У 1893
році на місці
давньоруської
церкви було
споруджено
нову дерев'яну
церкву, яка
була
освячена
єпископом
Подільським
і
Брацлавським
Димитрієм (1890-1895).
Церква була
відбудована
на
пожертвування,
зібрані
священиком Е.Праницьким.
Освячення
відбулося
при великому
скупченні
віруючих
з усього
Поділля і
Молдавії 1-го
серпня (14
серпня за
новим стилем)
1893 р., на Маковія.
Бакота
І стала
притулком
для кількох
тисяч
чоловік, які
прийшли
пішки за
кілька
сотень
кілометрів й
розташувалися
на березі
Дністра вже
за тиждень
перед
освяченням.
Ось як
описує події
того дня
свідок - Ю.Сіцинський:
�Після
промови
Преосвященного
була
розпочата в
церкві с.Бакота
панахида, а
потім при її
співі вийшли
з церкви і
хресною
ходою
направились
до печер. Біля
сьомої
години ранку -
ранку
чудового,
літнього
життєдайною
прохолодою, з
летким
туманом
хресний хід,
пройшовши
село, далі за
околицею
його став
піднімати
нагору по
новозбудованій
стежці, що
вилась
змійкою
посередині
високої
величавої
гори, омитої
Дністром.
Повільно
рухаючись на
гору,
процесія
розтягнулась
на далеку
відстань, так
як стежкою
треба було
йти по одному.
Гора, в
якій
знаходились
монастирські
печери,
тягнеться з
півночі на
південь. У
тому
напрямку і
рухався
хресний хід,
маючи з
одного,
правого боку
внизу біля
ніг обриви
скель, дуже
стрімких, і
біля
підніжжя їх
Дністер, а з
лівого боку
піднімались
також скелі,
то похилі,
покриті
зеленню і
кущами, то
сірі, як стіна,
то грізно
навислі, як
хмари. Сонце,
що піднялось
з-за гори, ще
не
освічувало
західної
сторони її, по
якій
рухалась
процесія,
вершина гори
ще давала
приємну тінь,
поруч стежки
ще трималась
ранкова
прохолода.
Відкриті з
гірської
стежки
задністровські
далі були
покриті
димкою
ранкового
туману.
Дністер,
вигинаючись
як величезна
змія, тихо
колихався
біля ніг
Бакотської
гори і димів
парою, що
піднімалась
до хмар і там
зникала.
Ранок був
тихим.
Дзвінко
лунав дзвін
панахиди, що
продовжувався
під час усієї
ходи Хресного
ходу... Голоси
співу і
молитвослів'я,
вдаряючись
об скелі, що
висіли над
головою,
неслись десь
далеко в
простір. Цей
чудовий
ранній ранок,
ця хода з
панахидою, ці
скелі й ріка,
що билася в
берег,
надавали
картині
якусь
величність
разом з
таїнством, що
явилось при
виді цих
давніх
залишків
відлюдного
життя, цих
загадкових
печер, ніш,
написів...
...Була
вже дев'ята
година ранку,
сонце стало
показуватись
з-за вершини
гори,
виблискуючи
в росинках, що
покривали
рослинність
гірських
схилів.
Ставало вже
тепло, душно,
наступав
жаркий
літній день з
безхмарним
небом, з
пекучим
сонцем. Гурти
людей не
переставали
йти до печер...
Внизу
Дністер уже
звільнився
від туману,
виблискував
на сонці, як
дзеркало.
Через річку
снували
човни
рибалок, що
переправляли
з того боку
бажаючих
побувати в
Бакотських
печерах,
бачити
архієрейське
богослужіння.
З висоти гори
ці човни
здавалися
птахами, що
повзали по
поверхні
води. Тут над
прірвами
розкішне
росли кущі
горішника,
дерену
городовини,
терну,
крушини, які
можна
зустріти
тільки тут. Ці
кущі наче
хотіли
прикрити,
прикрасити
ці дикі скелі,
покрити тім'я
старих гір
зеленю і
цвітом...�
З того
часу, 14 серпня,
на Маковія
Бакота
ставала
місцем
паломництва
багатьох
тисяч людей,
які поодинці
або групами
пішки з
Буковини,
Галичини і
Поділля
долали
десятки,
сотні
кілометрів.
Багато з них
приходили за
тиждень-два
до свята.
Богомольців
неможливо
було
розмістити в
оселях
господарів і
багатьом з
них
доводилось
розташовуватись
на призьбах
попід хатами,
у затишних
куточках на
сіні, під
відкритим
небом на
березі
Дністра, на
стежці до
монастиря.
Вони
відвідували
монастир,
щиро
молилися.
Хворі
богомольники
збирали
квіти і трави,
зв'язували в
пучечки (їх
називали
маковейками)
і забирали
додому,
вірячи у
цілющу силу
трав і води з
джерел біля
монастиря. До
початку
свята в селі
влаштовувався
великий
ярмарок, на
якому
продавались
продукти
полів і садів,
інші товари.
Та
найбільшим
попитом
користувались
ікони,
хрестики,
віск, дитячі
забави.
А
рано-вранці
розпочиналось
свято.
Безперервним
потоком
вузькою
стежкою до
монастиря
йшли прибулі
та місцеві
жителі.
Близько 20
священиків з
навколишніх
сіл
проводили
службу,
освячувалась
вода і квіти.
Після служби
місцеві
жителі
запрошували
родичів,
знайомих,
прибулих на
святковий
обід, який
обов'язково
був пісним.
Так свято
Маковія
стало й ще
одним святом (празником)
у селі.
Так
було до 1918 року.
Після
відомих
подій цього
року Бакота
стає
прикордонним
селом, а місце
розташування
монастиря �
прикордонною
зоною,
масовий
прихід туди
сельчан
заборонявся.
З часом дерев'яні
конструкції
церкви стали
прогнивати.
Перед самою
війною (1940 р.) для
будівництва
прикордонної
застави в
Бакоті було
нагромаджено
велику
кількість
лісоматеріалу.
Але вже не
потрібно
було
будувати
заставу, тому
громадою
села
вирішено всі
матеріали
тратити на
відбудову
церкви.
Роботи
проводили
всім селом -
толокою.
Дорослі і
малі,
чоловіки і
жінки носили
каміння,
дошки на
плечах, у
руках і
мішках.
Працювали
натхненно і
радісно, бо
відновлювали
свою святиню.
Ініціаторами
відбудови
були Горбняк
П.А. та
Мельник А.П.
Уже через два
роки роботи
були
завершені,
відновилось
богослужіння
і знову з
навколишніх
сіл
потягнулись
до монастиря
люди.
Усього
двадцять
років
судилось
проіснувати
після
відбудови
церкві. На
початку 60-х
років по
країні
прокочується
чергова
хвиля
боротьби з
релігією.
Церква
закривається.
Протягом 1963-1964
років вона
руйнується,
дерев'яні
конструкції
або
спалюються,
або
скидаються в
урвище до
Дністра,
зникають
ікони,
церковний
дзвін,
хрести
скидаються в
урвище,
згоряє
церковна
бібліотека (така
існувала, по
свідченню
очевидців). І
що дуже
боляче: до цих
робіт
залучались
учні 7-8 класів
місцеве
майбутнє
села, їм,
пообіцяли
дозволити
використати
дерев'яні
дошки, стовпи
для
будівництва
місцевого
стадіону.
Доречно
згадати, що
всі дорослі
руйнівники
дерев'яної
прибудови
скельного
монастиря
померли
завчасно,
відносно
молодими.
У 1962
році Бакота
привернула
до себе увагу
директора
Кам'янець-Подільського
державного
музею-заповідника
Г.М.Хотюна,
який
запросив для
керівництва
археологічною
експедицією
Б.О.Тимощука.
А з 1963 р. Тут
протягом
кількох
років
проводилися
широкі
археологічні
дослідження
експедиціями
Кам'янець-Подільського
педінституту,
музею, а також
Інституту
археології
АН УРСР.
Результати
багаторічних
досліджень
увійшли до
книги І.С.Винокура
і П.А.Горішного
�Бакота -
столиця
давньоруського
Пониззя� (1994 р.).
А вже в
90-х роках
відновились
свята в
Бакотському
монастирі у
день спомину
мучеників
Маковїїв 14
серпня, або як
ще кажуть � на
першого
Спаса.
Доля
багатьох
людей тісно
пов'язана з
Бакотою -
колискою
Історії
нашого краю
*
Народні
перекази
говорять про
те, що святий
засновник
Києво-Печерського
монастиря
Антоній
Печерський
на шляху з
Афону
зупинився на
Дністрі і тут
копав печери
в скалах, а
потім уже
переселився
на береги
Дніпра.
*
1241 р. Данило
Галицький
направив у
Бакоту для
наведення
порядку й
придушення
боохівських
князів
одного з
своїх
довірених
державних
діячів
печатника
Кирила�(Курила).
Деякі
дослідники
вважають, що
це той самий
Кирило, який
був одним з
перших
відомих
київських
митрополитів
(1246-1281рр.), і за своє
благостиве
життя
зачислений
до лику
святих, а
народився
він у Бакоті.
*
Весною 1242
року сам
Данило
Галицький
відвідує
тодішню
столицю
Пониззя -
Бакоту для
встановлення
порядку в
Подністров'ї.
*
Давньоруський
літопис
згадує
намісника
Бакоти Мля,
який віддав у
1255 році місто
монголо-татарам,
зрадивши цим
Данила
Галицького. У
тому ж році
великий
князь
посилає в
Бакоту, щоб
схопити
Милія, сина
свого Лева, на
честь яке
названо
теперішнє
місто Львів.
*
У 1362 році
володарями
подільської
землі стали
литовські
князі
Коріатовичі:
Олександр,
Федір, Юрій і
Костянтин, що
підтверджує
літопис.
*
У 1388 році
Бакота була
віддана
Костянтином
і Федором
Коріатовичами
їхньому
слузі Немиру.
Саме він міг
бути
власником
феодального
двору ХІV-ХV ст., що
знайдений
при
археологічних
розкопках
60-х років XX ст.
*
Через горне
війни і ще
двадцять
років після
пройшов
поруч
Маршалом
Радянського
Союзу А. А.
Гречком його
незмінний
шофер,
уродженець
Бакоти
старшина Я.З.Горбняк.
*Народилась
і провела
свої дитячі
роки у Бакоті
відома
всьому світу
дискоболка 60-70
років,
чемпіонка
світу Фаїна
Мельник.
А у 60-70
роки XX століття
не було
рівних по
вирощуванню
лікарської
сировини в
тодішньому
радгоспі ім.
Орджонікідзе
і в
Міністерстві
медичної
промисловості
СРСР бригаді
№ 1 відділку № 3
с.Бакота, якою
незмінне
керував М.В.Варварук,
за що й
нагороджено
його орденом
Леніна (1966р.) і
двома
орденами
Трудового
Червоного
Прапора (1973, 1977 рр.),
багатьма
медалями.
А
скільки
таких
яскравих
особистостей
загубилось у
сивому тумані
століть...
1.
Сецинский Е.
Й. Бакота,
древняя
столиця
Понизья //
Подольские
епархиальньге
ведомости, 1889, №
46-49.
2.
Нариси
історії
Поділля //Хмельницький
облполіграфвидав,
1990р.
3.
Дорошенко Д.
Про минулі часи
на Поділлі,
Кам'янець-Подільський,
1919.
4.
Винокур І. С.,
Горішній П. А.
Бакота
столиця
давньоруського
Пониззя // Кам'янець-Подільський,
1994.
5.
Бакотський
скельно-печерний
монастир// НПП
"Подільські
товтри", 2000 р.