригіналів давніх актів та історичних документів, рукописів, стародруків й ряд книг з власної бібліотеки, що стосувалися минувшини і культури Поділля, а також брав участь в засіданнях правління установи [156,c.238]. Свідченням визнання заслуг Й.Й. Роллє у створенні краєзнавчого музею та цінності наданих ним у його фонди старожитностей, є публікація 1897 року в петербурзьких "Археологических известиях" хронікальної замітки "Коллекция доктора Ролле в Каменец-Подольском" [102,c.112].
Завдяки Й.Й. Роллє, членам Комітету, багатьом громадянам - ентузіастам музейної справи за короткий час у Давньосховищі старожитностей було зосереджено 7684 речових і писемних пам'яток історії та культури краю [216,c. 3; 101, 10-15], які за своїм профілем виходили за суто церковні межі. За кілька років ця установа стала досить великим музейним, науковим і культурно - освітнім закладом, значним осередком краєзнавчого руху на Поділлі. В його фондах і бібліотеці на початку 1890-х років опрацьовували матеріали В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, І.М. Каманін та багато інших дослідників регіону з різних куточків України, Росії та Польщі [18, c.79-80]. До речі, М.С. Грушевський всіляко заохочував Ю.Й. Сіцінського і його колег по єпархіальному історико-статистичному комітету збирати для Давньосховища стародруки і середньовічні документи й отримав від них у 1890-1893 роках чимало давніх актів з Поділля, які були покладені ним в основу написання відомої монографії "Барське староство" (1894) [18, c.80].
Водночас Й.Й. Роллє, як діяч краєзнавчого руху, на початку 90-х років ХІХ ст. взяв безпосередню участь у подальшому реформуванні Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Він був присутнім на історичному засіданні товариства 30 січня 1890 року, присвяченому урочистому відкриттю Давньосховища старожитностей. На засіданні відбулася серйозна розмова про подальші перспективи розвитку діяльності Комітету. З промовами про необхідність реорганізації товариства, зробити його більш відкритим для громадян виступили архієпископ Димитрій, Ю.Й. Сіцінський, М.І. Яворовський, Й.Й. Роллє та інші зацікавлені учасники зібрання [149, c.110-112]. Внаслідок дискусій на засіданні були прийняті важливі рішення, що послужили початком нового етапу в діяльності товариства з 1890 по 1902 роки:
1. спростити вступ до його лав усім бажаючим і щорічно публікувати списки своїх членів;
2. щомісяця проводити засідання Комітету, на яких заслуховувати реферати й доповіді з місцевої історії та культури;
3. завершити створення і видання історико-статистичних описів церков і парафій Подільської губернії;
4. оприлюднювати в єпархіальних "Ведомостях" протоколи засідань Комітету, щорічні його звіти про надходження історико-культурних цінностей до фондів Давньосховища;
5. спрямувати діяльність Комітету, всіх його членів здійснити внесок науковими дослідами у відзначення 100-річчя входження Поділля під владу Росії (1893) і 100-річчя створення Подільської єпархії (1895) [149, c.110-112; 105, c.25].
Реорганізація комітету викликала потребу в удосконалені його Статуту й програми діяльності. З цього приводу ініціативна група товариства на чолі з Ю.Й. Сіцінським знову почала неодноразово збиратися на квартирі Й.Й. Роллє. Тут, у демократичній обстановці зрештою був вироблений остаточний варіант нового Статуту, який був затверджений Синодом 14 жовтня 1894 року [243, арк. 1-5] і опублікований у 1895 році [244].
Отже, діяльність у Комітеті Й.Й. Роллє у 80-ті - на початку 90-х років ХІХ ст. позитивно позначалося на процесі демократизації товариства, яке відкрило свої двері багатьом зацікавленим громадянам без різниці віри і національностей, у поглибленні якості його регіональних досліджень і, зрештою, на перетворенні його в головний осередок краєзнавчого руху на Поділлі.
Таку ж роль судилося зіграти Й.Й. Роллє в зазначений період у діяльності державного Подільського губернського статистичного Комітету. Ще у 60-ті роки ХІХ ст. він домігся того, що ця офіційна установа розпочала займатися краєзнавчими дослідженнями й публікацією їх результатів. У 80-ті - на початку 90-х років Й.Й. Роллє продовжив виступати проти засилля в Комітеті чиновництва і бюрократизму на користь залучення до його складу ініціативних і творчих громадян, схильних розширити компетенцію діяльності суто статистичного органу та тісної співпраці з іншими краєзнавчими осередками. Першим значним успіхом стала співпраця під наставництвом Й.Й. Роллє і М.І. Яворовського губернського і єпархіального Комітетів по підготовці й виданню документального збірника "Материалы для истории Подольской губернии. 1792-1796 гг." (1885). Особливо відчутно зросло значення губернського статистичного Комітету в регіональних дослідженнях, коли його відповідальним секретарем з 1886 року став відомий на Поділлі краєзнавець Віктор Карлович Гульдман [16, c.235-237]. При підтримці Й.Й. Роллє він започаткував видання з 1884 року щорічного "Обзора Подольской губернии (Приложение к отчетам Подольского губернатора)", яке до 1913 року склало 25 об'ємних книг, що увібрали в собі огляди всіх сторін (демографія, сільське господарство, промисловість, торгівля, освіта, культура, медицина, податки тощо) життя краю й стали унікальним джерелом для нинішніх дослідників минулого Поділля [142]. Крім того, скориставшись бібліотекою Й.Й. Роллє та його численними порадами, В.К. Гульдман опублікував важливі для краєзнавства капітальні монографії "Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания" (1889) [53], "Населенные места Подольской губернии" (1893) [51].
Варто зауважити, що поступовий відхід від діяльності в Подільському губернському статистичному комітеті Й.Й. Роллє, В.К. Гульдмана, М.І. Яворовського та інших місцевих науковців призвів з початку ХХ ст. до перетворення його знову в суто чиновницько-бюрократичну установу, яка перестала бути важливим осередком краєзнавчого руху та регіональних досліджень.
Крім своєї відданості справі розвою краєзнавчого руху й регіональних досліджень, Й.Й. Роллє повністю віддавався своїй основній професії - медицині, жваво цікавився іншими сторонами місцевого суспільного життя, боляче сприймав негаразди і біди громадян та друзів й чим міг, тим допомагав. За оцінкою його сучасників, "глибока відданість високим принципам добра, честі, благородства складали виключну моральну рису натури Роллє, возвеличували його над іншими і викликали до нього довір'я й повагу оточуючих, які неодноразово зверталися до нього як до третейського судді і його справедлива, чесна і об'єктивна думка була єдино правильним вирішенням справи … Він ніколи не залишав людей у біді, невдачах і небезпеці. Саме тоді понад усе пізнавалась дружба цієї чесної і доброї людини" [264, c.517].
Показником активної громадської позиції, розвинутого почуття гуманізму в Й.Й. Роллє є такі приклади його суспільної діяльності в інтересах підвищення загальної культури та охорони здоров'я населення Подільської губернії, особливо соціально незахищених верств. Так, за безпосередньою участю Й. Роллє та його соратника Е. Фаренгольця в 1884 році вперше у м.Кам'янці-Подільському була відкрита безплатна лікарня для бідних, яка забезпечувала належний поліклінічний огляд і госпіталізацію хворих. Неодмінним його завідуючим був Й.Й. Роллє. Він утримував заклад власним і коштом друзів - меценатів, забезпечив його необхідним обладнанням, безкоштовним медичним обслуговуванням, ліками і харчуванням хворих [148, c.770]. Одночасно в тому ж році при підтримці Йосипа Йосиповича у місті було засновано притулок для дорослих сліпих людей, в якому їх навчали азам освіти, здійснювали безкоштовне лікування та залучали до суспільно - корисної праці [152, 846]. Цей притулок згодом перетворився в один з великих виробничо - освітянських закладів для сліпих в Україні, який діє до сьогодні.
Не менш плідною була діяльність Й.Й. Роллє на посаді постійного скарбника і дійсного члена відкритого на початку 1885 року Кам'янець-Подільського відділення (комісії) імператорського людинолюбивого місіонерського товариства [150,c.634-639]. За свідченням М.І. Яворовського, Й.Й. Роллє чимало зробив, щоб використати кошти цього філантропічного осередку насамперед для надання матеріальної допомоги в справі поліпшення умов життя та організації належного медичного огляду дітям бідняків і сиротам, а також для підтримки інших неімущих хворих, лікувальних закладів [264, c.516]. З такою ж метою Й.Й. Роллє використовував своє членство і секретарство в місцевому відділенні Товариства Червоного Хреста. За його ініціативою у 1887 році існуюча в місті школа повивальних бабок була перетворена в дворічну школу повивальних сестер, а 1891 р. створено відділення сестер - жалібниць при товаристві Червоного Хреста, пункти віспощеплення реорганізовані в Інститут щеплення віспи [151]. Водночас по лінії Товариства Й.Й. Роллє брав дієву участь у 80-х - на початку 90-х років у проведенні акцій по наданню матеріальної підтримки голодуючим мешканцям Поділля, сім'ям, які втратили годувальника, непрацездатним, ветеранам війни, особливо пораненим і хворим, й іншим подібним категоріям людей, вносив грошові пожертви на боротьбу в губернії з дифтеритом, коклюшем та рештою епідемій [259, спр.12, арк. 9; спр.17, арк. 13, 15].
На цьому не вичерпувався перелік малих і великих громадських справ Й.Й. Роллє, що припали на заключний, "кам'янецький період" життя і своїм добром на користь людей зміцнили його авторитет, повагу як в інтелектуальних колах, так і серед різних соціальних верств подільського населення. Підсумовуючи свій життєвий шлях в "Автобіографії", Й.Й. Роллє писав: "Ніколи нездужав на хворобу генія. З пройденого життя задоволений, і якби його повторити вдруге, не хотів би розпочати його інакше. Зустрічалося на моїй дорозі людей більше гречних, аніж негречних, а тих останніх зарахував би до категорії дурнів" [160, c.517].
З початку 1890-х років у розквіті творчих сил і можливостей Й.Й. Роллє важко занедужав на тоді маловиліковну хворобу нирок. Вона завдавала значного фізичного болю, стомлювала і виснажувала його. Але він до останнього свого дня займався лікарською практикою, громадською діяльністю, не переставав створювати нові праці. На 64-му році життя, напередодні рокового дня Й.Й. Роллє, як завжди, напружено працював за письмовим столом свого кабінету до пізньої ночі. Вранці відчув себе погано і викликав колегу - лікаря, котрий не виявив у стані хворого нічого, що непокоїло б. Після візиту лікаря Й.Й. Роллє приліг на ліжко і заснув. Стурбований тривалим сном батька найстарший син Міхал зайшов о 9 годині ранку до покоїв і не почув дихання. Прибулі лікарі засвідчили смерть від уремії Йосипа Йосиповича Роллє, яка настала 21 січня 1894 року.
Смерть Роллє глибоко вразила громадськість Кам'янця й краю. Звістка про кончину популярного лікаря, історика та письменника навіть перервала виставу в театрі. Занепокоєні такою активністю населення владоможці заборонили своєчасно надрукувати некролог, розставили в усіх кінцях міста та перехрестях жандармські пости, завертали назад жителів навколишніх містечок і сіл, що прийшли провести покійного в останню путь. У храмах міста відбулися людні молебені, похорон вилився в маніфестацію кількох десятків тисяч шанувальників Й.Й. Роллє [412, c.19]. Учасник цієї траурної процесії М.І. Яворовський пізніше згадував: "В труні він нібито посміхався. Можливо в цій посмішці висвічувався останній привіт його людям, яких він так щиро любив, для блага яких з такою наполегливістю трудився" [264, c.516]. Й.Й. Роллє поховали на видному місці римо-католицького кладовища і згодом вкрили могилу великою глибою найкращого граніту. Та в 30-ті сталінські роки, як тоді було прийнято, пам'ятник зруйнували і його рештки використали для господарських робіт. У римо-католицькому кафедральному костьолі Св. Петра і Павла згодом встановлено мармурову плиту роботи Антонія Попеля з барельєфом доктора Ю.А.Роллє і написом польською мовою: "Син цієї землі, минуле її любив, відшуковував і описував, а скарби поважати учив", яка належно збереглася й до нині. А для молодих лікарів Кам'янця запроваджена стипендія його імені [380,c. 36].
Через деякий час після похорон Роллє некролог, написаний Ю.Й. Сіцінським, помістили "Подольские епархиальные ведомости" [58,c. 448-449]. На смерть свого постійного автора відгукнулася редакція "Киевской старины" [153,c.342-343]. В обширному й історіографічно аналітичному некролозі, вміщеному в тій же "Киевской старине" професор В.Б. Антонович констатував: "Ми маємо визнати, що доктор Роллє невтомною своєю діяльністю на полі історичної науки відслужив чесну службу на користь рідного краю" [9, c.310].
Практично всі газети і журнали Польщі сповістили про передчасну кончину Й.Й. Роллє. З-поміж них найбільш докладні і теплі некрологи з портретами доктора Антонія опублікували часописи "Tygodnik Powszechny" (1894, 15.05), "Tygodnik Ilustrowany" (1894, №4-5), "Przewodnik Bibliograficzny" (1894, s.121), "Czas" (1894, №19), "Kwartalnik Historyczny" (1894, c.385-387), "Sіowo Polskie" (1894, №3), "Kraj" (1894, №3), "Kronika Lekarska" (1894, №2), "Nowiny Lekarski" (1894, №2), "Medycyna" (1894, №5), "Њwiat" (1895, №6) та ін.
На жаль, на порозі ХХІ століття є ще чимало осіб і, зокрема, науковців, які нехтують поданими В.Б. Антоновичем, Ю.Й. Сіцінським, М.І. Яворовським та іншими його сучасниками толерантними і об'єктивними оцінками творчості й заслуг Й.Й. Роллє перед Україною, у тому числі Поділлям, і продовжують вбачати в ньому лише польського націоналіста, негативно ставитися до його літературних та історичних праць, чим применшується чималий позитивний внесок доктора Антонія у вітчизняну науку, в розвиток польсько-українських наукових і культурних стосунків і зв'язків другої половини ХІХ ст. Матеріали даного розділу книги з біографії, громадської і наукової діяльності на ниві краєзнавчого руху та регіональних досліджень Правобережної України спростовують однобічне негативне сприйняття особистості Й.Й. Роллє й засвідчують його демократизм, гуманізм, повагу до українського народу, якому віддано служив, його історії й культурі
У плані загального висновку доцільно зазначити, що громадська діяльність, складний процес формування світоглядних засад, розвитку та еволюції наукової і літературної творчості Йосипа Йосиповича Роллє припали на другий і особливо на третій етапи національно-культурного відродження України в ХІХ ст. [211] Під його значним впливом (у першу чергу особисто В.Б. Антоновича) він, ніколи не пориваючи з місцевою польською общиною, поступово вийшов за межі її вузькокоропоративних інтересів й став активно і різнопланово співробітничати з представниками інтелігенції без різниці національностей і віросповідань (українці, росіяни. євреї й ін.). Це дало змогу йому посісти провідне місце в краєзнавчому русі на Поділлі, здобути авторитет і загальну повагу в усіх верствах місцевого населення, а в своїх літературних працях і в історичних дослідженнях в основному об'єктивно висвітлювати минуле України, поступово відмовлятися від ідеалізації колишнього польського панування в українських землях.

Наукова-літературна і просвітницька діяльність Ю.А. Роллє

1. Історія та культура України в творчості Ю.А. Роллє.

Які ж обставини й чинники змусили медика-ученого Й.Й. Роллє стати на шлях наукових пошуків і досліджень, популяризації складних процесів минувшини України, Польщі, особливо їх регіонів і в цій сфері діяльності зрости професійним істориком, археографом і краєзнавцем, письменником і публіцистом й перевершити славу лікаря у європейській спільноті, посісти одне із значних місць в історичній науці та літературі? Очевидь, тут вирішальну роль зіграли обставини його життя. Притаманні йому неабиякі здібності, котрі він постійно розвивав, захоплення з дитинства читанням книг, у першу чергу героїко - романтичних та історичних, жадібне сприйняття ним численних розповідей про драматичні епізоди минувшини України і, зокрема, Поділля, яких він наслухався від частих гостей в отчому домі, перебування в юнацькому й зрілому віці в колі творчої інтелігенції, фольклорно-етнографічні подорожі по селах і містечках Київщини в роки навчання в університеті cв. Володимира, народжена з початку трудової діяльності в містечку Яришеві на Поділлі пристрасть до пошуків раритетних документів і праці в архівах - усе це разом сформувало в Й.Й. Роллє потяг до дослідництва на тлі історії й культури і стало важливою складовою його життя. Проте складні сімейні обставини призвели до того, що він обрав для себе більш надійну і престижну на той час професію лікаря, сповна віддався справі розвитку в Україні та Польщі наукової і практичної медицини, використав її як матеріальну базу для занять своїми головними уподобаннями - історією та літературною творчістю.
Працюючи над підвищенням фахової майстерності, він одночасно за дорученням Подільського і Варшавського наукових лікарських товариств (1861-1865) став розробляти сторінки історії становлення в добу середньовіччя у Польщі та Україні системи охорони здоров'я, державних і приватних медичних закладів і їх ролі у боротьбі з епідеміями та іншими хворобами, в тому числі на соціальному грунті. При цьому Й.Й. Роллє не просто описував відомі факти у тогочасній літературі, а опрацьовував, головним чином, документи Кам'янецького магістрату ХV-XVIII ст., архіву Подільської губернської канцелярії та приватних архівів місцевих польських поміщиків. Внаслідок у Варшавських і Петербурзьких виданнях з'явилися польською мовою грунтовні статті Й.Й. Роллє "Доброчинні заклади і шпиталі в давньому Подільському воєводстві" [381], "Впровадження медичної частини і хвороби епідемічні в давньому Подільському воєводстві" [391], "Матеріали до історії проституції і судової медицини в Польщі у ХVII i XVIII ст." [383, c.116-130], "Нотатки до історії венеричних хвороб у Польщі" [385], "Нарис гігієни Поділля на тлі статистики" [389] та розвідки такого ж характеру в працях Подільського товариства лікарів "Матеріали до топографії і статистики лікарської" за 1862-1865 роки [198].
Варто підкреслити, що в названих ранніх творах Роллє уже чітко простежується інтерес автора не тільки до історії України, але й до всіх аспектів громадсько-політичного життя в минулому. Зокрема, в статті "Доброчинні заклади і шпиталі" він детально описував не тільки позитивну роль місцевої медицини, заснування перших лікарень, але й звернувся до етнічних проблем, подав аналітичну історичну довідку про колонізацію вірменами Поділля, детально охарактеризував життя у ХV-ХVII ст.однієї з великих в Україні вірменської общини м. Кам'янця-Подільськогого, її сподарську діяльність, побут та стосунки їх з польським і українським населенням. Упродовж своєї творчості Й.Й. Роллє неодноразово буде звертатися до розробок вірменської проблематики і здійснить гідний внесок в її розв'язання, аргументи, факти і систематизація якої не втратила своєї актуальності й досі і активно використовується як історичне джерело сучасними науковцями і краєзнавцями. Свідченням цього є захищена 1999 року О.Л. Осіпяном кандидатська дисертація "Економічний розвиток вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в ХІV-XIX ст." [145].
У решті названих статей Й.Й. Роллє досліджує етапи поширення у XV-XVIII ст. на Поділлі епідемічних і венеричних хвороб, проституції і боротьби з цим злом під кутом зору соціально-економічного стану краю, з притаманним йому співчуттям описав беззахисність міських низів і селянства перед природніми лихами.
В такому ж соціальному плані та з використанням історичних екскурсів були написані російською мовою і видані перші книги Й.Й. Роллє: "Материалы для медико-топографического описания Подольской губернии" (1865) [198], "Статистическое описание Подольской губернии" (1866) [210], "Памятная книга Подольской губернии на 1866 год" (1866) [161], "Гигиенические очерки Подольской губернии" (1869) [191] та стаття "Материалы медицинской топографии и гигиены в Подолии" (1866). Книги вражають досконалим володінням автором статистичним і медико-топографічним науковими методами дослідженнями, прагненнями подати достовірні й об'єктивні статистичні описи стану медицини, гігієни, санітарії, економіки, культури та інших сторін життя краю в ХІХ ст. Дотепер визнаються усіма дослідниками Поділля викладені у книгах Й.Й. Роллє статистика населення і демографічні процеси, показники природо-кліматичних ресурсів та умов, розвитку галузей сільського господарства, промисловості, ремесла, транспорту, зв'язку, торгівлі, медицини, культури, освіти тощо. Опис автором соціально-гігієнічних умов різних верств мешканців губернії, особливо простого люду, настільки пронизаний аналізом жахливих умов проживання, побуту й умов праці на виробництві основних груп населення міщан, ремісників, робітників і селян, що він став своєрідним обвинуваченням існуючого політичного режиму - російського самодержавства.Тому місцеві чиновники з острахом і ворожістю ставилися до творчості Й.Й. Роллє.
Засвідчимо, що історико-медичні, санітарно-гігієнічні та статистичні праці початкового періоду творчості Й.Й. Роллє 60-х - початку 70-х років ХІХ ст. залишили помітний слід у вивченні, зокрема, Подільської землі. Водночас вони страждали ще певною недосконалістю викладу й аналізу матеріалу,так би мовити, природничим підходом до висвітлення суспільних явищ, прихильністю до полонізаторських ідей в Україні. За оцінкою В.Б. Антоновича, в своїх ранніх статтях і книгах Й.Й. Роллє ще "не володів методом науки … і тому не зміг уникнути помилок" [9, c.309].І все ж, ранні твори Й.Й. Роллє уже вказували, на думку М.І. Яворовського, толерантний підхід до бачення подій, народного життя [264,c.506], стали початком формування його історичних поглядів, які будуть поступово схилятися в бік позитивізму, об'єктивізму та навиків історичних досліджень, зрештою остаточно спрямували його до систематичних занять історією і краєзнавством на терені Правобережної України.
1866 рік став часом появи в Й.Й. Роллє перших суто історичних праць, які засвідчили його пізнавальний і науковий інтерес до дослідження минувшини міст і сіл Поділля, Волині й Київщини. Таким його першим твором була оприлюднена того ж року у Варшавському "Тигодніку ілюстрованому" змістовна історико-археографічна стаття "Кам'янець. Матеріали до історії міста" [340, c.120-142]. Вона містила короткий узагальнюючий опис історії міста і його околиць ХVI-XVIII cт. та для його обгрунтування розгорнуту добірку взятих автором переважно з архіву Кам'янецького магістрату та приватних колекцій документів і матеріалів тієї епохи (гродські акти, постанови вірменських і польських судів, свідчення про перебування у Кам'янці польських королів, про взяття 1672 року турками міста й ін.). Їх публікація вказувала наскільки серйозно автор ставився до формування джерельної бази власних досліджень, яку вважав своїм обов'язком оприлюднювати для потреб історичної науки. Цю статтю одразу помітили польські історики, критики та місцеві науковці й краєзнавці.
Окрилений успіхом, Й.Й. Роллє створив того ж року рукопис обсягом 229 аркушів своєї першої історичної монолграфії польською мовою "Кам'янець. Історичний нарис" [341]. В ній досить стисло й популярно викладені основні етапи історії міста і краю з античного часу і до середини ХІХ ст. Тут автор стверджував, чого не доведено історичною наукою й сьогодні, що місто Кам'янець-Подільський виникло на базі давньогрецьких колоній Клепідава і Петридава й існувало як "град" аж до знищення його ордою хана Батия в 1241 році і було відроджене зусиллями литовських князів Коріатовичів у ХІV ст. Більш науково в монографії розроблена історія міста ХV-ХІХ ст. Проте цей рукопис за не з'ясованими обставинами так і не був автором опублікований. Його фрагменти знайшли відображення в наступних історичних монографіях та оповіданнях Й. Роллє. Даний рукопис послужив базою для створення доктором Антонієм фундаментальних праць з історії Поділля, Волині й Київщини і з цією метою майже шість років (до 1872 р.) повністю присвятив збиранню літератури і джерел, наполегливо працював в архівосховищах Варшави, Кракова, Вільно, Києва та в основному поміщицьких архівах краю.
Внаслідок копітких досліджень і напруженої творчої праці Й.Й. Роллє опублікував упродовж 1869-1872 років у Краківському "Огляді Польському" ("Przegі№d Polski") свою найголовнішу історичну монографію "Замки подільські на молдавському прикордонні", яка 1872 року була видана друком окремою книгою обсягом 532 сторінки і тиражем - усього 40 примірників [160, c.511]. Дослідження одразу ж привернуло увагу фахівців, було належно сприйнято в польському суспільстві й, природно, одержало як позитивні, так і негативні відгуки критиків. Дійсно, видання ще відзначалося недосконалістю в систематизації матеріалу, мало значні фактичні прогалини, чимало неточностей у висвітленні історичних подій ХV-XVIII cт. на Поділлі. Тому автор присвятив майже вісім років життя, щоб збагатити джерельну базу дослідження, доопрацювати, доповнити численним новим матеріалом і вдосконалити виклад змісту монографії. Вона під назвою "Замки подільські на молдавському прикордонні" й під авторським псевдонімом "д-р Антоній Ю." була видрукована 1880 року у Варшаві, як друге, доповнене і перероблене видання в трьох томах (т.1, 308 с., т.2, 304 с. і т.3, 290 с.), які склали загальний обсяг - 912 сторінок [313].
Перший і другий томи "Замків подільських" присвячені історії міста Кам'янця-Подільського. Зокрема, шість розділів, що складали перший том, висвітлювали минувшину міста від його початків до кінця XV ст. (Розд.1), різномаїте життя міста в XVI і XVII ст. до захоплення його турками (Розд.2), двадцятисемирічне турецьке іго на Поділлі (Розд.3), сумне становище міста і краю після османського панування (Розд.4), історія Кам'янця у XVIII ст. (Розд.5) і характеристика трьох станів міського населення у XVIII ст.: духовенства, військових та міщан (Розд.6). Другий том містив детальний опис кам'янецької фортеці і міських оборонних укріплень (Розд.7), нариси про комендантів замку (Розд.8), дослідження про вірменську общину в Кам'янці (Розд.9), огляд впровадження і розвиток римо-католицької конфесії, унії та православ'я (Розд.10) та історико-архітектурний зріз католицьких монастирів та костьолів (Розд.11). У трєтьому томі були подані історичні описи основних придністровських населених місць Поділля із своїми замками і оборонними спорудами. В томі особливе місце займав докладний історичний опис містечка Жванця на Дністрі (Розд.12), сіл Окопи на Збручі (Розд.13), Браги на Дністрі (Розд.14), Панівців на Смотричі (Розд.15), Устя на Дністрі (Розд.16), Чорнокозинець на Збручі (Розд.17), міст Бару (Розд.18), Шаргорода (Розд.19) і Могилева-Подільського на Дністрі (Розд.20).
Фактично двадцять розділів трьохтомника складали набір малих і значних за обсягом самостійних нарисів, які висвітлюють закінчено найбільш важливі епізоди історії м.Кам'янця-Подільського й краю і заслуговують окремих спеціальних видань. Так, історичний опис містечка Жванця, що тоді входив до складу Кам'янецького повіту, зайняв дві третини обсягу останього тому "Замків подільських". Згодом у 1885 році він був перекладений на російську мову і надрукований як монографія у книзі "Пятьдесят первый год существования Каменец-Подольской гимназии" [192]. Одночасно в 1880 році Варшавський часопис "Клоси" оприлюднив узятий з "Замків подільських" нарис про с.Панівці цього ж повіту [277]. Навіть для нинішньої історичної науки не втратили свого сенсу і значення такі розділи "Замків подільських" як "Кам'янецькі вірмени", "27-ми річне турецьке пануваня", "Стара фортеця і фортифікація міста", описи міст і сіл Наддністрянщини й інші аспекти, підняті у трьохтомнику.
Водночас у 60-ті - на початку 80-х років Й.Й. Роллє притримується офіційної точки зору польської історіографії на Україну, що особливо простежується в його "Замках подільських". Він твердив у монографії, що "Кам'янець є твердинею польської цивілізації на Поділлі", "Кам'янець-Подільський - втілення чисто польських прагнень латинського духовенства", "Кам'янець - пристанище для коронного гетьмана після битв з розбурханим козацтвом", що "вірмени схильні обманювати і шахраювати" і т.п. У трьохтомнику відчутне негативне ставлення Й.Й. Роллє до національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. Зокрема, можна тут зустріти вирази: "важко навіть перелічити шкоду, яку нанесла ця орда (селянсько-козацькі загони 1648-1657 років. - С.Б.): католицькі костьоли розвалені, могили шляхтичів розкопані і пограбовані … і все це в один день було втрачено, кордон від України оголений і на цьому кордоні кривава постать вождя (Б.Хмельницького), розлютованого, з мечем і булавою, з великим натовпом народу" [313, т.1, с.125-130]. Подібна оцінка в праці і гайдамаків. Роллє пише: "… частина козаків уже відвикла працювати. Вони почали нападати, вбивати, загрожуючи громадському спокою. Народ їх назвав гайдамаками і з цією назвою вони увійшли в історію, залишаючи по собі сумну славу. Гайдамаки все добували грабіжництвом, не милували нікого" [313, т.1, с.202].
Таке концептуальне бачення доктором Антонієм історії Кам'янця та інших населенних місць Поділля, національно-визвольного руху XVII-XVIII ст., викладене в його ранніх творах, було несприйнятне для українського суспільтва і його історичної науки ні в час виходу в світ "Замків подільських", ні тим більше сьогодні. Головний критик історичних праць Й. Роллє професор В.Б. Антонович з цього приводу делікатно зауважив: "… перші монографії доктора Роллє викликали неприємне враження у читачів" [9, c.309]. А наприкінці ХХ століття кам'янецький історик Ю.М. Тарасов, оперуючи вищенаведеними антиукраїнськими висловлюваннями Роллє раннього періоду творчості, просто назвав його "реакціонером", "виразником інтересів польських феодалів" [231, c.15]. Однак, варто врахувати в історіографічному аналізі, що сам Й.Й. Роллє, згодом опрацьовуючи нові документальні джерела з історії України, поступово осмислив свою хибну позицію в творчості і у зрілий період своєї науково-літературної діяльності 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., в основному відійшов від подібних категоричних, антиукраїнських випадів, і, спокутуючи, певною мірою, свою провину, не шкодував фарб і епітетів в описі принад українського народу, підкреслював справедливість боротьби козаків і гайдамаків проти польських панів та шляхти [365].
Не зважаючи на зазначені недоліки трьохтомника "Замків подільських", все таки ця монографія одержала неабияке схвалення й визнання у польській і українській історіографії. По-перше, критики і читачі одностайно були вражені багатством і глибиною джерельної бази дослідження, яка була представлена майже на кожній сторінці видання вагомим науковим апаратом, тобто посиланнями на використані автором джерела і літературу [313, т. І-ІІІ]. Джерельну основу монографії складали насамперед великий і цінний на документи XVII-XVIII ст. сімейний архів поміщиків Підвисоцьких в с.Рихті та представлені у розпорядження Й.Роллє архівосховища Гаєвських у с.Руда, Старжинських у с.Островчани Кам'янецького повіту, Мар'яна Побуг-Гурського в с.Котюжани Могилів-Подільського повіту [88, арк. 10]. Чимало доклали зусиль у збиранні матеріалів для монографії в різних куточках Подільської губернії друзі Й.Й. Роллє Костянтин Подовський і Олександр Даровський [364, c.262]. До того ж, Й.Роллє широко використав у праці матеріали Кам'янецького магістрату, архіви костелів кафедрального і св. Миколая, неопубліковані листи місцевого коменданта ХVІІІ ст. Яна де Вітте, інших діячів тощо. Водночас він повною мірою залучив до написання монграфії видані друком збірники документів М. Балінського і Т. Ліпінського "Старожитна Польща" [321], "Vollumina Legum" (СПБ., 1863-1865, Т. ІІІ,ХІІ, ХІІІ), "Барська конфедерація. Листування Станіслава Августа і Ксаверія Браницького" [346], томи київського "Архива Юго-Западной России" за 1859-1879 роки видань. Важливе підгрунтя дослідження склали тогочасні відомі загальні праці з історії України і Польщі, монографії про Поділля В. Марчинського [356], О. Пшездзєцького [373] й ін. Крім того, на зламі 1870-1880-х років Й.Й. Роллє чимало часу віддав розшукам потрібних йому матеріалів в архівах Києва, Кам'янця-Подільського, Львова, Вільно, Кракова і Варшави. Результатом його археографічної діяльності стало видання згадуваної в другому розділі книги двотомника "Полоніка. Матеріали до історії Польщі в творах російських (1700-1862)" [301], в якому він привів бібліографію 2500 назв російськомовних книг, а також залучив шість тисяч документів з російських архівів. Вагомість цієї капітальної праці полягає не тільки в тому, що Й.Й. Роллє упершим в польській історіографії звернув серйозну увагу на російські історичні праці й документи для потреб дослідження минувшини Польщі, але й уперше в польській науці він власноручно широко запровадив російську літературу та архівні матеріали в монографію "Замки подільські", у подальші свої твори й став, таким чином, взірцем для наслідування іншими польськими вченими. Вже у такому контексті Й.Й. Роллє залишив помітний слід у польській історичній науці [100, c.55-63].
По-друге, не зважаючи на прихильність до теорії "цивілізаторської місії" Речі Посполитої в українських землях, яка проглядається в "Замках подільських", Й. Роллє не завжди її дотримувався у зв'язку з тим, що надавав перевагу об'єктивному викладу подій і фактів, більше довірявся документальним свідченням й, таким чином, свідомо чи мимоволі змушений був висвітлювати непривабливі сторони політики польської держави на "східних кресах", життя місцевих магнатів і шляхти, співчувати важкому становищу низів, українцям загалом. З кожним наступним його твором ця тенденція зміцнювалася, утверджувалася й, врешті-решт, зросла у певну закономірність.
По-третє, варто прислухатися до оцінок "Замків подільських", які подали тодішні критики. Так, професор В.Б. Антонович писав: " Джерелом його праць слугували твори історичної російської і польської літератури, записки сучасників і, головним чином, історичні документи: останні він запозичав із двох джерел. По-перше, він прискіпливо вивчав видання Київської археографічної комісії і "Описи актових книг", вибираючи з них всі найдрібніші деталі, що мали інтерес історичний, історико-топографічний чи біографічний і зібрані відомості групував у чіткому систематичному порядку. Другим грунтовним документальним джерелом творів Роллє були сімейні архіви дворян Подільської губернії ..., з яких брав цікаві свідчення, тим більше, що ці матеріали, складаючи приватну власність, не були доступні для більш широкої публіки. ... Монографії д-ра Роллє мають епізодичний характер, виняток складає один лише великий твір "Замки подільські на молдавському прикордонні". Перші два томи цього твору складають систематичну, досить повну і поки єдину історію м. Кам'янця-Подільського, третій же том присвячено історії подільських міст" [9, c.307-308]. Подільський історик М.І. Яворовський констатував: "З історичних праць доктора Роллє, найближче відношення до Кам'янця-Подільського мають "Замки подільські", де детально викладена історія міста. До недавнього часу (до видання історії Кам'янця російською мовою Ю. Сіцінським) твори Роллє були єдиним докладним дослідженням з історії Кам'янця" [264,c.509]. Інший прихильник таланту доктора Антонія В.К. Гульдман писав: "Самою кращою працею, в розумінні деталей і грунтовності дослідження, є в даному випадку праця покійного д-ра Й. Роллє "Zameczki Podolski", і, мимоволі, доводиться жалкувати, що до цього часу це видання не перекладено на російську мову" [46a, c.243].Польський біограф Й. Роллє В. Коротинський, прочитавши "Замки подільські", зауважив: "Така прекрасна і вичерпна історична моногафія про колись важливе прикордоння і про чудовий Кам'янець …" [347, c.325].
З нашого погляду, монографія Й.Й. Роллє "Замки подільські" має непересічне наукове значення. Цінна вона передусім унікальними історичними фактами, подіями, описами життя і побуту магнатських родин, польської шляхти і українського населення. Не дивно, що ця праця стала джерельною базою для написання трилогії Г. Сенкевича "Вогнем і мечем", "Потоп" і "Пан Володиєвський", створення книг Ю.Й. Сіцінським "Город Каменец-Подольский" (1895), "Оборонні замки західного Поділля" (1927), В.К. Гульдманом "Памятники старины в Подолии" (1901), і, зрештою, при підготовці нарисів до томів "Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область" (1971), "Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область" (1972), для створення інших праць з історії середньовічної України. Безумовно, "Замки подільські" заслуговують перекладу і видання українською мовою з відповідними коментарями, поясненнями та історіографічним аналізом.
Капітальна праця над створенням монографії "Замки подільські" викликала науковий інтерес Й.Й. Роллє до вивчення інших аспектів історії Київщини, Волині й Поділля. Зокрема, в 1872 році він оприлюднив цікаві дослідження в Краківському "Рочніку археологічному" "Друкарні на молдавському прикордонні" [377] та "Друкарня і граверна в Бердичеві" [276]. У першому нарисі йдеться про історію друкарні XVI-XVII ст. протестанта графа Потоцького в с.Панівцях поблизу м.Кам'янця-Подільського, яка видавала переважно кальвіністські богословські книги, що суперечили тодішнім римо-католицьким устоям, про друкарню XVIII-XIX ст. у містечку Миньківцях Ушицького повіту, котра належала диваку графу І. Мархоцькому та про інші книговидавничі осередки подільського Подністров'я. В другому - розповідається про діяльність друкарні кармелітів XVIII-XIX ст. у м. Бердичеві. Значення даних праць, які писалися до "Замків подільських", але до змісту монографії не потрапили, полягає в тому, що Й.Й. Роллє уперше в історіографії проблеми звернув увагу і проторував шлях вивчення першодрукарства в Правобережній Україні, котре розвивалося поза такими відомими центрами як Київ, Львів, Остріг [166,c.44]. До того ж, Роллє подав у названих нарисах бібліографію стародруків на Поділлі й Київщині, що створило сприятливі умови для їх розшуків та досліджень.
До важливих для історичного краєзнавства праць доцільно віднести регіональні дослідження Й. Роллє опубліковані 1880 року в "Тигодніку Повшехному"- "Історія Мукарівського староства" в Ушицькому повіті [282], 1884 року в "Клосах" - "По малих дорогах" [302]. В останньому описані та проілюстровані малюнками кам'янецького художника М.Грейма історія та пам'ятники сіл Супруньківці, Михайлівка, Кривчик, Жванчик, Отроків, Струга, Вербовець, Тинна, Маліївці і Стріхівці, містечка Миньківці Ушицького, м.Могилів-Подільський, містечок Яришів, Шаргород, сіл Немія, Юрківці, Лядава Могилівського, Ярмолинці, Шарівка, Боднарівка і Бобрухи Проскурівського, Сутківці Летичівського та Нігин Кам'янецького повітів Подільської губернії й окремо Дністровські пороги і Цецорське поле на правому березі Дністра в Бессарабії. Нариси про міста і села Поділля Й.Й. Роллє вигідно відрізнялися якістю розробки і використання першоджерел, раритетних матеріалів, глибиною історичних знань і уміням викладу тексту від тогочасних публікацій історико-статистичних описів населених місць, церков і парафій місцевих краєзнавців - членів Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Згодом праця "По малих дорогах" була покладена в основу створення Ю.Й. Сіцінським капітального видання "Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. Ушицкий уезд" (1911, 1916) та в радянські часи - нарисів до тому "Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область" (К., 1971) і "Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область" (К., 1972). Для самого ж Й.Й. Роллє праця "По малих дорогах" стала справжньою криницею в знаходжені сюжетів для створення серіалу "Історичних оповідей", в яких були доповнена і деталізована минувшина населених місць подільського краю. До речі, дослідження "По малих дорогах" протягом тривалого часу було по суті популярним турисько-екскурсійним путівником по подільському Подністров'ю, яким, насамперед, користувалися жителі Польщі, в тому числі в ході відвідин, краю Г. Сенкевич, О. Яблоновський, В. Лозінський та інші відомі поляки - україністи.
Серед історичних праць Й.Й. Роллє, в яких розглядаються минувшина міст і сіл, соціально-економічні процеси в регіонах Правобережної України, чільне місце посідають створені в зрілому періоді наукової діяльності книги, статті і нариси: "Доля прикордонного містечка на Поділлі. Студениця на Дністрі" (1883) [289], "Історія околичної шляхти в Овруцькому повіті" на Волині (1882) [317], "Господарство пана скарбника Червоногродського в кам'янецькому гарнізоні" і "Початок польської торгівлі на Чорному морі та навігація по Дністру" (1884) [293, т.1], "Побужжя в XVII i XVIII ст." (1890) [300], "Бакота - столиця Пониззя" (1892) [296], "З життя кам'янецьких вірмен у XVII i XVIII ст." (1891) [319] та ін.
Зокрема, останній досить об'ємний нарис, який створено наприкінці життя автора, засвідчує, що Й. Роллє продовжував активно опрацьовувати підняту ним проблему ще в "Замках подільських на молдавському прикордонні" про місце і роль в соціально-економічному і культурному розвитку Поділля кам'янецької вірменської колонії, повідомляє чимало нових і маловідомих для історичної науки фактів з її господарської, торгової і конфесійної діяльності. В нарисі "Бакота - столиця Пониззя" Й. Роллє вдалося вперше в історіографії найбільш докладно і цікаво розповісти про літописну Бакоту на Дністрі в системі Галицько-Волинського князівства ХІІ-ХІІІ ст. Його опис став підгрунтям для досліджень археологічної експедиції В.Б. Антоновича 1891-1892 років, учасниками котрої були М.С. Грушевський і Й.Й. Роллє [375], та наступного її стаціонарного вивчення Ю.Й. Сіцінським, у результаті чого він оприлюднив вагому статтю "Бакота - давня столиця Пониззя" (1899) [199]. У 60-ті - на початку 90-х років ХХ ст. в основному завершили досліджувати Бакоту науковці Інституту археології НАН України та Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету І.С. Винокур і П.А. Горішній [39 , c.12].
Перспективний напрям для історичної науки мало дослідження Й.Й. Роллє про початки польської торгівлі на Чорному морі в зв'язку з розвитком навігації по Дністру. В ньому автор, використовуючи архівні матеріали, розглянув спроби багатих подільських землевласників Прота Потоцького та Валерія Дзедушинського після першого поділу Речі Посполитої відродити її економічну могутність завдяки морській торгівлі, а також створенню капіталістичних господарств, прикладом яких може слугувати заснована ними мануфактура в околицях Бердичева. Зокрема, підприємство Потоцького складалося з комплексу цехів по заготівлі і обробці високоякісної вовни, виробництву свічок, пошиттю білизни та виговленню іншої конкурентноздатної продукції, котра через дністровські та одеський порти вивозилася на світовий ринок і там користувалася попитом. Мануфактура заснувала для розрахунків Польський кредитний банк у Бердичеві і мала контракти на торгівлю з портами на Дністрі та Одеси. Також про нові прогресивні тенденції в економіці Поділля Й.Й. Роллє повідомим у дослідженні "Господарство пана скарбника Червогродського в кам'янецькому гарнізоні". В ньому аналізується діяльність подільського землевласника Стефана Маковецького з с.Михайлівки Ушицького повіту по реконструкції Кам'янецької фортеці та благоустрою міста в другій половині XVIII ст.
Водночас Й.Й. Роллє пильну увагу приділив висвітленню у своїх наукових дослідженнях соціально-економічного і політичного становища польської шляхти в Правобережній Україні. Зокрема, в книгах і обширних статтях "Тадеуш Лещиць Грабянка і Тереза з Стадніцьких його дружина" (1875) [307], "Історія околичної шляхти в Овруцькому повіті" на Волині [317], "Як жилося в кресах українських після козацької війни" (1882) [158, т.2], "Тульчинський двір" (1876) [291], "Побужжя в XVII i XVIII ст." [300] та інших автор, з одного боку, прагнув вибілити місцеву польську шляхту в кольори носія культури і просвітництва, правопорядку і дворянської демократії в Україні, а, з другого, - мимоволі, йдучи за здобутим у джерелах фактичним матеріалом, змушений був визнавати, особливо в зрілому періоді творчості, соціальне розшарування, процеси декласації і появу в шляхетському середовищі низів і просто бідноти, яка за своїм майновим станом та побутом мало чим відрізнялася від українських селян, описувати зажерливість, деспотизм, свавілля, чванство, розгульність життя та розбрати її заможних кіл. Дана тема набирала посиленого звучання й розвитку в "Історичних оповіданнях" Й.Й. Роллє. Розвінчування "чеснот" шляхти в своїх творах стане для автора своєрідним прозрінням, відкриттям дійсної правди на польске володарювання в Україні, до якої він йшов тернистим шляхом упродовж свого життя. Приналежність до польської шляхти, устої якої він зобов'язаний був захищати , та об'єктивне і критичне до неї ставлення - ці суперечливі фактори склали основу творчості доктора Антонія, були його особистою драмою.
Поряд з історичними дослідженнями Й.Й. Роллє друкував чимало археографічних праць, які дозволяють скласти уявлення про джерела його творчої лабораторії і можуть служити дороговказом і порадником для учених та краєзнавців. Зокрема, він взяв безпосередню участь у збиранні, опрацюванні та упорядкуванні документів до збірників "Кам'янець. Матеріали з історії міста" (1866) [340], "Материалы для истории Подольской губернии. 1792-1796 гг." (1885), "Материалы для исследования Подольской губернии в статистическом отношении" (1873), "Сборник сведений о Подольской губернии" (1880-1884) та ін. При цьому важливо підкреслити, що Й.Й. Роллє включив до складу цих збірників чимало середньовічних документів з власних колекцій, зібраних у Віленському та Київському архівах, особливо з приватних архівосховищ. Одночасно він оприлюднив для загалу науковців і аматорів статті "Тимчасова археографічна комісія при Київському центральному архіві та їх видання" (1882) [275], "Опис документів, які зберігаються в архіві Віленського генерал-губернаторства" (1885) [290], і особливо неодноразово вже згадуваний двотомник "Полоніка. Матеріали з історії Польщі в творах російських (1700-1862) зібрані" (1879-1880). Крім того, Й.Й. Роллє з власних зібрань видрукував для потреб громадськості добірку листів письменника Юзефа Крашевського (1888) [314], польського короля Станіслава Августа (1891) [316], листи Станіслава Вітвіцького до Емілії з Холоневських Грохольської (1882) [318], оприлюднив "Опис справ ксьондза Юзефа Яблоновського" (1883) [304] й інші, цінність яких залишається актуальною й сьогодні.
Важливою сторінкою археографічної діяльності Й.Й. Роллє була підготовка і видання ним мемуарних пам'яток, які в рукописах зберігалися у його власних архівах. Так, спочатку в 1880 році він вмістив опрацьовані ним спогади А. Пташинського під назвою "Подольская старина" [202], а наступного року їх перевидав польською мовою в "Огляді польськім" під титулом "Книга спогадів майора Пташинського. 1769-1793" [287]. У цих публікаціях зосереджені враження від баченого і пережитого на Поділлі в другій половині XVIII ст. польським офіцером і з'ясовуються складні процеси в зв'язку з Барською конфедерацією та першого і другого поділу Речі Посполитої. 1881 року Й.Й. Роллє оприлюднив у "Кур'єрі Польському" спогади колишнього однокурсника і товариша по навчанню в університеті св.Володимира В. Рудницького, в яких спостережливо описані діяльність польського земляцтва та інші сторони життя молоді Києва. [284]. У 1886 році Й.Й. Роллє опрацював і видав рукопис мемуарів кам'янецького ксьондза С. Холоневського про подорож 1840 року по Київській губернії [330], який містив цікавий опис життя і побуту мешканців, колоритних постатей та деякі сторінки історії й культури краю. Водночас Й.Й. Роллє оприлюднив власні спогади про подорож по Правобережній Україні 1879 року [309], "Про Кам'янець-Подільський" [311], "З недавнього минулого" [315], про свого друга, помічника і поета Олександра Даровського [272; 274] та інші, в яких подано чимало історичних екскурсів та роздумів. Якщо ж врахувати, що Й. Роллє в кожну наукову чи історико-літературну працю з власних зібрань привносив чимало раритетних або й невідомих для дослідників свідчень, документів і фактів, які самі по собі стали цінним опублікованим джерелом для історичної науки, то, цілком зрозуміло, доктор Антоній сформувався як учений археограф. Мало того, він особистим прикладом надихав науковців і краєзнавців Правобережної України до праці в архівах, до створення досліджень на основі об'єктивних документальних джерел й, таким чином, був безпосередньо причетний до підвищення вартості і якості історичних видань другої половини ХІХ ст., на що неодноразово вказували його знавці і критики В.Б. Антонович, Ю.Й. Сіцінський, М.І. Яворовський та ін.
Володіючи обширними знаннями і багатством мови, образністю мислення і поетичним хистом, Й.Й. Роллє не міг обмежитися суто академічним написанням своїх історичних праць. Він з дитинства захоплювався творами античного історика і письменника Плутарха, французького класика А. Дюма, які, описуючи реальні історичні події, вміло доповнювали їх власними судженнями і домислами й надавали їм романтичного та пригодницького шарму, що дуже імпонувало читацькому загалу. Він також визрів до середини 70-х років ХІХ ст. до того, щоб у своїй творчості поєднати науковий виклад і художню майстерність, стати письменником на грунті історії. Проте, забігаючи наперед, доцільно визнати, що Й.Й. Роллє у своїх творах, надаючи перевагу методу плутархівської біографістики, все ж, на відміну від Плутарха і Дюма, не відступав від історичної істини, був точнішим і об'єктивнішим в описі явищ і ситуацій, прагнув їх не змінити, а лише прикрасити, образно оживити, емоційно підсилити. Тому всі історико-літературні твори Й.Й. Роллє несуть в собі науковість викладу, багатство джерельної бази і повною мірою використовуються до нині історичною наукою та та залишаються цінним об'єктом історіографічного аналізу.
1875 року .Й. Роллє під псевдонімом "Dr Antonі J" видав книгу "Тадеуш Грабянка і Тереза Стадніцька його дружина" [307]. В ній, розглядаючи діяльність власників містечок Купина і Городка Кам'янецького повіту кінця XVIII - початку ХІХ ст., автор уперше зробив вдалу спробу поєднати історичний і літературний методи творення, цікаво і жваво подав життєопис головних персонажів. Схвальне сприйняття критикою книги утвердило його у прагненні продовжити подібні науково-публіцистичні нариси з минулого України. Наступного року доктор Антоній вже видав свою першу збірку нарисів під загальною назвою "Історичні оповіді" [291]. Всього до 1893 року ним було написано і опубліковано дев'ять серій "Історичних оповідей" (1876, 1878, 1882, 1884, 1886, 1889, 1891, 1892 і 1893 рр.), з яких перша серія перевидана в 1878, друга - у 1883 роках, у тому числі серія друга, третя і четверта вийшли в двох томах. Крім того, додатково історичні оповідання видавалися в його збірках під назвами "Легенди з минулого" у двох томах (1879) [280], "Три оповіді історичні" (1880) [306], "З минулого Київського Полісся, оповіді історичні" (1882) [317], "Наречені кресів, історичні оповіді" (1883) [288], "Дві легенди з минулого" (1893) [278].
При компонуванні книг-збірок доктор Антоній здебільшого спочатку публікував нариси й оповідання у польських часописах, а згодом, врахувавши критичні зауваження, доопрацювував, вдосконалював їх і включав до чергових томів своїх "Історичних оповідей". Проте значна частина оприлюднених нарисів так і не потрапила до його збірок і досі, так би мовити, живе своїм життям. З-поміж них вагому історичну цінність і публіцистичну популярність зберігають оповідання Й.Й. Роллє, що неодноразово перевидавалися наприкінці ХІХ і в ХХ ст., "Жінки при чигиринському дворі в другій половині ХVII ст." (1893) [285], "Остані драгомани Речі Посполитої" (1892) [298], "З недалекого минулого" (1892) [315], "Генерал Юзеф Орловський" (1886) [281], "Собєський і козаки" (1883) [303], "Опришок" (Кармалюк) (1879) [297] та ін.
Загалом, впродовж 1876-1893 років Й.Й.Ролє розмістив у книгах та видав окремо понад 80 історичних нарисів і оповідань, котрі за своїм змістом на 95 відсотків присвячені висвітленню різних аспектів минувшини Поділля, Волині й Київщини й склали основу його історико-літературної творчості, вивершили його як провідного українознавця, представника "української школи" в польській літературі другої половини ХІХ ст.
Усі історичні оповіді доктора Антонія тематично поділялися на такі основні напрями й сюжети:
а) генеалогія відомих польських родин Правобережної України;
б) життя і побут магнатських і шляхетських родин;
в) доля непересічних жінок Поділля, Волині й Київщини;
г) портрети та діяння видатних діячів українського національно-визвольного і антифеодального руху XV-XIX ст.;
д) епізоди історії Кам'янця-Подільського та інших міст, містечок і сіл Правобережжя;
є) різного роду авантюрні пригоди, дивацтва та інші цікаві випадки з історії краю;
ж) розповіді про діячів освіти, науки і культури XVII-ХІХ ст. й ін.
Висловлюючись одним реченням, історичні нариси й оповідання Й.Й. Роллє - це історія і культура України та її земель й Польщі в історичих особах і персоналіях XV-XIX ст.
Щоб скласти цілісне уявлення про суть і значення літературної творчості доктора Антонія на грунті історії України, розглянемо основний зміст книг - серій "Історичних оповідей". Зокрема, в двохтомнику першого випуску серії "Opowiadania historyczne" (1876) вміщено сім об'ємних розповідей, які були пізніше автором доопрацьовувані й перевидавалися в наступних серіях. До найцініших з наукової точки зору, на наш погляд, можна віднести оповідання "Під знаком півмісяця", в якому піднята проблема взяття Кам'янця турками в 1672 році та лихі часи османського панування на Поділлі до 1699 року. В оповіданні "Князь Сарматський" розповідається про нещасного сина Богдана Хмельницького Юрія, який після відмови від гетьманства в Лівобережній Україні і чернецтва, був призначений турками гетьманом "османської" України в Брацлавщині з титулом "Князь Сарматський". В цьому творі автор помилково вважав, що Юрій Хмельницький у 1685 році був страчений в Кам'янці яничарами. Оповідання "Відвідини монарха" висвітлює приїзд до Кам'янця в 1781 році польського короля Станіслава Августа. Нарис "На околиці" розповідає про те, як ображений сп'янілою шляхтою хотинський паша під час гостювання в с.Княжполі під Кам'янцем (кінець XVIII ст.) спорядив напад на Поділля татар-ліпків, котрі пограбували поміщицькі садиби, у тому числі Княжпільську. Найпопулярнішим оповіданням першого випуску серії, яке найбільше любив Й.Й. Роллє і неодноразово переробляв його, було оповідання "Доля красуні". Письменник не шкодував фарб, щоб викласти сімейну історію Софії Потоцької, гречанки, котра як полонянка потрапила з Костантинополя до Кам'янця в 1778 році і стала спочатку нареченою коменданта фортеці Яна де Вітте, а потім дружиною подільського магната Потоцького, який на честь своєї коханої створив в Умані унікальний "Софіївський парк". Російський переклад цього оповідання вмістила у 1887 році "Киевская старина" [208], а через століття воно вийшло українською мовою окремим виданням у Вінниці [6] і російськоою - в Києві [5]. В наступному оповіданні "Тульчинський двір" автор колоритно змалював родове гніздо графів Потоцьких у м.Тульчині, тепер Вінницької області, періоду XVIII cт. У цьому описі автор сповна використав матеріали архіву цього маєтку. Нарешті, в останьому оповіданні збірника "Тинна наприкінці XVIII ст." подані докладні відомості про дане містечко, тепер село Дунаєвецького району на Хмельниччині, та про його власника відомого авантюриста того часу князя Нассауського-Зігена. Таким чином, історичні оповідання першого випуску серії присвячені яскравим сторінкам минувшини м.Кам'янця і Подільського краю. Головними їх персонажами були відомі і впливові польські магнати і постаті, в зображенні котрих проглядається ідеалізація їх життя і діяльності. Українська тема спеціально висвітлювалася в оповіданні "Князь Сарматський", в якому ще недоброзичливо зображено козацтво, сім'я Богдана Хмельницького, що було притаманно для раннього періоду творчості Й.Й. Роллє.
1878 року доктор Антоній видав другий випуск серії під назвою "Nowe opowiadanie historyczne".[289], до якого увійшло шість розгорнутих оповідань. Збірник розпочинався оповіданнями "Під знаком хреста", "Вартабет", в яких розповідалося про трагічне життя вірмен у Кам'янці-Подільському в другій половині XVII ст. Зокрема, в першому нарисі описується гірка доля вірменських монашок, які після захоплення міста 1672 року турками, поневірялися з іконою Божої Матері по чужих країнах, дісталися до Туреччини, потім до Львова й повернулися до рідного Кам'янця після його визволення в 1699 році. В другому оповіданні мова йде про вірменського вченого Муратовича (носив звання вартабета), котрий проживаючи в Кам'янці, спочатку був запеклим послідовником вірмено-григоріанської віри, а згодом, під впливом єзуїтів виступив поборником унії рідної релігії з римо-католицькою і сприяв її введеню на Поділлі в 1666 році. В іншому оповіданні "Викрадення короля" змальовується замах на життя останнього польського монарха Станіслава Августа Понятовського в молоді роки, заслання його в Кам'янецьку фортецю і перебування його тут в ув'язненні. В оповіданні "Неприбулі легіони" автор цікаво відтворив епоху поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. і невдалі спроби ряду діячів, у тому числі на Поділлі, сформувати польські війська для захисту залишків своєї держави. Найбільш цікавим оповіданням цієї збірки є розповідь "Козацька помста", в якій мовиться про бурхливий час "руїни" в Україні, поділу її між Польщею, Росією і Туреччиною. В центрі сюжету знаходиться доля "бранки" - дівчини-красуні, яка стала своєрідним "яблуком розбрату" між гетьманами Дорошенком, Ханенком і полковником Пивом. Отже, хоча в другій серії "Історичних оповідань" знову переважає подільська тематика, але в нарисах "Неприбулі легіони" і "Козацька помста" територіально охоплюються регіони Волині, Київщини й Лівобережної України у XVII i XVIII ст. Водночас автор продовжує розробляти проблему козацтва й українських визвольних змагань, прагне об'єктивно висвітлювати описувані події, хоча він ще був неготовий сприйняти справедливість цієї боротьби, зводив її до випадкових чвар між польськими і козацькими родами і діячами за привілейовані місця в Речі Посполитій.
Поміж другою і третьою серіями "Історичних оповідань" доктор Антоній опублікував двотомник "Легенди з минулого" (1879) [280], "Три оповідання історичні" (1880) [308] і книгу "З минулого Київського Полісся" (1882) [317], в яких продовжив дослідження історії Правобережної України крізь призму діяльності осіб. Зокрема, в збірці "Легенди з минулого" поміщені нариси про коменданта Кам'янецької фортеці Яна Вітте і його сімейні справи в другій половині XVIII ст. ("На схилі віку"), про люстратора Меджибізького, Миколаївського і Грановського вотчин на Поділлі князів Чарторийських Лукаша Новина ("Офіціаліст старого типу"), про Устима Кармалюка, який зі своєю ватагою нападав на маєтки поміщиків Поділля і відібране майно роздавав селянам ("Опришок"), про сімейства Лазнинських і Грохольських, які володіли відповідно містечком Мурафою в Ямпільському повіті і Вороновицьким ключем на Поділлі ("Золота Текля"), про чвари за землю між власниками обширних володінь на Поділлі і Волині князем Четвертинським і Свейковським, які закінчилися 1785 року розбійницьким нападом на маєток останнього ("Останій напад"), про життя містечок Жванця і Браги на Дністрі в другій половині XVIII ст. ("Окраїна"), про перебування в Меджибожі Летичівського повіту в 1790-1791 роках Тадеуша Костюшка ("За велінням серця"), про Барську конфедерацію 1768 року і спробу її учасників перебратися за кордон у Бессарабію ("Витівка конфедератів") тощо. Польський часопис "Сімейна хроніка" у 1879 році вмістив розгорнуту й позитивну рецензію на збірку "Легенди з минулого" [409]. У книзі "Три оповідання історичні" автор розпочав розробляти життєопис діячів українського визвольного руху Івана Підкови (XVI ст.) і Семена Наливайка (XVII ст.), а в книзі "З минулого Київського Полісся" - історію козацтва в цьому регіоні другої половини XVII ст.
1882 року побачила світ третя серія "Opowiadania historyczne" доктора Антонія, яка складалася з двох томів [292]. У них представлена галерея портретів відомих діячів на тлі, головним чином, історії Поділля XVI-XVIII ст. Зокрема, в оповіданні "Антоній Золотницький" викладена доля останнього коменданта Кам'янця, якому судилося здати в 1793 році місто і його фортецю російським військам. У нарисах "Бенедикт Гулевич" і "Дизма Томашевський" розповідається про участь цих наближених до магната Щенсного Потоцького шляхтичів у бурхливих подіях в житті "Тульчинського двору" наприкінці XVIII ст.Нариси про цих діячів Поділля і Волині об'єднані достовірно історичним описом їх діяльності в Тарговицькій і Барській конфедераціях 1768-1772 років. Однак автор не схвалював методи боротьби за владу і державність Польщі та жорстокість щодо місцевого українського населення конфедератів і, за характеристикою В.Б. Антоновича, на їх прикладі життєдіяльності "розкрив риси побуту, паразитизм морально-загниваючого у ХVІІІ ст. шляхетського суспільства" [12, c.569-570]. Особливо яскравим представником цього розкладу, на думку В.Б. Антоновича, втступив польський магнат Й. Стемпковський, кат гайдамаків, злочинні діяння якого об'єктивно відтворені в одному із гостросюжетних і драматичних історичних оповідань Й. Роллє першого тому видання "Страшний Йосип" [12, c.570]. Недарма це оповідання уже 1883 року було опубліковано в російському перекладі в "Киевской старине" [8].В основу створення біографічних нарисів автор поклав неопубліковані рукописи, спогади й листи свідків учасників подій, видрукувану збірку документів "Барська конфедерація" [346] та інша раритетна література.
В другому томі зібрання цікаво викладена міжнародна інтрига з XVI ст. в оповіданні "Княжий трон за жінку" між волоським господарем Богданом Лопушаном і подільським шляхтичем Криштофом Зборовським. Останній відмовився віддати заміж господарю свою дочку і, коли жених прибув до нього в гості, кинув його на два місяці у власну в'язницю. Цим скористався суперник арештанта Івоня і захопив княжий трон у Валахії. В оповіданні "Один з небагатьох" описуються всілякі пригоди власника с.Скаржинець на Брацлавщині поляка Жука-Скаржевського під час подій визвольної війни українського народу середини XVII ст. У генеалогічному плані для науки має свою актуальність й донині оповідання "Немиричі": в якому детально подається історія відомого українського сполонізованого роду Немиричів на Волині і Київщині. В цьому оповіданні В.Б. Антонович побачив позицію Й. Роллє, спрямовану на викриття пороків польської шляхти, яка вела до загибелі Річ Посполиту і відхід від її ідеалізації [12, c.570]. Принагідно варто підкреслити, що на час виходу третьої серії "Історичних оповідань" Й.Й. Роллє уже був відомим у Європі вченим і письменником, майстром історично-літературного жанру, знаходився у розквіті своїх творчих сил.
Уже перші видання "Історичних оповідань" засвідчують, що Й.Й. Роллє, як ні один історик чи письменник того часу, багато уваги приділяв змалюванню жіночої долі в Україні й створенню високохудожніх портретів про найцікавіших з них. У 1883 році він видав збірку оповідань "Niewiаsty kresowe" [288], спеціально присвячену неординарним жінкам Київщини, Волині й Поділля XVI-XVII ст. Зокрема, з притаманним йому від діда французькою пристрастю, елегантністю і повагою до жінок, доктор Антоній описав у книзі життя, місце і роль у середньовічному суспільстві Правобережжя відомих красунь-наречених Ганни Борзобогатої-Красенської, Феофіли Хмелецької, Софії Хоткевич, Олени з Немиричів і Ганни Блоцької і Ганни Раціборовської. Зрозуміло, крізь призму показу своїх реально існуючих в історії героїнь, Й.Й. Роллє висвітлив побут, мораль і вчинки польської аристократії, в тому числі такі риси як чванство, лицемірство, розпуста.
На думку В.Б. Антоновича, висловленій у рецензії на книгу "Наречені кресі", з якою важко не погодитися, доктор Антоній чи не вперше рішуче відійшов від ідеалізації встановлених у Прпавобережній Україні польських порядків [11, c.123]. Зокрема, Й. Роллє переконливо відтворив у виданні становище жінок, що зросли і були виховані серед необмеженого свавілля шляхетського середовища ХVI-ХVIII ст. в Україні, яке не стримувалося ні зовні владою і законом, ні з середини - моральними принципами і свідомістю громадського обов'язку. В таких умовах більш енергійні жінки (власниці помість на Волині Г. Борзобагата-Красенська, Ф. Хмелецька, С. Хоткевич) не тільки засвоїли побутові риси свого оточення, але й прагнули по своєму не уступати чоловікам. Вони вели безкінечні тяжби, уміли досить спритно користуватися юридичною казуїстикою, вчиняли позови на сусідів або відбивалися від них силою, утримували озброєні залоги, ними обороняли свої володіння, на їх чолі давали справжні битви, тероризували весь край. Проте, як свідчать нариси-есе Й. Роллє про О. Немирич, Г. Блоцьку, вже з кінця ХVII ст. тип шяхетської жінки Правобережної України змінюється. Вони більш пасивні в житті, беззастережно підкоряються своїм чоловікам, ведуть себе сумирно і мужньо зносять біди, що звалювалися на них. Загалом, у книзі "Наречені кресів" автор виявив досконалу майстерність у зображенні портретів жінок, показу їх характерів, поведінки і почуттів, а на прикладі їх життя вдало і правдиво відтворив історичну епоху, моральний занепад і соціальну кризу шляхетства в Правобережній Україні у ХVII-XVIII ст.
1884 року доктор Антоній видав друком двотомник четвертої серії під назвою "Opowiadania" [293]. Перший том умістив великий нарис "Сенаторська доля", в якому оповідається про трагічну долю волинського шляхтича Василя Заборовського (друга половина XVII ст.) і його поневіряння в татарському полоні. Під найменуванням "Доля мужика" у російському перекладі оповідання 1888 року надрукувала житомирська газета "Волинь" [3]. В інших оповіданнях - "Протестант XVII століття" розповідається про діяльність на посаді адвоката у XVII ст. Овруцького шляхтича Стефана Дідковського, а в -"Емір Жевуський" - про легендарну людину, діяча польського повстання 1831 року, власника м.Саврані Балтського повіту графа Вацлава Жевуського, який величав себе або отаманом Ревухою, або еміром. Серед історичних оповідань другого тому найбільш важливим і цікавим є нарис "Граф Сцібор". В ньому зображено життя і діяльність відомого дивака графа Мархоцького, який у своєму містечку Миньківцях Ушицького повіту на Поділлі утворив наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. так звану "Миньковецьку державу" зі своїми законами й порядками. У перекладі на російську мову це оповідання під назвою "Миньковецкое государство" вмістив 1894 року журнал "Русский вестник" [4]. В оповіданні "Нещасливий владика" мова йде про єпископа Кам'янець-Подільської римо-католицької єпархії кінця XVII - початку XVIII ст. Діонісія Жабокрицького й висвітлюються побут і поведінка йому підпорядкованого духовенства. Закінчується другий том нарисами - есе про відомих польських поетів - подолян Мавриція Гославського і Олександра Даровського. Проте найбільш цікавим, колоритним і важливим для історіографії є оповідання четвертої серії "На Шпаковому шляху". Тут описуються на основі раритетних джерел життя одного з ватажків народного повстання на Поділлі на початку XVIII ст. Феодора Білоцького, відомого, за звичай, під прізвиськом Шпака, йменням якого названа одна з головних доріг (шляхів) у Брацлавщині. Дане оповідання привернуло увагу української громадськості і було оприлюднене 1878 року в "Киевской старине" [199], а в перекладі на українську мову тільки в 1990 році в складі книги доктора Антонія "Фатальна красуня" [6].
П'ята серія історичних оповідей "Szkice i opowiadania" вийшла друком 1886 року і склала том обсягом 465 сторінок [306]. Він присвячений, головним чином, діячам українського визвольного руху XVI-XVII ст., зв'язаних тією чи іншою мірою з Поділлям. Так, в оповіданні "На варті" описується кошовий отаман запорожців Самуїл (Семен) Кошка, який діяв зі своїми козаками на прикордонні Речі Посполитої й частково Поділля в кінці XVI - на початку XVII ст., і брав участь у відомому молдавському поході. Хоча автор з обережністю тут ставиться до козацької вольниці, але позитивно характеризує Семена Кошку. В цьому збірнику Й.Й. Роллє спеціально присвятив великий нарис "Іван Богун", в якому значно об'ємніше, всестороніше і правдивіше, ніж у романі Г. Сенкевича "Вогнем і мечем", зображено вінницького полковника, сподвижника Богдана Хмельницького в роки національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Якщо ж Г. Сенкевич характеризував І. Богуна тільки як свавільного і жорстокого козака й гультія, то Й. Роллє розглядав його як одного із здібних і відданих справі Б. Хмельницького, хороброго воїна, не позбавленого жорстокості. Проте, справедливо зауважила сучасчний історик Т.Г. Яковлева (Петербург), ні Г. Сенкевич, ні Й. Роллє, ні інші дослідники діяльності І. Богуна не змогли (а може і не хотіли) побачити в ньому насамперед талановитого політика, який поклав своє життя на алтар боротьби за свободу України [270, № 4, c.151].Відомий польський історик С. Кенєвич також провів паралелі у творчості двох письменників. Він писав: "З'являлися твори Й. Роллє одночасно з томами "Трилогії" Г. Сенкевича, з яким він листувався і доставляв йому декотрі матеріали... Річ у тому. що у власних публікаціях (Й. Роллє. - С.Б.) "облагороджував" раз по раз богатирів Сенкевича (наприклад Володиєвського) і реабілітував Богуна" [344, c.566].
В оповіданні "Сава Чаленко" Й. Роллє розповів про народне повстання на Поділлі 1734 року проти польського володарювання й поміщиків та про одного з його ватажків Саву Чалого або Чаленка. В російському перекладі це оповідання подала "Киевская старина" (1887) [206]. Одночасно в п'ятій серії поміщені оповідання "Самуїл Лящ", в якому висвітлюється свавільне і авантюрне життя на Поділлі й Волині польських "рицарів" у першій половині XVII ст.; "Дьяволиця" і "Впливова жінка", в котрих зображуються впливова дружина польського магната Софія Корецька (середина XVII ст.) та ряд інших жінок періоду першої половини XVIII ст.; "Літературна дружина", де мова йде про коло польських літераторів першої половини ХІХ ст. на Поділлі, "Скромні трудівники", в яких аналізується просвітницька діяльність професора Вінницької гімназії Альберта Стичинського, особливо першого у ХІХ ст. історика Поділля Вавжинця Лаврентія Марчинського і польського поета з с.Стрільчинець Брацлавського повіту Генриха Яблонського, тощо. Загалом том 5-ої серії за своїм змістом, описом визвольних рухів в Україні є, на наш погляд, одним з кращих і свідчить про значну еволюцію поглядів Й.Й. Роллє на користь визнання права селян і козаків боротися за свої права і свободу.
Подальшим розвитком вище зазначеної проблеми стала шоста серія "Opowiadania historyczne" (1887) [294]. До популярних нарисів цього тому варто віднести оповідання "Іван Підкова", "Семен Наливайко" і "Князь Василь Острозький", в яких розповідається історія козацтва і про народне повстання в Правобережній Україні кінця XVI ст. Ці оповідання фактично розкривали причини, початки незадоволення та боротьби проти польського панування в Україні. Оповідання "Іван Підкова" 1885 року оприлюднила "Киевская старина" [196]. Досить позитивно оцінив випуски томів п'ятої і шостої серії у докладній рецензії 1888 року "Найновіші нариси і оповідання історичні доктора Антонія" польський критик А. Новицький [360, c.151-153 ].
Після чотирьохрічної перерви, в 1891 році з'явилась сьома серія "Opowiadania historyczne" [295]. В ній автор здебільшого повернувся до подальшої розробки піднятих ним тем і персоналій в "Замках подільських на молдавському прикордонні" та перших випусках серій "Історичних оповідань". Зокрема, в нарисі "Кам"янецька зрада" Й.Й. Роллє поглибив дослідження проблеми взяття турками 1672 року фортеці і міста й навів версії передчасної капітуляції й змови з ворогом правителів і вельмож Кам'янця-Подільського. В оповіданні "Фатіма" автор доповнює новими матеріалами біографію красуні Софії Потоцької та її сестри Фатіми. В книзі також представлена подальша доробка життя і авантюрної діяльності принца Нассауського в оповіданні "Спадщина по князю Нассауському". Водночас автор вмістив у сьомій серії деякі нові оповідання. З-поміж них історичну вартість мають нариси "Беатріче", в якому подаються життєопис Дельфіни Потоцької з містечка Мурованих Курилівець на Поділлі, яка надихала і позитивно вплинула на творчість польського поета Красінського. В оповіданні "Спадщина Гумецьких" розповідається про господарювання Стефана Гумецького в Рихтецькому, Солобковецькому і Тиннянському ключах на Поділлі у XVII-XVIII ст.
1892 року вийшла восьма серія оповідей"Sylwetki historyczne" [296]. Новизна цього видання полягає у тому, що тут уперше Й.Й. Роллє в нарисі "Пояснення назв родових і малоруського народу" здійснив спробу топонімічного аналізу імен, прізвищ і прізвиськ мешканців Поділля й Волині на основі історичних, етнографічних і фольклорних матеріалів, прослідкувати особливості та відмінності у формуванні польських і українських прізвищ й інших означень. З-поміж звичних для серій оповідань наукове і пізнавальне значення зберігають нариси "Спогади кам'янецьких делегатів", у яких на фоні характеристики діяльності посланців на Варшавський сейм 1789 року розповідається загальна історія Кам'янця-Подільського у XVIII ст., "Панство Володиєвських", в котрому генеалогічно описано рід подільських землевласників, що володіли спочатку селом Володиєвці біля Бара, згодом Ходоровцями і Шатавою поблизу Кам'янця.
У 1893 році Й.Й. Роллє опублікував книгу "Дві легенди з минулого" [278]. Основу цієї збірки склали взяті і доопрацьовані автором два оповідання з виданих 1879 року томів "Легенди з минулого", про які вище нами мовилося, "Витівка конфедератів" і "Офіціаліст старого типу".
Нарешті, в розквіті творчих сил Й. Роллє, які несподівано обірвалися в 1894 році, вийшла у світ заключна - дев'ята серія історичних оповідань "Sylwetki i szkice historyczne i literackie" [305]. Знову ж у збірнику є два оповідання "Матрона польська" і "Жінки під час турецької облоги міста", в яких розповідається про мужність дружини Войцеха Гумецького та інших жінок при захисті Кам'янця від нападу османського війська 1672 року. В об'ємному нарисі "Діяльність осідлих татар на волоському прикордонні" автор подав детальний історичний огляд татарської колонізації на Поділлі, Волині й Галичині при литовських князях в XIV ст., при барському старості Претвичі в XVI ст., а також у період визвольної війни українського народу і 27-ми річному пануванні на Поділлі турків XVII ст. Одночасно, зберігаючи традицію змісту попередніх серій "Історичних оповідань", доктор Антоній в даному випуску подав історію (генеалогію) відомих польських родів Мошинських, які володіли у XVIII ст. великими маєтками на Волині й Карабчієвським на Поділлі ("Спадщина Мошинських") і Мальчевських ("Родина Мальчевських") й подальшу розробку біографії польського поета Красінського ("З життя Красінського").
В липні-жовтні 1893 ркоу часопис "Бібліотека Варшавська" вмістив останнє при житті Й.Й. Роллє велике історичне оповіданння "Жінки при чигиринському дворі в другій половині XVII ст." [286], переклад якого на російську мову одразу ж 1894 року здійснила "Киевская старина" [193]. Майже через століття пізніше, в 1991 році передрукував російською мовою дане оповідання з "Киевской старины" "Український історичний журнал" [194]. Тільки 1994 року, нарешті, оповідання вийшло українською мовою окремим виданням [195]. За змістом розробки української проблематики та відходом від пропольських стереотипів у поглядах на визвольні рухи в Україні XVII-XVIII ст. дане оповідання є, на наш полгяд, одним з найкращих у творчості Й.Й. Роллє. "Жінки при чигиринському дворі", - зазначив учений з Інституту історії України НАН України О. Гуржій, - це дещо збелетризована оповідь про життя і долю жінок з близького оточення Богдана Хмельницького, базується на маловідомих українському читачеві матеріалах польських архівів (зокрема, приватновласницьких)" [195, c.4]. Хоча нарис присвячений дружинам і дочкам гетьмана, проте автор докладно розглядає історію роду Хмельницького та його біографію, і крізь пелену дещо іронізованого ставлення до цієї постаті, змушений був визнати його як "історичного діяча", "як справжнього визволителя України, посланого Богом", "як володаря і державного мужа просторого краю", а його боротьбу назвати "звитяжним Богдановим походом" [195, c.5]. Якщо врахувати, що Й.Й. Роллє ще раніше першим у польській історіографії звертався у своїх нарисах до опису таких діячів українського визвольного руху, Іван Богун, Северин Наливайко, Федір Білоцький, Сава Чалий, Самуїл Кошка та інших, то, цілком зрозуміло, що в цьому ми вбачаємо еволюцію поглядів автора більш-менш об'єктивного висвітлення історії України, на зрозуміння справедливого потягу її народу до боротьби за свободу і незалежність. Поступово від романтизму та ідеалізації шляхетства в Україні, притаманних для ранніх серій "Історичних оповідань", Й.Й. Роллє прийшов до реалізму і став більш прагматично споглядати і висвітлювати свавільну, колонізаторську діяльність на "східних кресах" польських можновладців та аристократії, справжніх винуватців гноблення України та загибелі Речі Посполитої.
Як україніст, Й.Й. Роллє досліджував історію і культуру різних національних меншин, що населяли Поділля, Волинь і Київщину і, зокрема, найгрунтовніше польську, вірменську, татарську і єврейську. В остані роки свого життя він посилено працював над вивченням єврейського хасидського руху на Поділлі у XVIII - на початку ХІХ ст., який за ім'ям свого лідера тоді називали франкістським. Свідченням цього є лист Й.Й. Роллє до редакції варшавського "Тигодніка ілюстрованого" в 1893 році за кілька тижнів до його кончини такого змісту: "Тільки що прочитав працю Суліми (про франкістів -. С.Б.). Видалась вона мені такою недосконалою, що вирішив її спростувати, обмежуючись перебігом тієї справи в моїх околицях. Колись, ще 25 років тому, пишучи "Замки", один з їх розділів присвятив франкістам. Рукопис вислав до Кракова, де друкувалися "Замки", і він загинув … Варто було б його повторити. Напишу тоді про подільських франкістів не торкаючись їх догматів і дискусій, тільки про людей, які брали в них участь" [271, № 4,5]. Проте цього разу свій задум Й.Й. Роллє реалізувати не зміг, залишивши у спадщину розрізнені начерки піднятої проблеми.
На відміну від наукових історичних праць у книгах "Історичних оповідей" доктор Антоній лише інколи посилався на використані джерела і літературу, що є типовим для публіцистики і художніх творів. Тим не менш, підгрунтям для написання всіх "Історичних оповідей" та інших белетризованих нарисів Й. Роллє слугували ті ж фамільні й державні архіви, стародруки, мемуари свідків подій, опубліковані збірники документів, літописи, хроніки, наукові монографії з історії України та Польщі, а також глибоке знання життя та побуту, як польської шляхти, так і українського народу, бездонна криниця легенд, переказів, народних пісень. Поклавши в основу своїх нарисів і оповідей сумлінне наукове дослідження та грунтовне знання відповідної епохи, Й.Й. Роллє, як історик та популяризатор, художньо відтворив багатогранне життя минулих поколінь при допомозі творчої фантазії. Хоча в більшості змальовував картини побуту польського суспільства і польські типи місцевих діячів, місцеві етнографічні й традиційні риси життя з історичною добросовісністю та художньою правдивістю, керуючись, як притаманним поетичним чуттям, так і глибоким вивченням минувшини по оригінальних архівних пам'ятках і обширних історичних матеріалах.
"Історичні оповідання" у 9-ти серіях охоплюють період з XVI по ХІХ ст., але розміщені не в хронологічному порядку, і при детальному їх вивченні творчість Й.Й. Роллє можна умовно поділити на два періоди:
Перший - ранній, в якому Й. Роллє, в силу свого шляхетства, твердо був переконаний у "цивілізаторській" ролі Польщі на "східних кресах", для якого Богдан Хмельницький "бунтівник", "кривавий гетьман"; другий - пізній, де він дає оцінку Богдану Хмельницькому як "державному мужу", "вельми освіченому", "наділеному великим дипломатичним талантом" [195,c.5].
Якщо на початку творчості польські шляхтичі були для нього уособленням усіх чеснот, то в пізніших своїх творах він змальовує їх вже без всякої ідеалізації. Образи Чаплінського, Йосифа Стемпковського та інших тому підтвердження. Після виходу у світ третьої серії "Історичних оповідань" В.Б. Антонович у своїй рецензії, видрукуваній в "Киевской старине", відзначив, що "всі нариси цієї серії д-ра Антонія написані з таким же талантом и знанням історичного матеріалу, які ми відзначали і в попередніх творах" [13, c.570].
Змальовуючи в "Історичних оповідях" безправне становище українських селян, Й.Й. Роллє правдиво висвітлював ті причини, які змусили їх взятись за "ножі і коси" ("Опришок") і з ними в руках виборювати ліпше життя. Розповіді автора про селянські муки й поневіряння викликали співчуття у читача ("Хамська доля"). Об'єктивно зображує доктор Антоній і ті причини, що зумовили появу опришка Устима Кармалюка ("Опришок"), який грабував багатих і жорстоких поміщиків й роздавав відібране бідним. Створюючи образ Кармалюка, автор часто вживав такі епітети як "бандит", "грабіжник", "розбійник", але разом з тим, показував жадібність і жорстокість поміщиків. Заслугою письменника є те, що він перший ввів у літературу і наукові дослідження образ народного ватажка і мимоволі сприяв його популяризації, надихнув Михайла Старицького взятися за створення відомого історичного роману "Розбійник Кармелюк".
Вся літературна творчість Й.Й. Роллє буквально пронизана гордістю і любов'ю до природи, неповторністю ландшафтів України і, зокрема,Поділля, які автор порівнював з Швейцарією або неодноразово називав край найпрекраснішим і не шкодував письменницького хисту і фарб для їх поетичного опису. Водночас він з великою повагою зображував в "Історичних оповідях" традиції і побут українського народу й завжди співчутливо ставився до бідноти, знедоленої й замордованої поміщиками. Зокрема, Й.Й. Роллє писав про українців "… В найпрекраснішній землі проживає високоставний люд з чудовими піснями на устах і гордий, ніби з князів, а українки в цій стороні краю надзвичайно вродливі - справжні русалки, умиті росою, обціловані вітром" [293, т.1, c.407-408]. Хоча доктор Антоній і був схильним до ідеї "цивілізаторської місії" Речі Посполитої в Україні, все ж у пізніх творах він високо оцінював національні риси українського народу і його культуру, підкреслював його величезні внутрішні сили. "Українська народність є переважаючим і стабільним елементом (Правобережної України - С.Б.), - констатував Й.Й. Роллє, - яка здатна швидше переварити в собі чужу культуру, ніж піддатися асиміляції" [63, №10-12, c.94]. Ставлення до української землі Й.Й. Роллє проглядалося і в тому, з якою любов'ю і глибокими знаннями в "Історичних оповідях" він описав історію і побут подільських сіл і містечок Бакоти, Студениці, Миньковець, Меджибожа, Тинної, Тульчина, Яришева й інших, особливо міст Кам'янця-Подільського і його околиць, Вінниці, Бара, Могилева-Подільського, а в Наддніпрянській Україні - Чигирина, Умані.
Отже, за нашими переконаннями, вищезазначене є свідченням наявності в Й.Й. Роллє українофільських поглядів, які були притаманні так званій "українській школі" в польській літературі ХІХ ст., до якої він належав. На жаль, й досі ні критики, ні польська та українська історіографія практично не звертали уваги й не аналізували такий аспект творчої діяльності доктора Антонія, чим применшували її значення й вагу для українського читача, української історичної науки.
Для зрозуміння позитивних і негативних рис творчості Й. Роллє з точки зору історіографії та літературної критики, варто скористатися з особливо вдалої, з нашого погляду, аналітичної характеристики, яку подав В.Б. Антонович у некролозі в зв'язку зі смертю доктора Антонія. Він, зокрема, писав: "Не дивлячись на досить грунтовне вивчення серйозного матеріалу, Роллє не був сухим педантом: володіючи у значній мірі вмінням зображувати художні картини, він є скоріше талановитим популяризатором, ніж ортодоксальним ученим. Перші томи його "Історичних оповідей" грішать переважанням художнього елементу над історичним - вони знаходяться на рубежі історичної повісті та історичного дослідження. Але чим більше автор віддавався своїй праці, тим більше він став стримувати пориви фантазії, і, не відкидаючи художній показ побутових картин, він все більше й більше укладав їх у межі сурового історичного оповідання: такий характер мають майже без винятку всі його твори за останні 12-15 років" [9, 308].
Дійсно, "Історичні оповіді" та інші белетристичні твори Й. Роллє, для яких притаманні серйозне використання і проробка грунтовної документальної бази джерел, були, насамперед, художньо-публіцистичними. Тому автор міг довільно трактувати окремі реальні історичні події й допускати чимало фактичних помилок і упущень (наприклад, в оповіданні "Князь Сарматський" не достовірно викладена біографія Юрія Хмельницького), вдаватися до надто наочного відтворення діяльності з доповненням власної уяви, компонувати архівні та інші матеріали, які промовляють не самі за себе, а за його бажанням під апріорі ним надумані і приготовані, надавати описуваним сюжетам елементів пригодництва і авантюрності (щоб зацікавити якомога ширше коло читачів). Як зазначав В.Б. Антонович, у ранній період творчості доктора Антонія для його нарисів і оповідань були характерні риси "постійної упередженості (упередженості думки) у висвітленні подій та прихильність до пануючого в польській літературі переконання, що в Південній Русі Польща переслідувала місію цивілізаторську... по насадженню розумової і суспільної культури варварам" [13,с.152]. У період пізньої творчості, що припали на 80-ті - початок 90-х років ХІХ ст., Й. Роллє в основному усвідомив свої недоліки та упередженість у висвітленні історичних процесів та біографій діячів України й став правдивіше їх викладати. Це одразу помітили критики і читачі. Зокрема, В.Б. Антонович з цього приводу писав: "У всякому випадку автор (Роллє - С.Б.) незабаром помітив всю недоречність своєї манери, став використовувати її рідше, і останні його монографії майже повністю позбавлені цього недоліку, який, зрозуміло, шкодив об'єктивному історичному викладу" [9, c.309].
Один з фундаторів наукового поділлєзнавства наприкінці ХІХ ст. Ю.Й. Сіцінський, який тривалий час співпрацював на ниві краєзнавства з Й.Й. Роллє і запозичав у нього теми й фактичний матеріал для власних досліджень, так охарактеризував творчість свого наставника: "… Звичайно, на чимало історичних явищ він дивився зі своєї польської точки зору, але в останніх своїх працях він все більше і більше виходив на дорогу неупередженого дослідження історії і охоче брав теми з південно-руської старовини" [58].
Погодився з такою оцінкою творчості доктора Антонія і його колега М.І. Яворовський Він,.зокрема, зазначав: "Природні обдарування Й. Роллє були такими значними, що він був би видатною особою всюди, де б не народився … Правда, за своїм домашнім вихованням він належить до польського оточення й товариства і залишився вірним своїм поняттям і переконанням до кінця свого життя... Покладаючи в основу своїх історичних оповідань сумліне історичне дослідження і грунтовне знайомство з історичною епохою, Й. Роллє, як історик - популяризатор, художньо відтворює життя минулих поколінь при допомозі творчої фантазії, яка була в ньому особливим даром Божим... Останні твори Роллє … відзначаються особливою неупередженістю" [264, c.504-515].
Польська історіографія на відміну від української впродовж останньої чверті ХІХ і ХХ століть не міняла загальноприйнятих першопочаткових поглядів і оцінок на наукову і громадську діяльність й творчість Й.Й. Роллє і розглядала його як свого представника на так званих "східних кресах", вважала його українознавцем, представником "української школи" в польській літературі, захисником її наукових, культурних і політичних інтересів в Україні. Зокрема, часопис "Тигоднік ілюстрований" ще у 1894 році подав таку характеристику "Історичним оповідям" та іншим публіцистичним нарисам доктора Антонія без значних критичних зауважень, якої історіографи Польщі в основному притримуються й сьогодні: "До недавнього часу історичні оповідання не користувалися привілеями, як капітальні дослідження, а писалися на догоду уподобанням читачів … Завдяки Й. Роллє такий підхід до даного жанру докорінно змінився … Вихід томів історичних оповідань і нарисів, які базуються на здобутих матеріалах у місцевих фамільних і державних архівах й проливають світло на побутове життя предків і нерідко розкривають таємниці громадських подій "східних кресів", є визначною подією в польській науці та літературі … Життєва правда, знання етнографічних, кліматичних і етнічних рис, серед яких розігрувалися сцени, що описані в оповіданнях доктора Антонія, надавали всім персонажам автора життєдайності й різнобарвності, яких марно знайти в грунтовних дослідженнях науковців, котрі, ковтаючи архівний пил, творять серед стосів документів і пергаментів … Історичні дослідження і оповідання Й. Роллє доцільно віднести до літератури, яка має значення джерела для науки" [271]. З такою оцінкоюпогодилась редакція іншого часопису "Тигоднік Повшехни", яка у 1894році зазначала: "В історії нашого письменництва не було і немає такого поєднання в одній особі покликання поета та історика, який сьогодні є Й. Роллє" [273]. Такої ж точки зору притримувалися такі відомі і неодноразово згадувані в книзі дослідники творчості Й. Роллє польські історики С. Кенєвич, М. Мастинська, Т. Закжевський, В. Завадський та ін.
На порозі ХХІ століття, критично оцінюючи світоглядні помилки й хиби Й.Й. Роллє у висвітленні минувниши України, можна без перебільшення зробити висновок, що більшість його творів мають чітку українофільську спрямованість, в якій предметно простежується еволюція автора до об'єктивності викладу подій і явищ, пошуків історичної істини, й зосереджують в собі величезний за обсягом зібраний ним народознавчий, особливо документальний матеріал більшості тепер уже назавжди втрачених архівосховищ, насамперед фамільних. Саме ці фактори перетворили дослідження та історичні повісті, оповідання й нариси Й.Й. Роллє в надзвичайно важливе першоджерело, скарбницю унікальних знань для сучасної української й польської історичної науки та культури обох народів загалом.

2. Просвітницька діяльність Ю.А. Роллє

Вже неодноразово зазначалося, що Й.Й. Роллє не належав до категорії замкнутих, вузькоспеціалізованих, так би мовити, кабінетних учених, позбавлених емоцій і живого спілкування з оточенням людей. Життєрадісний, комунікабельний, толерантний, з притаманним йому магнетизмом, Й.Й. Роллє добре почувався в колі друзів та знайомих, які постійно юрмилися по вечорах в його будинку і де б він не бував. Він завжди залишався відкритим для всіх, глибоко сприймав успіхи та невдачі, горе близьких, колег й товаришів, любив і вважав своїм обов'язком поділитись з усіма власними знаннями, наслідками досліджень і здобутками. Така відкритість у поєднанні з широкою ерудицією, навиками чудового оратора і сприйняттям людей такими, якими вони є, зрештою, сформувала його не тільки як активного громадського діяча, але й як прекрасного агітатора, лектора, трибуна і популярного публіциста. Саме його просвітницька діяльність у Правобережній Україні й особливо на Поділлі майже не бралася до уваги дослідниками життя і творчості Й.Й. Роллє, чим збіднювалась уява про цю непересічну постать.
Як просвітницький діяч, Й.Й. Роллє почав яскраво формуватися під час своєї діяльності в Подільському товаристві лікарів (1861-1865). Саме тут він брав активну участь у створенні першого на Поділлі історико-природничого і краєзнавчого музею та комплектуванні при ньому громадської бібліотеки. З одного боку, така робота особисто збагатила Й.Й. Роллє глибокими знаннями з історії, перетворила його на археографа, бібліографа й сприяла становленню як вченого, а з другого, - набутий досвід згодом був використаний під час заснування в Кам'янці-Подільському міської публічної бібліотеки в 1870 та історичного музею в 1890 роках, котрі успішно працюють й сьогодні. Те, що Й.Й. Роллє стояв біля витоків становлення цих важливих культурно-освітніх закладів і центрів на Поділлі, уже заслуговують на вдячність прийдешніх поколінь.
Подільське товариство лікарів визначило ще один вагомий напрям просвітницької діяльності Й.Й. Роллє за фахом медика - вивчення ним соціальних засад санітарно-гігієнічного стану в регіоні, умов побуту і праці на виробництві трудового люду, поширення в його середовищі епідемій холери, дефтериту, скарлатини й інших інфекційних захворювань та використання отриманих даних і результатів для оздоровлення населення Поділля, здійснення практичної, профілактичної і роз'яснювальної роботи для загального піднесення гігієнічної та медичної культури мешканців краю. При цьому Й.Й. Роллє доводилося не тільки готувати наукові і популярні книги та статті, виступати з публічними лекціями перед жителями Кам'янця-Подільського й інших міст, але й писати об'єктивні звіти, рапорти і донесення чиновникам, критикувати в них жахливі існуючі порядки та винуватців безпросвітницького життя трудових верств населення, що було виявом його громадянського обов'язку і мужності, яких він незмінно дотримувався до кінця своїх днів.
Перший серйозний протест проти гнітючого санітарно-гігієнічного становища, поширення венеричних та інших інфекційних хвороб, важких і небезпечних для здоров'я умов життя і праці насамперед селян, робітників і ремісників Поділля, який набрав розголосу в Європі за межами Російської імперії, Й.Й. Роллє висловив мовою статистики і конкретних фактів ще в 60-ті роки ХІХ ст. у своїх книгах, наукових розробках, оприлюднених спочатку в польських видавництвах і часописах, а згодом і в російських. До таких праць Й.Й. Роллє, які за своїм характером були не стільки науково-дослідницькими, скільки пізнавальними, профілактичними і роз'яснювальними (просвітницькими), варто віднести польськомовні статті, що викривають існуючу тоді проституцію і похідні від неї венеречні хвороби, як соціальне зло і свідчення низької гігієнічної культури, а саме: "Матеріали до історії проституції і судової медицини XVII i XVIII ст." (1862) [383], "Про міську проституцію на Поділлі" (1865) [385a], "Про проституцію в селах на Поділлі" (1869) [386], "Нотатки до історії хвороб венеричних у Польщі" (1864) [385] та ін. У цих статтях автор виступає також як історик медицини і тому викладає нинішній стан проблеми у порівнянні з минулими століттями, так би мовити, в розрізі часу, що особливо цікаво для її зрозуміння, співставлення й формуванні невтішних для офіційної влади висновків.
Однак головну увагу впродовж 60-х - на початку 90-х років ХІХ ст. доктор Й.Й. Роллє, як спеціаліст з соціальної гігієни і просвітник, зосереджував на з'ясуванні дійсного стану санітарії та гігієни на Поділлі, вивченні його позитивного і негативного впливу на зростання захворюваності, смертності, на демографічні процеси, на соціально-економічне життя населення краю й на розробку дієвих заходів, рекомендацій і методів пропаганди по формуванню підвищення загальної і медичної культури усіх мешканців регіону. Необхідні відомості для своїх наукових, науково-популярних праць і лекцій Й.Й. Роллє брав не тільки з офіційної статистики та звітів чиновників, до яких він був причетний як постійний член і співробітник з 1865 року Подільського губернського статистичного комітету, але й в результаті участі в роботі різного роду комісій по з'ясуванню умов праці робітників на фабриках і заводах, особливо цукрової промисловості, як інспектор санітарного нагляду при Подільському губернаторі в 60-х - на початку 80-х і у 80-ті - на початку 90-х років ХІХ ст. [115; 48, c.192-193].
Уже 1863 року в збірнику праць Варшавського товариства лікарів Й.Й. Роллє помістив статтю "Нарис гігієни Поділля на тлі статистики", яка наступного року вийшла окремим виданням [389], а в 1865 році він опублікував у Варшаві брошуру "Гігієна і санітарія Кам'янця і Кам'янеччини в 50-60-ті роки ХІХ ст. [382]. Крім того, ряд матеріалів з гігієни Поділля Й.Й. Роллє оприлюднив у четвертому томі "Трудів" Товариства подільських лікарів за 1864 рік [384]. У цих працях він глибоко проаналізував стан захворюваності серед робітників цукроварень, викрив її соціально-економічні причини й запропонував підприємцям під гаслом "більше чистого повітря, світла, якісної їжі і відпочинку" поліпшити умови проживання, харчування і праці на виробництві, зменшити тривалість надмірного (12-14 годин) робочого дня. Проте зазначені в працях серйозні свідчення про основні біди трудового люду Поділля залишалися річчю в собі й оберталися в науковому обігу з-поміж купки спеціалістів та лікарських товариств переважно Польщі. Польськомовні публікації Й.Й. Роллє не читали власники підприємств, які піддавалися критиці, й були взагалі малодоступні для пересічного читача в Україні. Такі праці Й.Й. Роллє лише констатували дійсний стан санітарії і гігієни на виробництві, в містах і селах, але практично нічим не могли зарадити у справі його поліпшення.
Дану ситуацію досить швидко усвідомив Й.Й. Роллє, і, починаючи з 1865 року, став публікувати матеріали з гігієни Поділля переважно російською мовою в місцевих виданнях, що підвищило просвітницьке спрямування його досліджень і, закономірно, значно розширило читацьку аудиторію. Зокрема, 1865 року з'явилася книга Й.Й. Роллє "Материалы медицинской топографии и гигиены Подольской губернии" [198], 1866 року - "Очерки гигиены Подольской губернии" [200], 1869 року - "Гигиенический очерки Подольской губернии" [191] й ін. У цих капітальних працях Й.Й. Роллє продовжив рішуче викривати причини низької санітарно-гігієнічної культури населення краю, зображувати жахливі умови побуту селянських сімей, нещадну експлуатацію робітників на фабриках і заводах, особливо на цукроварнях, переконливо показувати негативні впливи даних чинників на демографічні процеси, на стан захворюваності і розвиток епідемічної ситуації. Викладені у книгах Й.Й. Роллє матеріали дають важливі історичні, топографічні, географічні, статистичні, економічні та інші відомості про Подільську губернію й досі слугують важливим джерелом для науки і краєзнавців.
Результати гігієнічних досліджень Й.Й. Роллє дієво використовувалися впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. для просвітницьких публічних лекцій та написання популярних статей для місцевої преси ("Подольских губернских ведомостей", "Подольских епархиальных ведомостей" й ін.), бралися до уваги при розробці програм, інструкцій різного роду санітарних інспекцій та діяльності комісій на виробництві, впроваджувалися в навчальний процес освітніх закладів регіону. Влада змушена була реагувати на виявлені недоліки, критичні зауваження Й.Й. Роллє і видавати відповідні циркуляри та розпорядження щодо поліпшення гігієни і санітарії, медичного обслуговування мешканців Подлля. І хоча ці заходи того часу в основному були малоефективними і не завжди досягали позитивної мети, проте подвижництво Й.Й. Роллє об'єктивно сприяло підвищенню загальної санітарно-гігієнічної культури подолян.
Прикладом може слугувати конкретна публічна діяльність Й.Й. Роллє на ниві поширення серед населення належних санітарно-гігієнічних і медичних знань. Зокрема, у 70-80-ті роки ХІХ ст. він часто запрошувався в навчальні заклади Кам'янця-Подільського для читання дисциплін з санітарії та гігієни, й зарекомендував себе авторитетним педагогом, лектором і вихователем учнівської молоді. В основному Й.Й. Роллє викладав у міських чоловічій та жіночій гімназіях. 1879 року римо-католика Й.Й. Роллє було запрошено прочитати курс лекцій з гігієни в місцевій Подільській православній духовній семінарії. Того ж року тексти лекцій у повному обсязі спочатку були опубліковані в "Подольских епархиальных ведомостях", а у 1880 році вони вийшли окремою книгою під назвою "Популярная гигиена. Курс лекций прочитаный в православной духовной семинарии" [203] й, таким чином, були поширені для всієї громадськості, стали методичним посібником для освітніх і медичних закладів не тільки Поділля.
Всього Й.Й. Роллє прочитав семінаристам шість лекцій, які вражають обширністю і грунтовністю систематизованого фактичного матеріалу з природничого, соціально-економічного, побутового і культурного життя населення Поділля, насамперед сільського, в контексті проблем охорони здоров'я. У вступі до своїх лекцій Й.Й. Роллє зазначив: "Гігієна - це мистецтво поставити здорову чи хвору людину, яка мешкає одиноко чи в суспільстві, в найсприятливі умови для правильного фізичного, інтелектуального та морального розвитку … Мета семінарії виховати вас (учнів - С.Б.) для пасторської діяльності. Покликання пастиря - бути корисним своїй пастві, що складається з простого люду, який забобони ставить вище, ніж відкриті наукою корисні нововведення. Кожен край має свої особливості, в тому числі й Поділля. Вони формуються під впливом географічного розташування, етнографічних і культурних умов, і тому знання таких умов для пастиря є необхідні" [203, №10].
Курс своїх лекцій Й.Й. Роллє розпочав з розгляду значення атмосферного тиску і чистого повітря в житті людини. Зокрема, він наголошував: "Для людини дуже важливе чисте повітря, бо яке повітря, така кров". Далі, для прикладу, лектор описав житла подільських селян, "де віконця завжди наглухо забиті, брудні, пропускають мало світла, а інколи не пропускають його зовсім. У такій хатині живе 5-7 чоловік, в сусідніх сінях - тварини, кури, свині. Стеля низька, духота нестерпна … Надзвичайно важко в такій атмосфері живеться дітям, котрі при першій епідемічній хворобі стають її жертвами" [203, №10]. Саме цим пояснюється, - стверджував Й.Й. Роллє, - "величезна цифра смертності у сільській місцевості Поділля" [203, №10]. Тому він закликав майбутніх священиків пояснювати своїм парафіянам, щоб вони мали в своїх хатах віконні кватирки, які б щодня відчинялися, що необхідно готувати їжу в спеціальній кімнаті, з котрої не поширювався б по домівці шкідливий чад, що викликає головний біль, небезпечні приливи крові до мозку і часто - густо смерть. За даними Й.Й. Роллє, від чадного газу на Поділлі в 1860 році загинуло 30 чол., у 1865 - 81, у 1866 - 121, у 1870 - 81 і в 1876 - 48 [203, №10].
Наступна лекція була присвячена впливу світла на людський організм. "Світло, як і чисте повітря, складає неодмінну умову нормального життя, - пояснював слухачам Й.Й. Роллє, - без якого розвиток його уповільнюється …" [203, №12]. Він констатував незадовільний стан з освітленням сільських жител краю такими фактами: "В Ушицькому і Могилівському повітах, де тісні оселі розташовані переважно в глибоких, сирих і темних ярах уздовж берегів Дністра, видно, що там процвітає золотуха, артрит та інші хвороби. В. с.Пробойківці Хотинського повіту, розміщеному у глибокому яру, з 300 жителів тільки 2-3 осіб не страждають зобом … Тому завданням пастиря є роз'яснювати людям, що в житлах мають бути достатньо великі вікна для проникнення потрібної кількості світла … Якщо ж у селянській хаті замало денного світла, то діти якнайдовше повинні бути на сонці та свіжому повітрі" [203, №12].
У третій лекції, присвяченій особливостям клімату Поділля, Й.Й. Роллє відзначав, що за природніми умовами цей край аналогічний європейським курортам. Він навів унікальні відомості спостережень за кліматичними умовами Подільської губернії 1857-1863 років: пересічний атмосферний тиск складав 27,7, середня температура - 14°, вітряних днів - 62, пасмурних - 62, ясних і напівясних - 114,5, туманних - 52, дощових - 35,2, злив - 5,9, градів - 1,1 і ураганів - 2,9 [203, №12]. Цікавою є таблиця вітрів, наведена Й.Й. Роллє у четвертій лекції. Згідно неї: північний вітер на Поділлі буває 9,8 разів, північно-західний - 26, південний - 20, південно-східний - 88, східний - 18, і північно-східний - 10 [203, №15]. Головну ж увагу Й.Й. Роллє в даній лекції звернув на вдосконалення особистої гігієни людей, на регулярне обмивання водою, на необхідність масового спорудження лазень, особливо парових, як фактору зміцнення здоров'я і боротьби з різними хворобами.
П'яту лекцію Й.Й. Роллє присвятив атмосферним опадам. Цікава вона своїми статистичними даними, які наводяться по Кам'янцю-Подільському з 1866 по 1879 роки. Так, наприклад, град випадав у 1866 році 1 раз, 1867 - 1 раз, 1868 - 1 раз, 1869 - 1 раз, 1870 - 3 рази, 1871 - не випадав, 1872 - не випадав, 1873 - 2 рази, 1874 - 1 раз, 1875 - не випадав, 1876 - 3 рази, 1877 - не випадав, 1878 - 1 раз, 1879 - 4 рази. Бурі в Кам'янці-Подільському були в 1866 році - 11 разів, 1868 - 8 разів, 1869 - 11 разів, 1870 - 5 разів [203, №17]. Розглядаючи інші атмосферні явища, лектор, зокрема, рекомендував майбутнім священикам переконувати парафіян в необхідності обладнувати домівки громовідводами, а також викорінювати в них забобони, за якими вважалося гріхом гасити пожежі викликані блискавкою. Загалом лекції Й.Й. Роллє в частині опису природокліматичних умов Поділля 60-70-х років ХІХ ст. є чудовим ілюстративним матеріалом до того, які вони були благодатними у порівнянні з екологічним станом краю наприкінці ХХ ст.
Найбільш вартісною для науки та історичного краєзнавства була заключна шоста лекція Й.Й. Роллє курсу "Популярної гігієни". В ній подано повну характеристику Подільської губернії, яка, за даними Йосипа Йосиповича, займала 748 квадратних географічних миль. Кількість населення на середину 70-х років ХІХ ст складала 2044614 чол. Далі наводилася унікальна таблиця приросту населення з 1862 по 1876 роки: 1862 р. - 1806364 (894429 чоловіків і 911435 жінок); 1863 р. - 1836382 (910429 чол. І 925953 жін.); 1864 р. - 1869935 (928138 чол. і 944797 жін.); 1865 р. - 1899204 (943805 чол і 953399 жін.); 1866 р. - 1903869 (946297 чол. і 957599 жін.); 1870 р. - 1933186 (971640 чол. і 961546 жін.); 1871 р. - 1961145 (987022 чол. і 974123 жін.); 1876 р. - 2044614 (1030449 чол. і 1014165 жін) [203, №20].
Водночас Й.Й. Роллє так охарактеризував природні умови краю: "Поділля - площа підвищена на північно-західному кордоні. Авратинський хребет розділяється на три гілки. Одна, найбільш підвищена, знаходиться в Кам'янецькому та Проскурівському повітах. Друга - проходить майже по середині Подільської губернії. Третя - Медобори. Плато відгороджене Медоборами, має найбільш сприятливий клімат. Тут частіше випадає град, але натомість весна більш рання, літо тепліше, а протяжність зими не перевищує 48,7 днів. Журавлі та лелеки прилітають між 17 березня і 2 квітня, відлітають 4 і 28 вересня [203, №20].
У шостій лекції Й.Й. Роллє навів й інші цікаві відомості про те, що в геологічному плані у Дністровському басейні Поділля переважає крупно і дрібнозернистий вапняк, у Бузькому - граніти. Грунт на Поділлі чорноземний, орних земель в губернії 2177057 десятин. З посівів перше місце займає як озима, так і ярова пшениця, за нею - жито, овес, ячмінь, картопля. Загалом Поділля вважалося житницею Європи. Наприклад, в Одеських портових складах (головне місце збуту хліба) половина запасів привезена з Подільської губернії [203, №20].
На думку лектора, подільська флора також мала відмінні якості. Тут, крім рослин, властивих помірній зоні Європи, знаходилось багато видів характерних Кавказу та Азії. В губернії поширено садоводство, вирощування тютюну. Виноградство розвивається вздовж Дністра, головним чином в Кам'янецькому, Ушицькому і Могилівському повітах. Садів у Подільській губернії 300, але найбільш великий з них у Княжполі Кам'янецького повіту, в якому вирощено 60 тисяч дерев. Лісу в губернії 741856 десятин. Найбільш лісисті: Брацлавський, Гайсинський, Ольгопільський повіти - 25% усіх лісів, і, нарешті, на Кам'янецький, Вінницький і Могилівський - припадає 10% від усієї кількості лісів. У географічному відношенні природа щедро обдарувала Поділля. На його землях протікає дві великих ріки - Дністер та Південний Буг. У Дністер, в свою чергу, впадає 29 приток. Якщо ріки Дністровського басейну відзначаються швидкою течією і відсутністю плоских берегів, то Південний Буг має повільну течію і багато боліт. У прибузькому басейні добре розвинена мукомольна промисловість. Озер у Подністров'ї немає, хоча солонча біля Шидловець заповнена водою лише навесні, а влітку це болото; обширні мочари біля Супруньковець вкриті очеретом і лозою, славляться вони великою кількістю дичини. В Прибузькому басейні озер більше. Це водойми в Раково, Дубово, Маломолинцях, Опастовці. "Ось на таких благословенних землях Поділля ми живемо і завдання, як пасторів, так і лікарів, сприяти полегшенню життя людей" - завершив такими словами свій курс Й.Й. Роллє [203, №20].
Таким чином, у короткому курсі "Популярної гігієни" викладено для сприйняття важливий матеріал. З одного боку, - це унікальна статистика, яка охоплює всі сторони життя Поділля, з іншого, - детальний опис селянського житла, господарства різних повітів губернії. Й.Й. Роллє зі знанням справи описує побут селян, їх звичаї і робить це з глибоким співчуттям до знедолених, намагаючись своїми порадами полегшити їх становище. Матеріали викладені в курсі лекцій, актуальні й сьогодні, так як слугують цінним джерелом до вивчення соціально-економічного, природничого та екологічного стану Поділля 60-70-х років ХІХ ст.
Проте публічні лекції й навчальні курси, які систематично читалися Й.Й. Роллє в Кам'янці-Подільському в 1870-80-х роках, хоча й сприяли підвищенню загальної санітарно-гігієнічної та медичної культури населення краю, однак вони мало що змінювали у поліпшенні умов праці на виробництві. 1892 року Й.Й. Роллє взяв участь в інспектуванні цукроварень Кам'янецького повіту. Він вкотре переконався, що умови праці робітників на цих заводах практично залишились на рівні 1860-х років. У доповідній записці до "Звіту подільського губернатора за 1892 рік" він, зокрема, писав: "… Збитки цукроварень у санітарному відношенні полягають в тому, що багато підприємств спускають свої відпрацьовані відходи у річку, безпосередньо серед поселень, чим забруднюється вода, що вживається жителями. Оглядом виявлено на трьох цукроварнях (Грушківській, Левадівській і Вишнівчицькій) тісноту казарменного розміщення робітників… При одному ж із заводів казарми зовсім не будувалися. При чотирьох заводах не було лазень для робітників" [155, c.173-174]. Аналізуючи побутові умови життя робітників в цукроварнях, він констатував: "Місцем відпочинку для них (робітників) є, звичайно, казарми. Це насправді берлоги. Уявіть собі велику обідрану та брудну кімнату з нарами приставленими від стіни до стіни, вкритими соломою, на яких розміщувалися робітники, як чоловіки так і жінки, … їх оточували морок, задуха, сморід" [48, c.193]. На думку Й.Й. Роллє, не кращим було становище працівників і на робочих місцях цукроварень. Він зазначав: "Робітники працюють в умовах підвищеної температури протягом 12 годин на добу, що шкідливо позначається на їх здоров'ї …, за винагороду … одержуюють декілька чарок горілки в день, харчі, які складаються з юшки, куди хіба випадково потрапляє шматок м'яса, з пісної затхлої каші … Хліб погано випікається, овочі майже не оброблені кидаються в котел, а кухонний посуд хіба що один раз за всю кампанію миється. Скажу вам, що нашим собакам дають більш якісну їжу, ніж цим нещасним людям" [48, c.193].
Отже, різка критика Й.Й. Роллє існуючих порядків у промисловості, нестерпних умов праці найманих робітників, виступала переконливим свідченням його високого громадянського обов'язку і принципової позиції щодо захисту й поліпшення соціального становища та прав жорстоко експлуатованих й всіх знедолених трудових верств не тільки Поділля, але й всієї Російської імперії. Саме дана громадянська позиція Й.Й. Роллє не враховується більшістю його критиків в історіографії, котрі трактуюють усю діяльність та творчість Йосипа Йосиповича лише як виразника польсько-шляхетських інтересів в Україні.
Іншим напрямком просвітницької діяльності Й.Й. Роллє були його періодичні виступи у 70 - на початку 90-х роках перед громадськістю Кам'янця-Подільського, а іноді в інших містах губернії з публічними, як тоді іменувались, народними лекціями, в першу чергу з санітарії, гігієни та організації здорового сімейного і громадського способу життя, які він читав за завданнями місцевих відділень товариства "Червоного Хреста" та місіонерського людинолюбивого товариства. Тільки в 1879 році з такими лекціями Й. Роллє виступав перед зібраннями мешканців Кам'янця 18 разів 143, c.59-60]. Просвітницькі лекції за своїм змістом доповнювали його навчальний курс "Популярна гігієна", але були більш пристосовані до широкої аудиторії слухачів. Одночасно Й. Роллє любив виступати з лекціями, присвяченими історії та культурі України, особливо міста Кам'янця-Подільського і навколишнього краю. Він охоче популярно розповідав про цікаві епізоди історичних подій на Поділлі, про середньовічні фортеці, замки й інші пам'ятки церковної і цивільної архітектури та зодчества, про міфи і легенди краю, про його відомих діячів. Наприклад, одна із прочитаних 1889 року ним лекцій в Кам'янець-Подільській публічній бібліотеці стосувалася розгляду місцевих поширених переказів і міфів, як джерела народної творчості та історії краю. Лекція була побудована в основному за матеріалами зібраних у 80-х роках ХІХ ст. зразків давніх легенд в українських селян відомого села Бакоти на Дністрі Ушицького повіту [52,c.90]. Тому, позитивно характеризуючи такі публічні лекції Й.Й. Роллє, "Подольские епархиальные ведомости" в 1884 році відзначали їх популярність серед громадян, доступність, цікавість і корисність їх для всіх поколінь і верств населення [128, c.1025-1027]. Дійсно, просвітницькі лекції Й.Й. Роллє не тільки збагачували слухачів необхідними знаннями з історії та культури українського народу, але й заохочували і сприяли залученню їх до занять краєзнавством, сприяли розвитку краєзнавчого руху в регіоні.
Нарешті, варто врахувати, що Й.Й. Роллє мав у своєму розпорядженні для просвітництва більш широку аудиторію, яка об'єднувала зацікавлених читачів Росії, України, Польщі й інших країн Європи. Зокрема, він співробітничав як кореспондент і автор численних нарисів, статтей і заміток з редакціями понад 22 газет і журналів Петербургу, Києва, Кам'янця-Подільського, Львова, Варшави, Кракова й інших видавничих центрів, у тому числі найбільше друкувався в часописах "Киевская старина", "Подольские епархиальные ведомости", "Kіosy", "Kraj", "Przewodnik naukowy i lіteracki", "Tygodnik Powszechny", "Niva", "Biblioteka Warszawska" тощо. Й.Й. Роллє взяв за правило перед тим, як оприлюднювати монографію, книгу чи збірку з серії "Історичних оповідань", спочатку їх зміст майже у повному викладі публікувати в газетах і журналах. Це давало змогу знати, таким чином, загальне враження і думку про них у читацького загалу, а згодом, врахувавши висловлені недоліки та зауваження рецензентів, доопрацювати і видрукувати твори окремими виданнями. Так він поступив з монографією "Замки подільські на молдавському прикордонні", зміст якої завчасно видрукував у 1869-1872 роках у краківському журналі "Przeglad Polski", та з усіма збірниками серії "Історичних оповідань". Отже, читачі мали змогу заздалегідь ознайомитися з сюжетами доктора Антонія і впливати на якість їх підготовки до видання, а з іншого боку, автор зворотньо завчасно формував громадську думку про свої твори, збагачував читачів знаннями з історії та культури України і, зокрема, волино-подільського краю, і змінював, особливо у поляків, на позитивну сторону, уявлення і ставлення до української землі й в цьому плані, з нашого погляду, успішно виконував місію просвітництва.
Таким чином, громадська і науково-просвітницька діяльність Йосипа Йосиповича Роллє, як талановитого публіциста, викладача, лікаря. лектора, популяризатора історії та культури Польщі та України й, зокрема, рідного йому Поділля, вболівання за налагодження здорового способу життя, покращення стану охорони здоров'я, санітарно-гігієнічної і медичної культури, поліпшення умов побуту і праці на виробництві українського народу й, насамперед, його соціально незахищених верств, стала яскравим і переконливим свідченням його демократичних поглядів і гуманістичного ставлення до різних сторін життя українського суспільства. Полум'яним словом і конкретними добрими справами на користь людей без різниці національностей і віросповідань поляк і римо-католик Й. Роллє здобув загальну повагу і шану, зокрема, у всіх подолян, які його знали. Створені ж ним праці з медицини, санітарії і гігєни, навчальні лекційні курси і нині слугують базою для вивчення і наслідування, важливим джерелом для дослідження історії та культури України ХІХ століття.

Висновки

Досліджена в монографії проблема є однією з перших спроб в сучасній історичній науці розглянути, осмислити, узагальнити, об'єктивно оцінити й, зрештою, науково реабілітувати від очорніння радянського режиму особу, відомого польського історика і письменника - україніста, діяча краєзнавчого руху, талановитого лікаря - доктора медицини Йосипа Йосиповича Роллє (доктора Антонія Ю.) (1830-1894). Він усе свідоме своє життя присвятив відданому служінню людям без різниці віросповідань і національностей, в першу чергу соціально незахищеним, ґрунтовній розробці й популяризації маловідомих аспектів історії та культури України і рідного подільського краю й на тлі подвижництва і просвітництва зіграв визначну роль у розвитку та зміцненні українсько-польських наукових та культурних відносин того періоду. Тому громадсько-політична і просвітницька діяльність, чимала творча спадщина Й.Й. Роллє співзвучні нашому часу, варті вивчення, зрозуміння, належного визнання та використання нинішнім і прийдешніми поколіннями обох народів, свідченням чому є дана книга.
У ХІХ ст. в Правобережній Україні проживало пересічно 400 тисяч поляків, які залишилися після загибелі Речі Посполитої і займали тут міцні соціально-економічні, політичні і культурно-наукові позиції. Під її впливом формувалися наукові і, зокрема, історичні погляди Й.Й. Роллє в дусі офіційної польської історіографії. Однак під дією другого і третього етапів національно-культурного відродження в Україні (особливо його представника В.Б. Антоновича) він зумів вийти за межі корпоративності польської меншини, поступово відмовитися від суто пропольських поглядів на Київщину, Волинь і Поділля, визначити місце, роль та історичну місію українського народу в системі європейських націй та пропагувати його в своїх творах.
Дослідженнями встановлено, що життєвий шлях Й. Роллє від першопочатків громадської діяльності та творчості складався з таких основних періодів:
1. "Київський" (1850-1855) - час, коли Й. Роллє студіював в університеті св. Володимира, де здобув фах лікаря - психіатра, визначився як науковець у медицині та набув навичок і певного досвіду в народознавчому вивченні українського села;
2. "Яришівський або Могилів-Подільський" (1855-1860) - роки, під час яких Й. Роллє став лікарем - практиком і відомим у Європі ученим - медиком, водночас захопився вивченням на Поділлі приватних архівів, розпочав краєзнавчу і публіцистичну діяльність;
3. головний "Кам'янецький або Кам'янець-Подільський" (1861-1894), який можна поділити на три своєрідні етапи:
· перший, або ранній (1861-1865), упродовж якого Й. Роллє став діячем Товариства подільських лікарів та інших наукових товариств Європи, здійснив медичне, санітарно-гігієнічне і природниче вивчення Поділля й сформувався як історик медицини, глибоко вивчив історію та культуру України;
· другий, або середній (1866-1882) - на який припадає співпраця Й. Роллє з Подільським губернським статистичним комітетом, коли у творчому плані відбулося його становлення як історика України й, зокрема, Поділля та популяризатора історії (письменника);
· третій, або заключний (1883-1894) - найбільш результативний етап, що відзначався співробітництвом Й.Й. Роллє з краєзнавчим Подільським єпархіальним історико-статистичним комітетом, активною участю в культурно-просвітницькому житті Поділля і сформував його як відомого вченого-історика і літератора.
Активна суспільна-корисна діяльність Й.Й. Роллє на Поділлі у 60-ті - на початку 90-х років ХІХ ст. і участь у наукових товариствах лікарів, Подільських губернському статистичному та єпархіальному історико-статистичному комітетах, у доброчинних установах і місіях висунули його в ряд провідних громадських і наукових діячів, організаторів краєзнавчого руху в Правобережній Україні, зрообили його поборником налагодження українсько-польських наукових і культурних відносин.
У книзі з'ясовано, що займаючись в другій половині 50-х - на початку 90-х років ХІХ ст. практичною медициною, написанням і публікацією низки наукових праць з охорони здоров'я, в тому числі в історичному аспекті, здійснюючи кваліфіковані лабораторні, медико-топографічні та статистичні дослідження на Поділлі, Й.Й. Роллє сформувався, як відомий у Європі вчений-психіатр, талановитий лікар, як один із фундаторів в Україні історії медицини як науки, заклав для її розвитку серйозну джерелознавчу та фактологічну базу. Заняття ним проблемами середньовічної медицини спонукали й визначили назавжди його наукові і літературні інтереси до вивчення історії України й Польщі, краєзнавчих і регіональних досліджень Правобережжя.
У дослідженні доведено, що в 60-ті - на початку 90-х років ХІХ ст. Й.Й. Роллє, постійно займаючись як науковець, лікар і громадський діяч, вивченням умов життя і побуту міської бідноти, селян, ремісників та робітників фабрик і заводів, насамперед, цукроварень Поділля, в численних публікаціях та звітах для офіційної влади завжди подавав об'єктивну інформацію про нестерпне становище трудящих на виробництві, висловлював принципову позицію щодо захисту і поліпшення їх санітарно-гігієнічних умов праці та соціальних прав, чим викривав перед європейською громадськістю пороки існуючого режиму в Російській імперії, завдавав клопоту місцевим чиновникам і власникам підприємств. Саме така активна громадянська позиція Й.Й. Роллє не враховувалася більшістю його критиків в історіографії, котрі однобоко вбачали в його діяльності та творчості лише виразника польсько-шляхетських інтересів в Україні. Водночас, Й.Й. Роллє виступив в ролі одного з фундаторів в Україні соціальної гігієни як науки в системі охорони здоров'я.
Створюючи численні праці з медицини, соціальної гігієни, історії та культури Правобережної України, Й.Й. Роллє поступово оволодів науковими методами, навиками і уміннями в галузі досліджень медичної топографії, демографії, статистики, джерелознавства, історії, генеалогії, геральдики, етнології, що конче збагатило його творчість і зробило її грунтовною, різноманітною, цікавою, і корисною для історичної науки. В методологічному плані Й.Й. Роллє взяв на озброєння при написанні праць прогресивну для ХІХ ст. філософію позитивізму, тобто об'єктивного (фотографічного) відтворення історичних подій.
Систематична праця Й.Й. Роллє з середини 50-х і до початку 90-х років ХІХ ст. над середньовічними документами державних і, головним чином, менш доступних для загалу дослідників приватних архівів Польщі, Литви, України, розшуки рукописів, стародруків та інших раритетних джерел, які стали невід'ємною і вартісною складовою всіх його творів, публікація ним ряду археографічних збірників з минулого Правобережної України, а також глибоке історіографічне вивчення, чи не вперше серед поляків, багаточисленної російськомовної літератури про польсько-українські стосунки, про що свідчить його книга "Полоніка. Матеріали з історії Польщі в працях російських 1700-1862 рр." (1879, 1880), визначили доктора Антонія Ю. як провідного у той час джерелознавця - археографа та історіографа, котрий на цій ниві гідно прислужився розбудові і вдосконаленню джерелознавчої та історіографічної бази досліджень для історичної науки України і Польщі, регіонального вивчення Поділля, Волині й Київщини.
Видання Й.Й. Роллє своєї головної наукової монографії - трьохтомника "Замки подільські на молдавському прикордонні" (1880) та численних праць з історії України і, зокрема, Поділля, які не втратили актуальності й досі і, по суті, стали цінним надбанням та джерелом для сучасної історичної науки, визначили автора як відомого і авторитетного польського вченого історика - українознавця. Для ранніх і навіть більш зрілих історичних творів Й.Й. Роллє (до 1880-х років) були притаманні недосконалість викладу подій і фактів, природничий підхід до висвітлення суспільних явищ, прихильність до полонізаторських ідей в Україні. З початку 80-х років Й.Й. Роллє в наукових дослідженнях перейшов на позиції об'єктивного опису історії України та її етнографічних земель, все більше уваги надавав правдивому зображенню побуту, звичаїв, трагічного становища українського народу, насамперед селян, опису діячів його національно-визвольного руху кінця XVI-XVIII ст. і в такому плані виступив як один з фундаторів польської україністики як науки.
Упродовж 1876-1893 років Й.Й. Роллє переважно під псевдонімом доктор Антоній Ю. видав дев'ять серій "Історичних оповідей", що разом з іншими окремими книгами, що склали 20 томів, в яких розмістив понад 80 історико-літературних нарисів і оповідань, котрі за своїм змістом на 95 відсотків були присвячені науково-художньому висвітленню минулого Поділля, Волині й Київщини. Ці високохудожні історико-літературні твори Й.Й. Роллє базувалися переважно на раритетних документальних джерелах, рукописних свідчень учасників подій, відзначалися достовірністю викладеного матеріалу в сюжетах та їх персоналій - відомих діячів з числа поляків та українців XVI-XIX ст. Ці видання визначили Й.Й. Роллє як відомого представника "української школи" в польській літературі другої половини ХІХ ст.
На основі історіографічного аналізу в книзі з'ясовано, що Й.Й. Роллє в "Історичних оповідях", з одного боку, прагнув виправдати польську шляхту на Правобережжі, як носія культури і просвітництва, правопорядку і дворянської демократії в Україні, а, з другого, - мимоволі, йдучи за здобутим у джерелах фактичним матеріалом, змушений був визнавати, особливо в зрілому періоді творчості, соціальне розшарування, процеси декласації й появи в шляхетському середовищі низів, які за своїм майновим становищем та побутом мало чим відрізнялася від українських селян, описувати зажерливість, деспотизм, свавілля, чванство, розгульність та розбрат її заможних верств. Розвінчування в "Історичних оповідях" міфів про "чесноти" шляхти стало для автора своєрідним прозрінням, відкриттям дійсної правди на польське володарювання в Україні.
У монографії констатовано, що, поклавши в основу сюжетів усіх своїх історичних оповідань і есе багатовимірний і цікавий показ діячів, характеристика яких була невід'ємною від опису складних процесів соціально-економічного, політичного і культурного життя Правобережної України XV-ХІХ ст., Й.Й. Роллє повторює манеру створення відомих біографій античного Плутарха, хоча на відміну від останнього він більш достовірний і об'єктивний, оскільки в першу чергу в описах покладався на архівні та інші документальні джерела, що підтверджено дослідниками і науковцями. Тому історико-літературні праці Й.Й. Роллє при всій своїй, на перший погляд, художньості й популярності викладу, насправді виступають як серйозні дослідження зображуваної ним епохи і слугують нині вартісним джерелом для історичної науки та краєзнавства, для сучаних регіональних досліджень Правобережної України.
Як показало дослідження, постійне звернення Й.Й. Роллє при створенні медико-топографічних, санітарно-гігієнічних, історичних, краєзнавчих і літературних праць до об'єктивного і точного опису народних традицій, звичаїв, обрядів, умов і навиків праці, фольклору та інших суспільно-культурних і духовних рис поляків та українців, визначили його як професійного і талановитого етнолога, який чимало привніс для науки корисного і доцільного в народознавчому вивченні населення Поділя, Волині й Київщини XV-ХІХ ст.
У книзі доведено, що, публікуючи праці та викладаючи у навчальних закладах курси з медицини, санітарії і гігієни на матеріалах Поділля, виголошуючи публічні лекції з минувшини краю, оприлюднюючи в російськомовній та польськомовній періодиці численні нариси й статті про Україну, беручи активну участь у заснуванні краєзнавчих музеїв, публічних бібліотек, благодійних товариств, перетворивши свій дім у Кам'янці-Подільському в осередок спілкування і співпраці творчої інтелігенці, Й.Й. Роллє сформувався як відомий просвітницький діяч Правобережної України і в цій сфері громадської діяльності чимало зробив для виховання населення в дусі покращення умов побуту і праці, медичної і загальної культури, дбайливого ставлення до історичної спадщини для прийдешніх поколінь, для поширення освітніх знань.
Численні наукові, краєзнавчі і літературні праці Й.Й. Роллє, хоч написані з польської точки зору і не всі за світоглядними позиціями можуть бути сприйняті в наш час, проте виняткова майстерність і правдивість у зображенні середньовічної епохи і сконцентрований у них величезний за обсягом і, почасти, унікальний фактичний матеріал про минувшину, що є цінним надбанням для науки, заслуговують на порозі ХХІ століття перевидання їх у вигляді окремих книг і томів вибраних творів доктора Антонія українською мовою для загалу шанувальників та інших зацікавлених категорій читачів.

С.Е.Баженова