Повернутись в головне меню | до історичних даних | до списку статей

Андріївка

Давним-давно у мальовничому куточку Поділля, серед зелених лугів, на березі річки Вільхи розкинувся обсаджений вербами невеличкий хутір заможного селянина Вареника. І була в нього красуня-дочка. Була вона така гарна, що слава про її красу линула краєм. Багато парубків старалися завоювати серце дівчини, та не змогли.

Аж ось до хутора приїхав молодий пан Андрій. Побачити красуню, він закохався в неї і вже не міг залишити цього куточка землі.

Згодом неподалік хутора виріс чудовий панський будинок на березі озерця. Навколо будинку зеленів кронами молодий сад. Тут поселялось все більше і більше селян.

Від імені молодого пана село стало називатися Андріївкою. А красуня так і не стала господинею в новому панському будинку.

Однієї літньої грозової ночі яскравим полум'ям спалахнули Вареникові клуні. Поки з села прибігли люди до хутора - то застали тільки згарище. Рятуючи своє добро, загинув Вареник із своєю дружиною. І донині жителі села Андріївка звуть те місце "Вареникові лози", а трактори під час оранки добувають каміння з фундаментів колишніх будівель.

Газета "Нове життя", 19 липня 2003 року