Перейти у головне меню | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | показати на карті

ЛЕТАВА

Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.

За адмін.поділом 16 ст. Кам'янецький повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Кам'янецький повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Чемеровецький район
Коментар : Піп згадується в 16 ст. [СКУ]

Церква Покрови
Храм засновано: 1730 р.
Коментар: Церква Покрови згадується з 1730 р., в 1740 р. була ветхою. В 1745 р. під час ремонту три верхи покриті гонтою замість соломи. Нова церква освячена в 1772 р. - дерев'яна триверха споруда. В 1887 р. перебудована в одноверху, покрита залізом. Дзвіниця збудована окремо від церкви в 1848 р. Біля церкви були кам'яні хрести з датами 1747, 1749 рр. [ПЦ, с. 465; СКУ, с. 360 - 362].

http://www.myslenedrevo.com.ua/cds/cd_aru.html


Летава - село, центр сільської Ради. Розташован-а в широкій долині річки Ле-тавки, притоки Жванчика, за 15 км від райцентру і за 35 км від залізничної станції Закупне. Населення - 2460 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вигода, Жабинці, Михайлівна, Нове Життя і Чагарівка.
Під назвою Летаво Дворище село згадується в документах початку XVI ст. Воно входило тоді до Скальського староства. У 1583 році в Летаві було 4 плуги землі. Королівська родина, якій належало село, здавала його в орендне користування. Намагаючись якнайбільше здобути прибутків, орендарі не додержувалися вказаних в інвентарях і орендних договорах повинностей для селян, а самочинно їх збільшували, доводячи жителів до повного зубожіння і розорення.
Перебуваючи під владою шляхетської Польщі, населення Летави зазнавало різних утисків. Селянські господарства відбували три дні панщини на тиждень. Крім того, вона доповнювалася різними поборами й повинностями.
Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Летава відійшла до казенних маєтностей. Пізніше село, в якому налічувалося 159 дворів, було поділене між кількома поміщиками. Нелегко жилося селянам Летави. На початку 40-х років XIX ст. лише п'ята частина селянських дворів поміщика Дружбацького користувалася повним наділом землі - 6,6 десятини, решта мала половину наділу або належала до категорії городників, які зовсім не мали польової землі. З 15 селянських господарств іншого власника - Мечниковського тільки 2 мали повні наділи. Селяни відбували панщину по два дні влітку і одному дню взимку. Дедалі ширше застосовувалась урочна система. Поміщики давали селянам на день таке завдання ("урок"), що його можна було виконати за 1,5-2 дні. Крім панщини, чоловіки з тяглових і напівтяглових селянських господарств відбували ще 12 згінних і 12 шарваркових днів на рік, толоку, денну і нічну сторожу. Жінки обробляли й збирали городні культури, пряли пряжу, товкли просо тощо.
Після введення в 1847-1848 pp. інвентарних правил експлуатація летавських селян посилилась. До того часу чоловіки тяглих і піших господарств відробляли панщину по 84 дні на рік, а робота жінок не регламентувалася. Після 1848 року ці господарства зобов'язані були відробляти по 162 дні (84 - чоловічих і 78 - жіночих). Узаконювалися також відробіток згінних і шарваркових днів, нічні караули. Правила лише заборонили поміщикам переносити невідпрацьовані дні із зимових місяців на літні.
Запровадження інвентарних правил у маєтках Летави викликало ще більше незадоволення селян. Влітку 1851 року кріпаки поміщика Дружбацького відмовилися жати по півтори копи озимих за один день на панщині, зажадали зменшити урочне завдання, виступили проти розкладки казенних податків на жінок. Заворушення селян серйозно занепокоїло місцеві власті. У жовтні 1851 року сюди прибули кам'янецький повітовий предводитель дворянства і земський справник, які рекомендували Дружбацькому "ні в чому не відступати від інвентарних правил". Того ж року стався виступ селян і в маєтку Мечниковського. У відповідь на покарання кріпаків за найменшу провину група селян на чолі з селянином П. М. Савчуком напала на поміщицьку садибу, підпалила дві скирти хліба. Савчука заарештували і відправили до в'язниці.
Після скасування кріпацтва переважна більшість найкращої землі, як і раніше, належала поміщикам. За викупним договором, укладеним між М. Дружбацьким і селянами в липні 1862 року, 152 селянських господарства одержали 94 десятини садибної землі і 576 десятин поля. У маєтку В. Зеленського 16 селянських дворів наділялися відповідно 11 і 52 десятинами. Поміщики залишили за собою 1058 десятин садибної і орної землі, що становило 55 проц. загальної площі усіх орних угідь села. Земельні наділи селян були невеликими. 23 тяглових господарства одержали по 6,6 десятини поля, 144 піші - 3,3 десятини, а за 24 городниками закріплялися тільки присадибні ділянки. Розмір польових ділянок 35 господарств чиншовиків і однодворців, які орендували землю у Дружбацького, не перевищував наділу тяглих селян. У відповідності з "Місцевим положенням" про поземельне влаштування селян Правобережної (України і викупним договором, селянські господарства до введення в дію указу від 30 липня 1863 року за садибу вносили оброк, а за користування польовим наділом - платили грішми або відробляли панщину. Позбавлені необхідних угідь, селяни Летави, щоб не вмерти з голоду, були змушені орендувати в поміщиків за високими цінами свої колишні наділи. За непридатні для рільництва земельні ділянки, що дісталися їм після реформи, вони сплачували викуп.
Селяни Летави відмовлялися виконувати обов'язки, покладені на них новим законом, і вимагали передачі землі без викупу. Наляканий рішучими діями селян, М. Дружбацький викликав військо. До села прибуло дві роти 1-го і 2-го батальйонів Севського піхотного полку. За допомогою зброї і нагаїв карателі примусили жителів Летави підкоритися. Однак селяни не мирилися з лихою долею. 1893 року, знищивши межові знаки, вони захопили частину полів поміщиці Дружбацької.
На початку XX ст. зубожіння переважної більшості летавських селян досягло крайніх меж. У 1906 році кількість господарств, що користувалися наділом в 3,3 десятини польової землі, з 71 проц. зменшилася до 29 проц. Розмір польових ділянок 65 проц. дворів не перевищував 2 десятин, 37 господарств взагалі не мали польової землі. У 1913 році в Летаві з 499 дворів 101 мав по одному коню, 286 були безкінними, 236 - безкорівними, 119 - безземельними. Знаряддя для обробітку грунту мали лише 45 проц. господарств. Біднякам і значній частині середняків доводилося шукати випадкових заробітків у поміщицьких маєтках Бессарабської і Херсонської губерній, в господарствах місцевих поміщиків і куркулів. 45 дворів займалися кустарними промислами - ковальським, ткацьким, кравецьким, шевським тощо. Тяжке економічне становище і політичне безправ'я породжували масове невдоволення селян. У 1905-1906 pp. вони брали участь у страйках сільськогосподарських робітників поміщицьких маєтків сіл Жабинців й Летави. У вересні 1907 року селянин С.П. Дробний очолив страйк у маєтку поміщика с. Чагарівки Беднаровського. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. С.П. Дробного заарештувала поліція і за постановою суду ув'язнила у Кам'янець-Подільській тюрмі.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Довгий час Летава входила до Орининської лікарняної і Лянцкорунської фельдшерської дільниць (до Оринина - 18 км, до Лянцкоруня - 5 км). Лише в 1912 році повітова земська управа відкрила в Лянцкоруні лікарню, яка мала всього 10 ліжок, лікаря, фельдшера та акушерку. Три медпрацівники обслуговували 21 село, де проживало близько 35 тис. чоловік.
Парафіальна школа відкрилася у 80-х роках XIX ст. і довгий час розміщувалася в маленькій хатині. У 1905 році в селі, як одному з найбільших у Лянцкорунській волості, відкрили однокласне міністерське училище, де здобували освіту переважно діти заможних селян Летави. Напередодні першої світової війни навчанням у селі було охоплено тільки 64 проц. дітей шкільного віку.
Не змінилося становище трудящого селянства і після повалення самодержавства. Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила селянам шлях до щасливого життя. В другій половині грудня 1917 року до села прибула група солдатів, очолювана членом військревкому 12-го армійського корпусу М. Левицьким. На сільському сході обрали Раду селянських депутатів і прийняли постанову про передачу їй влади та розподіл поміщицької землі між бідняками.
Однак мирне радянське будівництво на Україні перервав наступ австро-німець-ких військ. У другій половині лютого 1918 року вони окупували Летаву, а після втечі інтервентів у листопаді 1918 року сюди вдерлися петлюрівці. В середині квітня 1919 року, внаслідок успішних наступальних дій частин 2-ї Української радянської дивізії і місцевих партизанських загонів, у Летаві відновлено Радянську владу. Але на початку червня жовтоблакитники знову захопили село, а восени до нього вдерлися білопольські війська. Остаточно село визволено 18 листопада 1920 року. Відразу ж розпочали діяльність ревком та комітет незаможних селян. В середині січня 1921 року відбулися перші після громадянської війни вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У зв'язку з обранням сільської Ради ревком припинив свою діяльність.
Великої шкоди заподіяли селу інтервенти і петлюрівські війська. Багато житлових і господарських будівель було зруйновано, переважна більшість дворів залишалась без робочої і продуктивної худоби, сільськогосподарського реманенту. Але на допомогу трудовому селянству прийшла Радянська влада. Безземельні і малоземельні селяни одержали понад 600 десятин землі, що належала поміщиці Г. Дружбацькій, великим куркульським господарствам і церкві. У 1922 році в селі створено сільськогосподарське товариство "Допомога", яке за плату організувало прокат реманенту та сільськогосподарських машин, займалося збутом продуктів рільництва і тваринництва.
У відбудовний період, порівняно з 1913 роком, кількість бідняцьких безкінних господарств зменшилась у 2,5 раза, а безкорівних - в 1,5 раза. Однак дальший розвиток економіки гальмувався обмеженими можливостями дрібних господарств.
Великі зміни сталися і в культурно-освітньому житті села.В 1931 році на базі чотирирічки створено семирічну, а в 1936-му - середню школи. В 1940 році в ній навчалося 616 учнів і працював 21 вчитель. Ще до 1938 року в Летаві ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Своє дозвілля трудівники проводили в будинку культури - одному з найкращих в області.
Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз переважна більшість чоловіків призовного віку стала до лав Червоної Армії. Самовіддано працювали на колгоспних ланах жінки, літні люди, підлітки.
9 липня 1941 року гітлерівці окупували Летаву. Невдовзі фашисти розстріляли активістів села і кількох малолітніх дітей. Важким був тягар окупації. Гітлерівці примушували безплатно працювати у т. зв. общинному господарстві з ранку до пізнього вечора. Тих, хто ухилявся від роботи, оголошували саботажниками, загрожували розстрілом. Після вивезення худоби з колгоспних ферм фашисти почали грабувати селянські господарства - брали все, що потрапляло до рук: корів, свиней, гусей, курей, сало, яйця, одяг. Справжнім лихом для населення було насильне вивезення молоді до Німеччини. За час окупації гітлерівці відправили з села на каторжні роботи до Німеччини близько 300 юнаків і дівчат.
1 квітня 1944 року частини 22-го стрілецького корпусу 38-ї армії 1-го Українського фронту визволили село від ворога. Багато жителів Летави боролося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу, виявлені в боях з ворогом, 582 чоловіка нагороджено орденами і медалями.
Відступаючи під натиском Червоної Армії, окупанти зруйнували господарські будівлі, майстерні, школу, будинок культури. Загальна сума збитків, заподіяних гітлерівцями колгоспові, становила 22,6 млн. карбованців.
Ще за Збручем гримів бій, а на центральну площу села почали сходитись колгоспники, щоб обрати керівництво, домовитися, з чого починати роботу. До складу правління обрали кращих людей, які проявили себе здібними організаторами ще в довоєнні роки. Відновили діяльність партійна організація і сільська Рада.
У відбудові господарства артілі були значні труднощі, бо німецько-фашистські окупанти заподіяли йому великої шкоди. Не було тягла, насіння, реманенту. На допомогу прийшла держава. Колгосп одержав кошти для придбання насіння зернових і технічних культур, сільськогосподарського реманенту, лісоматеріал для будівництва тваринницькій приміщень і житлових будинків. Відповідаючи на піклування Комуністичної партії і Радянського уряду, трудящі самовіддано працювали. В найкоротший строк вони провели весняну сівбу, вчасно зібрали зернові і технічні культури. Наслідки господарювання вже першого року виявилися непоганими: з кожного гектара зібрали по 14,8 цнт зернових і 236 цнт цукрових буряків.
До фонду Червоної Армії колгосп ім. Леніна додатково здав 9969 пудів зерна. На будівництво танкової колони "Радянське Поділля" хлібороби внесли понад
85 тис.крб., передали на збудування двох літаків 200 тис. крб. За високі показники, досягнуті у всеукраїнському соціалістичному змаганні, та активну участь у створенні фонду допомоги Червоній Армії Рада Народних Комісарів УРСР в січні 1945 року присудила Летавській артілі перехідний Червоний прапор.
Значними досягненнями в розвитку артільного виробництва ознамену-
вався другий рік першої післявоєнної п'ятирічки. У 1947 році під керівництвом партійної організації в бригадах і ланках розгорнулось соціалістичне змагання за кращу підготовку до весняної сівби. Комсомольська організація очолила змагання комсомольсько-молодіжних ланок. Цього року в колгоспі зібрали пересічно по 19 цнт озимих і ярих культур, а на окремих ділянках по 31 цнт озимої пшениці з гектара. Радували й успіхи буряківників. Вони одержали з кожного гектара по 353 цнт цукрових буряків, а ланки Г.С. Горячок, А.Г. Шутяк і М.Ф. Юрченко виростили на закріпленій за ними площі по 600-620 центнерів.
Батьківщина відзначила кращих трудівників високими нагородами. Золоті зірки Героїв Соціалістичної Праці засяяли на грудях голови артілі Д. В. Бойка, бригадира тракторної бригади С.М. Миколіна, ланкових Г.С. Горячок, Т.Й. Горячок, М.В. Нагурної, А.Т. Миколіної, Г.М. Регелюк, Т.Я. Рєзник, А.А. Чинник, А.Г. Шутяк і М.Ф. Юрченко. Орденом Леніна нагороджено 19 передовиків, а 209 трудівників - іншими урядовими нагородами.
Піднесення основної галузі господарства - рільництва-дало змогу партійній організації та правлінню артілі успішно вирішити питання дальшого розвитку громадського тваринництва. Збільшилося поголів'я худоби, підвищилась її продуктивність. В останньому році четвертої п'ятирічки вже налічувалося 575 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 158 корів), 580 свиней, 600 овець, близько 3 тис. штук птиці. У серпні 1950 раку колгосп ім. Леніна об'єднався з невеликими господарствами сіл Чагарівки та Вигоди. Комуністи і всі трудящі Летави вирішили допомогти колгоспникам сусідніх сіл піднятися до рівня, досягнутого артіллю ім. Леніна. 1952 року артіль спільно з кількома колгоспами Орининського району тодішньої Кам'янець-Подільської області і Скала-Подільського району Тернопільської області збудували на річці Збручі міжколгоспну гідроелектростанцію потужністю 420 кіловат, а згодом і теплову електростанцію на 480 кіловат. Це дало можливість повністю забезпечити електроенергією усі ділянки артільного господарства. За високі сталі врожаї зернових і технічних культур артіль була учасником ВСГВ у 1954 і 1955 pp., багато її передовиків удостоєно золотих і срібних медалей виставки.
З великим піднесенням працювали трудівники села в ювілейному 1957 році. Вони успішно виконали свої соціалістичні зобов'язання: з кожного гектара зібрали по 28 цнт зернових і 416 цнт цукрових буряків, виробили в стогектарному обчисленні 413,5 цнт молока. Таким був трудовий дарунок хліборобів Летави славному 40-річ-чю Великого Жовтня. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю летавців. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року голову колгоспу Д.В. Бойка нагороджено другою Золотою медаллю "Серп і Молот", орденом Леніна відзначено бригадира тракторної бригади С.М. Миколіна і доярку О.А. Зубик. Високих нагород удостоєно й інших трудівників колгоспних ланів.
Дбаючи про дальше піднесення громадського господарства, партійна організація артілі розробила ряд заходів, спрямованих на розв'язання першочергових завдань. Наполеглива праця колгоспників дала добрі наслідки. Вже у 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 523 цнт молока і 58 цнт м'яса, наступного року - по 62 цнт м'яса. За успіхи, досягнуті в механізації вирощування високих урожаїв цукрових буряків, бригадирів механізованих ланок С. Ф. Папроцького і Д.Ф. Шутяка нагороджено орденом Леніна, бригадирів-рільників В.П. Рябого і В.Р. Нагурного - орденом "Знак Пошани". Механізатором у рідному колгоспі працює і колишній учасник оборони Брестської і фортеці М. Ю. Козлов.
Ставши на трудову вахту за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, трудівники артілі того року виростили високий урожай. Збір зернових і зернобобових пересічно становив понад 40 цнт з гектара, а цукрових буряків - 455 цнт. Відзначаючи великі успіхи хліборобів та успішне виконання соціалістичних зобов'язань, взятих на честь 50-річчя Великого Жовтня, обком КП України, виконком обласної Ради депутатів трудящих та обласна рада профспілок нагородили колгосп пам'ятним Червоним прапором.
Швидке зростання виробництва продуктів рільництва і тваринництва, підвищення рентабельності зумовили неухильне збільшення грошових доходів. Якщо в 1940 році вони становили 101 тис. крб., в 1953-му - 363,3 тис. крб. (у новому масштабі цін), то в 1967-му - 1,8 млн. крб. Піднесення економіки колгоспу забезпечило підвищення реальних доходів і матеріального добробуту та піднесення культури трудящих. У 1966 році для основної і додаткової оплати виділено понад 1 млн. крб. Великі кошти відраховуються також на поповнення неподільного фонду. На культурно-побутові потреби щорічно витрачається понад 100 тис. крб. Про неухильне зростання матеріального добробуту колгоспників свідчить інтенсивне житлове будівництво. За час з 1952 по 1967 рік в Летаві споруджено 405 будинків. Нові будівлі - добротні, просторі, криті черепицею, шифером, бляхою. На 1971 рік в селі збереглася тільки одна хата, збудована до Великого Жовтня.
Сільська Рада, партійна організація і правління колгоспу постійно піклуються про благоустрій села. Його забудова ведеться планово. Село має дві основні зони - господарську і житлову. В центрі села - двоповерхове приміщення сільради й контори колгоспу, середня школа, культурно-побутові заклади, магазини.
На центральних вулицях комсомольці посадили декоративні і фруктові дерева, впорядкували сквери й квітники та всю територію, що прилягає до ставу, обладнали стадіон і спортивні майданчики. Крім того, прокладено шосейну дорогу Летава - Михайлівна та 1,5 км тротуару, закладено новий парк у центрі села, фруктовими деревами обсаджено дороги Летава - Михайлівка і Летава - Чагарівка.
Розширюється торговельна мережа. В Летаві є сільмаг, продуктовий, залізо-скоб'яний, книжковий і комісійний магазини, чайна. В 1969 році товарооборот магазинів сільського споживчого товариства становив 1,4 млн. карбованців.
Партійна організація і сільська Рада приділяють увагу поліпшенню медичного обслуговування населення. В 1949 році методом народної будови в Летаві споруджено першу в області колгоспну лікарню на 25 ліжок з терапевтичним, хірургічним і гінекологічним відділеннями, клінічною лабораторією, фізіотерапевтичним, зубопротезним та рентгенологічним кабінетами. Згодом вона перетворилась на дільничну. В 1967 році лікарня одержала нове приміщення на 50 ліжок, де працює 6 лікарів і 22 працівники середньої медичної кваліфікації.
Предметом особливого піклування правління колгоспу і сільради є середня школа. Для неї в 1964 році на кошти артілі збудовано триповерхове приміщення. У 1970 році в селі працювало 40 вчителів, навчалося 448 дітей шкільного віку.
Провідне місце в культурно-освітній роботі посідає будинок культури. В 1950 році він включився в республіканський огляд сільських клубних установ і був нагороджений перехідним Червоним прапором Комітету в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР. Колгоспний хор Летави у 1951 році представляв самодіяльне мистецтво Поділля на республіканському огляді народних талантів. Тоді в ньому налічувалося близько ста співаків, у т. ч. - 60 передовиків артілі, нагороджених орденами і медалями та 6 Героїв Соціалістичної Праці. Першу премію було поділено між хорами колгоспу ім. Леніна с. Летави і колгоспу ім. Чкалова с. Миколаївки Ново-Московського району Дніпропетровської області. Велику популярність здобув вокально-хореографічний ансамбль "Подільські весняночки".
Люблять і шанують в селі книгу. Близько 1000 чоловік у 1970 році були активними читачами сільської бібліотеки, в якій налічується понад 10 тис. книг. Бібліотека проводить читацькі конференції, літературні і тематичні вечори, бібліографічні огляди.
В 1958 році відкрито народний музей. У двох його відділах експонується понад 120 документів, діаграм, картин, фотографій та інших експонатів. Влітку 1948 року в селі побувала народна художниця УРСР Т. Н. Яблонська. Тут вона робила малюнки і зарисовки з натури до картини "Хліб", яка тепер експонується в Третьяковській галереї.
Роки, що минули після перемоги Великого Жовтня, були для трудящих Летави роками напруженої праці і трудового злету. Виросли й змужніли люди, чудовим стало село. Ці досягнення - наслідок перетворення в життя ленінських заповітів, великої творчої праці трудівників колгоспної Летави..

В.Г. БОДНАРЧУК, І.В. ГАРНАГА

Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. - К., 1971.