Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

БЛАКИТЬ ЧЕМЕРОВЕЧЧИНИ ВИМАГАЄ ЗАПОВІДНОСТІ

Степан КОВАЛЬЧУК, співробітник НПП "Подільські Товтри"
"Подолянин", 14 квітня 2006 р.

Людство з часу появи знаходиться в полоні двох магічних екологічних факторів - повітря і води. Нині розмова про безцінний дар природи - воду. Медицина щоразу наголошує на нашій залежності від неї, особливо тоді, коли йдеться про питну воду. Тому кожне джерельце, водне плесо прісної води ми зобов'язані утримувати в чистоті та берегти.

Цей дар природи розподілений на планеті вкрай нерівномірно. До недостатньо обводнених територій належить Україна в цілому, а особливо її південні регіони. Хоча Хмельниччина за запасами водних ресурсів у державі займає шосте місце, проте розподілені вони також нерівномірно. Щоразу тривожнішою стає проблема питної води у м.Хмельницький і навіть окремих районах області.

Водний ресурс турбує і Чемеровеччину. Волею долі Чемеровецька земля, на щастя, є найчистішою екологічною зоною України - тут було мало промислових підприємств. Жителі краю традиційно успадкували від своїх попередників дбайливе ставлення до надбань природи, і сьогодні цей край є прикладом для всієї держави.

Небайдужим до отчого краю патріотам вдалося захистити і зберегти від плюндрування унікальні витвори природи. Це, насамперед, фрагменти Товтрового пасма (Говди), яке не має світових аналогів (Товтри "Бугаїхи", "Несамовита", "Сокіл", Івахновецькі, Сорочинські, Черченські).

Щоб сприяти формуванню екологічної мережі району, згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо подальшого розвитку природозаповідної справи в Україні" від 23 травня 2005 р., керівництву краю спільно з громадами слід потурбуватись про надання всім цінним територіям заповідного статусу. Йдеться про стратегічні водно-болотні масиви, які вимагають захисту і дбайливого господарського ока.

Це стосується передусім озера Солонча (Вікторівське озеро), що на Лянцкорунській низині, яке розлилося між селами Шидлівці та Вікторівка. Площа водної поверхні складає 12 га, глибина - 4 м. Значна площа його заросла.

Назва Солонча пішла від слова "солончаки", що означає "мочарі". Рослинність навколо озера типова. Здебільшого це угруповання очерету, осок, ситників. Зоологи нахваляються, що в озері водяться 8 видів риб, зокрема карась сріблястий, короп (сазан), окунь і навіть сом - вид, що охороняється Бернською конвенцією. А щодо орнітофауни, то тут пташиний рай. Пташня займає подвійну нішу - водоплавну та біляводну (курочка водяна, очеретянка ставкова, чагарникова, крижель, чапля та ін.). Зоологи вважають, що в озері живе й інша живність - земноводні, плазуни, ссавці (видра річкова).

Іншою водною перлиною краю є Берків став. Водоймище розташоване між селами Кугаївці та Почапинці на лівобережжі р.Жванчик.

Як розповідають старожили с.Кугаївці, Берків став був природною водоймою з власними джерелами. Народ їм дав назву Вікнини. Розміщувались вони вздовж правого берега ставка. Їх тут було 18, з чистою холодною водою, глибиною в кілька метрів, діаметром до 5 метрів. Зі зміною гідрологічного режиму Вікнини тепер замулилися, а став живиться водою р.Жванчик.

Говорячи про Вікнини, мимоволі перед очима постають подібні формування в с.Вікно, що на Тернопіллі. Завдяки їм і село так нарекли. Треба тільки побачити, як їх опікає місцеве населення і повчитись. Вікнини - гордість і візитна картка села. Їх тут облаштували, навіть поставили огорожу з нержавійки. Щороку на Водохреща сюди звідусіль суцільним потоком тягнуться люди, аби набрати освяченої після церковного богослужіння води.

Про Берків став складено чимало легенд і переказів. Наприклад, легенда про те, що в одній з Вікнин втопився бик на кличку Берко. Звідси нібито й пішла назва ставка. Інший переказ мовить, що ця місцина належала пану Берку. З розповідей тутешніх жителів можна дізнатися, що Берків став пов'язаний підземною річкою з озером Солонча.

Існує припущення, що водоймище має сполучення з Вікниною, що в центрі с.Хропотова. Ніби колись у давнину бички, котрі втопилися у Вікнині, випливали в Берковій водоймі.

З роками став міліє, заростає кропивкою, осокою тощо. Нині він в обіймах орендаря-підприємця. Ставку поталанить, якщо його опікун не заробітчанин, а господар, який думає не тільки про тимчасову вигоду, а й про майбутнє водойми.

Берків став - притулок рідкісних птахів - білих лебедів. Орендатор дещо насторожений щодо лебедів. Вважає, що через них з водної акваторії зникають інші пернаті, яких лебеді нібито витісняють.

Зрозуміло, лебідь-шипун - птах великий, вагою до 13,5 кг, розмах крил - 2,5 м, і з ним важко іншим пернатим конкурувати. З іншого боку, цей птах на Хмельниччині є надто рідкісним і потребує охорони. А розлякувати дичину можуть і мисливці своїми пострілами.

Поряд з двома названими водно-болотними об'єктами щедра Чемеровецька земля ще напувається низкою ставків, які є в межах сіл Андріївка, Кугаївці, Почапинці, Хропотова. Вартий уваги, насамперед, каскад ставків у с.Почапинці, які пов'язані з Берковим ставом.

Ставки складають водне середовище, в якому сформовані певні гідрозоологічні та прибережні фітоценози. У трав'янистих угрупованнях очерету, рогозу, осок, ситників та на прибережних вербичках гніздяться, живляться птахи, ссавці та комахи. У водному дзеркалі красуються своїми квітами-голівками червонокнижні види - глечики жовті та латаття біле. Зоологи називають чимало видів риб: карась, короп, лин, окунь, товстолобик та ін. Багате видове різноманіття пташні - понад 50 видів.

Ставки представляють собою гідрологічний екологічний комплекс, який заслуговує на статус ландшафтного гідрологічного заказника загальнодержавного значення.

Земля Чемеровеччини споконвіку життєдайна для багатого хлібного колосу. І завдячує вона, крім пекельної праці її трударів, ще й своїй блакиті, яка її напуває.

Враховуючи стратегічне значення описаних блакитних перлин, ще раз просимо керівництво району, державну екологічну інспекцію повторно повернутися до вирішення вкрай важливого питання щодо згоди на заповідність описаних водних об'єктів і надання їм статусу заказних територій.

Нагадую, що співробітники НПП "Подільські Товтри" ще 2002 р. звернулися з клопотанням про вирішення питання, але жодного реагування не було.

Сподіваємося, що врешті згаданий Указ Президента України зрушить з місця наше застигле клопотання, і ми спільними зусиллями залишимо нащадкам природну спадщину, якою так дорожили і оберігали наші попередники.