Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Будзей О., Любінська Л.

Дивні кучері

Саранка, це донька тих шкідників, що поїдають нині посіви в Херсонській області?

Ні. Так по-іншому назвають дуже прекрасну, своєрідну рослинку із знаного роду - лілію лісову. Адже в Сибіру її жовті цибулинки відомі як овочі під назвою "саран", який за смаком нагадує каштан. І за сибірською легендою, квіточка виросла із серця воїна, який загинув у бою за Вітчизну.
Тоді, коли у Північній півкулі проростає понад 80 видів гарненьких біленьких, жовтеньких, червоненьких дикорослих лілій, в Україні, зокрема у кам'янецьких дубово-грабових та букових лісах зростає всього лиш один вид. Міцні темно-зелені листочки нашої квіточки мають чітко промальовані жилки і утворюють своєрідне коло навколо тугого стебла. А квіти розмістилися вздовж стебла, і з усіх боків його можна побачити їх кучеряві голівки. Вони можуть бути світло-оранжево-фіолетові, блідо-фіолетово-рожеві, але обов'язково поцяцьковані брунатними крапинками. Якщо рослинка ще молоденька, то вона має лише 1 квітку, у старших рослин таких квіток уже до 10-15. Цвітуть вони, коли літо вступає у свої права, і у лісі панує барвистий липень.
Лілія лісова може стати прикрасою кожного квітника. Розмножувати її можна, висіваючи насіння на зиму. Але знайте, що цвіт з'явиться лише на п'ятий рік. Окремі рослинки можуть жити до двадцяти двох років. А ще ця квіточка - медоносна, і запилюють її переважно нічні метелики. До того ж вона, як і всі її запашні культурні родичі (до речі, розмаїття барв лілій різних видів і сортів можна зустріти і в нашому ботанічному саду), має неабиякі лікувальні властивості. За це рослинка поплатилася і стала рідкісною. Сьогодні лілію лісову охороняють по всій Євразії. Занесено її і до Червоної книги України.
Крім згаданої уже саранки, квіточка має чимало й інших народних назв: златоглав, царські кучері, масляночка, вороняче масло, куділька. Є у неї й своя легенда. У родині молодого царя народився первісток. Він був дуже гарний, але з дивним волоссям. Воно зовсім було не схоже за своїм забарвленням на батьківське. Це викликало пересуди у людей та недовіру царя до своєї дружини. Ніякі докази не могли вгамувати царський гнів... А хлопчик ріс веселим і розумним. Кучері розвівалися оранжево-рожевим полум'ям, коли він бігав навколо матері. Та одного разу батько задумав поїхати до лісу і взяв з собою сина. Повернувся він без первістка. Цариця довго плакала та благала віднайти дитину. Та цього не сталося. Тоді вона сама пішла до лісу. Довго блукала та кликала свого синочка. І ось серед лісових трав, поблизу могутнього дуба, вона побачила дивні квіти. Вони горіли неначе кучері її сина. Так і зосталася мати біля квітів, зігріваючи їх своїм теплом та орошуючи сльозами-росами...
А ви, зустрівши царські кучері у лісі, милуйтеся їх красою та не беріть додому. Не відривайте діток від лісової матері.
Ось поки і все, до зустрічі з іншими диво-дітками нашої матінки природи.

Надруковано: "ПОДОЛЯНИН" від 18 липня 2003 року.