Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Будзей О., Любінська Л.

Дорожча за золото

Чому первісні люди скинули з себе шкури?

Тому що ще 9000 років тому в гірських районах Індії уперше навчилися зі стебел льону виготовляти довгі, м'які й міцні волокна, а з них - тканину. Тож древні індуси першими скинули з себе звірині шкури і одягли легке лляне вбрання. Вони цінували також смачне насіння льону. А в поселеннях людей залізного віку знайшли залишки хліба, який містив насіння пшениці, пшона та льону.
Через 2500 років льон стали вирощувати в Ассирії, Вавилоні, а згодом і в Єгипті. З давніх-давен його вважали священною рослиною. Синій вінець льону, говорили жерці древньої Ісіди, гармонійний блакитному кольору неба, і вони не наряджалися ні в який інший одяг, окрім лляного. Рослина була символом світла, чистоти й вірності.
Якість лляного волокна, за традицією, визначається за довжиною нитки, яку отримують з 1 кілограма пряжі. Так, якщо з 1 кілограма виходить 10 кілометрів нитки, їй надають номер 10. Наші кращі нитки мають номери 20-40. Єгипетські ж ткачі пряли нитки до 240 номера і уміли виготовляти найтонші, майже прозорі тканини, які порівнювали з "диханням дитини", і цінувались вони на вагу золота. Дозволити собі носити лляний одяг могли лише царські особи, а жерці використовували їх у храмах для покриття священних предметів.
У легкі лляні тканини загорнуті єгипетські мумії. Зовсім не зотлілі, ці тканини збереглися до наших днів, бо містять кремнезем, який не гниє. Але чому його накопичує саме льон - залишається загадкою. Зберегли свою міцність та пругкість і тоненькі лляні бинти, що ними обвита мумія Нефера, а їй понад 5000 років.
1851 року на Лондонську Всесвітню виставку Бертолет і Бонте з Куртре привезли ручну пряжу з номером 957. А Вандеркелен-Бріссон з Бельгії виставив лляну хустку, що важила лише 56 грамів. Виріб оцінили на грошову суму, яка відповідала 725 грамам золота. Отже, виходить, що за кожний грам лляної тканини платили 13 (!) грамів дорогоцінного металу. А в древній Елладі вона коштувала б у 30-35 разів дорожче за золото.
А як щодо відомої легенда про подорож Ясона на кораблі "Арго" в Колхіду по золоте руно? Деякі сучасні дослідники вважають, що в її основі лежать реальні факти. З праць істориків Геродота, Страбона, Плінія Старшого взнаємо, що у Древній Греції не було аж надто врожайного льону - волокно з нього виходило низькосортне, а тканини грубі. Зате високосортний льон вирощували в Колхіді, де виготовлялося славнозвісне "сардинське полотно".
Греки з лляних тканин робили вітрила. Пізніше під такими ж вітрилами плавали кораблі Колумба і Магеллана, інших мореплавців.
На початку нашої ери льоноводство поширилося в Римі, а звідси його запозичили й інші народи Європи. Причому льоном тут могли користуватися й прості люди. Про льоноводство в Причорномор'ї та Придніпров'ї розповідає історик Геродот, який мандрував тут ще в п'ятому столітті до нашої ери. Він писав: "Країна скіфів (так греки називали народи, які жили на території сучасної України) виробляє хліб, сочевицю, цибулю, часник, льон..."
Чудові види льону-довгунця з'явилися на Русі вже на початку першого тисячоліття нашої ери. Його плід - це 5-гніздова насіннєва коробочка. Навіть гадають, що руські витязі запозичили форму своїх шоломів саме від мініатюрних лляних плодів. Сьогодні на півночі нашої області льон-довгунець вирощують на полях як промислову технічну культуру, а коло осель вирощують льон як лікарську чи просто гарну декоративну рослинку.
Узагалі в Україні зростає 28 видів льону, а на Кам'янеччині 8 видів однорічних і багаторічних рослин. Чотири види (льон австрійський, шорсткий, звичайний, багаторічний) мають сині квіти, один (льон проносний) - білі, з жовтим нігтиком. А три види льону мають золотисто-жовті квіти - це льон лінійнолистий, жовтий (на фото Миколи РЯБОГО) та бессарабський. Два останні прикрашають товтру "Cамовита", що вузьким хребтом завдовжки 80 метрів тягнеться від с.Подоляни до с.Біла Чемеровецького району. До того ж льон бессарабський стрічається лише в Україні, тобто науковці кажуть, що цей вид льону є ендемічним.
Насамкінець розповімо цікаву легенду про наші льони: "Жили були брат із сестрою. У них були сині, як небо, очі та золоте, як сонце, волосся. Росли вони сиротами. Тому змушені були працювати там, де можна було переночувати та прогодуватися. І завжди вони були разом. Одного разу до господаря, в якого працювали діти, з далеких країв приїхав син. Побачив він красуню-дівчину і закохався. Відгуляли скромне весілля. І поїхала дівчина за коханим. При розлуці з братом вона гірко плакала, та вдіяти нічого не могла. Там, де падали сльози, виростали голубенькі квіточки, а де волосинки - золотаві. Ось і зосталися братові на вічний спомин про любу сестричку - дивні синій та жовтий льони".
На цьому все, до зустрічі з різнокольоровими дивинками нашої землі.

Надруковано: "ПОДОЛЯНИН" від 8 серпня 2003 року.