Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Костенко С.

КВIТИ ДИКОЇ ПРИРОДИ - ПIСЕННА МУДРIСТЬ НАРОДУ.

Березень - мiсяць великих надiй i сподiвань. З його приходом започатковується найблагодатнiша пора оновлення - її Величнiсть Весна. I як би зима не намагалась протистояти, оповиваючи землю снiгом, але нiяк їй не устояти блаженнiй порi вiдродження нiжних чарiв весни. Весна все бiльше завойовує простiр i час. Ось-ось i зима остаточно здасть свої позицiї. I весь час цiй порi радiють. Тож недарма на початку весняної доби все людство вiдзначає найповажнiше свято, присвячене чарiвним берегиням - творцям всебуття.
Адже i Весна iншої мети не має як природу вiдновлювати. Ось чому так хочеться милуватися серпанками весняної пори. I всi їй радiють, про що спiвається у пiснi:"Ця весна для тебе, ця весна для мене, ця весна для неба - неповторний час".
Нинi зацвiте Весна нова, особлива. Вона - десята весна власної держави - України, яка повинна покласти заслiн наявним негараздам та правовому хаосу, безправ'ю пересiчних її жителiв. Нинiшня весна ще й на зламi тисячолiть, на яку покладається так багато сподiвань. А крiм цього якiснi змiни в агропромисловому секторi, який Указом Президента вiд 3 грудня 1999 року у нинiшню весну переводиться на рейси приватної власностi.
Найяскравiший подих весняного буйноцвiту, аромат землi i прiлого листя вiдчуваємо в лiсi. Цей храм Природи воiстину є найкращим iндикатором чарiвної весни. Саме тут найразючiше утверджуються слова: "Весна iде, красу несе". А скiльки цiй порi присвячено лiричної поезiї, вiршiв, казок, оповiдань, витворiв i пiсень. Згадайте хоч би пiсню Павлв Дворського "Нам спiває весна".
Ще крижана корка, а хоробрий пiдснiжник своїми нiжними келихоподiбними порцеляновими голiвками-квiтами нам вклоняється. Це квiтка надiї найпершого серед карнавалу ранньовесняного буйноцвiту неначе мовить: "пора Весну зустрiчати". Та стривайте! Царство ранньовесняної флори не одним пiдснiжником замикається. За ним поспiшають його побратими, що утворюють весняне царство флори, що звеличують лiс: шафран Гейфеля, печiночниця звичайна, рясти, анемони, пшiнка, фiалка, сон-трава, пролiска дволиста, горицвiт весняний, первоцвiт весняний. Заключним акордом квiткового убранства аури весняного лiсу є всiм знайома неповторна чудесниця конвалiя травнева.
Народ їх усiх називає пiдснiжниками. Це зрозумiло, бо всi вони вегетують з настанням весни i складають особливу групу рослин ефемероїдiв, тобто таких, якi швидко ростуть, вiдцвiтають i невдовзi вiдмирають, залишаючи цибулиннi бульби у спокої до слiдуючої весни. Але ботанiчна наука згаданi рослини вiдносить до рiзних видiв, яким притаманнi свої характернi бiологiчнi особливостi.
Скiльки люд на свiтi живе, стiльки ж цi чарiвнi веснянi квiти дарують йому красу, пахощi, ароматний мед та лiки. Люди усiх їх надiлили рiзними назвами, але єднає спiльна любов i тяготiння до них.
Вiзьмiть уже знайомий пiдснiжник. Це дивовижна, мужня квiтка. Як їй нелегко виборювати право на життя, переборюючи снiгову ковдру, стужу аби вклонитись своїми дзвiночками i сповiстити людинi про весняне оновлення.
Ця квiтка - одна з перших царства флори наших лiсiв. Мабуть, за це подоляни надiлили пiдснiжник рiзними назвами: мартенка, скорозрiст, снiгурка, снiжноцвiт, пролiска, тарас, дикий часник, ярник, колокоцей, колодрист, козодрiст, могурянин, просерень.
Зарубiжнi назви теж повнi любовi до цiєї мужньої, чарiвної квiтки i в повнiй мiрi вiдображають умови її зростання. Так, англiйцi називають її снiговою сережкою, французи - снiгопросвердлювачем , чехи - снiжинкою, нiмцi - снiговим дзвiночком. Але пiдснiжник має i наукову назву - "галантус" (вiд слiв "гала" - молоко, "антос" - квiтка), тобто молочна квiтка. Ця ж назва i пiдкреслює "галант" - тендiтний, яким i насправдi є пiдснiжник.
Про цю дивовижну квiтку, нiжну i водночас мужню "розвiдницю" оновлення Весни складено багато вiршiв, оповiдань, пiсень. Та й в казках пiдснiжник займає чiльне мiсце. До того ж ця рослина легендарна. Скiльки ж складено про неї легенд. Ось одна з них. В давнi часи, коли першi мiфiчнi люди були вигнанi з раю, йшов сильний снiг, була хуртовина. Єва дуже змерзла. Щоб зiгрiти її i подати надiю на майбуття, кiлька мiнiатюрних снiжинок перетворились у снiжно-бiлi квiти пiдснiжника - провiсника тепла.
Назву квiтки пiдснiжника часто пов'язують зi снiгом, про що довiдуємося з iншої легенди. Коли Бог створив свiт, трави, квiти, а пiсля розпорядився створити снiг i каже йому: "Ти все вмiєш, то й вiдшукай собi колiр сам." Подався снiг до зеленої трави просити її кольору. А та в вiдповiдь: "Тобi цей колiр не личить, краще попроси у фiалки". Фiалка вiдповiла, що її колiр надто скромний. Тодi снiг звернувся до пiдснiжника: "Милий мiй, дай менi свiй колiр, бо пропаду без одежi." Дав пiдснiжник снiгу свiй колiр, так став снiг з тих пiр бiлий. Пiсля цих подiй снiг ненавидить квiти, а пiдснiжника пестить i голубить як малу дитину.
Подiлля природа надiлила єдиним видом - пiдснiжником бiлоснiжним, який облюбував листянi лiси, березняки, вiльшанники. Рослина - гордiсть регiону, оскiльки в багатьох районах України вiн вже давно зник, особливо навколо промислових мiст. Важко собi уявити лiс без цiєї квiтки-надiї. Це лiс - осиротiлий. Рослина так нелегко виборювала право пестити людей свiжiстю весняного оновлення i раптом опинилась в тенетах людської жорстокостi, з вини якої зазнає бездушного винищення. Це просто жахливо!!!
Сестрицею пiдснiжника є печiночниця звичайна. Це багаторiчна трав'яниста рослина. Росте у незайманих лiсах. Рослина - чудовий бiологiчний iндикатор, за яким можна судити про погоду. Люди називають рослину синiм пiдснiжником, пролiскою. Наукова назва - "гепатика" за формою листкiв, якi нагадують печiнку. Забарвлення квiтiв - синє, нiжно лiлове, рожеве, зрiдка бiле. Самi вони є доброю принадою не тiльки для бджiлок, а й вiдвiдувачiв лiсу. Правда, зiрванi квiти насолоди не несуть, а швидше смуток, бо вiдразу в'януть. А мiж iншим не завадило б кожному мисливцю за квiтами печiночницi знати, що на зривання рослин знадобиться кiлька хвилин, а право на життя вона виборює 10-12 рокiв вiд насiнини до цвiтiння. Печiночниця до того ж не тiльки чудовий iндикатор родючостi грунту, оскiльки росте лише на родючих грунтах, але й надто лiкувальна.
Надiйним другом ранньовесняного буйноцвiття лiсу є шафран Гейфеля. Рослина починає пробиватися крiзь ще не до кiнця перепрiлу коричнево-сiру пiдстилку голого лiсу. Люди називають шафран квiткою мiсяця, оскiльки чим бiльше мiсячних днiв, тим швидше вiн розвивається. Це середньоєвропейський вид, тому улюбленим мiсцем його зростання є Карпати i Прикарпаття. На Хмельницькому Подiллi вiдомо всього два мiсцезростання шафрану. Саме тут i проходить схiдна межа його зростання. Рослина - iндикатор родючостi грунту. Характернi великi поодинокi фiолетовi квiти. Наукова назва -"крокус". Греки його вважали символом щастя, квiткою Аврори - мiфiчної богинi ранкової зорi. Рослина має широке застосування в кулiнарiї, парфумерiї, харчовiй промисловостi, є добрим лiком та чудовим барвником. Зазнає збиткiв через масове зривання на букетики та вирубку лiсу.
З настанням весни лiс збагачується ще одними раннiми квiтками рястiв. Їх у наших лiсах два види: ряст порожнистий i ущiльнений. Красу несуть їх квiтки, що зiбранi у китецеподiбних суцвiттях. Пелюстки квiток рiзнобарвнi: бузковi, червонi, рожево-фiолетовi, iнодi бiлi.
Рясти - тiньовиносливi рослини, якi полюбляють дубово-грабовi та грабовi лiси. Наукова назва "корiдалюс", що означає, чуб жайворонка. За формою квiток люди надiлили рясти рiзними назвами: коники, кукурiчки, пiвники, баранчики. Про рясти немало складено вiршiв, казок, легенд. Рясти не тiльки гарнi медоноси, але й лiкарськi рослини. Нинi цi природнi лiки безжалiсно знищуються, оберемками зриваються i вiдправляються на ринок рiзними верствами населення.
Тiльки-но потiчки талого снiгу пробiгли, як на галявинах з'являються квiти-дзвiночки сон-трави. Вони неначе кiлька кумедних звiряток збились у купку i грiються, радiючи весняному сонечку. Всiма барвами веселки на тiлi виграють ворсиночки. Цi квiти обвитi чарiвною красою. Люди їх надiлили рiзними назвами: пухiвка, пралiска дзвiнковата. Нинi на Подiльськiй землi росте два види сон-трави: сон великий та чорнiючий. Це багаторiчнi рослини. Квiти великi, поодинокi, дзвiночковиднi. Все тiло рослини вкрите густими, м'якими, шовковистими, жовтуватими ворсинками. I справдi здаля рослини схожi на звiряток. Цi ворсинки "шубки" - своєрiдне пристосування до зменшення випаровування води. Наукова назва сон-трави - "пульсатiле", що означає шелестiти, дзвенiти. I справдi, на вiтрi рухи ворсинок нагадують своєрiдний дзвiн. Рослини сон-трави - гарний барометр погоди. У негоду рослини неначе зачипають. Саме за це їх надiлили рiзними епiтетами: сон-трава, сон-зiлля, сончик, самсончик, дудурка, бобрик, дзвiночок королеви. Це надзвичайно оригiнальнi квiти, якi не могли залишатися поза легендами про них у рiзнi часи. Сон-трава добре вiдома в народнiй медицинi як заспокiйливий та снодiючий засiб.
Сонце весело виграє в краплинах водицi розiмлiлого снiгу, а на галявинi гаю справжнiй блакитний дзвiн Весни. Такий фон у лiсi можуть створювати тiльки нiжнi небесно-блакитнi пролiски.
Подiльську землю уквiтчує єдина чудесниця весни - пролiска дволиста. Рослина нiби промовляє "добрий день, сонечко, здрастуй весно". Лiс ожив, а на пролiсках висить краплинка роси. Пролiска запитує:"Чому мене причепилась? Я не причепилась, я пригорнулась" - мовить роса!"
Наукова назва пролiски - "сцила", що в перекладi означає "морська цибуля". Люди нарiкли її рiзними назвами: синетка, синiй ряст, рястик, скоролiски, небесники. Надто гарна назва рослини нiмецькою мовою - "блаустер", що в перекладi "блакитна зiрка".
Значне мiсце пролiскам вiдводить народний фольклор, рiзнi обрядовi пiснi, чимало присв'ячень, вiршiв, казок, оповiдань. Невгасна творча наснага i в сучасних поетiв, як, наприклад, у вiршi Галини Манятко:
"...Яке це диво, маленький пролiсок -
весни великий дзвiн!"
Пролiска дволиста, неначе вишиванка, звеличує лiси нашого краю блакиттю неба. Вона ще й чудовий медонос та лiк народної медицини.
Дуже болюче i прикро, що пролiски за свою красу i нiжнiсть караються з боку людини масовим зриванням на букети на продаж та розваги. Так лiс з року в рiк перестає бути привабою, а стає осередком смутку.
Коли земля одяглася в яскраве вбрання згаданих квiтiв починає "горiти" золотавим цвiтом прихожан Весни - горицвiт весняний. Рослина настiльки зачаровує своєю неповторнiстю, що кожне поколiння люду про неї складає свої легенди.
Красень горицвiт - багаторiчна рослина. У перiод цвiтiння трав'янистi схили пагорбiв, якi обрав своєю домiвкою горицвiт, наче золотим сяйвом загоряються вiд його неповторних прегарних великих квiтiв. За це i назвали рослину горицвiтом.
Горицвiт весняний - це символ iсторичного єднання народної медицини з наукою. Рослина - свiтовий лiк хворого серця, тому увiйшла майже в усi фармакопеї свiту. Фiгурує в легендах стародавнiх грекiв i римлян, у їх поезiї та лiтературi. За свою красу i лiкувальнi властивостi горицвiт весняний надто дорого розплачується. Ареали його зростання з року в рiк зменшуються. Зате збiльшуються оберемки в'язочок на ринку у горе-цiлителiв. А ще донедавна степовi схили Кам'янеччини пишались золотавим сяйвом горицвiту, а нинi де-не-де зрiдка зустрiчаємо. Цьому лиху необхiдно покласти заслiн, бо невдовзi цей красень - адонiс буде знищено, який вiками людям нiс радiсть, добро i лiк хворим серцям. Просто не маємо права цього ганебного вчинку допустити. Необхiдно прикласти усiх зусиль аби чудесниця-рослина не переставала "горiти" своїм цвiтом на землi Подiлля у вiках.
Приведенi рослини - далеко не повний перелiк ранньовесняного царства флори краю. Всi вони рiзнi. Але об'єднує їх усiх нищiвне знищення по низцi причин: свавiльна суцiльна рубка лiсу, особливо лiсiв КСП. Такого неподобства навiть у шаленi воєннi та повоєннi роки не було. Настала пора лiси КСП за державним актом передати на баланс державного лiсфонду. Це сприяло б збереженню як лiсових насаджень, так i всякої живностi в ньому, в тому числi i весняних квiтiв.
У час економiчних негараздiв неабиякої шкоди ранньовесняним квiтам лiсу завдають любителi легкої наживи. Купуючи цi букетики, нiхто не задумується над тим, що через годину-другу вони втрачають свою принаду, бо тут же в'януть. Вони вже нежиттєвi, то яку красу чекаємо вiд омертвiлих квiток?!
Чималих збиткiв цим квiтам завдають неорганiзованi туристи у передвихiднi, вихiднi та святковi днi. Замiсть того, щоб помилуватись лiсом, його дарами, отримати естетичну насолоду, вiдновити сили для трудових буднiв, наривають рослини оберемками i вже по дорозi додому їх викидають. I ще одне лихо пiдстерiгає квiти дикої природи. Напередоднi свята прихильники жiночих сердець стрiмголов на iномарках мчаться до лiсу за букетами лiсових квiтiв. Надто дешево намагаються придобритись перед берегинями. Яка тут повага?! Коли вони безжалiсно обiрвали життя природи? Це лише маскування! Кожна гординя має знати, що вiд зiрваних рослин лiсу не духм'янiстю вiє, а холодним смутком. Адже це квiти мертвi. Як тут не згадати слiв Р. Роллана: " Потрiбно столiття, щоб вiдновити те, що зруйнував день!"
Для жiноцтва омертвiлий букетик квiточок, то є приниження i неповага. Адже сутнiстю їх життя є започаткування живих паросткiв людського роду. Куди б галантнiшими в очах берегинь виглядали їх легенi, якби заздалегiдь до свята в квiтничках, садочку, на дiляночках бiля жител чи дачних дiлянках виростили живi букетики лiсових квiток. Адже їх культивування не вимагає труднощiв, було б лише бажання. Цiни такому благородному поступку не було б. Це справжня повага жiноцтву i неабияка радiсть. Адже з таких дiлянок не тiльки духмянiсть живих квiтiв вiє, але й працею та пам'яттю про матiр, дружину, доню, їх хранителiв та прихильникiв.
Прикро, що до цього ми ще не прозрiли i сьогоднi як нiколи, необхiдний монiторинг за дарами дикої природи з боку прилеглих до цього природоохоронних формувань, учнiвських патрулiв тощо.
Парадоксально нинi виглядає ситуацiя з охороною природних скарбiв. Майже кожен себе вважає екологом, навiть "наплодилась" низка псевдоакадемiкiв-екологiв, а така убога екологiчна ситуацiя довкiлля. Особливо "активними" словесними екологами i вболiвальниками за долю природи, тi хто пнеться в нардепи. Жахливе лицемiрство!!! Адже для цього, крiм знань, необхiдне ще покликання душi, бажання та бачення скоєного, щоб завтра нам не ввижались слова " що мали не цiнували, а за втраченим сумуємо".
Пустопорожнiми балачками i лозунгами ще нiхто справi не заурядив. Переконаний, якби цих горе-екологiв та державних "вболiвальникiв" за долю природи було менше, то насамперед виграла б екологiя. Нiчого за вiдсиджування у кабiнетах та брехливi звiти такi значнi кошти платити на їх утримання - куди краще менше - то краще. У пору приватизацiї агросектору економiки це вкрай важливо.
Мимоволi згадався дiалог працiвника мас-медiа з симпатичною працiвницею банку Н.Чишневською. На запитання: "Якi вашi улюбленi квiти?" - Наталiя лагiдно вiдповiла: "Кожнiй порi року притаманнi якiсь свої квiти. Я люблю їх усi, бо їх краса зачаровує". Як не вклонитись цiй мудрiй Афродитi за її духовнiсть душi щодо ставлення та оцiнки дарiв природи. I тут же подумав, якби хоч кожний третiй подолянин жив духовними уподобаннями згаданої берегинi, то нiколи б не виникало тривог та побоювань за природне багаття та екологiчну ситуацiю. Завдяки таким людям Подiлля воiстину виступало б казковим регiоном для нас, нашої змiни i привабою зарубiжних вiдвiдувачiв. Зрештою, це б прискорило опрацювання механiзму вiльної економiчної зони в Подiльському краї.
Нам часто докоряють, чому ж не можна рвати веснянi квiти? Хiба вам не вiдомо, що в землi цi рослини мають бульби або цибулини, якi так чи iнакше на слiдуючий рiк оновлюються. Так - то так! Але постараюсь розвiяти цей мiф. Зриваючи надземну масу ми тим самим позбавляємо її синтезу органiчних речовин, тобто притупляємо фотосинтез, внаслiдок чого позбавляємо бульбо-цибулину поживних речовин, без яких вона вiдмирає. Ось чим повертаються слiпi докори.
А чи не краще було б прислухатись до настановчих слiв великого друга природи, еколога Джеральда Дарелла: "Спiлкуйтесь з природою, вивчайте її, вiрте у її лiкувальнi властивостi i вона подарує вам немало радостi.
Лiс - то не лише дерева чи квiти, а надто складна видима i не видима екологiчна система. В ньому живуть комахи i iнша живнiсть. Ранньовеснянi рослини є їжею для комах, якi є їх запилювачами. При зриваннi квiтiв комахи гинуть, а рослини не запилюються i не утворюють насiння. Таким чином, коренi зморенi на поживу, насiння немає. Так необдуманими дiями знищуємо синузiю ранньовесняних квiтiв.
I саме тривожнiше, що синузiя весняних квiтiв є обов'язковим компонентом лiсових насаджень, без яких не можуть iснувати нi тi, нi iншi. Ось так непомiтно губимо легенi планети - його величнiсть Лiс. Це нiби родина, де втрата члена руйнує її. Ось який екологiчний взаємозв'язок природи, про який необхiдно знати i думати повсякчас при контактi з Природою. Це та гармонiя, за порушення якої кожний має нести вiдповiдальнiсть незалежно вiд доторканностi.
Квiти дикої природи, ти одвiчна скарбниця, з якої людство черпає все необхiдне для життя. З ними тiсно пов'язанi народнi традицiї, зрiлiсть i мудрiсть самого люду. Адже жива природа - найкраща музика i пiсенна мудрiсть народна. Скiльки складено пiсень з оспiвуванням безлiчi рослин. Згадайте хоч би окремi з них, якi душу бентежать, де оспiвуються калина, горобина, вишня, черемха, верба, береза, тополя, неопалима купина, волошки, ромашки та багато iнших. Душевно хвилюючими є сучаснi пiснi, в яких оспiвуються ранньовеснянi рослини царства флори. Ось вони: "Ти гори горицвiт - квiтка мого кохання...", "Не топчiть конвалiї...", про сон-траву, первоцвiт, пролiску, барвiнок тощо.
Квiти дикої природи, то неугасне пiсенне джерело, з якого черпають послiдуючi поколiння пiсенний олiмп майбуття. Це те корiння природи, яке надихає людство, пiдтримує життя на планетi.
Люди! Схаменiться та пам'ятайте, що за вами крокують тi, задля кого живете, якi також мають право на те, щоб i їм природа осяювала життєву стезю, напоєну ароматом своїх квiтiв - отих очей пiсенної надiї їх майбуття.