3.6. Фауна

     Сучасна фауна на території Подільського державного природного національного парку, що проектується почала формуватися ще в неогені, коли зменшилася площа Сарматського морського басейну та значного розвитку досягли справжні степи. Iз неогенового періоду збереглися останки дейнотеріїв, південного слона, етруського носорога, коня, первісного зубра, оленя, ранньої форми мамонта (знайдені в селах Кудринці та Шутнівці Кам'янець-Подільського району).
     Фауна пізнього антропогену виявлена в багатьох місцях описуваної території, але найкраще досліджено місце поблизу Луки Врублівецької Кам’янець-Подільського району, розташоване на високій заплаві лісового берега Дністра. Тут знайдені залишки трьох мамонтів, первісного коня, волохатого носорога, північного та звичайного оленя. У цьому ж місці знайдено більш молоду за віком ранньо-трипільську фауну. До складу входило багато диких і свійських тварин.
     Суттєвий інтерес становить середньо- та пізньоголоценова фауна Залучанського та Нігинського місцезнаходжень. Тут зібрано понад 10 тисяч кісткових фрагментів, на підставі яких визначено 66 родів і видів хребетних. Характерною особливістю цього захоронення є велике різноманітність видів птахів, яких значно більше, ніж ссавців. Серед найбільш поширених перепел, скельний голуб, звичайний шпак, костогриз, сіра ворона, деркач, вальдшнеп та грак. Деякі хижі птахи, тримались на скелях, розташованих над Смотричем, схоче полювали на птахів (перепелів, деркачів, шпаків, костогризів, грачів та скельних голубів), а також живилися мишовидними гризунами та іншими дрібними звірками (кроти, білки), деякими земноводними, зокрема трав'яними жабами. Пернаті хижаки були тут і взимку, бо серед кісток виявлено рештки чубатого жайворонка, ще гніздиться на півночі, але взимку мігрує у південному напрямку. У холодну пе­ру року пернаті хижаки живилися таки дрібними птахами та мишовидними гризунами.
     На підставі остеологічного матеріалу можна припустити, що на межі пізнього плейстоцену та раннього голоцену в межах Подільського національного парку сформувалась фауна хребетних, яка в дещо зміненому стані існує і тепер. Таким чином, протягом заключних етапів неогену і впродовж всього антропогену фауна хребетних описуваної території поступово змінювалась і якісно (видовий оклад), і кількісно (чисельність окремих популяцій). Архаїчні форми, які не змогли адаптуватись до нових умов зовнішнього середовища, зменшували свою чисельність і вимирали, а прогресуючі роди утворювали ряд Форм, які поступово трансформувались в нові види. Зміни у складі викопної фауни продовжувались до моменту остаточного формування сучасної фауни, але і вона не з стабільною і змінюється під впливом антропогенних факторів.
     Сучасна фауна оброблюваних угідь, суходільних лук та пасовищ південної частини Поділля представлена наступними видами: амфібії (зелена ропуха, озерна та трав'яне жаби), рептилії (водяний вуж, зелена ящірка),птахи (кільчаста горлиця, балканський та сирійськими дятли, золотиста бджолоїдка, сиворакша, серпокрилець чорний, сорока, грак, сіра ворона, хатній та Польовий горобці, шпак, біла плиска, польовий жайворонок, чорний та кам'яний дрізд, сільська та міська ластівки та інші), ссавці (південних кіт, малий підково­ніс, європейський широковіх, степовий тхір, заєць русак, рябий ховрах звичайний хом'як, сірий хом'ячок, сірий пацюк, хатня миша, звичайна полівка та інші).
     В лісах Подільського національного парку поширені такі ссавці: вовки, лисиці, зайці-русаки, європейські козулі, дикі свині, лосі, рябі ховракі, звичайні хом'яки, звичайні та малі бурозубки, їжаки, жовтогорлові, лісові і польові миші, лісові полівки, сірий, лісовий вовчки. Птахів тут мало, зустрічаються 2-3 види дятлів, до 5 видів синиць, сайки, дрозди, зяблики, вівсянки, ковалики, щеврики, костогризи.
     Для лісових формацій типові такі земноводні: трав'яна та гостроморда жаби, квакша, червоночерева кумка, звичайна та зелена ропухи, звичайні та гребенясті тритони, прудка та живородяща ящірки, веретінниця, звичайний та водяний вужі, звичайна гадюка і спорадична мідянка.
     Толтры характеризуються значною кількістю специфічної фауни наземних хребетних. Вузькість скельногорбастого пасма, незначне протяжність Та розірваність горбів не змогли зумовити видової фауністичної автономії, тобто тут мешкають постійно, посезонно або періодично хребетні, які притаманні прилеглим рівнинним площам.
     Земноводні скельно-товтрового зооценозу такі самі, як оброблюваних земель, але тут частіше трапляються квакші, особливо по чагарниках, більше зелених ропух, але менше часничниць. Чисельність трав'яних і гостромордих жаб по лісових ділянках Товтр порівняно з орними землями набагато вища. У скельних розсипищах під брилами пісковиків концентруються на зиму звичайні та гребінчасті тритони.
     Герпетофауна Товтр відзначається високою щільністю популяцій усіх видів плазунів. Саме це є досить характерною фауністичною особливістю скельно-товтрового зооценозу. Тут постійно перебувають три види ящірок (прудка, живородяща, зелена), веретінниця звичайна, звичайний та водяний вужі, мідянка звичайна і, можливо, степова гадюка та жовточеревий полоз.
     Пташине населення скельно-товтрового зооценозу відзначається значною чисельністю птахів скельного комплексу. До них належать шпак, галка, кам'яний дрізд, польовий горобець, серпокрилець, одуд, сич, пугач, звичайний боривітер.
     До "Червоної книги" України занесені такі види:

  • із земноводних - жаба прудка,
  • із плазунів - мідянка, полоз жовточеревий,
  • із птахів - лелека чорний, журавель сірий, лунь вольовий, змієїд, кроншнеп малий, середній та великий, пугач, савка, сипуха, сич волохатий, скопа, чернь білоока,
  • із ссавців - видра річкова, вечірниця мала та велетенська, підковоніс малий.
  •      Крім того, регіональної охорони потребують із птахів норець чорніючий, чапля біла, чернь губата, лебідь-шипун, гуска сіра, шуліка чорний, орел-карлик, лунь лучний, кібчик, чеглок, скиглик малий, тетерев, рябчик, фазан, чорниш, веретенник великий, синяк, дрімлюга, рибалочка голуба, бджолоїдка, сиворапша, одуд, жовна чорна, пишка жовтоголова, сорокопуд сірий, дрізд кам'яний та білобровий, синиця вусата, соловейко західний, із ссавців - борсук звичайний, куниця лісова, кутора мала, сліпак подільський, горностай.
         Зауважимо, що серед ссавців та інших великих наземних тварин через значний антропогенний тиск реліктові чи ендемічні види не збереглись. Більшість таксонів, що були описані як ендеміки Товтр, нині знайдені і в інших регіонах. З наземної фауни відомі реліктові молюски, які зустрічаються тільки на вершинах окремих товтр. Лише серед комах, а також дрібних груп гідрокарбонатів можливі знахідки, що наочно підтверджують самобутність цього регіону. Тут є ендеміки Волино-Подільської біографічної підпровинції - турбелярія та реліктовий рачок третинного походження. Антропогенізація водотоків стала причиною випадання рідкісних таксонів та розвитку видів - еврібіонтів та убіквістів. У зв'язку з цим, особливу увагу слід звернути на джерела та ґрунтові води, інші нестандартні біотипи, в яких часто зберігається первинна фауна і флора. До найбільш репрезентивних груп в цих водоймах відносяться гарпактикоїди, остракоди та коловертки. В мікроводоймах пазух листків черсака басейну р.Тернава виявлено Форму, близьку до встановленої для мохів південної Африки (цікаві знахідки біля сіл Iванківці та Врублівці). Найбільша кількість рідкісних реліктових видів знайдена серед рачків - гарпактикоїд (в ґрунтових водах басейну р.Збруч третинних піщаних відкладів близько смт.Сатанів). Цей вид зустрічається в межах Австрало-Папуаського та Iндо-Малайського ареалів в поверхневих водах. Його переміщення в ґрунтові води відбулось, можливо в пліоцені, а суцільний раніше ареал скоротився до тропічних регіонів. Напевно із похолоданням пов'язане і утворення інших підвидів. В цілому для регіону Товтр встановлено 7 видів Гарпактикоїд. Серед всіх видів виділяється група ряду третинного походження, яка представлена трьома видами, що складає 43 % всієї фауни гарпактикоїд регіону.