Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Будзей О., Любінська Л.

ПРИВАБЛИВІ МАНДРІВНИЦІ

Яка квіточка може бика поколоти?

Не дивуйтесь, але це наша улюблена квіточка - волошка. Її латинську назву (центауреа) вжив ще в четвертому столітті до нашої ери давньогрецький лікар і натураліст Гіппократ. Дехто вважає, що ця назва походить від грецького "кентаурос" ("кентайн" - колоти, "таурос" - бик). Виходить, та, що коле биків. Справді, у деяких видів волошки листочки, що обгортають суцвіття, жорсткі та колючі, і їх обминає худоба на пасовиськах. Такі види є і на Кам'янеччині. Але поширенішою є думка, що родова назва волошок походить теж від грецького слова, але іншого - "кентавр" або "сентавр". І дано її в честь мудрого вченого-лікаря кентавра Хірона, який вирізнявся здібностями лікувати рани травами, зокрема і волошками.
Цю квіточку однаково люблять і ненавидять. Волошковий цвіт оспівують з давніх давен, з ним порівнюють очі коханих ("Ой ви, очі волошкові..."), сплітають вінки, прикрашають оселі. Шанування рослини відчутне і в народних назвах: блакитнянка, васильчик, чичинчик, волошек, лоскутниця. Та в деяких місцевостях волошку ще називають "квіткою полів" або "житньою волошкою". Бо ж вона здебільшого "прикрашає" житні та пшеничні поля. Народ навіть підмітив: "Де волошки, там хліба трошки". І стає квіточка тоді "ворогом хліборобів". Але одна стародавня легенда розповідає таке: "Якось волошки пожалілися покровительці жнив і землеробства, що не звертають на них уваги хлібороби, а все заклопотані, аби ряснішими та вагомішими були хлібні колоски. На що покровителька відповіла: "Любі мої, Ви розміщені, щоб бути образом чистої радості й надії. Красуйтесь серед жита і не схиляйте голівки, коли схиляє воно свої повні колоски. А одного разу в свято урожаю і вас підуть шукати жниварі, щоб прикрасити вінками свої голови".
Тепер уже не можна з впевненістю назвати батьківщину волошок, настільки переплуталися стежки, якими вони мандрують з пшеницею та житом багато віків. Більшість дослідників вважає, що волошки сині походять із Середземномор'я, деякі припускають - що з Передньої Азії. А в Північну Америку вперше ці рослинки завезли з Європи як декоративні квіти. Там їх навіть називали французькими гвоздиками.
Та не тільки в полях можна помилуватися волошками. Із 65 видів цих рослин, що ростуть в Україні, на Кам'янеччині, крім польової синьої волошки, зростає 12: два види стрічаються на лісових галявинах, сім - на степових та лучно-степових схилах, три - на смітниках і вздовж доріг. Дуже цікавою є жовта волошка східна (на фото Миколи РЯБОГО), яка, мандруючи степовими ділянками, зупинилася на Західному Поділлі й тепер росте тільки тут - і то лише в декількох місцях над Дністром та на кількох невеликих товтрах неподалік міста. Надзвичайно привабливою є і волошка Маршалла. Невеличка, майже при землі розетка сизих листочків та лілово-рожеві з білявою серединою квіти як перли чи аметисти розсипалися серед трав. Квітує вона двічі протягом весни-літа. Обидва ці види волошок охороняються на Хмельниччині та "просять", щоб їх берегли.
Є ще одна легенда про рожеві, сині, білі, золотаві і голубі волошки: "Жила-була щаслива родина: мати, батько та сім доньок. Небагаті, але працьовиті, вони завжди раділи сонцю, небу та добрим людям. Оскільки оселя була на краю села, то на ошатному подвір'ї часто зупинялися подорожні. Одного разу серед ночі на село напали розбійники. Вони забирали майно, худобу, нищили все навкруги. А коли побачили дівчат-красунь, вирішили забрати з собою. Як не бідкалися батьки, але вдіяти нічого не змогли. Лише й встигла мати кожній донечці стрічками косу перев'язати. Куди їхали дівчата, там і залишали по стрічці, які перетворювалися на дивні різнобарвні квіти-волошки. Доньок все далі і далі везли від рідного краю. І марно батьки шукали дівчат, бо квіти росли скрізь. Так і не довелося старим віднайти своїх красунь".
Волошки привабливі не тільки різними барвами, а й розмірами (приземкуваті волошки Маршалла та заввишки до 70 сантиметрів скабіозова і східна волошки). Вони мають гарне декоративне листя, різну форму стебел. Їх не поїдають тварини, але пилком ласують комахи. Відваром з квіточок фарбують вовну і вовняні вироби. А в народній медицині їх використовують проти застуди, при хворобах очей, печінки і нирок. Волошки дуже багаті на насіння (одна волошка синя може дати 6500 насінин), з яких навіть через 10 років можуть вирости гарні квіточки.
На цьому все, до зустрічі з іншими рослинками-мандрівниками нашого краю.

Надруковано: "Подолянин", 19 вересня 2003 р.