Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Костенко С.

ВIЩУНКА ВЕСНИ I ТЕПЛА.

Як тiльки сонечко на весну поверне i пригрiє, одразу ж на верболозах бiля рiчок, ставкiв, на узлiссях з'являються нiжнi пухнастi котики. Це цвiт верби - символ весни i тепла. Виходить, весна вже не за горами, невдовзi оновлююча пора повсюдного зелен-квiту.
Цвiт верби - зворушливе диво природи. Пухнастi її котики - вражаючий символ оновлення життя. Навеснi вони тiшать надiєю i звеселяють нашi душi, їх дарують коханим, що разюче проявлялось у вербну недiлю, що за тиждень до Великодневих свят.
Кажуть у народi: зацвiла верба - весна прийшла.
Верба - нiжне дерево, миле i дороге серцю українця, тiсно пов'язане з його життям та побутом.
У часи язичниства нашi пращури вiрили, що вона охороняє людей i їх житло вiд злих духiв i пожеж, береже худобу вiд нечистої сили. У слов'ян верба символiзувала щасливе сiмейне життя. У давнi часи наречених обов'язково водили навколо верби.
Це дерево найпоширенiше i найулюбленiше в Українi. Здавна супроводжує людськi поселення i оселi. Нею обсаджували ставки, береги рiчок, озера, дороги. Господарська дiяльнiсть цього безсумнiвна. Адже верби укрiпляють береги, стримують зсуви, в посушливих мiсцях зупиняють пiщанi зноси, а зволоженi грунти осушують. Верба незамiнний фiтомелiорант у наших умовах.
Верболози першi милують наше буття, оскiльки iншi дерева ще вiд зимового спочинку не пробудилися. Та й бджiлки завдячують вербовим сережкам за перший взяток. Усi види верб є досить медопродуктивними (100-150 кг\га).
Верби ростуть у найрiзноманiтнiшнiх умовах: вiд арктичної тундри до тропiкiв, заплав рiчок i сухих пiскiв. Правда, ростуть у рiзних життєвих формах (вiд могутнiх дерев заввишки 30 м i дiаметром стовбура 1-3 м - бiла i ламка, до "лежачих" - полярна, колимська, трав'яна), якi фактично стеляться по землi. Цi малюки майстерно ховаються вiд лютих морозiв у мох, пiд снiгом, ближче до землi.
Верби - надто вологолюбивi рослини. Вербовi прутики - надiйний засiб пошуку джерел води. Народна мудрiсть це давно запримiтила - де ростуть верби, там воднi джерела чистi. Згадайте слова народної пiснi:

Ой у полi вербиченька,
Там стояла криниченька.

Не випадково з давнiх давен криницi копали пiд вербою. В межах поселення Смiрнова на невеличкому клаптику землi напували свiжою водою три кринички, яких прикрашали вербички. Нинi "цивiлiзований" люд над криницями поглузував, а самi дерева понiвеченi.
Отака "шана" до пам'ятi i працi про тих, хто в потi лиця трудився з надiєю про спадкоємцiв. Парадокс, чим бiльше в демократичну добу про гiдну поведiнку в природi розмовляємо, тим бiльше їй шкоди завдаємо.
Верби над ставом - традицiйна риса українського села. "Де срiбна вербиця - там здорова вербиця". Справдi, верба - самий надiйний природний фiльтр. У рiчцi воду для пиття, як правило, брали пiд вербицею. А де копали колодязi, то на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбiльшки з долоню, у вiдро з водою. Це дезенфiкує воду, полiпшує смаковi якостi завдяки "вербового духу", що надають смолистi речовини.
У мiфологiї, фольклорнiй творчостi, художнiй свiдомостi багатьох народiв у рiзнi часи верба мала неоднакове значення. Нерiдко вона символiзувала повноту життя, довголiття. В Європi в середньовiчнi часи - це дерево спiвакiв та поетiв, оскiльки вважалося, що дарує красномовство.
Уявлення про весну, про жiночу красу, її м'якiсть, податливiсть китайцi пов'язували з вербою.
Вербовi гiлки вивiшували на воротях дому, розраховуючи на їх магiчну силу вiдганяти злих духiв. Їх розкидали навiть по дворi i полю з надiєю на добрий врожай i примноженя худоби.
У Китаї верба - символ пам'ятi. Вербовi гiлки дарують близьким на згадку перед розлукою. Але i сум, смерть, похорони також вiдзеркалювала верба.
У стародавнiй Грецiї верба присвячувалась жiночим божествам, якi так чи iнакше були пов'язанi з смертю.
В Японiї верба насамперед дерево суму, слабостi. Щоправда, iнколи символiзує нiжнiсть, дiвочу витонченiсть, спокiй, єднання.
З вербою у рiзних народiв пов'язано чимало обрядiв, звичаїв, традицiй, повiр i легенд. У полякiв, наприклад, вважається, що диявол, перетворюючись на сову, полюбляє сiдати на стару вербу. Тому здавна старi верби рубати боялись. Нечистою вважалась суха i червива верба.
В слов'ян iснував звичай - навеснi на Юрiя,виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряли її освяченою на Вербну недiлю гiлкою верби. Її гiлки втикали у стелi хат i хлiвiв. Це, нiби оберiгало худобу вiд бiди,будiвлi вiд грози i пожеж.Чехи втикали гiлки верби в полi i тим самим оберiгали посiви вiд мишей, кротiв.
Древнi слов'яни вербу вважали священним деревом. Вона вважалась символом родинного вогнища. При буревiях проти вiтру кидали вербову гiлочку, яка зупиняла бурю. Магiчнi властивостi вербi приписували завжди. З'їденi рано навеснi вербовi сережки оберiгали людей вiд лихоманки,зубного болю. Насправдi, верба здавна слугувала народнiй медицинi. Кора верби - протигарячковий, потогiнний, протиревматичний i знезаражуючий засiб для лiкування ран, наривiв, при випаданнi волосся, для промивання при запаленнi слизових оболонок. Побутував навiть звичай: хворi купалися у рiчцi, а одежу вiшали на вербу на вербу, нiби-то недуга має згинути.
Верба i в християнськi вiрування увiйшла. Як стверджують легенди, саме вербовi гiлки кидали пiд ноги Iсусу Хресту, коли вiн останнiй раз iшов у Єрусалим. На ознаменування християнська церква встановила на передоднi паски свято - Вербний тиждень. На Вербницю вербу освячували в церквi, а потiм несли додому освяченi гiлки i несильно били нею хатнiх, i в першу чергу тих, котрi ще сплять:

Не я б'ю, верба б'є
За тиждень - Великдень!
Будь великий як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий як земля.

Першими поспiшали повернутись додому з освяченою вербою пасiчники. Освячену вербу зберiгали за образами як збавительку вiд рiзних недугiв, що ними страждають люди i тварини. Освячену вербу на городi висаджували, вважаючи, що коли гiлка прийметься i виросте з неї дерево, то воно буде рятiвним на схилi вiку. Стару людину нечистi сили переслiдують, от вона i сховається пiд цим деревом, яке розганяє демонiв.
Iснує безлiч легенд i казок про це дивне деревце. Ось одна з них. Одна жiнка вдень жила з сiм'єю, а нанiч перетворювалась у вербу. Як про це дiзнався її чоловiк, узяв та й зрубав вербу, тодi i жiнка померла.
Але материнська любов продовжувала жити у цьому деревi. Зроблена коляска з верби заколисувала осиротiлого хлопчика. А коли вiн пiдрiс, зробив собi сопiлочку з пагонцiв на пеньку старої верби. I сопiлка та розмовляла з хлопчиком як нiжная мати.
Як тут не згадати поетичних рядочкiв про вербу Максима Рильського:
Вербова гiлка зацвiла у мене на столi,
Як символ сонця i тепла ще схованих у гiлцi,
Як запас зеленої весни, котра ще вдалинi...
Правда, вiщуючi слова скритi у цьому деревi. А скiльки цiнних речей споконвiчно люди виготовляли з верби.
Ми лише повели мову про рiдну нашу вербу. А їх на планетi майже 370 видiв. Але й цього достатньо, щоб належно оцiнити вербу, а головне змiнити ставлення до неї. I не тiльки! А де можливо висаджувати вербовi прутики, хай не посвяченi, з гiлок яких будемо сплiтати кошички, якi на Великдень неодмiнно будуть посвячуватись.
Народ цiлком слушно склав немало пiсень про вербу "Котики вербовi", якi виконують трiо Мареничi.

На мої слова, на моє мовчання
Молода печаль, котики вербовi,
Ти скажи менi нiжними вустами
Може це любов ходить помiж нами.

Та всiх їх не переспiвати! Як хочеться вигукнути- шануйте, бережiть i множте це дерево як живу пам'ять спорiдненостi поколiнь та вiщуна весни i тепла.
19.03.1999р.