Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 17 жовтня 2003 р.

22 ЖОВТНЯ 1918 РОКУ
(читайте ще про університет)

Перший ректор університету Іван ОгієнкоВ історії кожного міста є вікопомні дати. Для стародавнього міста над Смотричем однією з таких дат є 22 жовтня 1918 р., коли урочисто було відкрито Кам'янець-Подільський державний український університет. 85 років спливло відтоді. Спробуємо ж через спогади учасників того величного свята українського духу воскресити один з найсвітліших днів сивочолого Кам'янця.

ВСЕ БУЛО ЗАЛИТО СОНЦЕМ

Згадує Олімпіада ПАЩЕНКО, українська громадська діячка, одна з ініціаторів заснування університету в Кам'янці на Поділлі:

"...У день Свята всі потягнулися до Університету. А він, як зовнішньо, так і всередині артистично удекорований, сяяв на сонці й просився, щоб його сфільмували на пам'ять... Скрізь увивалися розпорядники - студенти й студентки з національними розетками при боці, проводячи гостей по залах, не залишаючи нікого без уваги, знайомлячи одного з одним, зводячи кількох у групи, щоб всі почували себе однаково дорогими й бажаними гостями. А найбільш на всіх мав бачність Ректор Огієнко, як щирий і радісно привітливий господар усьому...

Довго тягнулася Служба Божа в домовій Університетській церкві... Ціла церква й цілі широкі сходи перед нею аж до нижнього поверху - все було залито сонцем і наповнено тільки приїжджими гістьми, а з місцевих - представниками організацій; у повному складі були Міська Дума, Рада "Просвіти" й Земські Управи...

По Службі Божій зібралися всі в довгій репрезентаційній залі. На підвищенні посередині зайняла місця за столом Професорська Рада, й почалася урочистість відчитанням Гетьманського декрету про утворення нового Університету. Далі пішли привітання, промови, читання телеграм... Тут ріднило всіх у одну спільну родину - і сивих заслужених учених з тією громадою слухачів студентів, молодих сил, що для них утворювалася ця вища школа; видатних політиків, бойовиків за волю України - і новонавернених зрусифікованих "малоросів"; і вельможних представників Уряду в гальових мундирах з численними орденами заслуг, і простих дідусів з селян з єдиною заслугою перед своєю землею - з чолом, поритим рівчаками від трудового поту, і мозолистими твердими руками від плуга...

Для всіх учасників Свята в університетських залах другого поверху був виданий обід за кошт міського самоврядування, яке хотіло хлібом-сіллю проявити свою гостинність, свою радість у цей знаменний для Кам'янця день.

Допізна затягнулося Свято. Тихо від радісного зворушення й перевтоми виходили учасники й довго оглядалися на величну вивіску -оздобу Кам'янця, на блакитному полі золотими кирилівськими літерами: "Кам'янець-Подільський Державний Український Університет". Високо піднесений жовто-блакитний штандар символічно рвався на всі сторони краю..."

ЕНЕРГІЯ НЕ МОЖЕ ЗГИНУТИ

А ось спогади гостя свята - українського есера Микити ШАПОВАЛА, одного з активних учасників підготовки протигетьманського повстання. Іронічний погляд збоку - це теж цікаво:

"... Скоропадський, розуміється, не приїхав, а натомість прислав свого представника - якогось генерала, який сяк-так прочитав грамоту, а потім... рішив сказати промову. Він, взагалі, хотів зазначити, що наука - велика річ, але зрадливі українські слова ніяк не хотіли складатись не те що в якусь думку, а навіть фразу. Видно, що генералові довелось говорити вперше за життя не те що про значення національної культури, а навіть про науку. Тулив-тулив слова, а вони анархічно-большевицьки розлазилися на всі боки, не хотіли нічого знати про напруження генералової голови, випадали з рота, не держалися на язиці - і ці їх скоки веселили громаду...

Увечері святочна вистава в Народному Домі - щось з "Петра Дорошенка" Старицької виставляли, було щось далі "концертне"; потім танці... Я залишився сам між незнайомою публікою і придивлявся до танців місцевої і наїжджої публіки. О, так веселиться молодіж, приймаючи все життя як свято...

На другий день... великим гуртом ходили оглядати стару фортецю і турецьку башту. Це були німі свідки про колишніх панів, що наїздом і силою верховодили над Україною. Відшуміли вони... Україна згубила була навіть ім'я, а тепер воно лунає по всьому світі... Невже марно піде та божевільна енергія, яку видала з себе українська революційна інтелігенція? Енергія не може згинути; вона трансформується в інший вид, перейде з політики в господарство, літературу чи мистецтво, але не згине. Перейде потім знов у суспільний рух, мусить перейти.

Вернувшись з огляду руїн, я... потім блукав по місту сам, під великими кленами, що густо крили землю жовто-золотим листом. Небо чисте, прозоре. Тепле повітря і золоті клени, такі спокійні, величні в своєму умиранні... Прошуміло свято, багато тепер людей лежить вдома, в солодкій зморі після вибуху почувань, лірики, напруження..."

ГАРЯЧЕ БИЛИСЯ МОЛОДІ СЕРЦЯ

Інструментальний ансамбль інституту (1928-1930 рр.)Насамкінець, спогади одного з тих, ради кого створювався університет, - студента фізико-математичного факультету, який приїхав учитися до Кам'янця з далекої Полтавщини (у першодруку його ім'я не вказано):

"...Я чогось спізнився в той день і, прийшовши до Університету, міг втиснутися лишень на перший поверх переповненого будинку, куди доносилися тільки окремі місця численних привітальних слів.

Але далеко лунали сполохи аплодисментів та всіх нас обгортав ентузіязм загальної радости, і гаряче билися наші молоді серця, повні рожевих надій і щастя.

Коли ж у кінці засідання роздалось гучне "Ще не вмерла Україна" і вся університетська корпорація, на чолі з паном Ректором, в супроводі поважних гостей, вийшла з зали і показалась перед нами, - ми всі мов завмерли на місці, відчуваючи мурашки по тілі і гарячу влагу на очах...

У центрі групи в чорному сюртукові і пенсне, з щасливим лицем, м'якою поважною ходою... виступав професор Іван Іванович Огієнко - ректор Університету, розпо-рядчик і люб'язний господар нинішнього свята. Тисячі очей разом впилися в цю фігуру, яка навіки врізалась у серце кожного з нас. І з цього дня для нас, студентів, стала і Учителем, і Батьком..."

ВІД УНІВЕРСИТЕТУ ДО... УНІВЕРСИТЕТУ

За 85 років було все на тернистому шляху. 1921 р. більшовики роздробили класичний університет на два інститути: народної освіти (ІНО) та сільськогосподарський. У 1923-1928 pp. ІНО очолював відомий український географ Володимир ГЕРИНОВИЧ. 1930 р. ІНО перетворили на інститут соціального виховання (ІСВ) з трирічним терміном навчання. 1933 р. ІСВ реорганізували в педінститут з 4-річним терміном навчання. Але вже через два роки його ліквідували.

1939 р. довелося починати з нуля: в місті відкривається дворічний учительський інститут, який готує вчителів п'ятих-сьомих класів. Але 2 липня 1941 р. у зв'язку з наближенням фронту інститут припиняє існування. Не всі з його перших 200 випускників встигли отримати диплом, бо після останнього іспиту добровольцями пішли на фронт.

У травні 1944 р. оголошено про відновлення учительського інституту. Знову все спочатку. У січні 1947 р. інститут очолив Іван ЗЕЛЕНЮК. Його значним здобутком стало те, що 1 вересня 1948 р. учительський інститут розпочав навчальний рік уже як педагогічний з 4-річним терміном навчання. Поступово зміцнювалася навчальна база: вуз збагатився 1949 р. триповерховим корпусом у Старому місті, 1956 р. - двоповерховим корпусом на нинішній вул.Гагаріна. Упродовж 1958-1960 pp. власними силами у парку колишнього графського маєтку біля Голоскова створено спортивно-оздоровчий табір. 1963 р. відбудовано будинок колишнього університету (на нинішній вул. Огієнка), який став головним корпусом педінституту. Якщо 1 вересня 1947 р. у вузі навчалося 302 студенти, то 1965 р. -3691 студент. Зростав науковий потенціал викладачів. Першим, хто в повоєнний час став кандидатом наук, була філолог Євгенія ГІНЗБУРГ (1947 p.). А докторську вершину першим здолав історик Леонід КОВАЛЕНКО (1965 p.).

У 1966-1977 pp. ректором інституту працював Іван ІВАХ. Важливим матеріальним здобутком цього часу стало відкриття 1972 р. у добудові до головного корпусу їдальні на 240 місць, читального залу на 200 осіб, книгосховища на 500 тисяч томів. 1974 р. студенти розжилися на новий гуртожиток на Уральській.

Проф. Копилов (зправа) передає ректорський портфель професору Завальнюку (2002 р.)Найдовше - майже 25 років - вуз очолював Анатолій КОПИЛОВ. 1986 р. педінститут отримав три навчальні корпуси від Хмельницького технологічного інституту. 1981 р. і 1987 р. новозбудовані гуртожитки довели їх кількість до шести й дозволили поселяти в них 85% студентів. І найголовніше - 28 червня 1997 р. педінститут став педуніверситетом.

24 січня 2002 р. ректором педуніверситету став Олександр ЗАВАЛЬНЮК. Уже через рік -17 березня 2003 р. - у житті навчального закладу сталася надзвичайно важлива подія: через 62 роки після більшовицького свавілля він знову став класичним університетом.

УНІВЕРСИТЕТ СЬОГОДНІ

Університет сьогодні - це 6423 студенти (з них 3464 навчаються за денною формою, 2959 - заочно). Цьогоріч 2374 чоловіки виявили бажання стати студентами. Прийнято 1425 чоловік: 936 - на денне навчання (за держзамовленням 526, за контрактом 410), 489 - на заочне (за держзамовленням 125, за контрактом 364).

Університет сьогодні - це факультети української філології, іноземної філології, історичний, фізико-математичний, педагогічний, фізичної культури, довузівськоі підготовки, післядипломної освіти, інститут соціальної реабілітації та розвитку дитини, Шепетівський навчально-консультаційний центр, аспірантура з 14 спеціальностей.

Університет сьогодні - це 9 навчально-лабораторних корпусів, стадіон на 10 тисяч місць, 221 комп'ютер, 838156 примірників у фондах університетської бібліотеки.

Університет сьогодні - це потужний професорсько-викладацький склад, який динамічно посилюється: за 1999-2002 pp. число докторів наук, професорів зросло з 25 до 40, кандидатів наук, доцентів - з 163 до 207.

А ЗАВТРА?

Думками про завтрашній день університету ділиться Олександр ЗАВАЛЬНЮК:

- Майбутнє університету прямо залежить від політики Української держави в галузі вищої освіти, від попиту на ті спеціальності, які є у нас в номенклатурі підготовки спеціалістів і магістрів. І залежить, звичайно, від того, як колектив університету проводитиме профорієнтаційну роботу. Я не даремно наголошую на профорієнтації, на привабливості тих спеціальностей, які в нас є. Адже багато вузів відкривають спеціальності, які є поруч у сусідів. Сьогодні дуже важливо донести до майбутніх студентів всебічну інформацію про вуз. Так, ми помічаємо, що молодь північних районів Хмельницької області більше тягнеться не до нашого університету, а до Рівненського гуманітарного, хоч той заклад значно молодший і цілу низку спеціальностей там нещодавно відкрито. А все впирається в матеріальне становище батьків випускників школи. Простіше зі Славути, Полонного, Шепетівки здолати 50-90 км до Рівного, ніж понад 200 км до Кам'янця.

Але попри все ми маємо генеральне бачення нашої перспективи. Плануємо, у зв'язку із збільшенням навчальних площ завдяки передачі Кам'янець-Подільською міською радою нам у державну власність низки приміщень, наступного року збільшити кількість спеціальностей щонайменше на 5-6, відкрити через рік-два ще три факультети: економічний, природничо-географічний, а також - мистецтва та культури.
У зв'язку з відкриттям нових спеціальностей з'являються нові робочі місця, передусім серед професорсько-викладацького складу. У зв'язку з цим майбутнє університету я чітко бачу таким, що на кожній кафедрі (сьогодні в нас їх є 36, а буде понад 40) є доктор наук. Сьогодні у нас докторів, професорів 40 (разом із сумісниками). Є кафедри, де немає жодного доктора наук, професора. Для університету четвертого рівня акредитації це неприпустимо. Нам Міністерство освіти дає певний карт-бланш, але ми повинні на найближчі кілька років відпрацювати програму підготовки кадрів найвищої кваліфікації. У нас є програма "Доктор наук", затверджена торік на вченій раді університету. Ми передбачили нею підготовити за 4-5 років 70 докторів наук. Реально це чи ні? Я вважаю, що загалом реально. З цієї програми вже двоє захистили докторські дисертації. Сьогодні завдання ректорату максимально створювати умови, зацікавлювати самих виконавців докторських дисертацій, щоб працювали якомога активніше, продуктивніше. В докторантурі навчається 12 осіб, причому деякі з них уже завершили навчання, інші завершують. Подано до захисту ще одну докторську дисертацію.

Потрібно збільшувати і число викладачів, зокрема кандидатів наук, доцентів. Це перша ланка до того, щоб потім мати докторів наук, професорів. Це також реально, бо маємо власну аспірантуру, в якій навчається 60 осіб. Це великий резерв для поповнення кадрів викладачів. Ми також навчаємо викладачів у аспірантурах Києва, Харкова, Одеси, Львова, Чернівців за тими спеціальностями, яких немає в нашому університеті. Передусім, це стосується блоку іноземної філології.

Ми хочемо стати університетом, добре відомим, передусім, у нашому регіоні. Зрештою, і Президент України, і міністр освіти та науки ставлять завдання, щоб класичні університети були еталонами та донорами освітньої системи в своєму регіоні. І це завдання нам треба виконувати, як би важко не було. Я сподіваюся. що наші заходи призведуть до того, що ми матимемо більше студентів. Сьогодні їх 6,5 тисячі. Я думаю, ще за 4-5 років, незважаючи на глибокий демографічний спад і різке зменшення чисельності випускників, ми зможемо все-таки розв'язувати завдання збільшення чисельності студентів, а таким чином і збільшити кількість добре підготовлених фахівців з різних спеціальностей - педагогічних і непедагогічних - для освіти, науки, культури, економіки нашого регіону та ширше. Бо в нашому університеті навчаються вихідці з 12 областей України. Зокрема, й столиця представлена серед студентства - кількома особами. Але для нас це честь. Студент, який вступає на контрактне навчання, порівнює розмір плати за навчання в Києві й у нас. І при першій ліпшій нагоді робить вибір на користь регіонального вузу, яким є Кам'янець-Подільський державний університет. Наш університет у майбутньому буде краще знаний в самому місті, в районі, області, в сусідніх районах Чернівецької, Тернопільської, Вінницької, Житомирської областей.

Я думаю, університет свого найвагомішого слова ще не сказав. Це буде в майбутньому. І в принципі, в останньому варіанті він його ніколи не скаже. Бо від ювілею до ювілею, від навчального року до навчального року, від семестру до семестру, з місяця в місяць ми все-таки нарощуємо свій потенціал на різних напрямках. Це стосується матеріально-технічної бази, навчально-методичного забезпечення, підготовки фахівців з усіх спеціальностей, кадрової проблеми і т.д. Кілька років ми говорили, що їдальні в нас практично немає. Ми від слів перейшли до діла: взяли на баланс їдальню, яка функціонувала при університеті. І сьогодні студентство із задоволенням відвідує їдальню не тільки, щоб подивитися на інтер'єр (а інтер'єр там досить сучасний і привабливий), а передусім, щоб отримати ті поживні речовини, без яких навчання неможливе. Ціни надзвичайно помірні: за три гривні студент може поїсти. І це для нас також одна з висот, яку ми взяли. І через яку братимемо інші висоти. Бо коли батьки вирішуватимуть, в який вуз направити дитину, вони, знаючи, що утримання дитини дешевше в нашому вузі, можуть зробити вибір на користь Кам'янець-Подільського університету.
Плануємо відкрити докторантуру, чого в нас ніколи не було. Це питання в стадії глибокої проробки, є вже особи, готові вступати до докторантури. Збільшимо кількість спеціальностей, з яких готуватимемо здібну наукову молодь у нашій аспірантурі. Я вважаю, що завдяки потужному руху університету в день завтрашній, а ширше - в майбутнє, буде краще знаний наш рідний Кам'янець-Подільський, і місто відчує більший приплив інтелектуальних, наукових сил. Бо вже сьогодні в університеті разом із сумісниками працює 460 осіб. Звичайно, трохи менше половини з них мають учені ступені та звання, але це поки що. В майбутньому ми зосередимо більше викладацьких кадрів і через їх діяльність зможемо ефективніше впливати на освітні, культурні, економічні процеси в регіоні.