2. Етнографічні особливості та історико-археологічне обґрунтування

Територія, яка передбачена під проектування національного парку "Толтры" надзвичайно насичена археологічними пам'ятками , багата на історію і архітектуру різних епох і культур. Тут пред­ставлені пам'ятки , починаючи від найдавніших часів історії людст­ва (давній кам'яний вік) і аж до епохи середньовіччя (древньоруські пам'ятки).

Пам'ятки кам'яного віку.

Ця територія була заселена людиною ще в часи давнього кам'яно­го віку. Найбільш ранні тимчасові стійбища кам'яного віку - шелльські стоянки (приблизно 500-300 тисяч років тому) - були заселені первісними людськими колективами. Тоді в Подністров'ї був клімат близький до субтропічного, люди займались збиранням рослинної їжі, полювали на дрібних тварин, вели бродячий спосіб життя.
Рештки стійбища шелльської епохи відкриті П.Й.Бориськовським і С.М.Бібіковим в 1946-1948 рр. в с. Лука-Врублівецька Кам'янець-Подільського району, на лівому березі Дністра. Шелльські ручні рубила (перші кам'яні знаряддя давньої людини) знайдені в заплаві берега.
Археологічні матеріали з Луки-Врублівецької є найдавнішими серед палеолітичних стоянок виявлених на території України і навіть Європи. Характерним фізичним типом людини для цих часів був піте­кантроп.
Шелльська епоха змінюється ашелльською (приблизно 300-100 тисяч років тому). Удосконалене ручне рубило (міндалевидне) цього періоду знайдено біля с.Лука-Врублівецька. Люди цієї епохи належали до фізичного типу, відомого в науці під назвою синантропу.
В наступний - мустьєрський період стародавнього кам'яного віку - наступило похолодання, територія Придністров'я вкрилась потужним льодовиковим щитом. Ландшафт змінюється на тундровий і тайговий. З'являються холодолюбні тварини, такі як мамонт, сибірський носоріг і інші. Заселеність території людьми збільшується.
Рештки стоянок середнього (приблизно 100-40 тисяч років тому) і пізнього (приблизно 40-13 років тому) палеоліту виявлені у ба­гатьох пунктах цієї зони.
На схилі плато над обривом лівого берега Дністра, в урочищі "Над СТIНОЮ" біля с.Сокіл Кам'янець-Подільського району в 1931-1945 рр. М.Я.Рудинським було знайдено і обстежено залишки стоян­ки мустьєрського часу. Основним заняттям людей в ці часи було полювання на великих тварин, збирання рослинної їжі. Знаряддя праці - гостроконечники (чоловічі знаряддя) і скребла (жіночі знаряддя). Таким чином зароджується техніка обробки кістки, від­бувається перших поділ праці між чоловіком і жінкою.
В епоху пізнього палеоліту формується сучасний фізичний тип людини, основною формою організації суспільства були матріархальні роди, головним заняттям людей - полювання на диких тварин, яке доповнювалось збиральництвом рослинної їжі. В цей час вдоскона­люється техніка виготовлення кремінних знарядь від довгастих призматичних нуклеусів відколювали пластини, які в результаті додаткової обробки перетворювали в скрепи, різці, вістря, скобелі, ножі. На Середньому Дністрі, як і в інших суміжних районах, було чимало прекрасної сировини для виготовлення кремінних знарядь-це чудовий дністрянський кремінь.
Біля с. Студениця Кам’янець-Подільського району на Білій Го­рі С.М.Бібіков в 1940 і 1964 роках досліджував ряд печер. При вивченні їх з'ясувалося, що тут були давні розробки кременю, які простежуються у вигляді східчастих виїмок. Крім Студениці такі місцезнаходження зафіксовані в сс. Рогізна, Теренці, Бакота, Калачківці, Мар'янівка, Ст.Ушиця та інші. Серед великої кількості зібраного кремінного інвентарю слід вказати на листоподібний на­конечник дротика, різці, скрепки, вістря та інше.
Слідом за пізнім палеолітом починається епоха мезоліту (три­валість якої від 13 по 8 тисячоріччя до нової ери). В цей час наступає потепління, встановлюються ландшафтні умови близькі до сучасних. Значною подією в житті людей цього часу було винайдення лука і стріл, а також приручення собаки, широко застосовуються мікроліти (невеличкі кремнієві знаряддя, гарпуни, наконечники для дротиків і стріл).
Такі стоянки відкриті О.П.Чорнишом у 1947 році на лівому березі Дністра, біля кладовища села Сокіл; та С.М.Бібіковим у 1940 році біля села Студениця на Горошковій Горі. А також в селах Грушка, Кадиївці, Ластівці, Вишнівчик, тощо.
Період неоліту (УI-У тисячоліття до н.е.) характеризується при­рученням домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Нові форми господарства в епоху неоліту розвивалися у тісному зв'язку з дальшим удосконаленням знарядь праці. Удосконалюється обробка каменю - з'являється шліфування і пиляння, свердління каменю. З'являються кремінні і кістяні сокири, тесла, свердла. В цей час починається широке використання дерева: виготовлення човнів, бу­дівництво огорож для тварин, спорудження будинків. Величезним до­сягненням культури в неолітичну епоху було винайдення глиняного по­суду і широке його застосування.
В кінці неолітичної епохи поряд з кам'яними знаряддями з'явля­ються перші вироби з міді. Цей період відомий в археології як неолітичний, він представлений в досліджуваній зоні великою кількіс­тю пам'яток широко відомої трипільської культури (IV-II тисячоліття до н.е.). А саме: с.Лука Врублівецька, місто Кам'янець-Подільський: на території Старого міста, фортеці та урочищі Татариському. В селі Жванець досліджено унікальний в Європі гончарний центр, з також по­селення в урочищі Малайдашці. У районі Нігінських печер, а також в околицях сіл Оринін, КалачківцI, Стара Ушиця та інші.

Пам'ятки епохи міді-бронзи.

Найкраще вивчені на Хмельниччині пам'ятки трипільської культу­ри в районі Дністра (датуються кінцем УI і початком П тис. до н.е.). Саме тут проводилися багаторічні археологічні дослідження. В Под­ністров'ї відомі пам'ятки трьох хронологічних етапів трипільської культури: раннього, розвинутого і пізнього.
Ранньотрипільське поселення досліджувалось в 1945-1950 рр. в селі Лука-Врублівецька під керівництвом С.М.Бібікова. Тут, на найпівденнішій ділянці лівого берега Дністра і розташовані залиш­ки давнього селища. Поселення займало першу надзаплавну терасу, простягнувшись вздовж схилу берега на 2 км, при ширині до 0,5 км. На Селищі відкрито кілька великих житлових та господарських комплексів разом з типовими для раннього трипілля речовин інвента­рем (кремінні та з рогу мотики, кам'яні довгасті зернотерки, глиня­ний посуд, антропоморфні і зооморфні статуетки).
В цьому ж поселенні було виявлено залишки горну для обпалювання керамічного посуду. Горн являє собою досить окладну двоярусну спо­руду. яка за своєю формою в плані нагадувала підкову (довжина горна 2,4 м, ширина - 1,6 м). Треба відзначити, що на основі кера­міки з Луки-Врублівецької стало можливим не тільки вивчити окремі деталі господарської діяльності людського колективу, але й з'ясува­ти напрямки давніх культурних зв'язків населення Середнього Подніст­ров'я. Аналіз масового керамічного посуду приводить до висновку, що за своїм походженням він зв'язаний з півднем, з районом Балкан.
Особливу увагу привертають до себе керамічні статуетки. Ці глиняні скульптурні зображення мали, без сумніву, ритуальне призна­чення. I взагалі, жіночі зображення є найдавнішими сюжетами пер­вісного мистецтва.
Матеріали поселення Лука-Врублівецька дозволили на конкретному історичному матеріалі простежити процес складання трипільської культури.
Далі еволюція трипільської культури представлена в Подністров'ї рядом пам'яток - розвинутого етапу трипілля, яке характеризується масовим розповсюдженням наземного глинобитного домобудування та поширення розписного посуду з поліхромним (багатокольоровим орна­ментом).
Прикладом є поселення біля с. Кадиївці Кам'янець-Подільського району. Тут, в урочищі Бавки, в 1926 році М.Я.Рудинський, на схилі підвищення, відкрив рештки глинобитних жител. В житлі виявлені кам'яні зернотерки, кремнієві скребки, клиновидні сокири, вироби з рогу оленя (мотики) і кістки. Серед кераміки переважає посуд з поліхромним розписом; значна кількість антропоморфних статуеток. До розвинутого трипілля відноситься також поселення біля сс. Залісся, Кудринці, Китайгород.
Рештки пізньотрипільських поселень відомі в с.Велика Мукша в урочищі Хрещата; в Кадиївцях, у урочищах Бураковка; а також в селах Бакота, Студениця (на горі Горошкові і Ганусько).
Цікаво відзначити, що на пам'ятках трипільської культури виявле­ні мідні речі. Так, в селі Врублівська знайдено предмети (прикраси, шильця, рибальські гачки, тощо). На трипільському поселені в урочи­щі Татариська, в м. Кам'янець-Подільському знайдено цілу мідну сокиру. Те ж знайдене і в с.Залісся; на Цвіклівськостеныпільському селищі знайдено речовий скарб.
Таким чином, трипільська культура на території парку “Толтры” представлена дуже колоритними і цікавими матеріалами, які розпо­відають про інтенсивне життя населення III-II тис. до н.е., про успі­хи у розвитку землеробства та скотарства, в цей час відбувається поступовий перехід від матріархату до патріархату.
Про панування патріархату свідчить мегалітичні (в кам'яних ящиках) захоронення, які зафіксовані в цілому ряді пунктів сс.В.Слобідка, Кугаївці, Голосків, Завадинці і інші. Ці пам'ятки залишені племенами, які пережили процес першого великого суспільно­го поділу праці-відокремлення пастушого скотарства від землеробства, з'являються елементи взаємних економічних і культурних впливів, які мали місце між носіями трипільської культури і культури мегалітів.
На II тис. до н.е. припадає час розповсюдження пам'яток епохи бронзи. Для цієї епохи характерні курганні захоронення і відкриті, неукріплені селища.
У 1964 році при розвідувальних роботах проведених під керів­ництвом С.М.Бібікова в с.Студениця Кам'янець-Подільського району, знайдені скорчені поховання, кістки яких мають охристо-червоний колір. Скорчене положення пов'язане з уявою давніх жителів про необхідність ховати людину в такому ж положенні в якому знаходить­ся дитина в череві матері, а охра - символізувала кров, а значить і продовження життя померлого у “потойбічному світі”.
Місцеві землеробські племена продовжували обожнювати ті сили, від яких залежало господарське благополуччя землероба. Велике місце відводилося обожнюванню сонця. Прикладом можуть бути за­лишки жертовника дослідженого в 1963 році Кам'янець-Подільським педінститутом біля с.Гораївка Кам'янець-Подільського району. Насип довжиною 25 м, шириною 16 м, висотою 1,5 м і в центрі викладений кам'яний вимосток з ямою глибиною 4,5 м, заповнену прошарками по­пелу, вугілля, кістками тварин, черепками посуду. Це свідчить про те, що навколишнє землеробське населення обожнювало сонце і тому кам'яні вимостки мали в плані форму кола. Сюди приносили жертви у вигляді забитих тварин, тут палили багаття і влаштовували ри­туальні церемонії на честь сонця.
Цікаву жертовне місце епохи бронзи досліджене в 1961 році В.О.Тимощуком в с.Бакота Кам'янець-Подільського району. Тут в печері на глибині 2,6 м були виявлені уламки глиняного посуду, конічне кресало, виявлено щелепу і череп дикого кабана. Бронзові сокири - кельти знайдені в Кам'янець-Подільському, в урочищі Татариське, та на території с.Голосків.

Пам'ятки раннього залізного віку.

Починаючи з I тисячоліття до н.е. на даній території про­живали місцеві племена, які вступили в смугу залізного віку: з'являються залізні знаряддя, відбуваються докорінні зміни у мето­дах обробки ґрунту, набуває широкого розповсюдження техніка орного землеробства. Залізні знаряддя дали можливість перейти до більш прогресивних форм ремесла.
Культури цих і всіх інших тогочасних племен південно-східної Європи прийнято називати культурою скіфського часу. На території Поділля в скіфські часи поряд із неукріпленими селищами з'являються і досить значні, для того часу, фортифікації - великі городища. Городища такого типу відомі біля с.Гуменці.
У зоні парку "Толтры" чимало курганів скіфського часу. Стоять вони поодинці або групами на берегах річок і балок. В 1964 році біля с.Верхні Панівці Кам'янець-Подільського району був виявлений курган УI-У ст. до н.е., в ньому виявлені уламки масивного бронзово­го литого дзеркала, бронзові наконечники для стріл; і велику за­цікавленість викликає щелепа леопарда з бронзовою дужкою і пластинкою срібла. Iмовірніше всього вважати цю знахідку амулетом-оберігом житла; і передавався він з покоління в покоління. Верхньопанівецький курган належав, без сумніву, автохтонному лісостеповому населенню Північно-Західного Подністров'я, яке виступає в "історії" Геродота під ім'ям скіфів-орачів. Вони мали, очевидно, досить значні економіч­ні та культурні зв'язки власне з скіфами. Знахідка амулета-оберіга -яскраве свідчення таких стосунків, він підтверджує вплив культу тварин, широко розповсюдженого у скіфів. Пам'ятки скіфських часів зафіксовані і в багатьох інших пунктах (Iвахнівці, Сирватинці, Студениця Кам'янець-Подільського району).
Для Поділля 1-ї половини I тис. н.е. характерні археологічні пам'ятки культури полів поховань. Найпоширенішими на даній тери­торії є пам'ятки культури полів поховань черняхівського типу. (Ці пам'ятки відкриті в с.Черняхів, на Київщині в кінці XIX ст. В.В.Хвойкою, звідси походить і назва археологічної культури). Поселення черняхівської культури досить густо вкривають береги рі­чок і балок і свідчать про сліди інтенсивного господарювання люд­ських колективів. Розташування поселень на родючих ґрунтах та її значна площа свідчать про землеробський характер, а наявність на черняхівських поселеннях великої кількості кісток свійських тварин дає можливість твердити про осідле скотарство. В господарстві носі­їв черняхівської культури велике місце займало гончарне, залізо­робне і ювелірне виробництва.
В зоні національного парку найбільш вивченою пам'яткою черняхівської культури є поселення біля с.Лука-Врублівецька. Археологічні дослідження прове­дені тут у 1945-1948 рр. під керівництвом М.0.Тиханової виявлені залишки кількох наземних і напівземлянкових при­міщень з багатим інвентарем: кераміка, речі з заліза, бронзи, кістки, бронзові фібули (застібки для одежі) - дає можливість датувати поселення III - початком V ст. н.е.
На черняхівському поселенні в Луці-ВрублівецькіЙ виявлені за­лишки великих гончарних горнів. На місці виготовлявся прекрасний гончарний посуд для своїх потреб і для обміну з сусідами. Поселення черняхівської культури відомі в сс.Устя, Слобідка, Довжок, Жванець, Ластівці, Суржа та в багатьох інших пунктах.
Серед пам'яток, які розповідають про ідеологічні уявлення та духовну культуру населення 1 половини 1 тис н.е. велике значення мають кам'яні антропоморфні язичеські скульптурні зображення(в більшості випадків це зображення у вигляді бородатого чоловіка з рогом в руках - це язичеські божества) зв'язані з капищами-жертовни­ками.
Однією з найцікавіших була знахідка 1848 року, коли в р.Збруч, нижче Сатанова було знайдено велику скульптуру (2м 67 см) бога Святовита-Збруцький ідол. Iсторія його наступна: у 988-989 рр. Русь приймає християнську релігію. Разом з новою вірою Русь сприйняла нові для неї форми культури і мистецтва. В цей період загинула вели­ка кількість язичеських храмів-святилищ, статуй богів-ідолів, теж саме спіткало скульптуру Святовита, яка пролежала в воді 900 років.
Збруцький ідол - 4-гранний стовп з сірого вапняку, увінчаний однією головою, з чотирма обличчями, під однією шапкою слов'янського типу. На кожній стороні стовпа їдуть триярусні рельєфні зображення три сфери світу за уявленням давніх слов’ян: небо, земля і підземе­лля. Верхній ярус - небо де живуть боги - вони зображені як люди­ноподібні постаті зі спокійними обличчями. Земля відтворена у другому ярусі, де зображені маленькі люди ніби у танку. Третій ярус - належить підземним богам, які зображені із злими і гнівними обличчями.
Питання про етнічну належність дністровських язичеських ідолів досить складне. В них відтворено цілу систему уявлень давніх слов’ян, їх розуміння будови світу. Збруцький ідол - видатна пам'ятка ста­роруського образотворчого мистецтва. Це були бурхливі часи "вели­кого переселення народів", прийшли в рух численні племена, одначе носіями черняхівської культури були слов’янські племена, відомі під назвою антів.
Економічний і культурний розвиток черняхівських племен відбу­вався в умовах тісних контактів тогочасного населення з римськими провінціями (торгували хлібом, хутром, медом). Яскравим свідченням таких зв'язків є знахідки римських монет на території національного парку. Римські монети виявлені в со.Довжок, Кадіївці, Нігин, Гуменці, Бакота, Грушка та на території м.Кам'янець-Подільського. Це монети Гордіана Ш (238-244 рр.), Агріпи (помер в 12 р. до н.е.), Марка Аврелія (161-180 рр.), Антоніна Пія (138-161 рр.).
На території, яка підлягає під парк «Толтры»,є ще одна кате­горія пам'яток, що пов'язана із старожитностями першої половини I тисячоліття н.е. йдеться про величезні земляні вали, які в народі називаються траяновими, або змієвими. Залишки цих валів виявлені по багатьох притоках Дністра: по Збручу - біля Сатанова і т.д.
Характерно, що вони мають, в основному, одне спрямування -всі вони звернуті в бік Дністра. Така закономірність невипадкова. В період війн європейських племен з Римом за Часів імператора Траяна (98-117 рр.) давні східні словяни, очевидно, зустрічалися а римськими легіонами в південих районах Дністро-Прутського між­річчя. Якою не була сильною Римська Iмперія, що підкорила собі галльські, британські, частину германських племен, але поневолити слов’янські землі їй не вдалося. Проте в період ведення боротьби проти Риму військово-політичні об'єднання не забували про можли­вість вторгнення римських легіонів в межі Подністров'я. Саме виходячи з цього і могли з'явитися насипані місцевим населенням величезні вали. Спрямовані основною своєю лінією перпендикулярно до Дністра, вони разом із великими збройними загонами, могли послужити серйоз­ною перешкодою на шляху можливого просування ворога з півдня. М.Ю.Брайчевський, торкаючись питання про Антський союз племен, за­значає, що змієві або троянові вали були засобами колективної обо­рони в масштабах всієї території.

Древньоруські пам'ятки

Древньоруський період представлений на даній території цілою серією пам'яток. Тут і визначні літописні древньоруські міста і рядові безіменні містечка та оселі. В IХ-Х сторіччях тут прожива­ли східнослов’янські племена тиверців і волинян.
За свідченням літопису територія яка підлягає під парк "Толтры" відноситься до першого (південного) історико-географічного району -Придністров'я з містами Бакотою, Ушицею, Калюсом та Кам'янцем.
Класичним прикладом, на якому просліджуються історія, архітектура, археологія древньоруського періоду є м. Кам'янець-Подільський. В древньоруському літопису кілька раз згадується м. Кам'янець. Ці повідомлення відносяться до XII-XIII вв . Місто Кам'янець згадується в літописах подій 1240-1241 рр.; коли татаро-монгольські орди Батия після розорення Києва ідуть до міста Володимира і беруть Кам'янець, Iзяслав, про що записано в Iпатівському літопису.
Деякі нові матеріали відносно Кам'янця дають вірменські історики. В одному з документів відзначається, що в 1062 році 20 тисяч вірмен з міста Ані пішли на військову службу до руського князя Iзяслава. Після закінчення війни з половцями більше не повернулись на Батьківщину, а осіли в Кам'янці на Поділлі. Таким чином, свідчен­ня вірменських істориків указують на існування Кам'янця в древньоруські, домонгольські часи.
Важливе значення у з'ясуванні історії древньоруського Кам'янця мають археологічні матеріали. В останні роки Кам'янець-Подільським державним педінститутом разом з музеєм-заповідником і місцевими краєзнавцями були проведені розвідувальні археологічні дослід­ження на території Старого міста; здійснені спостереження за земляними роботами на острові (в межах Старого міста), а також розкопки на території Кам'янецької фортеці. На лівому березі Смотрича, недалеко від Гончарної башти знайшли слов’янську кераміку IХ-Х століть, напівзруйноване житло. Культурний шар IХ-Х ст.ст. указує на те, що острів був заселений одним із східнослов’янських племен-тиверців.
Під час розкопок на території Фортеці (зокрема башта ДЕННА) знайдена древньоруська кераміка ХII-ХIII ст. (керамічний посуд) разом з опаленим камінням, прошарками попелу, горілого дерева і т.п. Досліджено слов'янське городище ХI-ХII ст. на Руських фільварках розкопано фундаменти Воскресенського монастиря ХII-ХIII ст.
Отже, археологічні матеріали також підтверджують повідомлення письмових історичних документів про існування древньоруського Кам'янця ХI-ХII ст.ст., але на жаль жодної споруди тих часів не зберег­лося. Є лише деякі згадки про існування у ХП ст. на Руських фільварках Воскресенського монастиря та про будівництво церкви вірмена­ми.
В 1141 р. князь Володимирко Володаревич об'єднав кілька князів­ств в одне в тому числі і Подністров'я) з центром в Галичі. Феодально залежне населення Подністров'я в 1159 році повстало проти гніту, повстання було придушено загонами Ярослава Осмомисла, при якому галицька земля стала наймогутнішим руським князівством. У 1199 р. князь Роман Мстиславович об'єднав землі галицькі і волин­ські. До складу галицько-волинського князівства увійшла і сучасна Хмельниччина.
Дальшому зміцненню цих земель перешкодив напад татаро-монголів. З кінця 1240 р. і на протязі 100 років татаро-монгольське ярмо тяжіло над всією Руссю. Про ці 100 років залишилися згадки в літописах.
У 1362 році війська литовських феодалів розбили татар на р. Сині Води і захопили Поділля. Управління цими землями князь Ольгерд передає своїм племінникам Коріатовичам. З цього часу Кам'янець стає центром Поділля: в місті будують палаци, церкви, до 1375 року відбудовують фортецю, яка була в той час типовою оборон­ною спорудою. На території фортеці будують Покровську церкву. Десь у ХIУ ст. у вірменському кварталі будується Миколаївська церква. Це єдина в місті пам'ятка, що збереглась до наших часів у своєму первісному вигляді.
У 1404 р. польський король Ягайло захопив Кам'янець. Боротьба поляків з литовцями тривала 30 років.
У 1434 р. поляки створюють в місті польську феодальну адмі­ністративну ієрархію. З 1463 р. Кам'янець стає королівським містом і центром Подільського воєводства - одним з важливих стратегічних пунктів з першокласною, на ті часи, фортецею. Його укріплення на протязі XV-XVII от. розширились та удосконалились. Місто стає знач­ним ремісничо-торгівельним центром, що не поступається Києву та Львову, через нього пролягали каравани купців та мандрівників із різних кінців світу (Угорщини, Туреччини, Молдавії, тощо).
Починаючи з 1420 р. у Кам'янці після сильної пожежі поширилось кам'яне будівництво. В центрі Кам'янця з'являється Ратуша (XVI ст.), а навколо жилі споруди ("трьохвіконні"), які згодом називались "кам'янницями". Серед жилих забудов піднялись костьоли: Домінікан­ський та Петропавлівський - що продовжили архітектурні традиції давньоруських храмів.
Проте, у середині ХУI ст. місто налічувало більше 10 право­славних храмів - Петропавлівська церква, що збереглась до наших днів; такого типу церкви (конхові) були найбільш розповсюджені в архітектурі Поділля ХУ-ХУI ст. - вони продовжували тип Миколаївсь­кої церкви.
Протягом 100 років з 450-550 рр. Кам'янець, як і все Поділля зазнало 25 нападів з боку Туреччини та Угорщини. Зважаючи на це Польща почала укріплювати фортецю. Загальна кількість укріплень фортеці доходить до 16-17.
У 1527 році була збудована Руська ворота - оборонний комплекс з 8-ми башт та стін, що повністю перетнув каньйон річки. Особливістю було те, що він мав шлюзи, які в потрібний час опускалися, вода у річці підіймалася і затоплювала весь каньйон навколо міста, роб­лячи фортецю недоступною для ворога.
Через 20 років будують аналогічну споруду - Польську Браму. У 1583 році на сході міста зводять Гончарську башту, на півдні - Різницьку і Кравецьку. Водночас будують Вірменський бастіон - все це укріплює фортецю.
Саме в цей час особливо відчувається загострення класових протиріч, посилюється національне гноблення. Все це приводить до того, що в кінці ХIХ ст. на Поділлі проходить хвиля народних повстань: 1594-96 рр. під керівництвом Северина Наливайка, 1648 р. - Максима Кривоноса. До козацьких загонів приєднались повсталі се­ляни і жителі Кам'янця. Місто блокували, але за наказом Б.Хмель­ницького війська перекинули під Пиляву, де польсько-шляхетська армія зазнала нищівної поразки.
У 1652 р. 6О-тисячне козацьке військо під керівництвом Б.Хмельницького 3-и тижні тримало Кам'янець в облозі. У листопаді 1653 р. під селом Жванцем польська армія (70-тисячна) на чолі з королем Яном Каземіром була оточена військом Хмельницького. Тут же Хмельницький одержує звістку про рішення Земельного собору в Мос­кві про возз’єднання України, з Росією за Андрусівським перемир'ям 1667 року територія Поділля і Кам'янець знову підпали під владу Польщі.
Грандіозне оборонне будівництво здійснювалось під керівницт­вом видатних архітекторів того часу: італійця Камілуса (будівництво Руської брами); з 1541-1551 рр. королівським архітектором Iов Претвичем (будівництво Польської брами); італійця - придворного будів­ничого Камеріно Рудольфіно (спорудив башту Стефана Баторія); майстер Теофіл Шомберг брав участь у створенні Нової фортеці.
У ХУI-ХУП ст. почалось інтенсивне освоєння приміських районів: Руський та Польський фольварки, передмістя Карвасари (караван-сарай, тобто заїзде). До нас дійшов цікавий архівний документ-гравюра 1667 р., яка дає уяву про місто того часу. Автор її Капріан Томашевич - житель Кам'янця.
Влітку 1672 р. на Кам'янець напали турецькі війська (близько 300 тисяч) на чолі з султаном Магометом IУ і захопили його. Період турецького панування вписав в історію Кам'янця ще одну чорну, сумну сторінку. Турки грабували і руйнували: зруйнували 80% будівель, 800 хлопчиків і багато жінок взяли в полон; занепали ремесла, тор­гівля. Багато жителів міста розбіглись по лісах і глухих селах:
          Україна тяжко плаче
          О тім Кам'янечу, місті давньому,
          Що був на весь світ славний.
          Тепер у ньому зосталися турки і татари.
          Де твоя слава, Кам'янече старий?
- співалося в народній пісні тих часів.
Оволодівши Кам'янцем, турки, розуміючи його оборонне значення, відразу ж почали його укріплювати (на будівництві працювало щоден­но до 2 тис. чоловік) і до середини 1673 р. всі укріплення фортеці були відбудовані. Одночасно турки відремонтували міст між фортецею і містом, башти на ньому, вірменський бастіон; в самому місті від­ремонтували Ратушу, пристосували під мечеті церкви Iоаннопредтечинську та Троїцьку, Домініканський костьол став мечеттю султанші, Петропавлівський перетворили на мечеть падишаха.
Наприкінці 80-х та 90-х рр. ХVII ст. турецьке панування набуло такого характеру, що визволення його здавалось нереальним. Але, воєнні дії військ Петра 1 на півдні сприяли укладанню у 1699 р. Карловицької угоди, за якою Туреччина віддала Польщі значну частину Поділля з його головним містом, і в цьому році, внаслідок перемоги російських військ під Азовом, змусило турок залишити Кам'янець.
У першій половині ХVIII ст. польські магнати роблять останню спробу повернути колишню могутність Кам'янцю, до міста повертаються чернечі ордени, які сприяли дальшому пригнобленню народу. "Після-турецький" період охоплює майже все ХVIII ст. і характеризується з одного боку відбудовою і реконструкцією Домініканського монастиря, Ратуші, Кафедрального костьолу, мінарету, жилих будинків, з друго­го боку - посиленням пригноблення народу і не згасаючою антифеодаль­ною і національно-визвольною боротьбою трудящих Поділля. Особливого загострення набуває у 1700-1702 рр., 1704-1705 р., 1734-1789 рр.
В цей же час споруджуються нові костьоли - Кармелітський, Тринітарський, костьол Домініканок, Троїцький монастир, будинок Потоцького, дзвіниця Францисканського монастиря, семінарія, Вірмен­ський колодязь, Тріумфальна ворота біля Кафедрального костьолу.
Придається велика увага і оборонним спорудам: у 1730 р. буду­ють порохові склади, багатоповерхові казарми, в середині ХУII ст. з'являється Міська ворота, тощо.
Таким чином, протягом 75-ти років було побудовано і реконстру­йовано більше 20-й споруд, які стали в ряд кращих будов міста, відобразивши риси нового архітектурного стилю - бароко (характер­на його риса - створення ансамблів). Архітектурні споруди вирішу­вались разом з парком, зі сходами, воротами, фонтанами. Будівлі прикрашаються карнизами, пілястрами, півколонами, нішами. Але до цього всього додавались елементи національного колориту. Прикладом цього є ансамбль Трінітарського костьолу, де чудово поєднуються стиль бароко з національними українськими народними рисами, це пояснюється тим, що у будівництві брали участь українські майстри (Стефан Маковецький, Яков Зехер).
У 1793 р. в результаті другого поділу Польщі, Поділля було возз'єднання з усією Україною в складі Російської держави.
З 1795 р. місто стає центром Подільської губернії, що підносить його роль в економічних та культурних зв'язках, пожвавлюється тор­гівля, розвивається промисловість.
Зародження капіталізму з початку XIX ст., загострення соціально-політичних протиріч викликають нову хвилю протесту: селянський рух 10-30 рр. XIX ст. керований У.Я.Кармелюком охопив не тільки Поділля, а і всю Правобережну Україну. Тричі - з 1814 по 1823 рр. Кармелюк був ув'язнений у Кам'янецькій фортеці в одиночному казема­ті Папської башти, яку згодом народ назвав Кармелюковою.
У 1812 р. фортецю було перетворено на військову в'язницю. З цього часу вона перестала виконувати оборонну роль.
Кам'янець-Подільська фортеця є однією з визначених у світовому мистецтві фортець феодальної епохи.
Давньоруське городище ХII-ХIII ст.ст. виявлено в околицях Ориніна, Старої Ушиці, тощо.
Багато цікавого знайдено археологами в розкопках у Бакоті, яка була колись центром Пониззя. Перші археологічні дослідження в Бакоті були проведені В.Д.Антоновичем в кінці XIX ст. Йому при допо­мозі місцевих жителів вдалося відкрити рештки печерного монастиря ХI-ХII ст.ст. Мовний (лінгвістичний) аналіз самого найменування Бакота дає можливість вважати, що в перекладі з древньоруської на сучасну українську мову ця назва означає бажане, чудове місце. I дійсно, природа тут щиро наділила людей можливостями для зручного заселення і освоєння Дністровського берега. Археологічні розкопки виявили на території в околицях села цілу низку стародавніх пам'яток, які вка­зують на заселеність Бакоти та її околиць, починаючи від часів давнього кам'яного віку і аж до древньоруської епохи. Виявлені залишки давньої цитаделі міста - городище ХII-ХIII вв. Воно розташоване на височині лівого берега Дністра, де невеличка річка Рудка впадає в Дністер. Це, очевидне, рештки фортифікацій, зруйнованих за наказом татарських баскаків. На всій площі городища зустрічається чимало кераміки ХII-ХIII ст.ст. За межами городища простежено територію Посаду. Топографічно давній посад співпадає з урочищем "Кушкарівка", що простягнулось вздовж лівого берега Дністра. Тут розкопками виявлені залишки древньоруських напівземлянок. В приміщеннях, поряд з гончар-жим посудом, знайдені уламки типових древньоруських скляних брас­летів, а також знайдені рештки залізоробного ремесла.
Значним історико-археологічним комплексом, відкритим у 1961 р. є залишки кам'яного палацу. Рештки будинку, розташовані на схилі гори називається місцевими жителями "Двір". Площа споруди 30х10 м, в нижньому поверсі підлога викладена кам'яними плитами, при переході на другий поверх збереглася підлога, викладена керамічною, добре обпаленою облицювальною плиткою. Весь будинок і зовні, і всередині був гарно прикрашений, про що свідчать численні деталі: карнизи, деталі орнаменту підлоги (різані з білого дністровського вапняку), арочні скріплення, тощо.
Відкрита в Бакоті будова була зведена давніми майстрами при умілому врахуванні ними навколишнього рельєфу. Терасовидні уступи схилу підказали давнім зодчим своєрідний шлях щодо композиційного вирішення будови: двоповерховий середньовічний палац-замок наче вріс в гору, створивши з місцевим краєвидом єдиний ансамбль. На основі архітектурних і археологічних спостережень палац-замок мав бути віднесений до ХIУ-ХV ст.ст. Він належав, очевидно місцевому феодалу. Назва Двір, що передавалась з покоління в покоління, підтверджує таку думку. Це були часи після татаро-монгольського розгрому, вся територія Поділля і, зокрема, Бакота була під владою литовських князів, яким і належав замок.
Крім літописних є чимало безіменних древньоруських пам'яток: це численні городища і селища ХI-ХIII ст.ст. у селах Гринчук, Велика Слобідка, Китайгород, Княгинен, Княжліль, Привороття, Пукляки, Супрунківці Кам'янець-Подільського району і Сатанів Городоцького району.
Таким чином, цілий комплекс природних факторів та вигідне географічне розташування Середнього Подністров'я, сприяли кон­центрації в регіоні значної кількості населення. До цього часу збереглись в незміненому та малозміненому стані численні території зайняті археологічними, архітектурними, історичними пам'ятками, унікальними природними комплексами. Iсторико-культурна спадщина налічує велику кількість пам'яток, які відображають високий рівень розвитку матеріальної і духовної культури населення і потребують впровадження природоохоронного режиму.